Візити можуть завдавати Тобі багато клопоту, але все ж можуть приносити й задоволення, чи не так? Кожному своє, Ти приймаєш гостей, я – примар.
Я отримую достатньо привітань, але, певно, не так багато, як Ти. Перші я відкривав, пізніші – вже ні. Вкладену листівку я відправляю для Твоєї тітки, вона від чоловіка, якого, як вона стверджує, знає.
Отже, Ти приїжджаєш у п’ятницю; це вже точно. Якщо Ти хочеш подивитися квартиру, то це крайній термін. Квартира дуже гарна; якщо під час огляду буде така ж гарна погода, як зараз, тоді Ти її обереш, в іншому разі Ти сумніватимешся. Вона розташована досить далеко, серед природи, простора, в ній три кімнати, два балкони, одна тераса, за тисячу двісті крон, це чимала сума, власне, більша, ніж ми можемо платити. Я говорю так, ніби маю уявлення про те, скільки ми можемо платити.
Чи не хотіла б Ти на один день поїхати в Ґмюнд[19]? Я б із задоволенням.
Надішли мені адресу своєї сестри Ельзи! Твоїй матері сподобався мій лист? Чи Ти отримала «Жіночий шинок»[20] [Брода] і Верфеля[21]?
29 квітня 1914 року, Прага
До Феліції Бауер
Ти неправильно зрозуміла мене, Ф. Те, що Ти мені пишеш про свого знайомого з Бреслау, взагалі мене не турбує; як його звати, чи він одружений, це мене взагалі не турбує; та й він сам мене взагалі не турбує.
Про Твого брата, здається, Ти отримала непогану вістку. Це мене тішить заради нашого ж добра.
Я очікував, що Ти вже скажеш мені точний день свого приїзду. Якщо Ти не приїдеш у п’ятницю, квартиру, вважай, втрачено. Винаймати квартиру без Тебе – я не хочу брати на себе таку відповідальність, адже те, що Тобі подобалося в квартирі, мало б врівноважити недоліки, які виявилися б у тому, що квартира розташована доволі далеко від центру, що Ти б жила поміж галасливих чехів й таке інше. Отож спробуй приїхати. Завтра я дивитимуся ще інші квартири в іншому районі, можливо, зручнішому, аби Ти потім без зайвих зусиль могла б обрати найкращий варіант. Вчора я оглядав трикімнатну квартиру, яка коштує лише сімсот крон, у центрі міста, одразу за музеєм, який зверху завершує Венцельплац[22]. Це квартира з тих, у яких іноді живеш у кошмарних снах. Вже на сходах починається боротьба з різними запахами, потрібно пройти через темну кухню, по кутках плаче купа дітей, заґратоване вікно поблискує склом і свинцем, у своїх дірах чекають ночі таргани. Життя в таких квартирах можна зрозуміти хіба лише як дію прокльону. Тут не працюють, працюють деінде, тут не грішать, грішать деінде, тут лише існують, і то ледве. Нам слід було б оглядати не лише бажані квартири, нам слід було б якось оглянути разом і таку квартиру, Феліціє.
Ф.19 травня 1914 року, Прага
До Феліції Бауер
Погода тут теж дуже гарна, на жаль, цим не дуже користуюся, я не в лісі, як це, власне, мало б бути, але користуюся погодою знову ж таки не так погано, адже дорогоцінного недільного вечора домовляюся в кімнаті з тіткою Емілі про умеблювання. Якби це прискорило умеблювання і наблизило б нагоду його застосувати, тоді цей недільний вечір був би дуже дорогоцінним, але це не так.
Ця погода також показує недоліки нашої квартири, які я, однак, вже остаточно прийняв, особливо чітко усвідомив, а необхідність переїзду наступного літа є майже неминучою. Взимку вона може бути цілком хорошою: розташована між будинками, ізольована, тепла, та все ж має достатньо сонця і повітря. Але в інші пори року там трохи сумно, немає зелені перед вікном, лише доволі галаслива, доволі глуха вулиця, крім того, квартира розташована в тій частині вулиці, де вона переходить у площу, іноді видно пожильців, які мешкають навпроти і які теж нас бачать. Тому принаймні для двох кімнат з видом на вулицю будуть необхідні меблі, які в іншому випадку не були б потрібні. Які саме? (Це вправа на кмітливість).
Я замовлю плани, навіть якщо моя остання схема була цілком вірогідною. Ти не маєш лише брати до уваги зовнішню форму, вивчати її й призвичаюватися до неї. Спробуй ще погуляти намальованими кімнатами, визирнути з вікна і т. д. – і Ти матимеш цілком точне уявлення про квартиру. Однак уявлення було б точнішим, якби Ти відвідала Прагу, аби на власні очі побачити квартиру. Я не скажу ні слова про стан свого пальця. Ти маєш здогадатися про нього з мого почерку. Проте я вже зміг написати Твоїй матері – безглуздо, що я це так довго відтягував.
Питання довіри (довіри як до Твоїх, так і до моїх рідних): я із задоволенням відправив би Оттлу, яка нічого не знає про мій план, про нього не знає і ніхто інший, у Берлін раніше, десь вже в неділю. Вона ж має отримати задоволення від подорожі; але якщо вона поїде лише в четвер і від’їде найпізніше в понеділок, причім увесь червень, цілими днями муситиме заступати батьків у сімейній справі, то це буде зовсім мізерне задоволення. (Крім того, тоді вона не зможе більше приїхати на весілля.) Чи було б можливо це якось здійснити, чи знайшовся б насамперед якийсь вільний від роботи такого ж віку родич чи знайомий, який мав би для неї кілька вільних годин на день або давав би їй настанови, як вона могла б одна проводити день приємно і з користю? Проживання в готелі й все інше не викликало б особливих труднощів. Вимоги, які б вона висунула до своєї самостійності, були б не такі вже й великі й цілком розумні. Отже, справи виглядають так, що Ти можеш висловлюватися про це цілком вільно, що полегшує справу, оскільки, якби Ти побачила забагато труднощів, невиконання цього плану не розчарувало б нікого (окрім мене, і то – першої миті), оскільки ніхто про нього не знає. У будь-якому разі дай відповідь якнайскорше.
Палкі вітання
ФранцЯкщо Ти вважаєш справу здійсненною, тоді надішли термінового листа, оскільки тут у четвер вихідний день.
[На лівих берегах першої сторінки] Про «Berliner Zeitung»[23] Ти забула.
22 травня 1914 року, Прага
До Феліції Бауер
Я зв’язую себе обіцянкою: я хочу надіслати Тобі цього листа завтра, і байдуже, що буде написано в листі, який я отримаю завтра від Тебе. Якщо ж я не отримаю ніякого листа, тоді не надішлю й цього.
Те, що я хочу сказати, можливо, спричинено, але хоч би там що – не викликано ні Твоїм мовчанням щодо подорожі моєї сестри, ні, врешті-решт, деякими словами у Твоїх останніх листах. Зокрема, подорож моєї сестри є дрібницею, яку з Твого боку можна було б чудово вирішити простим, але рішучим «ні». Насамперед те, що я хочу сказати, є настільки незалежним від цього всього, оскільки має для нас глибше значення.
Коли сиджу за своїм письмовим столом, я, звичайно, більш незалежний від Тебе, ніж коли я поруч з Тобою. Те, що я тут кажу, сказано не набагато вільніше, не набагато правдивіше, але принаймні це має таке ж саме значення, як і те, що я кажу в тому стані залежності. Правдою є і те, і інше, правдою настільки, наскільки це в моїх силах. Якщо Тобі це цікаво, а Тобі має бути цікаво – мати чітке уявлення про мої думки, що стосуються Тебе, у моєму незалежному стані, тоді Ти, наскільки я пам’ятаю, найкраще отримаєш цю ясність з листа, який я написав Тобі безпосередньо після моєї передостанньої подорожі до Берліна. Можливо, Ти його маєш і знайдеш його. Я не хочу повторювати, що там було написано, та й не можу цього зробити. У будь-якому разі сказане там дає останню для продовження наших стосунків підставу, яку визнає кожен з нас.
Я знаю, ця підстава не дуже міцна, принаймні не повністю визнана Тобою, це й бентежить мене. Ми можемо зараз міцно триматися за руки, але, мабуть, земля під нами не є міцною і постійно, усупереч усьому, рухається. Чи здатне міцне тримання за руки врівноважити це – цього я поки не знаю. У будь-якому разі за мною діло не стане.
24 травня 1914 року, Прага
До Феліції Бауер
Моя люба Феліціє, я дотримуюся обіцянки, яку дав собі, і попри Твого останнього листа вкладаю також і обіцяний лист. І це правильно, адже якщо він і з’явився з миттєвої причини, то аж ніяк не має зникнути з нею, а надто, якщо причина повністю не зникла. У ньому немає жодного слова, якого я б соромився, і жодного речення, яке, власне кажучи, містило б щось інше, ніж турботу про Тебе.
З моїм планом стосовно сестри не склалося. Я запитав Тебе про це потай, усвідомлюючи складність здійснення цього плану. Ти вважала це складним, але все ж здійсненним, і також відверто поговорила про це зі своєю матір’ю; це був цілком правильний вчинок. Так само правильним вчинком з мого боку було те, що у Твоєму останньому листі я ще не побачив цілковитої згоди й очікував точнішої відповіді – «так» чи «ні» (між іншим, цілком відповідно до Твоєї невиконаної обіцянки ще раз написати мені про це). У будь-якому разі я б ще не відправив сестру без відповіді на останній лист. Це все було правильно. Але зараз Твоя мати пише до моєї матері (між іншим, дуже люб’язно й болісно нагадує мені, що я їй ще не написав) і згадує в ньому, – точний текст я вже не пам’ятаю, – що вона була б рада, якби Оттла приїхала раніше, але не наважилася запросити її й т. д. Цим самим ця невелика справа, яка, якби вона не вдалася, стосувалася б лише мене і Тебе, стала сімейною справою. Це неправильно. Лише я просив, лише я міг отримати відмову. Це ж цілком зрозуміло.
Тепер опирається й Оттла, не зовсім без моєї згоди, і взагалі не хоче їхати. Я зовсім не вважаю це поганим; якщо вона вже з нагоди моїх заручин не зможе отримати задоволення від багатоденного перебування в Берліні, тоді вона принаймні повинна отримати задоволення від упертості. Звичайно, упертість спрямована зовсім не проти Тебе, а головним чином проти батька. Але це веде в пітьму сімейних історій, в яких ніхто не розуміється.
Оскільки Ти у своєму листі пишеш про театр і про можливі походи в театр, то я переглянув театральну афішу. Я знайшов лише дві вистави, які б мене порадували, а так – зовсім нічого. І обидві вистави нам не підходять. «Король Лір» йде в суботу. Хоча я, ймовірно, приїду о 7-й годині, однак ми навряд чи зможемо піти в перший же вечір у театр. «Франциска»[24] ж відпадає, оскільки йдеться про прем’єру, то, певна річ, квитків вже немає в продажу, і був би потрібен смокінг – вимога, яку я не можу виконати.
Я надсилаю Тобі також і лист мого дядька, який стосується Тебе. У шістдесят років я не матиму такого чудового настрою. Хіба ж він не милий? Якщо Ти маєш бажання, надішли мені відповідь для нього, я йому передам. Також відішли мені, будь ласка, оригінал.
Якби Тебе хтось питав, як виглядає Твій наречений, то кажи, що Ти його сфотографувала, і покажи вкладену фотокартку. Це справді я, і Ти справді робила цей знімок.
Франц25 травня 1914 року, Прага
До Феліції Бауер
У цю хвилину моє серце б’ється так шалено, як воно мусить битися в школяра, коли він читає історії про індіанців. Я прочитав кілька сторінок «Мемуарів Берліоза»[25]. Але про це я не хочу говорити.
Як, Феліціє? Для Тебе час пролітає надто швидко? Вже кінець травня? Вже? Що ж, і я сиджу за роботою; якщо Ти хочеш, я поверну час назад. На який місяць за останні два роки мені повернути його? Відповідай точно!
Ти мене соромиш, Ф., Ти пишеш, що, судячи з мого почерку, моєму пальцеві вже краще. Краще? З моїм пальцем вже давно все гаразд, а почерк в моєму останньому листі був майже моїм найкращим.
Ти мене також засмучуєш. Ти не надто здогадлива. Які меблі потрібні? Звичайно, ширма й циновка, аби займатися гімнастикою за системою Мюллера[26]. Аби з відчиненим вікном голяка займатися гімнастикою Мюллера і щоб люди навпроти, користуючись нагодою, теж не приєдналися до занять гімнастикою.
Я вже переглянув театральну афішу. Після мого вчорашнього листа для мене відпадає можливість піти в театр. Зате мати й Оттла могли б сходити. І найліпше – до суботи, доки не приїхав батько, адже для нього театр – це не задоволення. Якби він пішов, то себе б до цього силував. Тому ліпше показати йому щось інше – кінотеатр, про який Ти якось розповідала, або ще щось, на що можна придбати квитки й пізніше. Для матері й Оттли найкраще була б, мабуть, вистава «Дванадцята Ніч, або Як собі хочете»[27] в п’ятницю. Але в іншому разі не купуй для них, будь ласка, квитків, у жодному разі.
Так, Оттла вже припинила упиратися та із задоволенням поїде. Знову сімейні історії та суцільна пітьма.
Де ж їм зупинитися? Поблизу Тебе ж немає готелів, а якщо все ж якісь є, вони невиправдано дорогі. Чи не зупинитися знову в «Askanischer Hof»? У щасті й нещасті я з ним так зрісся, я, справді, пустив там коріння і почуваюся як удома, коли туди повертаюся. Мене там також люблять. Однак він трохи незручно облаштований і досить недешевий, але при цьому я там зупиняюся, він все ж мені наймиліший.
Лише пиши в кожному листі, що триває підготовка до весілля, і вже цим Ти мене тішиш. Однак я не зовсім розумію обсяг роботи, пов’язаний з цим. Між іншим, не забувай, що до Твоїх речей, крім меблів і одягу, належить і плавання. Ти мені пообіцяла розповідати про будь-який прогрес у плаванні. Ти нічого не розповідаєш; чи означає це, що Ти, відколи записалася, не досягла ніякого прогресу? Я в це не вірю. Між іншим, у Тебе екзамен на Трійцю. Ти вчишся плавати з шестом чи на апараті?[28]
План квартири Ти отримаєш. Те, що в цій самій будівлі живе Адлер[29], не заважає мені, допоки пристрої фабрики Ліндстрьома[30] не настільки потужні, аби їх було чути з мезоніна аж на п’ятий поверх. Мабуть, усі мешканці купують ці пристрої в нього. Що ми двоє тоді робитимемо в цій величезній коробці суцільного резонансу – я не знаю.
Франц28 травня 1914 року, Прага
До Феліції Бауер
Я в конторі. Багато роботи. Я не був розлюченим. Я був оскаженілим, засмученим і щось таке, але не розлюченим. (Я й так не сплю, але якби я спав, це б сприяло моєму безсонню.) Задля точності я додам, що Твоє мовчання тривало не два, а три дні.
Все, як і було, як у всій світовій історії: кожен відшукує свій ґрунт для боротьби. Мені не лишиться нічого іншого, як захопити й собі інший ґрунт. Це необхідно для доброї справи.
Найближчими днями Тебе атакуватимуть з двох сторін, вочевидь, за моєю ініціативою стосовно купівлі меблів. По-перше, німецькі майстерні. Вони часто пишуть мені, врешті-решт, я мусив їм відповісти. Зрештою, я вважаю, що їхні меблі справді найкращі, маю на увазі найпристойніші, найпростіші. Крім того, прийде і представник празької фірми. Його швидко випроваджуй за двері. Він якось був у мене в конторі, я пробурмотів щось спросоння, він дав свою візитівку, заявив, що як колишній берлінець може особливо добре зрозуміти Твої смаки, і пішов. І ось нещодавно він прийшов знову. Він був трохи краще одягнений, і моя жалюгідна пам’ять на обличчя впізнала в ньому одного адвоката. Я привітно підходжу до нього, тисну йому руку й – дізнаюся, хто він. (Ти маєш знати: фірма, яку він представляє, має надзвичайно дорогі, пишні меблі.) Я більше не міг так швидко перетворитися на непривітного покупця і дав йому Твою адресу, оскільки він попросив про це, бо їхатиме в Берлін (здається, він має прийти до Тебе в п’ятницю). Також він попросив, аби я повідомив Тобі про його прихід у листі. Чоловікові, якому я так люб’язно потиснув руку, я не міг відмовити в цьому й тому змушений зараз чинити так підло.
Переказуй привіт усім, Твоїм і моїм[31], і дозволь Тебе поцілувати в надзвичайно дороге обличчя.
Ф.13 липня 1914 року, Прага
Франц Кафка до батьків Феліції Бауер[32]
[Готель «Askanischer Hof», Берлін]
Зараз я вже не знаю, як я повинен і як мені дозволено до Вас звертатися.
Я не приїду, це були б непотрібні муки для нас усіх. Я знаю, що Ви мені скажете. Ви знаєте, як я це сприйму. Тому я не приїду.
Я поїду сьогодні, ймовірно, у Любек. Я прихоплю з собою, як відносно маленьку, але все-таки втіху, думку, що ми можемо залишитися в хороших стосунках і залишимося в них, навіть якщо зв’язок, якого ми всі б хотіли, виявився для усіх нас неможливим. Феліція, певно, переконувала Вас так само, як і мене. Я бачу все завжди зрозуміліше.