Ще кілька кроків непевною твердю — і Арата досягнула острова, де мочарники збудували своє укріплення. На відміну від хутора уличів, за центр якого правила велика житлова будівля, тутешнє поселення складалось з багатьох очеретяних хиж, що своєю формою нагадали дружині Богомола шоломи гвардійців багдадського халіфа. Вона раптом згадала, як у дитинстві любила дивитись на урочистий виїзд намісника Пророка з Мадінат ал-Мансур, як палали на сонці золочені шоломи і виткані сріблом плащі його охорони, як її старша сестра захоплено шепотіла імена комонних красенів: «…бін-Мутадір, ал-Афшин, бін-Сулбат…». На мить уява Арати перестрибнула з холодних мочарів під сонце, що розжарювало різьблені плити Баб-Хурасан. Кутики її очей ледь зволожились.
Войовниця схопилась за стебло осики, підтягнулась і забралась на укріплений подвійним тином берег. Вона згадала, що Кругле місто халіфа ал-Мансура також оточував подвійний мур, й ледве стримала сміх, народжений самою можливістю подібного порівняння.
Арата зачаїлась під тином, прислухаючись до звуків, що линули з хутора. Там сперечались чоловіки, які, судячи з їхнього голосного варнякання, встигли хильнути хмелю. Змісту розмови дружина Богомола не розуміла, але вона цього й не потребувала. Головним було те, що жителі мочарів відчували себе у цілковитій безпеці, а їхні вартові за цим п'яним гомоном нічого не чули. Псів, наскільки знала Арата, в болотяних поселеннях не тримали. Отже шлях до хутора був відкритим.
Вона нарахувала вісім очеретяних хиж. Це означало, що на хуторі живе не менше восьми сімейних пар.
«До десяти боєздатних чоловіків, два-три дідугани й кілька хлопців-підлітків, — припустила Арата. — Жінки у жаб’ячих дітей не войовничі, але можуть кинути ножа або ж хлюпнути окропом. Найбільша небезпека — від малих луків, з яких можна стріляти навіть через шпарини у хижах. З відкритого бою краще не починати».
Вона приготувала боєзапас для духової трубки, нечутною тінню перестрибнула через перший тин, зробила дірку у другому, пролізла крізь неї й обережно заглянула до найближчої хижі.
З темряви чулось дихання сплячих людей. Придивившись і прислухавшись, Арата розрізнила шістьох: старшу жінку, дорослу пару і трьох дітей. Одна дитина не спала, їй здалось, що це була маленька дівчинка. Дорослий чоловік лежав з самого краю, обличчям до стіни. Дружина Богомола обігнула хижу, приклала вухо до її очеретяного боку. Гаряче і смердюче дихання чоловіка пробивалось крізь сухе плетиво. Арата приготувала ніж з тонким видовженим лезом, примірялась і різко ударила крізь очерет на Шість пальців правіше від нагрітої диханням ділянки.
Було чутно, як сіпнулось тіло. Чоловік застогнав, але неголосно. Арата зачаїлась між хижою і тином, готова у будь-яку мить нирнути у дірку. Але нових стогонів і рухів вона не почула. Сім'я проспала смерть свого годувальника. Войовниця глянула в бік другої хижі. Перед тою поставили клітку, де рохкали свині. Один з підсвинків дивився просто на Арату. Гомін на хутірському токовищі тим часом вщух, верхівками хиж блукали непевні відсвіти сторожової ватри.
Богомолова дружина, намагаючись не наступати на купки розкиданого хрусткого сміття, перебігла до другої хижі, протиснулась між свинарником та очеретяною будівлею, прислухалась до тамтешнього буття. В житлі панував неспокій. Подружжя віддавало шану богам кохання, інші не спали. Зате у третій хижі панував сон. Випущена з трубки оперена голка вкоротила віку здоровенному дядькові, що хропів ледь не на весь хутір. Проте його жінки (а їх Арата налічила аж три) виявились більш чутливими, аніж сім’я в першій хижі. Не минуло й десяти проміжків між вдихами відтоді, як здоровань припинив хропіти, як з третьої хижі пролунав несамовитий жіночий вереск.
Арата сховалась за свинарником й звідти випустила голку в чоловіка, котрий вискочив на крик з другої хижі. Напевне, це він кохався з дружиною, бо вистрибнув надвір зовсім голим. Отруєна криця вжалила болотяного мешканця між лопаток. Він намацав її, витягнув з тіла і здивовано подивився на оперене жало. З цим здивуванням на обличчі мочарник і відійшов до предків.
Тим часом весь хутір піднявся на ноги. До третьої хижі підбігло аж четверо чоловіків, озброєних рогатинами та малими луками. Один з них тримав смолоскипа. Певно, хуторяни вирішили, що на острів напав звір. З хижі назустріч мисливцям вискочила молода жінка й почала щось гарячково пояснювати. На обличчях хуторян Арата побачила розгубленість. До них підбігли ще люди — троє чоловіків, жінки, діти. Один з хлопчиків побачив труп голого чоловіка і закричав.
«Семеро чоловіків, — визначила сили ворога войовниця. — Один з мечем, троє з рогатинами і смолоскипами, один з булавою і двоє з луками. Ще є два неозброєних підлітки і три сильні молоді жінки. На решту можна не зважати… Ото буде забава!»
Першими загинули ті, що були озброєні луками. Обох вразили метальні ножі-рибки. Жінки здійняли страшний лемент, побачивши Арату, що перестрибнула через свинарник і кинулась на хуторян. Брудна до чорноти, швидка і смертоносна, вона нагадувала нічного демона, що вискочив з Нижнього світу напитися свіжої крові.
Широкоплечий мочарник, якого войовниця визначила як ватага хуторян, розкрутив і кинув булаву. Хоча від нього на кілька кроків несло брагою, рука не схибила. Шпичаста залізна сфера на ланцюгу неминуче розтрощила б Араті голову, якби вона не присіла. Широкоплечий, якого важка булава розвернула уліво, несамовільно зробив півкроку вперед й несподівано для себе наштовхнувся на меч войовниці. Вона вколола його під серце і відстрибнула убік. Ватажок хуторян наче наштовхнувся на кам’яний мур, упустив булаву, блювонув зеленкуватою рідиною. Ще до того, як він упав на черево, войовниця стрибнула вперед.
Кілкий удар її зброї пробив борлака кудлатому дядькові з мечем. Захлинаючись кров’ю, той ще намагався навідліг розрубати нападницю, але його відчайдушний напад потрапив у порожнечу. Войовниця нирнула йому під руку. Меч потягнув напівмертвого за собою, дядько зробив два швидких кроки і розтягнувся поряд з широкоплечим. Цієї миті Арата вже устигла вибити рогатину з рук високого хуторянина і поранити одного з підлітків. Мочарники збились між хижами переляканою отарою, кричали і заважали одне одному. Якась знавісніла молодиця — певно свіжа удова — кинулась на войовницю голіруч і миттєво залишилась без руки. Злива її крові змішалась з брудом на тілі дружини Богомола.
Поки головні сили хуторян перегруповувались для контратаки, двоє молодих хлопців підкрались до Арати іззаду, намагаючись накинути на неї рибальську сітку. Маневр був небезпечним, і лише загартована в сотнях битв інтуїція врятувала її від метикуватих сіткарів. Відчувши небезпеку, вона різко крутнулась, меч порізав сітку і руки, що її тримали. Проте молоді хуторяни не відступили, кинувши сітку Араті в обличчя. Вона відступила й натрапила на рогатину. Гостра деревина пробила шкіряний панцир, різонула плече. Якесь мале дітисько вчепилось їй в ногу зубами.
Різким рухом вона відкинула кусюче створіння, стрибнула на одного з сіткарів, прохромила йому підребер’я, схопила за плечі, розвернула й підставила під рогатини хуторян, що підбігали. Тіло сіткаря прийняло в себе їхні дерев’яні гостряки. Наступної миті Арата відпустила його, розкрила своє смертоносне віяло, металеві стрілки вдарили в натовп, що сунув на неї.
— Віддайте ту, яку вкрали! — крикнула мочарникам Арата.
Тепер прийшов час погратись у перегони. Войовниця побігла між хижами, відчуваючи, як з роздертого плеча струменить кров. На її шляху опинився древній дід («Волхв!» — подумала Арата), котрого вона вдарила п’ятою у груди, й ще якась жінка, що миттєво присіла, затулила руками лице і заверещала, лише побачивши перед собою закривавлене брудне страхіття.
Раптом дружина Богомола виявила, що за нею ніхто не женеться.
«Дивно!» — сказала собі жінка.
Вона зайняла зручну позицію за земляним валом, котрий насипали біля хутірської брами, і приготувалась до бою. Сторожова ватра, що горіла на тому насипі, непевно освітлювала хутірський тік. З правого боку від себе Арата побачила капище з окатими бовванами, помальованими у червоне і синє.
На протилежному боці току з’явились троє хуторян. Вони, тягнули зв’язану білявку, приставивши ножа їй до горла. Та пручалась і верещала. Арата подумки посміхнулась своїй перемозі. Мовою полян, яку вона знала найкраще зі всіх слов’янських говірок, дружина Богомола пообіцяла, що залишить хутір відразу, як отримає бранку.
Серед вцілілих болотних мешканців також знайшовся знавець полянської. Він прокричав:
— Ми не віримо!
— Тоді я усіх вас уб’ю, — пообіцяла Арата. — Винищу до ноги. А потім спалю увесь цей смітник.
— А ми вб'ємо цю дівку.
— Не встигнете цим втішитись.
Хуторяни зачали радитись. До них приєднався той древній дід, якого вона прийняла за волхва. Він щось енергійно доводив чоловікам, махав руками і плювався. Арата здивувалась. Зазвичай після її ударів вороги не проявляли подібної жвавості.
«Дійсно небезпечний чаклун», — вирішила вона.
— Хто ти, жінко? — прокричав до неї тлумач.
— Янгол смерті.
— Ти служиш Богомолові?
— Я меч і нагай Триликої, Великої Матері світу.
— Навіщо тобі ця хорватка?
— А вам?
— Ми віддамо її жупанові як виру.
— Шукайте собі іншу для вири. На хорватку поклала око моя хазяйка. Я маю принести її в жертву богині.
— Відступись, жінко. Ми вже послали по допомогу.
— Коли вона сюди прийде, то знайде лише мертве.
— Тобі не вийти з нашого краю.
— Зі мною сила Триликої.
— Наші боги також могутні.
— Я не боюсь ані смерті, ані ваших богів. Я боюсь лише гніву богині. І вам раджу боятись.
Хуторяни знову засперечались. Було чути й жіночі голоси. Верескливий голос чаклуна потопав у несхвальному гомоні. Нарешті товмач прокричав:
— А якщо ти нас обдуриш, жінко?
— Про що мова? — Арата зауважила, що брама замкнута важким брусом.
— Може, ти мислиш так: ми віддамо тобі хорватку, а ти нас потім вб’єш.
— Ви не потрібні богині. Триликій знадобилась хорватка.
«Брус можна буде підважити, — тим часом міркувала Арата. — А на одвірку засувів не видно. Можна спробувати вийти у браму. Перелазити через тин небезпечно, навіть за капищем, де лучникам заважатимуть боввани».
— Присягни, жінко.
— Трімурш-рта гя’а-шабдай тарі-Бау!Присягаю трьома ликами Великої богині та іменем її Бау , — голосно мовила войовниця, виглянула за насип і сотворила мудру , «дашком» з’єднавши кінчики пальців двох рук над своїм закривавленим чолом.
Нова нарада тривала недовго. Чаклун знов лементував, але його не слухали. Білявці розв’язали ноги і штовхнули до насипу. Очі хорватки розширились від жаху. Йти вона не хотіла. Один із хуторян почав рогатиною колоти білявку в спину. Та верескнула, але залишилась на місці.
— Геть-геть! — кричали їй, аж захлинались, болотні мешканці.
Рогатина вжалила хорватку у шию.
Та приречено заплакала. Спотикаючись, рушила до Богомолової дружини, що терпляче чекала, не виходячи з-за насипу. Арата не мала сумніву, що невидимі лучники тримають під прицілом її позицію. Вона молила богиню, щоби мочарники не здогадались влаштувати засідку за брамою. Навіть діти, засівши з луками на болотяних купинах, могли стати смертельною загрозою при відступі.