— Бачиш, — сказав Йоланті Матвій. — Майя і!е знає, чи любить вона Басьо. Але вона
знає, хто це такий...
— З Майєю можна поговорити на різні теми, — сказала Йоланта. — До речі, дощ
знову пішов, ти чуєш?
— Ага... Зима нікудишня. Як там у Басьо?.. «Зима із дощем. Навіть мавпа лісова
вкрилась би плащем»...
— Я зачиню двері в кухню, щоб дим не виходив у хату. Я займатимусь йоґою. Гарного
дня!
Майя притулила двері. Пішла у ванну і довго довго відмивала руки милом.
Запитання, які ставить життя, часом дивують абсурдністю.
Стоячи вранці біля умивальника, вона тримала долоні під струменем води і думала:
«Чому мої руки червоні?»
11.
Розмова з Богусом не клеїлась. Майя почувалася невпевнено з цим чоловіком. Коли Богус
закурив сигару, вона озвалась, аби лиш не тягнути тиші.
— Пасивні курці не повинні страждати через шкідливу звичку інших, ви так не
вважаєте?
— Я не вважаю куріння шкідливою звичкою, мила Майє.
— Ви оригінальний.
— Дозвольте вас поправити — це маестро оригінальний. А я — тихий жрець глибин. Я
дивлюся вглиб.
— І що ж ви там бачите? Ряди могил тих, хто помер від раку легенів? Чи вони лежать
глибше?
— Якщо ви вважаєте, що ті нещасні померли від куріння, ви дуже помиляєтесь.
— А від чого ж тоді?
— Почитайте написи на похоронних вінках, і все зрозумієте. «Дорогому зятеві»,
«Улюбленому синові», «Найкращому братові». Ми вбиваємо тих, кого любимо. А взагалі, божество мстить, якщо його закрити у неправильний глечик.
— Ви про що?
— Про тютюн. Рак легенів — це подарунок від ваших улюблених тольтеків. Такий собі
респонс на те, що католики заборонили їм уживати священні рослини. Вам відомо, що
тютюн належав до священних рослин?
— У Добкін де Ріос про це достатньо було написано.
— Ви така ерудована, Майє. Це похвально. У тольтеків існувала ціла культура
тютюнокуріння. Протокол поводження з духом тютюну. Поки протоколу дотримувалися,
тютюн давав користь, ви знали про це?
— І яка ж була з нього користь?
— Візіонерство. Цілительство. Магія. Ви бачили, які на вигляд курці сигар на старості
літ? Ви бачили ці пальці, ці обличчя? Вони геть прокурені. їхні тіла просмолені. Особливі
тіла... — Богус поворушив пальцями у повітрі, аби описати щось невідоме мові цього
краю. — Це просмолювання схоже на бальзамування у древніх єгиптян. Тіла курців
ставали твердими і темними. Як корінь, вимочений в ріці. Замість того, аби зігнити, він
задубів. Задубіння. Хороший ієрогліф. Дублення упереджує гниття. Цей ієрогліф
допомагає зрозуміти тольтеків, Майє. Мате — ще один дубильний напій. їжте томати,
куріть сигари, пийте мате, і ви зрозумієте, що таке бути тольтеком. Тубільці говорили на
мові пасльонових. Помідори, картопля, дурман, тютюн...
— За Аюрведою, в'яжучий смак для Ватти не підходить, так що даруйте, Богусе,
залиште цю дієту для себе, а я ще вип'ю тибетського чаю.
— Ох, мати рідна, тибетський чай! З'їжте краще осетрини по-гуцульськи!
12.
Після такого чаю важко було зробити крок назустріч Богусу. Тому, коли він запропонував
пройтися, Майя погодилася.
Майя взяла на прогулянку Месьє.
— Як він вам? Здається, вже звик до нових господарів.
— Хуліганистий, — відповіла вона. — Зовсім не схожий на кімнатного пса.
Вони пройшлися до паркової доріжки. Месьє то відбігав, то повертався, важко було
зрозуміти, що в нього на умі.
Майя заговорила, аби не здатися неввічливою.
— Він зможе ганяти тут із тутешніми собаками. їх тут багато бігає... Напевне, тут йому
буде краще, ніж у квартирі десь в місті.
— А його приймуть за свого? — вказав Богус на пару дворняг, що нагострили морди у
бік Месьє.
