— Ну-ну, не так-то це просто, — заспокійливо сказав Сенцов. — Врешті решт нас п’ятеро — цебільше, ніж тисяча автоматів.
— Поки що рахунок не на нашу користь…
— Все це було надто несподівано. Готуючи космонавтів, на Землі ще не читають курсуповедінки в чужих місцях, — сказав Сенцов.
— Скоро почнуть, — усміхнувся Коробов.
— Так, якщо ми зможемо долетіти до Землі чи хоч би повідомити на Землю про все, щотрапилось… — промовив Сенцов. — Ми не маємо права наражати на небезпеку інші кораблі, які,безперечно, ще прилетять на Марс. Треба їх попередити, щоб не повторювали наших помилок.
— Яких помилок? — спитав Раїн. — Ну гаразд, ми з тобою могли б і не вийти на поверхню. Втакому разі ми всі п’ятеро опинилися б разом з ракетою в ангарі. Ну, а потім? Чим пояснити нападроботів? Знову нашою помилкою? Якою?
— Не знаю, — відверто сказав Сенцов. — Та саме це нам і треба з’ясувати, щоб на нашомудосвіді вчилися інші. Важко, звичайно, сказати, чим керуються роботи й логічні пристрої іншогосвіту…
— Програмою, — зненацька, не відкриваючи очей, сказав Калве. — Тільки програмою.
— А чому в них має бути така програма, щоб знищувати чужі ракети? Адже випадок доситьрідкісний, навряд чи для нього могла бути вироблена програма.
Калве відкрив очі, сів прямо.
— В тому й річ, що такої програми не було, — сказав він. — В тім і лихо.
— Щось дуже вже туманно, — промовив Сенцов. — Ти, Лаймоне, давай без загадок і алегорій.
Калве похмуро подивився на нього. Чи то він так тяжко переживав втрату своїх улюбленихкібернетичних пристроїв, чи якась думка гнітила його, але Калве не можна було впізнати. Від йогопостійної благодушності не зосталося й сліду, рухи стали нервовими, поривчастими.
— Скажи, — звернувся він до Раїна, — ти, коли ми йшли до цієї ракети, здається,пригадував, що спершу натрапив на інший люк, який тобі не вдалося відчинити?
— Ну, справді, так і було, — відповів Раїн. — А до чого…
— Зажди хвилинку, — Калве різко випростав руку. — На якій відстані цей люк був від кормикорабля?
— Ну… приблизно метрів десять-дванадцять.
— Ну от… А ви звернули увагу, в яких саме місцях автомати прорізали оболонку ракети?
— Чекай, чекай! — підскочив Сенцов. — Два отвори… Один у носовій частині, другий…
— На відстані приблизно дванадцяти метрів від корми, — закінчив Калве. — Тепер ясно?Автомати й не мали такої програми — зруйнувати ракету. Навпаки…
— Полагодити, чи що? — спитав Азаров.
— Мені соромно, — промовив Калве замість відповіді. — Я мушу вам зізнатися, що мені болячей сором за себе. Адже я вважаюсь фахівцем з цієї галузі, як ви знаєте, брав участь в опрацюваннібагатьох систем — кібернетичних систем найрізноманітнішого призначення.
— Та це ми знаємо, — сказав Сенцов.
— Помилка, про яку ви говорите, моя помилка. Я не передбачив, хоча, якби був часпомізкувати, напевне, здогадався б…
— На жаль, у нас цього часу не було, — сказав Коробов. — Не так розгортались події, щобсидіти й розмірковувати.
— Коли я вперше побачив оці автомати, які шастали навколо ракети й подавали якісьсигнали, — казав далі Калве вже твердішим голосом, — я повинен був запитати себе: а чого їмтреба? Чого вони тут і що їх цікавить?
— Ми поставили перед собою таке запитання, — сказав Коробов.
— Так. Але нас тоді цікавило інше: чи не завдадуть вони якоїсь шкоди ракеті. Ми зачекали йпереконалися, що ніякої безпосередньої — підкреслюю, безпосередньої — шкоди вони ракеті незавдають. І ми заспокоїлись.
— Я починаю розуміти, — промимрив Раїн.
— От-от… Міркуючи логічно, що мусить статися з ракетою, коли вона повертається на своюбазу з космічного рейсу? Ви пілоти, ви краще знаєте.
— Ну, природно, її повинні оглянути, проконтролювати…
— Саме так. І її піддали оглядові. Оглядали її автомати. Оглядали, звісно, не вбуквальному розумінні слова. Очевидно, в їхніх ракетах — хоч би в цій самій — у певних точкахвмонтовано якісь датчики, які у відповідь на запитання автоматів-інформаторів посилають їм даніпро стан ракети загалом, її окремих вузлів і механізмів. І ці автомати вимагали таких даних…
— І не одержали… — пробурмотів Сенцов.
— Звичайно, бо наша ракета конструктивно зовсім інша і на такий контроль не розрахована…Але під час програмування дій автоматів, як я вже сказав, прибуття чужих ракет передбачено, яснаріч, не було. А який висновок повинен був зробити логічний пристрій, що керує автоматами?
Калве зробив паузу. Всі похмуро мовчали.
— Висновок: ракета несправна. Якщо кібернетична централь одержує від своїхавтоматів-рецепторів лише нулі, то… Далі. Автомати, очевидно, відзначили, що в ракеті невідкрився ні один з люків.
— Як же не відкрився? — сказав Коробов. — А ми з тобою що, крізь оболонку вийшли, чи що?
На його подив Калве кивнув головою.
— Саме так. Для них саме крізь оболонку, це ти дуже добре сказав. Адже автомати шукалилюки якраз у тих місцях, де розміщені люки в їхніх ракет: у носовій частині та біля корми, навідстані…
— Десяти-дванадцяти метрів! — вставив Раїн.
— Цілком правильно. Адже навіть така потужна кібернетична установка — це не мозок… Вонапідкоряється програмі, а в цій програмі могло бути передбачено що завгодно, окрім того, що люк зпевного місця ракети переміститься на десяток метрів убік.
— Так, цього не потрібно було передбачати, — визнав Сенцов.
— От бачите! Зате можна було передбачити інше: що люки — очевидно, такі випадки в нихтраплялися — під час польоту корабля крізь атмосферу чужої планети чи внаслідок інших причинмогли вийти з ладу…
— Заваритись або заклинитись від удару метеорита, — вставив Коробов, — чи…
— Це не має значення. Факт той, що в таких випадках кіберустановки, очевидно, повинні булиспробувати відкрити люки, аби допомогти екіпажеві вийти — якщо екіпаж уцілів, — чи бодай датиможливість проникнути в ракету ззовні, добути матеріали експедиції, взятися за ремонт корабля… Іось вступили в дію автомати, які почали вирізувати люки.
— Вирізані ними отвори були вужчі за ці люки, — заперечив Азаров.
— Ну, правильно, — сказав Сенцов. — І я б так зробив. Вони вирізали отвори в кришкахлюків: кришку потім легко замінити.
— Ось так, — скінчив Калве. — Ось, на мою думку, розгадка того, що сталося з ракетою.Можливо, все це не так просто. Не виключено, що…
— Стривай! — обірвав його Азаров. — А чому ці автомати почали діяти не одразу?
Калве помовчав.
— Я гадаю, — сказав він згодом, — що тут відіграли роль… ми самі. Автомати, безумовно,реагують на присутність живих істот, людей чи як там слід їх називати… Можливо, люди знайшли бінший вихід. У такому разі в кібернетичний центр було б надіслано відповідну команду. Недарма вмене весь час було таке відчуття, що за мною стежать. Це була вичікувальна пауза. Адже автомати іцентр, який керує ними, не можуть мислити, вони не могли зрозуміти, що ми з’явилися саме зракети, а не ззовні. Ось чому вони чекали, та програму не було змінено.
— А це означає, — докинув Раїн, — що в загальних рисах вони справді були схожі на нас, якпро це свідчать скафандри. Марсіяни вони чи не марсіяни, але мусять бути дуже близькі до насбудовою.
— Оце й дивно, — сказав Сенцов. — Адже все-таки важко припустити, що форма буття Розумувичерпується людиноподібними.
— Очевидно, — сказав Раїн, — на тій планеті, звідки вони родом, умови загалом схожі нанаші.
— Гаразд, — обірвав його Сенцов, якому нова наукова суперечка зараз зовсім не здаваласьнеобхідною. — На дозвіллі ми поговоримо і про це. А зараз важливе інше. І наші помилки, інебезпеки, що загрожують як під час обльоту Марса, так і під час посадки на Деймос, нам тепер взагальних рисах зрозумілі. Отже, лишається тільки розв’язати ті завдання, які висуває обстановка:завдання відльоту і завдання зв’язку; правильніше, навпаки — перш за все завдання зв’язку зЗемлею, а вже потім відльоту. Ось про що треба подумати.
В каюті запанувало мовчання. Що можна було запропонувати? Ракету непоправно виведено зладу, при нападі роботів постраждала й рація далекого зв’язку.
Сенцов, бачачи, що товариші вже трохи відпочили, наказав узятися знову за перенесеннязнятих із земної ракети вантажів. Усі взялися до діла. Перетягли все, що ще лишалося необхідногодля життя, і, крім того, котушки з результатами наукових спостережень, записамителемагнітоскопів, згортки діаграм, накреслених самописцями за час польоту, бортжурнал, деяківцілілі прилади і навіть особисті речі.
Потім вони поїли, і Сенцов наказав відпочивати. Після детального огляду коридоравиявилось, що тут на кожного припадала одна каюта-лабораторія та ще сім залишалось порожніми.Втім, це не втішало: у своїй ракеті було хоч тісно, та не кривдно.
Сенцову здавалося, що ледве добереться він до вже знайомого м’якого, затишного ложа, якодразу засне. Та варт було лягти й склепити повіки, як сон відлетів остаточно.
Сенцов лежав смертельно стомлений і знав, що не засне, поки не відшукає хоч би напрямку, вякому їм варт діяти.
Він підвівся, вийшов у коридор. Підійшов до прозорої перегородки. Коридор, що тягся занею, за кілька метрів впирався у двері — там, очевидно, й містилась рубка. Злодійкуватоозирнувшись, Сенцов всупереч власній забороні спробував якось зсунути перегородку. Це йому невдалося, і тоді він почав повільно ходити туди й назад коридором, намагаючись ненароком нерозбудити товаришів.
Біля дверей каюти, де розмістився Раїн, він прислухався: астроном мав звичку хропіти увісні. Справді, з-за дверей долітали ледве вловимі звуки, але якісь дивні. Сенцов тихо прочинивдвері — і зупинився, здивований.
Раїн зовсім не спав. Він сидів біля столу і слухав Калве, який щось говорив йомунапівголосно.
Сенцов хотів було вилаяти їх за порушення наказу, та одразу ж отямився: а сам… Ясно, думкапро вихід із становища турбувала не тільки його одного. Він запитливо глянув спершу на Калве,потім на Раїна. Раїн знизав плечима, Калве заперечливо похитав головою.
Сенцов присів поруч з Раїним. І тут же у відчинені двері зазирнув Коробов і, всміхнувшись,зайшов до каюти. За ним — Азаров. Всі зібралися знову.
— Ну, коли прийшли — пропонуйте, — промовив Сенцов.
— Та ми тут думали… — сказав Раїн. — Відремонтувати не можна ніяк?
— Ніяк, — коротко відповів Сенцов.
— Мені все ж здається, — озвався Калве несміло, — мені особисто здається, що ми могли бскористатися цією ракетою, чи не так? Зрештою це теж космічний корабель. — Він замовк, по черзівдивляючись в обличчя кожного з пілотів.
Коробов терпляче відповів:
— Це справді також космічний корабель, в цьому ти маєш рацію. І велосипед і гоночнийавтомобіль — транспорт. Алє посади велосипедиста на гоночну машину і запропонуй йому вночідоїхати, скажімо, з Риги до Москви. Зваж, що він ніколи в житті не вів автомобіля. Врахуй, що вінможе користуватися лише картою світу в масштабі один до двадцяти мільйонів. У нього із ста шансів— десять розбити машину ще в гаражі і приблизно вісімдесят дев’ять — звалитись у кювет на першомуж повороті. Крім того, у нього все-таки разів у десять більше можливостей дістатися до цілі, ніжу нас.
— Де там у десять — у сто! — сказав Сенцов. — Він хоч розуміє, що автомобіль требазаправити бензином. А що ми знаємо про цю ракету?
— До того ж Москва стоїть на місці, — додав Азаров. — Земля — ні.
— Перераховувати все, чого ми не знаємо про цю ракету, можна без кінця, — продовжувавСенцов. — Як пробратися в рубку? Як керувати ракетою? Як виводити її з ангара? Які прискореннявона розвиває? Цих “як” дуже багато. Та головне навіть не це. Були б ми зараз у рубці, біляпульта керування, все одно я не наважився б натиснути жодної кнопки…
— Чому? — насторожився Азаров.
— Цю ракету будували не люди, а інші істоти. Ми не знаємо способу й ритму їхнього життя,звичок, потреб. Можливо, для них природними є такі речі, які для нас смертельні. Те, що ми досіна щось подібне не натрапили, ще нічого не означає. У нас немає доказів, що вони думали йвідчували так само, як ми. І поки ми таких доказів не знайдемо, ці істоти лишаться для настаємницею за сімома печатками. А ми їх не знайдемо, якщо тільки не зустрінемо когось із них, нащо надії, як ви самі розумієте, мало…
— Так що ж робити? — тихо спитав Калве.
— Відпочивати! А потім підемо ще раз до нашої ракети і па місці подивимось, чи не вдастьсявсе ж змонтувати передавач із залишків рацій та запасних деталей. Не забувайте, перше завдання —зв’язок! Ну, як кажуть, ранок за вечір мудріший…
Він підвівся, але ніхто не поспішав розходитись. І тоді Калве теж устав з місця, високий,важенний, грізно нависнув над Сенцовим.
— Ви хочете доказів? — спитав він несподівано тонким голосом. — Гаразд, ви їх матимете. Яїх шукаю, шукаю і знаходжу!
— Що ж, — відказав Сенцов, серйозно дивлячись на Калве. — Я повторюю: ніяких авантюр,ніякого непотрібного риску допущено не буде. Кінець кінцем тут нам негайна загибель не загрожує,а роботи й на супутнику скільки завгодно. Та якщо справді будуть серйозні докази того, що політна чужій ракеті не загрожує нам ніякими небезпеками — понад звичайну норму, ясна річ, — що миможемо зрозуміти те, що розуміли й чим володіли будівники і пілоти цього корабля, — якщо все цебуде, тоді ми, безперечно, полетимо.
— Я знайду! — твердо сказав Калве. Дивно, після цієї заяви Калве, людини, яка, здавалось,найменше від усіх розумілася на розрахунковій техніці, знавця лише кібернетичних машин, у всіх надуші полегшало. Не вихід і навіть не шлях до виходу, а все ж якийсь краєчок надії замерехтівпопереду…
— Ось так… — промовив Сенцов і раптом відчув, що йому страшенно хочеться спати.
— Так, саме час відпочити, — відповів Коробов, позіхаючи. — Справді, ранок за вечірмудріший.
11
Коли прокинулись і поснідали, Сенцов одразу ж дав кожному роботу.
Доводилось проводити розшуки в кількох напрямках. Першочерговим завданням було встановитизв’язок з Землею, тому Азарову доручили ще раз обстежити земну ракету й демонтувати все, що щезалишилось від передавача. Може, пощастить зібрати бодай щось схоже на рацію.
Крім того, треба було почати якось розбиратися хоч би в основах невідомої техніки. Хтознає, може, таким шляхом поталанить хоч би помаленьку освоїти керування чужим кораблем. Для цьоговирішили перш за все старанно дослідити робота, який валявся біля їхнього старого корабля,пошкоджений спалахом пального. За це взялися Сенцов і Раїн.
А Калве з тією ж метою — ознайомитись і спробувати зрозуміти принципи будови та дії —подався нагору, в кібернетичний центр. Його завдання було, либонь, найважливіше: не можна вічножити під загрозою якоїсь нової неприємності з боку кібернетичних машин та автоматів, які нимикерують.
Коробов продовжував детально оглядати чужу ракету, щоб точно дізнатися про запаси кисню йелектроенергії, які були в них.
Всі без зайвих розмов взялися до діла.
З роботом упоратись виявилось нелегко. Через силу вдалося розрізати його ушкодженуполум’ям оболонку електричним різаком. Як і сподівались, під ковпаком нічого схожого накібернетичний пристрій не виявилось. Всього кілька приладів, якісь циліндричні непрозорі апаратиі невеликі многокутні ящики. На блискучих стержнях, які могли служити виводами, Сенцов задопомогою тестера виявив слабку напругу. Стержні ці входили в циліндри, туди ж тяглися гнучкістрічки незрозумілого призначення.
Найцікавішими в автоматі виявились важелі-щупальця. Сенцов і Раїн довго намагалисьпробитися крізь надзвичайно тверду броню з незрозумілого матеріалу до цих важелів, та так і незмогли: ніяких важелів просто не було. Те, що вони вважали запобіжною оболонкою, виявилось самоюмашиною — без зчленувань, без усяких деталей, твердий і в той же час надзвичайно гнучкий моноліт.Що приводило його в рух, також було незрозуміло: до нього не підходили ніякі рухливі деталі. Вониспробували приєднати один з важелів до циліндрів з напругою. Тверде щупальце почало згинатися,скорочуючись, наче м’яз, тільки з набагато більшою силою; важіль завтовшки з палець вільнопідіймав кисневий балон, великий стаціонарний балон з ракети!