Пізніше завдяки Самі ми почали продавати послуги Nokia Networks, і деякий час наші програмісти літали на гвинтокрилі на роботу в Гельсінкі. Не знаю, легенда це чи ні, але перельоти припинилися, коли один топовий керівник нібито пробурчав, що він довше дістається на роботу через затори в Гельсінкі, ніж естонські IT-шники летять з Таллінна. Був 2000 рік, і всі аналітики ще віщували, що IT-ринок буде рости майже вічно, хоча підприємства вже почали попереджати: «Ми не можемо виправдати очікування 1000-разового зростання прибутку».
У Фінляндії один відомий керівник IT-компанії навіть зателефонував у пориві люті одному аналітику й попередив не розхитувати очікування: «Якщо ви такі розумні, йдіть і керуйте самі, я ніколи не зможу забезпечити таке зростання, яке ви закладаєте в оцінку підприємства, а мені потім за нього відповідати».
Nokia з головним офісом у Фінляндії була значно жвавішою й сподівалася дуже скоро досягти 40 %-ої частки світового ринку в продажу мобільних телефонів, разом із тим створюючи через субпідряди ще кластер успішних IT-компаній. Такі були часи, і не так вже й давно.
До речі, історія створення та падіння, переродження і знову падіння Nokia мені здається відмінним прикладом для багатьох підручників у сфері менеджменту та маркетингу, гідним того, щоб на хвилинку на ньому зупинитися.
Історія Nokia починається з 1865 року, коли Фредерік Ідестам заснував першу паперову фабрику в Тампере, а другу – в маленькому фінському містечку Nokia (Нокіа). Звідти й ім’я майбутнього виробника мобільних телефонів. Але в ті 1800-і – 1900-і роки попереду ще була довга історія виробництва електроенергії, гумових виробів і кабелів. Можливо, ви пам’ятаєте, були навіть шини Nokia. У 1980-х компанія стала третім найбільшим у Європі виробником телевізорів, але настала криза, і компанія вирішила сконцентруватися на діяльності, яка займала лише кілька відсотків від обороту – телекомунікації. Виробництво шин вивели з корпорації і сконцентрувалися на зв’язку, а незабаром – на мобільних телефонах. У результаті керівник Nokia наклав на себе руки, і до важелів правління прийшов Йорма Олліла, який разом із командою вивів майже збанкрутілу компанію у світові лідери.
Як і Nokia, так і Олліла був наповнений життям. Коли один журналіст наважився написати, що «Олліла напрочуд малого зросту й у нього неширокі плечі», інші журналісти збунтувалися не на жарт. Як таке взагалі можна писати? У великого керівника просто не можуть бути неширокі плечі. А під час прес-конференції всі завмирали, відстежуючи приховані сигнали – якого кольору у Олліла краватка або як він моргнув, щоб зрозуміти, купувати акції чи продавати. Усі сайти зависали від навантаження, бо дуже багато жителів Фінляндії були малими акціонерами Nokia, і під час прес-конференції перезавантажували форуми і новинні сайти, чекаючи будь-якого сигналу «купувати або продавати».
Це був час, коли ми отримали субпідряд від Nokia, потім від Microsoft і ще декількох компаній. Ніщо не віщувало швидких змін.
Приблизно тоді нашим клієнтом став і Arvopaperi – незалежна медіакомпанія з журналом і найпопулярнішим новинним сайтом у сфері інвестицій. У наглядову раду Arvopaperi входили керівники банків і фінської біржі, оскільки було вирішено, що саме ця платформа повинна бути об’єктивним і незалежним джерелом біржової інформації, новин і аналізів.
Панувало відчуття постійного тріумфу інтернет-технологій, і десь у 2001 році Arvopaperi запропонувала викупити нашу IT-компанію. Ніщо не віщувало, що ця бульбашка ось-ось лопне і що у сфері IT взагалі є пузир. Усе йшло вгору нереальними темпами. Мені був приблизно 21 рік.
Настрій був урочистий і бойовий. Ми писали презентації нашої компанії з недитячими валюаціями. Пам’ятаю, як на останню сторінку презентації я вставила фото мого улюбленого Jaguar S-type і на фон вирізала пісню Pet Shop Boys «I’ve got the brains, you’ve got the looks, let’s make lots of money» – «У мене є мізки, ви собою класні, давайте заробимо купу грошей».
Трохи епатажу було сприйнято з гумором, бо тоді керівником фінської біржі й Arvopaperi був зовсім непростий бізнесмен, який, свідомо чи ні, копіював Гордона Гекко з фільму «Уолл-стріт», де амбіції були цілком дозволені, – greed is good. Він посміявся, побачивши фото «Ягуара», і ми подружилися на довгий час. А потім ці спогади увійшли і в ролик на честь 30-річчя Arvopaperi, який і зараз ще можна знайти в YouTube.
Приблизно тоді ж грянув грім. Точніше, саме тоді, коли в березні 2000 року ми вели переговори про продаж. Пузир лопнув, коли цього ніхто не чекав. Аналітики ще ввечері впевнено писали, що «повітря у валюаціях, звичайно ж, є, але стрімке зростання продовжиться».
Розділ 7
Містер Хамфрі, переїзд до Фінляндії, «вільна смуга й зелене світло» і кінець одного міхура
Що ж трапилося? Простіше кажучи, винахід інтернету і його вихід в маси дозволили народитися цілком новому типу бізнесу – доткомам (це кінцівки адрес більшості домашніх сторінок – .com). Старому бізнесу довелося перебудувати свої процеси й запит на нове, на те, що нещодавно народилося. У 1993 р. створили перший браузер Mozilla, а до кінця 1997-го вже у третини домогосподарств у Штатах був інтернет.
Масово створювалися нові стартапи, які швидко зрозуміли, що «медіа й піар – наше все». Енергія й ресурси часто вкладалися вже не у створення реального продукту, а в рекламу й маркетинг. Як сказав керівник однієї великої компанії: «Кожного разу, коли я даю пресконференцію, акції компанії піднімаються на 15 %. Тому ми вирішили проводити конференції щопонеділка».
Але ситуація досить швидко вийшла з-під контролю, і реальні показники обороту й прибутку вже навіть суто теоретично не могли відповідати міфічним захмарним очікуванням, створеним самими компаніями, медіа та аналітиками. З 1995-го по 2000 рік індекс Nasdaq піднявся на 400 %. Очікування зростання або «price to earnings» були в середньому 200, у той час, як більшість компаній були збитковими.
Пузир dot.com лопнув у прямому значенні цього слова за один день, коли з сукупності обставин впав Nasdaq, й інвестори швидко почали розуміти, що за красивими обіцянками часто стоїть порожня каса. Венчурний капітал «пішов у засідку лікувати рани», а великі компанії про всяк випадок заморозили інвестиції в IT.
Спробуйте вести переговори про продаж IT-компанії в такий час. І це незважаючи на те, що в нас як в аутсорсерів, які продавали робочі години, був реальний оборот і абсолютно зрозуміла послуга.
Справа закінчилася тим, що купили не саму компанію: я перейшла до них працювати, отримала опції Arvopaperi, хороші умови й мій перший Jaguar S-type. Це була відповідь від керівника біржі на мою презентацію. Jaguar я чомусь назвала «сер Хамфрі», бо мене, напевне, надихнув головний герой «Касабланки» Рік Блейн у виконанні Хамфрі Богарта і сер Хамфрі в серіалі «Так, пане міністре». І досі в мене старий спортивний Jaguar. Просто не знаю машини кращої й «з душею». А опції під час продажу Arvopaperi потім конвертувалися в нормальний бонус.
У Фінляндії я, напевно, одразу виявилася «нестандартним явищем». Юна дівчина в правлінні солідної компанії у фінансовому секторі, ще й займається IT? Це як?
Фінляндія за своєю суттю й поза сферою IT досить консервативна: на все свій час, місце й порядок. Ти закінчуєш школу. Потім, якщо ти хлопчик, ідеш до армії, і якщо хочеш стати топовим керівником, краще і там не лінуватися, а далі – до військового училища, і добре було б стати, як мінімум, офіцером. Це і престижно, і показує працездатність та дисциплінованість. Потім ВНЗ і перше місце роботи. А потім крок за кроком кар’єрними сходами, і так років до 35 ти можеш завоювати собі місце під сонцем у середньому менеджменті. Середній вік керівників біржових компаній – 52 роки. Тих, хто молодший 40 років – всього до 10 %, і лише третина з них – жінки. Ось така статистика.
А тут приходить Яніка: «Добрий день». Точно всупереч будь-якій статистиці й поза правилами. Приблизно 22-річна дівчина, тоді ще блондинка, яка працює у сфері IT й фінансів і в топменеджменті.
І що відповісти, коли зараз у мене запитують: «Простіше ж бути дівчиною? Правда ж, простіше звертатися і спілкуватися? Так?» Ні! Звичайно, не простіше. Звичайно, дівчиною не простіше бути ні в бізнесі, ні в топменеджменті, ні в політиці, ні навіть в IТ. Хоча складно порівнювати, я хлопцем не була. Але, по-перше, імовірність, що ти проб’єшся в «топи», об’єктивно менша. Абсолютно нічого особистого, тільки статистика. По-друге, ніхто поки що не відміняв і реальну за статистикою різницю в зарплатах, і це не міф. Міфом швидше є те, що існує повна рівноправність. Права, можливо, і рівні, але умови різні.
Також «завдяки» забобонам, ти кожного разу повинна доводити більше ніж солідні, з правильною школою чоловіки. Ці криві погляди «що ти, дівчино, знаєш?». І навіть коли ти дісталася вершини, завжди знайдуться ті, хто залишиться при своїх глибоко шовіністичних переконаннях. Навіть зараз, коли я вже 25 років в IT і говорила загалом про український космос і про те, що «дозволили приватний космос», знайшовся 80-річний інженер «Південмашу», який не зміг не залишити під моїм дописом коментар, що «красивій дівчині краще в бутиках продавати, ніж про космос говорити». Я розумію, складно сприйняти, що я молода, та ще й дівчина, і говорю про космос, але я не уявляю, як хтось міг би застосувати такий тон щодо чоловіків. «Ти так добре виглядаєш, що тобі краще б до спортзалу ходити, ніж говорити про IT». Не зустрічали? Я теж жодного разу.
Можливо, мені й було б краще в бутиках і в спортзалі, але я вірила, і досі вірю, що працездатність – основна запорука успіху, і що я можу всього досягнути сама, власними силами, як моя мама. Нещодавно Ілон Маск розповів про запоруку своїх успіхів: «Коли інші працюють 8 годин на добу, а ти 14–16, ти просто робиш і встигаєш вдвічі більше, і це створює велику ймовірність успіху». До речі, це теж просто статистика.
У Гельсінкі я орендувала кімнату у свого друга IT-шника, який створив свій дотком і дуже навіть успішно продав його великому оператору. Принаймні, тоді ще так здавалося. Яакко чи Яска багато в чому був одним із символів успіху епохи доткомів у світі. Про нього і його брата писала британська газета «Financial Times» як про наймолодших IT-мільйонерів, які змінювали Ferrari на Lamborghini, щоб стати в чергу на Koenigsegg. І ще, як приклад часу, Яска потрапив на чергові шпальти «Financial Times» тому, що отримав найбільший у світі штраф: під час руху «занадто часто змінював смугу» – 44 000 євро. А потім побив власний рекорд штрафу за перевищення швидкості, отримавши новий – 77 000 євро. День народження Яска провів у Росії, літаючи на винищувачі МіГ.
«The drag was nice and wide», – пояснив сам молодий мільйонер чесно й без пафосу, просто констатуючи. Ця цитата була багато в чому символом того часу – порожня дорога, зелене світло, і ти летиш на швидкості вдвічі більшій за дозволену.
Яскина квартира була в трьохстах метрах від моєї роботи. Маленька квартирка-студія знаходилася в самісінькому центрі Гельсінкі біля залізничної станції й трамвайних колій. Кожного разу, коли проїжджав трамвай, весь будинок здригався. На честь мого в’їзду Яска подарував пляшку шампанського, яку ми ввечері відкоркували з мамою – вона приїхала в гості з Естонії. Ми не зрозуміли, чому шампанське затишно укладене в коробці, випили усього по келиху. «Ну таке-е». Вранці вилили залишки. Яска, освічений і веселий, лише чемно потім натякнув, що ми під вечірні суші від нудьги вилили шампанське «Dom Perignon» мого року народження. За ціною, скажімо так, зовсім не середньою.
Але вже скоро сталося те, що часто траплялося в епоху доткомів. Прийшла податкова і зажадала, щоб Яска оплатив податки від продажу частини акцій стартапу. Усі, як і раніше, розраховували, що ринок продовжить рости. Але він не ріс, і вільних акцій виявилося недостатньо, щоб сплатити податки. А решта акцій були під забороною продажу, що теж часто трапляється, коли продаєш частку в компанії. Тоді для якірних інвесторів починається період «lockup», у перебігу якого акції продавати не можна, щоб не «розгойдати» ціну на них. Інакше інші власники акцій сказали б: «Ага, той, хто знає, більше продає, значить мені теж треба продавати», і почалося б падіння курсу, хоча причин для цього не було. До того ж, треба дати сигнал, що засновники залишаються мотивованими.
Тільки за одну рекордну ніч ціна акцій, які залишалися під забороною продажу, упала на 8 мільйонів євро. Ти просто дивишся, як все падає і не маєш жодної можливості на щось вплинути. У результаті Яска пройшов через особисте банкрутство і якийсь час їздив на моєму «Ягуарі»: мені він не був особливо потрібен – я ж пішки ходила і на роботу, і по центру.
На сьогодні Яска створив карту оплати Pckt, мета якої – навчити дітей користуватися грошима. Ми досі дружимо. Ось такі бувають історії й життя.
Розділ 8
Реформи 90-х, журналістика й четвертий рік у Фінляндії
Не пам’ятаю, коли саме, але мене почала цікавити економіка новітнього часу країн, що розвиваються: Прибалтики, Росії та України після розпаду СРСР; шлях проведення реформ чи їхня відсутність, розвиток ринків й економік; як різні молоді й немолоді команди вибрали шлях своєї країни, намагаючись майже навпомацки перейти від розваленого соціалізму до відкритої й успішної ринкової економіки.
«Ми навіть не знали, що є можливим, а що – ні, тому творили дива», – написав потім у своїх мемуарах перший прем’єр Естонії Март Лаар.
«Про таке ми читали лише в підручниках і не думали, що це можливо зробити в житті», – додав те саме радник реформ в Естонії, колишній прем’єр-міністр Швеції Карл Більдт.
Я читала все, що тільки на цю тему публікувалося, – від книг до статей, і це було моїм справжнім основним хобі. Коли мені було 19 чи 20 років, найбільший медіаолігарх назвав мене «найкращим в Естонії фахівцем з економіки країн, що розвиваються». Це, звичайно, було перебільшенням, але вже з підліткового віку я насправді дуже захоплювалася ринками, реформами й аналітикою. Чомусь розуміла суть і могла аналізувати і, як виявилося пізніше, прогнозувати. Із 2015 року під час переїзду в Україну я вирішила принципово не бути в політиці, бути технократом і лише зрідка дозволяти собі «мудрувати». Ти або говориш, або робиш. Але коли ти робиш, твої слова сприймають інакше, не так, як коли ти просто сторонній аналітик.
Але тоді, у далекому 2001 році, я ще мудрувала. Якось вийшло, що в головний журнал для інвесторів Arvopaperi треба було написати статтю про економіку Росії. Я написала, вона підійшла, так і пішло. Мені виділили свою колонку на порталі, вона стала популярною навіть у колі аналітиків та керуючих фондами, і років зо три я вела свою колонку про ринки «Jaanika». Іноді писала статті в журнал, брала інтерв’ю у ключових діячів. За вечір до чергового інтерв’ю і до нічного потягу мені подзвонили: «Вибачте, будь ласка, не виїжджайте, у пана ХХ з «Юкоса» несподівані зміни в планах». Подальше зараз вже частина історії: з літаком, злітною смугою, ФСБ й арештом Михайла Ходорковського.
У надійних руках головного редактора Arvopaperi я, крім своєї основної роботи керівником IT, пройшла і справжню школу Журналістики. Саме Журналістики з великої літери. Факти повинні бути завжди на 100 % перевірені від першоджерела або від надійних головних світових медіа. Джерела треба цитувати точно, слово має силу. Нічого не можна припускати. Ти або знаєш і перевірив, або краще не пиши. Фінляндія – країна, яка не любить профанації і спотворення фактів. А це був журнал і портал, який вважався кращим. І тут знову Яніка. Добрий день. Знову в найконсервативнішій сфері біржі, фінансів і аналітики. Це як у моєму улюбленому коміксі, де маленька овечка вчепилася зубами у вовка. «Олесю, – сварить її мама, – ти знову порушуєш правила харчового ланцюжка».