полем — повне сонячне затемнення. На трибунах — танці святого Вітта. До кінця світу —
три хвилини, рівно три хвилини. Байдужим не залишиться ніхто. — Матвій заговорив
голосом спортивного коментатора: — Отже, арбітр подає м'яч, м'яч переходить до
Кетцалькоатля, пас на Перуна, небезпечна ситуація на штрафному майданчику,
напівзахисник КаліЮґи Тескатліпока намагається зіграти проти правил, знову Лакшмі-
Нараяна... пас на Алу Парата, Алу Парата обводить другого напівзахисника Уіцілопочтлі...
Передача на Кецалькоатля... ГОЛ!!! ГОЛ!!! Такого екстазу ми ще НЕ ВІДЧУВАЛИ!!!
«Шамбала» — чемпіон!
Йоланта заіржала.
— Вибачте, — сказала вона, заспокоївшись. — Знесло голову. Так смішно!
Богус кинув, мовби між іншим:
— У дві тисячі дванадцятому відбудеться вирішальний матч, Якове. Уявляєте звучання
своєї симфонії на відкритті цього чемпіонату?
Яків захитав головою. Схрестивши руки на грудях, він сидів окремо від усіх, як засохлий
корінь.
— Ні, її не буде.
Яків глянув на Матвія. Матвій закотив очі до неба, встав з-за столу і пішов на кухню.
«Ну от. А ти хвилювався. Ти переміг!»
Яків відчув жар по ногах. Передчуття свободи.
— Матвію, що ти задумав? Зупинись! — зойкнула Майя. Яків встиг тільки побачити
лезо ножа, яке зблиснуло біля його очей, і кректання липучої стрічки. До чого тут стрічка
Яків почав видиратися, але було вже пізно. Матвій заламав йому руки за спину і змотав ї
скотчем. Майя (було чути, що їй бракує повітря) кричала:
— Ти що робиш?! Матвію, зупинись! Годі! Ти що, здурів?
Матвій заламав йому ногу і примотав її до ніжки стільця. Пара секунд, щоби примотати і
другу.
— Ну ось, тепер все нормально. Пане Богусе, ви не лякайтесь, це в нас суто сімейні
розмови. Не зважайте, продовжуйте. — Матвій втер піт із чола. — Що там ви розповідал
про Марію-Антуанетту?
— Ах, Марія-Антуанетта? Марія-Антуапетта з роду Габсбургів була певна, що впливал
на хід подій за допомогою колоди карт. Розкладаючи пасьянс, вона вважала, що світ
розуміє і слухається її. Коли почалась Французька революція, королеву кинули до
в'язниці, щоб відсікти їй голову. Марія-Антуанетта цілу ніч розкладала пасьянс, який
повернув би світ так, щоб страту відмінили. Її застали за незакінченим пасьянсом. Її
останні слова на ешафоті були такі: «Майже вдалось».
— Ти чуєш, Якове? Майже про тебе історія. Так-так, продовжуйте, пане Богусе, я
повернуся за хвильку. А ти, — він показав ножем на Майю, — навіть не думай йому
допомагати. Ти зрозуміла мене? У кут. Отож-бо.
Матвій побіг на другий поверх.
— Боже, що це робиться! — Майя схопилась за голову. Вона кинулась відв'язувати
Якова. Але Матвій прийшов швидше, ніж та встигла щось зробити.
— Я ж сказав: не підходь. Це не твоє діло. Він — не твоя сім'я. Він — моя сім'я. Це ти
звільнила мамину кімнату без мого дозволу?
— Так, я там...
— Дуже дякую.
— ...займалась йоґою...
— Ти не проти займатися відтепер йоґою в іншому місці?
Матвій одним рухом перехилив стілець з Яковом на задні ніжки.
— Ви спілкуйтесь, спілкуйтесь... А ми з братом підемо писати симфонію.
І Матвій потягнув крісло з Яковом до сходів.
6.
— Якове, ти не уявляєш, як мені неприємно це робити. Неприємно... і важко... —
кректав Матвій, тягнучи крісло з братом по сходах. — Мені дуже, дуже шкода, що так
відбувається. Я так і знав, що ти викинеш якийсь фокус.
— Та який фокус? Ви робите світові катастрофи! Ви чините геноцид!
— Не перебільшуй наших заслуг, Якове. Я роблю це для твого ж блага. Соліпсист
хрінів, — сказав Матвій, затягуючи крісло в мамину кімнату. — Тебе що, для цього тато з
мамою зробили? Так, і щоб ніяких дурниць мені. Ніж дуже гострий. Я хвилююся. Я можу
психанути.
Матвій розрізав липучу стрічку і висмикнув з-під Якова стілець. Той повалився на підлогу.
— Зроби те, що маєш зробити, і живи достойним життям! — сказав Матвій уже на
порозі, тримаючи в руках ніж і крісло. Вийшов і замкнув двері з іншого боку на ключ.
— Я що, кров'ю маю вам на стінах писати симфонію? — прокричав Яків у двері, — Тут
нічого немає.
За якийсь час двері відчинились, і Матвій кинув у кімнату жменю маркерів.
Х
Чорний заєць, червона рука
Andante nоn troppo
(неспішним кроком)
1.
У те товариство сиділо тихо.
Ти, — сказав Матвій до Майї. — Я тебе знаю. Можеш залишатися. Щоб ніяких підпалів
дому. Знайду твоїх батьків і спалю їхню хату, щоб ти зрозуміла. Щоб ніяких, ти зрозуміла?
Це тобі не романтичне кіно. Ніяких підкопів, таємного визволяння, ніяких замахів на
головного наглядача. Завтра мені потрібно з'їздити в Київ. Я приїду і перевірю, чи не було
диверсій. І перевірю, що там наш маестро. На хліб і воду його. Ти відповідаєш за нього, затямила?
Майя зрозуміла, що настав момент, за яким вона плакала, коли слухала Марі Лафоре,
коди думала про Львів. І від її рішення залежить усе.
2.
Їй уже давно не п'ятнадцять, не шістнадцять, не вісімнадцять, а вона однаково лажає. Є
життя, яке треба прожити, і найліпше, що можна з ним зробити — це дозволити йому
ставатися.
Зрозумівши це, Майя, аж до сьогодні, ставила раз за разом той сам диск — нью-
ейджівський збірник з піснями Олівера Шанті, Кїтаро, Ванґеліса та інших композиторів, чия музика відповідала мотиву океанічної любові.
Врешті-решт, Йоланта справді дівчинка для сексу. Не більше. Досить подивитися на неї, на її манеру малюватися і вдягатися — це якийсь ескорт-сервіс, а не людина.
3.
З Матвієм Майя тримала дистанцію ще у Києві, відколи він спробував оволодіти нею на
йоґа-студії.
У задзеркаллі залишався тільки Іван. Він найбільше годився для того, щоб розрядити
емоції.
Емоції нагромаджувалися, їх ставало тим більше, чим сильніше Майя намагалася
розібратися у собі і в тому, що з нею відбувається.
Уже не пригадати, який то був день по малійському календарю, коли Майї довелося
зустрічати Богуса самій за сніданком. Скоріш за все, то був день флейти — день видихів
на самоті: зітхання від смутку, втомленого зітхання, зітхання за коханим. А ще зітхання від
праці, від оргазму наодинці, від куріння блакитного логосу, від полегшення і від
безглуздо потраченого дня. Майя зрозуміла, що флейти — її астрологічний знак у космосі
Якова. При згадці про Якова ставало самотньо.
Самотньо зустрічати Богуса випало саме па флейти.
4.
Майя вчила з Іваном уроки, бо вирішила замінити йому матір. Вона багато читала, знала, що
це перенесення, розуміла, що тут замішані спогади про Анатолія. Нічого більше
зробити з цим не могла.
Вона загубила свій шлях ще там, у дитинстві. А блукати у пітьмі більше сил не було.
Вона поставила все на Якова і гадала, що він приведе її назад, у початок всього. Туди, де
вона втратила себе.
Де смисл, сильніший, ніж рік 2012, туди, де є заради чого жити і є за що вмирати. Де є
щось більше, ніж нейрофізіологічні реакції, і де не конче має відбутися те, що вона
побачила у снах і витлумачила з жестів та поглядів.
Але завтра вона буде плакати не через печальний зміст своїх снів. На ранок вона
розбереться у символах свого сновидіння, зробить висновки — і нічого не зміниться.
Майя знала це і нічого не могла вдіяти. Вона падала.
Майя запалила ароматичну паличку. На упаковці з паличками вона прочитала гасло
фірми — найкращий рекламний слоган за всю історію людства. «Everyone has a reason to pray — кожен має причину помолитись». Хіба не фантастично?
Вона помітила в собі схильність брати над ним верх. З Іваном вона мала незаперечну
перевагу бо хто він такий? Йому заледве виповнилося чотирнадцять, представник
нарцисичного покоління емо. Не чув про гештальт-терапію Вілбера, не сягав по Юнґа і
Ґрофа, не замислювався, що з усім цим потім робити.
Майя бачила сценарій їхньої взаємодії, намагалася вийти з нього і розуміла, що сама ж
хоче ще.
Вона підтягувала його англійську відеолекціями Кена Вілбера із Youtube. Лекція, котру
вони дивилися, була присвячена вищим холопам еволютивного проекту — тонкому і
причинному рівням. Для малого ця лекція була приречена на нерозуміння, і Майя чекала, коли той покаже невдоволення. Малий сопів, але перекладав речення за реченням
уголос, зупиняючи фільм на кілька секунд.
Each of you has the sense of "I am", and recognition of I-am-ness signifies the presence of Big Mind, — говорив маленький Кен Вілбер з монітора.
— «Кожен з вас має... сенс»...
— Відчуття, або переживання, — підказувала Майя.
— «...має відчуття або переживання»... оф... «переживання "я є" і»... не розібрав.
— «І розпізнання стану Самості позначує присутність Великої Свідомості». Слухай
уважніше. — Майя пустила відео далі.
— You're aware of your own I-am-ness right now. It's the unavailable guide to big mind, and the only way to this is to be aware of the only think — the presence of I am... I am... I am...
I am... I am... I am... I am... I am... I am... I am... I am...
— Заїло, — прокоментував Іван.
Майя з роззявленим ротом дивилася на екран. Екран сіпало у петлі, голос Кена Вілбера
повторював з колонок:
— I am... I am... I am... I am... I am... I am... I am...
— Неймовірно, — промовила вона. — Ти зрозумів, що сталося?
— Дай перезавантажу його, — відіпхав її Іван.
— Зачекай. Ти вдумайся, що сталося!
— А шо сталося?
— Комп'ютер потрапив у стан Біґ Майнд, про який говорив Вілбер! Наш комп'ютер
щойно усвідомив себе, знайшов своє Я! Прикинь, воно працює!
Іван не довіряв її захопленням.
— Ти усвідом! Комп'ютер зрозумів, що він існує. Це самадхі. Ми з тобою стали
свідками самадхі. У нас у домі з'явилася просвітлена істота. Ти знаєш, що сім'я, в якій
народився прогвітлений, благословенна Богом, тому що він молитиметься не тільки за
сім'ю, а й за все село?
— I am... I am... I am... I am... I am... І ага... I am... — повторював комп'ютер.
— Я в це не вірю, — буркнув Іван.
— Ти б ще спитав «що воно йому дає?» — розсміялася Майя. — У цьому домі
стаються чудеса!
Іван піднявся і висмикнув з розетки трійник, до якого був під'єднаний комп'ютер. Монітор
погас, комп замовк.
— Ти що зробив? — спитала Майя.
— Він перезавантажиться, і все буде нормально.
Наглість, яку Майя почула в його інтонаціях, у його лінивій, пасивній, блудливій позі, розігнала Майчину злість до небезпечного градусу, і дівчина гепнула його рукою по сраці.
Раз, другий, третій...
— Ай, ти шо робиш! — обернувся Іван. Майя схопила його за руку, смикнула до себе і
стала періщити долонею по цій наглій, самовдоволеній дупі. Іван видерся. Під горло їй
підступили сльози.
— Ти шо, здуріла?
Її рука гуділа і пекла. Умастила вона добре йому. Так йому і треба. Інакше з ним
розмовляти не можна.
Майка піднялася і мовчки вийшла з кімнати.
— Гей, ти чого? — почула вслід. Безсилля й злість стискали їй горло, але
Майя так і не змогла розплакатись і почала збиратися на прогулянку.
Просто все це зайшло надто далеко. Надто хворобливо. Надто надривно. Вона загралася.
Все, що вона хотіла, — помститися, не більше. Натомість надривалося щось у зовсім
іншому місці.
Завжди воно так. І головне — у поле ж не втечеш від себе. Довкола — сама ти.
6.
Того ранку Майя прокинулася, коли Якова вже не було в ліжку. Вона згадала, що
відбувалося днем раніше, згадала, що Яків спав окремо, згадала сцену з Йолантою і
Матвієм. Подумала, що її кінець таким і має бути. Психодрама, яка завжди з тобою.
Майя відігнала ці думки. Насправді все чудово.
Тільки от ця діра на серці, а так все чудово.
По вікну барабанив дощ.
7.
На історії з Іваном вона всерйоз перейнялася тим, що з нею відбувається. У глобальних
масштабах. What the blip do we know, так би мовити.
Була неділя. Яків замкнувся в себе. Ще нічого не відбулося, але Майя вже знала, що
сьогодні вона пройде точку неповернення.
Циклон з Півночі ще тримав небо у сірій шкаралупі, і тільки на заході з-за хмар
пробивалося світло, від чого небесний купол малювався золотом. Сонце було тьмяним, зимовим, нагадувало чи то комету, чи то гаснучу зірку.
На півнеба вигравала веселка. До веселки їй не було діла. Майя сиділа, обіперши голову
рукою, і циркуль, яким вона креслила календар, повис у руці. Аркуші паперу згорнулись у
рулони.
Собака, привезений Матвієм і Богусом, — Месьє, — скрутившись під ногами, спав.
Іван, херувим, зосереджений на домашньому завданні, ковзнув поглядом від Майки до
волейбольного м'яча, який закотився на середину кімнати.
Уколупати б серця, оживити це все — та не оживлялось воно, не було більше вогню.
Майя думала про море. Але хіба море за спиною могло змінити те, що вже сталось?
8.
Людина схожа на йо-йо, котрим забавляється Всесвіт. Він кидає людину в безодню, і в
шаленому леті людина й гадки немає, що її політ — це падіння, а відчуття боротьби — це
тільки напинання гумки.
Дійшовши до крайнього положення, йо-йо повертається. Чи не про цей момент
розповідають ті, хто бачив, як усе життя пролітає перед очима в зворотному порядку?
Повинна бути точка нерухомості, коли гумка ще не смикнула, але й інерція польоту
раптом закінчилась і ти в нерухомості. Можливо, це і є точкою безповоротної смерті?
Тоді, в якийсь момент, ти повинна поглянути за плече й узріти себе такою, якою тебе
бачить Всесвіт: зазираючи в точку зачаття, як у калейдоскоп, крізь тунель твого життя мін
розглядає великий палець на своїй вселенській нозі.
І тоді все стає ясно: що то була розводка, що Невдовзі ти повернешся у міцну долоню, на
миті, солодко влипнеш у неї, а далі тебе запустять знову — та це вже будеш не ти.
«І тепер мені видається, що я, Майя, дивлюся і на себе очима Всесвіту. Крізь прозорну
трубу мого життя дивиться на мене Ненароджений, який запустив м'ясорубку з
дзеркальним, як у фотоапарата, механізмом. І цей шлях фаршу для котлет я. називала
життям».
9.
«Шанси людини унаслідувати царство небесне значно перебільшені, — писала Майя у
своєму блозі. — Варто хоч раз побачити весь жах становища, в яке ми поринаємо вже у
трирічному віці. Реальний світ підмінений словами. Обман батьків розриває єдине «Я є»
на тіло, яке боїться, і психіку, яка сумнівається. Страждання шизофренічної свідомості
заступають очевидність речей і змушують ставитись до тіла, як до м'ясного наросту, повного
отрут, хвороб, немочі й болю, хоронячи дійсність, дану у відчуттях, в могилки
слів. Це не я. Це не моє тіло. Це відбувається не зі мною. Це життя живу не я».
10.
Недільний ранок.
Вона зійшла на перший поверх із килимком для йоґи. На кухні горіло світло.
За столом сидів Матвій. Біля стійки стояла Йоланта з келихом коньяку в руках. У кухні
повис аромат кави і сигар.
— Доброго ранку, Йоланто, — привіталася Майя. — Матвію! Ви вже порозумілися?
Матвій заріс щетиною, під очима набрякли мішки. Він утупився у неї крізь дим сигари.
— Коньяку? — запропонувала Йоланта.
— Ти схуд, Матвію. Я вчора не зауважила.
Матвій ковтнув коньяку зі свого келиха.
— «Я заріс, як щіть. А худий який, блідий! Зимові дощі...»
Матвій осушив келих.
— Басьо. Майє, ти любиш Басьо?
Майя знизала плечима.