Ліс був освітлений підвечірнім світлом. Гілки дерев дзвеніли від крапель. Сніг зійшов ;»
доріжки, і гуляти було одне задоволення. Здається, ми натрапили на сторожу.
Дзявкотом собаки попередили зграю про чужинця.
Месьє сповільнив крок. На протилежному кінці доріжки Майя побачила нових собак.
— Так, Майє, ми не помилилися. Ось місцеве собаче товариство, а оцей здоровань —
їхній вожак... Дивіться на їхні пози. Вони демонструють ритуальну агресію.
Месьє завмер.
— У них своя ієрархія, бачите? Оцініть, який обмін поглядів! Справжня церемонія
війни. Нашому Месьє показують, що його тут не раді бачити. Погляньте на нашого
кавалера. Він, здається, не з лякливих. Бачите, він не реагує на перший знак агресії.
Замість того, щоб зайняти позу примирення, він підступає ближче... Тепер вони показують
зуби і гарчать. Дивіться, які напружені тіла... зараз буде бійка.
— Я боюсь за нього, давайте підемо... Месьє, ходи до мене...
— Заждіть, Майє, це варто побачити. Це природна поведінка. Нам вони нічого не
зроблять.
Месьє кинувся на вожака бездомних. Гарчання і вищання почулося з клубка тіл. Майя
затулила вуха. Хтось шарпнув її за руку, від чого вона аж пересмикнулась.
— Дивіться, чорт би вас забрав! — гаркнув Богус, силою опускаючи її руки.
Майя зажмурилась і закивала головою. їй зробилося погано. Гавкіт лящав у вухах.
— Дивіться, — наказав Богус, і Майя розплющила очі. — Ось природа. Жива природа.
Ось вам життя, Майє, ось вам загальна любов і всепрощення... Ви ж хочете, аби життя
ставалося? Хочете, аби в ньому було місце для всього? Так дивіться ж...
Її губи дрижали. «Не заплачу. Нізащо не заплачу перед ним», — повторювала собі Майя.
Поєдинок припинився. Вожак дворових лежав притиснутий до землі. Над ним,
учепившись йому зубами у голову, стояв Месьє.
— Як цікаво, Майє. Наш Месьє не дає вожакові перевернутися на спину — прийняти
позу переможеного... Ви не здогадуєтесь навіщо?.. Хто би сподівався, що у кімнатного
собаки такі гени? Але ж погляньте, що він робить... Ні, це щось незвичайне...
Месьє пробував учинити над переможеним сексуальне насилля. Майя розвернулася, аби
покинути місце безчестя, але Богус ухопив її.
— Стійте.
— Відпустіть...
— Спершу подивіться на цю чарівну сцену природи, люба Майє, — сказав він, і Майя
від його голосу перелякалася до смерті. Вона завмерла, апатично спостерігаючи за
насиллям, а Богус стискав її руку й говорив: — Дивовижно, що така сцена, Майє, спіткала
саме нас із нами. Я вперше бачу гомосексуалізм серед собак. Надзвичайно цікаво. Такі
відхилення нерідко трапляються після черепно-мозкових травм. Ви не били Месьє по
голові?
Майя мовчала, Богус смикнув її за плече.
— Я питаю, чи не били ви його по голові?
Майя знизала плечима, стараючись приховати істерику.
— Я не била. Може, хтось бив, я не била.
«Господи, дай мені сил це витримати і живою вирватися від цього маніяка».
— Дивно. У такому разі, у нашого монсеньйора надзвичайно розвинений інстинкт
домінування...
Месьє зліз із збезчещеного покруча і потупотів у бік Богуса та Майї. Пес-жертва,
накульгуючи, побрів у протилежний бік.
— Ходімо, мила моя, завжди усміхнена Майє. Пропоную влаштувати сьогодні
святкову вечерю з печінки, яку я привіз. Печінка по-баварськи з білим оцтовим соусом —
моя коронна страва. Погасимо світло, запалимо свічки... Смачна вечеря, барокова
музика... Боже, я направду радий, що маю причину приїжджати у ваш дім...
13.
Йоланта вийшла їй назустріч з кухні, розтріпана, в чорній вуалі на голе тіло, з яскравими
губами.
— У вас що, була пожежа? — спитала в неї Майя.
Веранду затягло непрозорим димком.
— Я готувала водорості, — сказала Йоланта. — Забула, і вони згоріли мені, уявляєш?
Палений водорост гірчив. Увесь вечір Майя вдихала запах диму. Ним пропах одяг, стіни, фіранки на вікнах. Палені водорості розповідали про ніч і морок.
14.
Вечеря була готова. На столі палали свічки, повітряний контртенор під звуки клавесина
співав «Thrice happy, happy lovers...». Тарілки і прибори розкладені. На тарелях парувала
печінка по-баварськи з картопляним пюре. Майя поставила тарілку з вечерею навпроти
Богуса.
— Смачного, — сказала вона і сіла разом зі всіма до столу.
На тарілці Богуса лежав шматок сирої печінки. Печінка виблискувала у світлі свічок. Богус
нахилився над тарілкою і вдихнув її запах.
— Чудесно, — сказав він і усміхнувся Майї.
Майя вдала, що зосереджено їсть гречку.
Богус нарізав печінку на шматки і відправляв їх до рота.
— Що це звучить, пане маестро? Утихомирлива музика. Такий прозорий,
аполлонічний спокій.
— Це Генрі Персел, «Прекрасні пісні для кастратів». Приємно, що наші смаки
збігаються.
«May you be forever, ever, ever, ever free», — виводив тонкий голос, який Майя прийняла
за жіночий. У ній буяла зла радість помсти.
— Як печінка, пане Богусе? — поцікавилась вона.
— Печінка відмінна, дякую. Мушу зробити комплімент самому собі. Це справді
печінка молодого теляти. Яловичину я недолюблюю. Ви ж захоплюєтесь Півднем? Ви,
напевне, знаєте, що російське «говядина» походить від санскритського «Ґовінда» — одне
з імен Крішни.
Гречка перестала смакувати Майї.
— Ця сира печінка нагадала мені мою молодість...
Тут озвалася Йоланта, котра теж зрозуміла, в чому справа.
— Як у вас опинилася сира печінка в тарілці, пане Богусе?
— Йоланто, ця печінка опинилася у мене з доброї волі Майї. Сьогодні з нею ми стали
свідками сцен живої природи. Боюсь, вони похитнули в Майї вегетаріанські настрої, але
не в тім річ. Я хотів сказати...
Майя затулила очі долонею. Вона ненавиділа цього скорпіона.
— ... що смак сирої печінки нагадав мені молоді роки. Я палав вогнем дослідження
себе, своїх можливостей. Мені було цікаво, де закінчується межа витривалості людини.
«Sweeter than roses...» — заспокоював контртенор.
— ...одним із найбільших табу для нас є споживання мертлятини. Для чого природа
встановила цей запобіжник? Невже для того, аби вберегти людину від отруєння трупними
токсинами? Але ця заборона не щезає навіть тоді, коли тухле м'ясо проварити в
скороварці. Чому, запитував я себе, чому інтелект повинен підкорятися інстинктам? Цього
я не розумів. Хоч інстинкт і відраджує нас від протухлого м'яса, вивареного у трьох
бульйонах, організм сприймає цю їжу і готовий функціонувати далі. Щодо страв на вогні, то тут можу поділитися досвідом і сказати, що термічне обробляння покращує смак
пташиного м'яса, навіть м'яса таких помийних птахів, як ворона чи голуб. Натомість псує
смак риби — наприклад, минтая або тріски. Хоча, знову ж таки, покращує смак
земноводних і рептилій, як-от ящірок. Сире м'ясо жаб схоже на сире м'ясо раків. Ропух
куштувати не рекомендую — вони часто отруйні. Поживними є змії.
— Як цікаво, — зауважив Яків.
«Ненавиджу, ненавиджу вас всіх», — кричала подумки Майя.
— На жаль, не знайшов спільної мови з молюсками. Слимаків сирими їсти не
наважився, їхні нутрощі кишать інфекцією та паразитами. Зготовані на вогні, вони стають
доволі прийнятними. Якось на Тянь-Шані я два тижні харчувався гречкою і слизняками —
такими крупними молюсками без раковин. Дощові хробаки, підсмажені на олії, теж є
джерелом протеїнів у бідному на білки раціоні. Але їх слід потримати голодними, щоб
вони спорожнились. Комахи, скажу вам, панове, — окрема царина. Найсмачнішими досі
вважаю сарану і коників-стрибунців. Я б навіть сказав, вони володіють деякими
психотропними властивостями. Неїстівними виявилися лускокрилі.
Найсильніше я отруївся, коли з'їв кілька лялечок невідомого мені метелика. Кокони
шовкопряда, правильно приготовані, я куштував у Китаї, це їжа на любителя. Жуки,
павуки, а особливо мурахи та їхні личинки — їстівні і поживні. Жуки переважно мають
свій запах. Якщо при обробці неприємний запах щезає, я це розцінюю як ознаку їстівності.
Якщо посилюється — навіть не куштую. Киньте на розпечену бритванку муху і таргана, і ви
зрозумієте, про що я кажу...
Майя вийшла з-за столу і залишила веранду. До неї ще доносився голос Богуса:
— І все-таки ця музика, пане Якове, ця музика!.. Вона заворожує своєю поміркованістю і
красою. Здається, вона упокоїла б навіть дикого звіра...
Кастрат виводив божественні мелодії, які було чутно у цілому домі: «Aliluiah, aliluiah».
15.
Кожен музичний інструмент, будучи малим відображенням Всесвіту, складається з
вібратора і резонатора.
У скрипці вібрує струна, у кларнеті — тростина, у жінці — фалос. Коди жінка не має поруч
чоловіка, вона шукає вібратори-замінники, які б допомогли видобувати з себе звук. Тому
чоловік — і композитор, і виконавець, суть якого — вібрувати. Фрейд перестрахувався, вказавши, буцім печера, капелюх, і яма, і собор — образи піхви. Вагінальні фантазії —
лиш праобраз Порожнечі, купол якої освітлює золотий штепсель-лінгам, встромлений у
розетку магнетичного жіночого начала.
Жінка шукає чоловіка, щоб звучати.
Інакше — порожнеча і забуття.
16.
Поки товариство закінчувало вечерю за столом, Майя усамітнилася в кутку для чайних
церемоній. Вона заварювала чай спиною до компанії, аби не було видно, що вона плаче.
Майя плакала над собою.
Вона знала, що її чекало. Яків урешті сяде писати симфонію. Богус буде приїжджати
кожного місяця до них на ревізію. Залишатиметься, як зараз, на три-чотири дні, житиме і
харчуватиметься з ними, вдихатиме їхні ви11 ари і насолоджуватиметься їхніми міазмами
розуму. Йоланта напевне щось придумає, наприклад, зробить так, щоб Яків уклав із
Богусом якесь парі. Яків, як завжди, поставить свою душу, а Богус, як завжди, якусь
дрібничку — наприклад, портсигар із Дарвіном у пенсне. Якова такі речі заворожують, вона це помітила. Її втягнуть залишитися, Яків казатиме, що це діло її життя — бути з ним і
підтримувати його пекло. Майя буде вірити, що це все, що її може спіткати в цьому житті, і залишатиметься, щоб дослідити це пекло, випити його до кінця. їй буде так гидко від
цього пійла, що вона послабиться і прорветься своїм придуманим світом. Вона захоче
вхопитися сама за цицьку реальності, і вона вирішить, що мусить вирватись із стереотипів.
Вона звабить Івана, і той, з незнання і відчаю, робитиме з нею, що схоче, гадаючи, що
Інтернет — його путівник по жінці та її руслах. А їй залишиться лиш одне — забетонувати
русла і себе разом з ними. Амінь. Вона не хотіла бетонувати русла. Вона хотіла текти цим
життям далі, давати знати іншим, що русла жінки мають текти, і що земля перемагає
бетон і місто, і що вічність є. Вона не хотіла, щоб
Іван здобув свій перший досвід жінки від неї. Вона не хотіла, щоб Іван одного дня стояв
під дверима Якова з ножем в руці, з думкою про те, що йому потрібно здійснити
чоловічий вчинок — вирішити, кому вона належить. Вона цього не хотіла.
Зрозумівши це, Майя посміхнулася.
Майя витерла сльози краєм сукні і сполоснула чайник окропом.
Це її заспокоїло.
Далі вона побачила Матвія з ножем, який наближався до Якова. Майя закричала:
— Матвію, зупинись!
І далі вже побачила в другій руці скотч і зрозуміла, що все добре. Усі лишилися живі.
Нічого непоправного не сталось.
17.
Вона слідкувала за розвитком подій зі щирим здивуванням. Матвій щось говорив про те, що він поїде в Київ і що Майя мусить стежити за ув'язненим Яковом, тримати його на хлібі
та воді... — їй стало легко від думки, що вона перебуває поза всім цим.
Майя загадково посміхнулась, спитала у Матвія: