– А як щодо інших шестисот місць?
– Більшість із них уже визначені задовго до того, як відкриють урни для голосування. Нас цікавлять лише місця, де підраховують голоси, а не констатують їх. Звісно, буде один-два сюрпризи, вони завжди трапляються, але ми не маємо часу з’ясувати, якими саме вони будуть. Наша робота – зосередитися на шістдесяти двох округах, що іще вагаються, і спробувати забезпечити, щоб кожен із них мав свого депутата парламенту від консерваторів.
Емма уважніше придивлялася до довгого переліку місць, починаючи з найвіддаленішого, Бесілдона, з перевагою у двадцять два голоси на користь лейбористів, де виникала потреба здобути всього одну десяту відсотка.
– Якщо ми не зможемо виграти ці вибори, – зауважив Лейсі, – доведеться терпіти ще п’ять років лейбористського правління.
Його палець опустився в нижню частину діаграми:
– А в Ґрейвзенді знадобиться аж чотири цілих та одна десята відсотка. Якби досягнути переваги по всій країні, це гарантувало б консерваторам перевагу в тридцять мандатів.
– А що означають сім квадратиків поряд із кожним виборчим округом?
– Слід кожен із них заповнити до дня виборів.
Емма вивчала назви: кандидат, обов’язкова перевага, агент, голова, керівники, прийнятий округ, ПЗВ.
– Є три округи, на яких досі немає кандидата, – помітила Емма, недовірливо вивчаючи таблицю.
– Вони їх отримають іще до кінця цього тижня, інакше доведеться здати їх лейбористам, і ми не збираємося такого допускати.
– Але що, коли ми не зможемо знайти годящого кандидата за такий короткий термін?
– Ми обов’язково когось знайдемо, – запевнив Лейсі, – навіть якщо це якийсь сільський ідіот, і з нашого боку в парламенті вже сидять один-двоє таких, дехто з них – у безпечних місцях.
Емма засміялася, коли її погляд зупинився на заголовку «Прийнятний округ».
– Забезпечений мандат поруч із сусіднім виборчим округом, що вагається, – пояснив Лейсі. – Йому потрібна допомога досвідченого агента, менеджера, навіть гроші, коли це потрібно. У нас є резервний фонд із достатньою кількістю грошей, щоб миттєво забезпечити будь-яке місце в країні десятьма тисячами фунтів стерлінґів.
– Авжеж, я про це дізналася під час минулих виборів, коли працювала у Вест Кантрі, – сказала Емма. – Але я виявила, що деякі округи співпрацюють краще за інших.
– І переконаєтесь, що те саме відбувається по всій країні. Голови місцевих осередків, котрі вважають, що знають, як вести кампанію краще за нас, скарбники, котрі воліють швидше програти вибори, ніж розлучитися з пенні, що лежить на поточному рахунку, депутати парламенту, котрі стверджують, що можуть втратити свої місця, навіть якщо у них буде перевага у двадцять тисяч голосів. Щоразу, коли виникатимуть подібні клопоти, саме вам доведеться телефонувати голові округу та вправляти йому мізки. Не в останню чергу тому, що вони не ігноруватимуть агента, навіть високого ранґу, особливо тому, що всі знають про ваш вплив на Неньку.
– Неньку?
– Даруйте, – вибачився Лейсі. – Це агентурний псевдонім нашої керівниці.
Емма посміхнулася.
– А що таке ПЗВ? – запитала вона, зупинивши палець на нижньому рядку.
– Пенсіонери за віком, – пояснив Лейсі, – хоча вони цілком можуть вирішити, хто переможе на виборах, оскільки, якщо припустити, що вони зможуть взяти участь у них, то, найімовірніше, проголосують. І навіть якщо вони не можуть ходити, ми надамо їм автівку та водія, щоб відвезти їх до найближчої дільниці. Коли я був молодим агентом, то навіть допомагав одному виборцю дістатися на виборчу дільницю на ношах. І лише коли я приніс його додому, він зізнався, що голосував за лейбористів.
Емма намагалася зберегти серйозність.
– Ну, – нарешті здався Лейсі, – ПЗВ насправді означає проблеми з врахуванням, таких буде по кілька щодня. Але я спробую забезпечити, щоб ви мали справу лише з реально складними, бо більшу частину часу ви будете в дорозі, поки я працюватиму тут у штабі.
– А є якісь гарні новини? – поцікавилася Емма, продовжуючи вивчати діаграму.
– Є. Ви можете не сумніватися, що наші опоненти зіштовхуються з такими самими клопотами, як і ми, й дякуйте Богові, що у нас немає поля з позначкою «Профспілки».
Лейсі звернувся до своєї підопічної:
– Мені кажуть, що ви добре знайомі з методами Ґріффа Гаскінса, правиці вашого брата. Я знаю його вже багато років, хоча насправді не знаю взагалі, то як він любить працювати?
– Абсолютно безжально. Не вірить нікому на слово, працює, як скажений, і вважає всіх торі породженням пекла.
– Але ми обоє знаємо, що у нього є одна велика слабкість.
– Це правда, – сказала Емма, – але він ніколи не пиячить під час передвиборчої кампанії. Насправді він не висмокче жодної краплі, доки не порахують останній голос в останньому окрузі, а вже тоді, вигравши чи програвши, напивається як чіп.
* * *
– Бачу, що останнє опитування громадської думки дає лейбористам два відсотки переваги, – зауважила Карін, відводячи погляд від своєї газети.
– Не треба політики за сніданком, будь ласка, – благав Джайлз. – І, звісно, ні слова, поки Емма тут.
Карін посміхнулася через стіл своїй зовиці.
– Ти помітив, що твоя колишня дружина знову повернулася на перші шпальти? – запитала Емма.
– Що вона зробила цього разу?
– Схоже, леді Вірджинія забирає Фредді з престижної початкової школи у Шотландії. Вільям Гікі натякає, що причиною знову став брак грошей.
– Я ніколи не думав, що ти читаєш «Експрес», – насміхався Джайлз.
– Сімдесят три відсотки його читачів підтримують Марґарет Тетчер, – парирувала Емма, – саме тому я не витрачаю часу на «Міррор».
Коли задзеленчав телефон, Джайлз миттю покинув стіл і, не звертаючи уваги на телефон на серванті, пішов у коридор, щільно зачинивши за собою двері.
– Куди він вирушає сьогодні? – прошепотіла Емма.
– Ставлю на п’ятий, – відповіла Карін, – хоча охоче повідомлю, що водій везе його на Педдінґтон.
– Редінґ – три і сім десятих відсотка, Бат – два і дев’ять десятих відсотка, Бристольські доки – один і шість десятих відсотка, Ексетер – два і сім десятих відсотка і Труро…
– Це не може бути Труро, – заперечила Карін. – Сьогодні ввечері у нього зустріч у Будинку транспорту, тож він не зміг би повернутися вчасно.
Вона взяла паузу, коли до кімнати зайшов Маркгем зі свіжою порцією кави.
– З ким розмовляв мій брат по телефону? – невимушено запитала Емма.
– З паном Деннісом Гілі.
– А, так, і вони збираються?..
– До Рідінґа, міледі, – закінчив мажордом, наливаючи Еммі філіжанку кави.
– З вас би вийшов чудовий шпигун, – похвалила Емма.
– Спасибі, міледі, – відгукнувся Маркгем перед тим, як зібрати тарілки й вийти з кімнати.
– Звідки ти знаєш, що він уже не шпигує? – прошепотіла Карін.
7
Якби хтось попросив Емму пояснити, що сталося упродовж наступних двадцяти восьми днів, вона описала б їх як одну довгу маячню. Дні, які починалися з того, що вона стрибала в автівку о шостій годині ранку, мчала стрімко, поки не засинала, здебільшого у порожньому вагоні потяга або в задній частині салону літака, близько першої години ночі.
Джайлз працював приблизно в такому ж режимі: ті самі види транспорту, ті самі години праці, хоча й різні округи. Настільки різні, що вони не могли постійно підглядати одне за одним, і їхні шляхи рідко перетиналися.
Соціологічні опитування послідовно давали Лейбористській партії перевагу в кілька балів, тож Джон Лейсі попередив Емму, що упродовж останнього тижня будь-якої виборчої кампанії електорат зазвичай підтримує уряд і владу. Емма цього не відчувала, коли виходила на вуличну агітацію, але їй було цікаво, чи виборці були просто ввічливими, коли помічали її блакитну розетку, а вона в той час питала, чи будуть вони голосувати за консерваторів. Щоразу, коли пані Тетчер відвідувала край і у неї питали думку про соціологічні опитування, вона завжди відповідала: «Липові опитування призначені для несерйозних людей. А третього травня голосуватимуть лише реальні люди».
Попри те, що вона та пані Тетчер спілкувалися лише один-єдиний раз протягом усієї двадцятивосьмиденної кампанії, Емма дійшла висновку, що лідерка її партії або дуже досвідчена акторка, або й справді вірить, що консерватори переможуть.
– Є два фактори, які жодні опитування не можуть врахувати, – сказала вона Еммі. – Скільки людей не бажають визнати, що проголосують за жінку-прем’єр-міністра, і скільки дружин не кажуть своїм чоловікам, що вперше голосуватимуть за консерваторів.
* * *
Останнього дня кампанії і Джайлз, і Емма були в Бристольських доках, а коли годинник вдарив десяту годину вечора й віддали останній голос, вони не почувалися достатньо впевненими, щоб передбачити остаточний результат. Обоє поквапилися повернутися назад до Лондона потягом, але в різних вагонах.
Джон Лейсі повідомив Еммі, що керівництво обох партій збереться у виборчих штабах – Центральному офісі консерваторів і Будинку транспорту лейбористів, політичних осередках, насаджених у різних куточках Сміт-сквер, де всі чекатимуть результатів голосування.
– До другої години ночі, – коротко поінформував її Лейсі, – вже визначиться тенденція, і ми, мабуть, уже знатимемо, хто формуватиме наступний уряд. До четвертої ранку в одній будівлі ще палатимуть вогні й святкування триватиме до світанку.
– А в іншій? – запитала Емма.
– Світильники почнуть гаснути близько третьої, коли переможені подадуться додому і зважуватимуть, кого звинувачувати, готуючись до опозиції.
– І яким, на вашу думку, буде результат? – поцікавилася Емма в головного агента напередодні опитування.
– Прогнози дають пройдисвіти та букмекери, – заперечив Лейсі. – Але яким би не був результат, – додав він, – працювати з Бристольською Боудікою[7] – висока честь.
Коли потяг дістався до Педдінґтона, Емма вистрибнула й схопила перше ж таксі. Повернувшись на Сміт-сквер, вона з полегшенням виявила, що Джайлза ще немає, але її чекав Гаррі. Вона хутко прийняла душ і перевдягнулася, перш ніж вони вдвох перебралися на інший бік площі.
Жінка була здивована тим, як багато людей її впізнавали. Деякі навіть аплодували, коли вона проходила повз них, а решта споглядали на неї у похмурому мовчанні. Потім посипалися привітання, Емма обернулася й побачила, як із автівки виходить її брат і махає рукою прихильникам своєї партії, перш ніж зникнути в Будинку транспорту.
Емма знову зайшла до обійстя, з яким вона дуже добре ознайомилася упродовж останнього місяця, і її зустріли там кілька провідних партійних діячів, із котрими вона контактувала під час виборчої кампанії. Люди обліпили телевізори у кожній кімнаті, прихильники, партійці та працівники Центрального офісу чекали перших результатів. Жодного політика серед них не було. Усі вони повернулися до своїх округів і чекали на звістку, чи й досі залишаються депутатами парламенту.
Результати в окрузі «Кройдон-централ» оголосили о першій двадцять три ночі, консерватори отримали на один і вісім десятих відсотка більше. Пролунали лише стримані ура, позаяк усі знали, що ніхто в парламенті вже не матиме переваги, а Джим Келлеґен буде змушений повернутися до палацу, де запитають, чи він спроможний сформувати уряд.
О першій сорок три ранку вигуки стали гучнішими, коли консерватори захопили Бесілдон, який на графіку Емми позначили як перевагу консерваторів у майже тридцять мандатів. Після цього результати почали надходити регулярно й швидко, зокрема й повторний перерахунок голосів у Бристольських доках.
На той час, коли пані Тетчер виїхала зі свого округу у Фінчлі одразу ж після третьої години ранку, у Будинку транспорту світло вже згасло. Коли ж вона увійшла до Центрального офісу, скептики раптово перетворилися на її прихильників, а старі прихильники з нетерпінням чекали, коли приєднаються до першої її адміністрації.
Лідерка опозиції зупинилася на півдорозі до сходів і виголосила коротку подяку. Емму зворушило те, що її ім’я було серед згаданих у промові. Потиснувши кілька простягнутих рук, пані Тетчер вийшла з будівлі за кілька хвилин, пояснивши, що її чекає напружений день. Емма замислилася, чи та взагалі ляже спати.
Трохи після четвертої ранку Емма востаннє зайшла до кабінету Джона Лейсі, щоб виявити, що той стоїть біля таблиці й заповнює останні результати.
– Який ваш прогноз? – запитала вона, оглядаючи море блакитних квадратиків.
– Виглядає, що матимемо більшість із перевагою в сорок мандатів, – відповів Лейсі. – Цього більш ніж достатньо, щоб керувати країною у найближчі п’ять років.
– А наші шістдесят два округи, що вагаються? – поцікавилася Емма.
– Ми виграли в усіх, окрім трьох, але вже втретє перераховують голоси у Бристольських доках, тому, може, ми дістанемо лише два.
– Гадаю, ми можемо дозволити Джайлзу залишити собі один, – прошепотіла Емма.
– Я завжди знав, що ви прихована мучениця, – зауважив Лейсі.
Емма подумала про свого брата й про те, як той зараз почувається.
– На добраніч, Джоне, – попрощалася вона. – І дякую за все. До зустрічі за п’ять років, – додала Емма й, покинувши будівлю, покрокувала до свого будинку на іншому боці площі, де планувала повернутися в реальний світ.
* * *
За кілька годин Емма прокинулася й виявила Гаррі, який сидів збоку на ліжку, тримаючи в руках горнятко з чаєм.
– Поснідаєш із нами, кохана, тепер, коли вже зробила свою справу?
Жінка позіхнула й потягнулася.
– Непогана ідея, Гаррі Кліфтон, бо настав уже час повертатися до праці.
– Який план на сьогодні?
– Маю повернутися до Бристоля. Треба зустрітися з новопризначеним керівником лікарні о третій дня, щоб обговорити з ним пріоритети на наступний рік.
– Задоволена своїм наступником?
– Не можу бути задоволеною більше. Саймон Докінз – першокласний адміністратор і був сумлінним заступником, тому сподіваюся, що передача влади відбудеться гладенько.
– Тоді не заважатиму тобі вдягатися, – промовив Гаррі, подав дружині чай і спустився вниз, щоб приєднатися до Джайлза за сніданком.
Той сидів у дальньому кінці столу, обкладений ранковими газетами, в яких гарних новин для нього не було. Цього дня політик уперше посміхнувся, коли в кімнату зайшов його шваґер.
– Як почуваєшся? – поцікавився Гаррі й поклав руку на плече своєму давньому товаришеві.
– У мене були й кращі ранки, – зізнався Джайлз, відсуваючи пресу вбік. – Але не варто скаржитися. Я пропрацював у міністерстві дев’ять із останніх чотирнадцяти років і все одно маю шанс займати таку ж посаду за п’ять років, бо не можу повірити, що ця жінка протримається довго.
Обоє чоловіків підвелися, коли до кімнати увійшла Емма.
– Вітаю, сестричко, – озвався Джайлз. – Ти була гідним суперником, і це – заслужена перемога.
– Дякую, Джайлзе, – відгукнулася Емма й обійняла брата, чого не робила останні двадцять вісім днів. – То що робитимеш сьогодні? – запитала вона, сідаючи в крісло біля нього.
– Сьогодні вранці мені доведеться здати свої печатки в офісі, щоб та жінка, – він постукав пальцем по світлині на першій шпальті «Дейлі експрес», – могла сформувати свою першу і, сподіваюся, останню адміністрацію. Тетчер має з’явитися в палаці о десятій, щоб отримати благословення від королеви, а потім із тріумфом в’їде на Давнінґ-стрит. Ти зможеш спостерігати за цим по телебаченню, але, сподіваюся, пробачиш мені, якщо не приєднаюся до тебе.
* * *
Після того як Емма закінчила збирати речі, Гаррі поставив їхні валізи біля вхідних дверей і долучився до дружини у вітальні, зовсім не здивований тим, що її погляд прикутий до телевізора. Вона навіть не підвела голови, коли чоловік увійшов до кімнати.
Із Букінґемського палацу виїхали три чорних «ягуари». Натовп, що юрмився на хіднику біля воріт палацу, махав і плескав у долоні, коли кавалькада минала Пел-Мелл і повернула до Вайтхолу. Робін Дей продовжував постійно коментувати у прямому ефірі: