Яків зрозумів, що готовий перейти до перегляду мультиків. «Південний парк». Те, що
треба. Мультик про дітей, де в кожній серії вбивають одного і того самого персонажа.
Серед звуків я — звук іржавих завіс.
Серед наркотиків я — горілка.
Серед пацієнтів я — симулянт.
Серед серіалів я — саус-парк.
Серед героїв саус-парку я — кенні.
Серед країн я — Україна.
Серед акторів я — барбара стрейзанд.
Серед джерел я — версія.
Серед версій я — пародія.
Серед творчості я — система.
Серед систем я — збій.
Серед узорів я — дефект виробництва.
Серед букв я — буква и, найбезглуздіша буква,
якою затикають всі діри у мові.
Серед бойових мистецтв я —
мистецтво відповзати.
Серед ударів я — заборонений удар.
Я розбитий старий горщик, який знайдуть через тисячу років археологи. Вони прочитають
напис на мені — наприклад, там буде напис «Горухща». І вони вирішать, що там була
гірчиця.
4.
Не наважившись накласти на себе руки біля костелу, Яків побрів крізь туман додому. Біля
дому він побачив незнайоме авто — небесноблакитне «шеві» в стилі ретро. На багажнику
«шеві» було написано «What if God is One of Us?». А на капоті зображені два перехрещені
револьвери.
«Прибули Сили Добра планети Ейва», — подумав у голові хтось, хто видавав себе за
нього. А Яків збагнув: чудо — воно на вигляд саме таке.
З неба полетіли перші сніжинки.
5.
На веранді засвітили світло, і Яків побачив силуети гостей. Майя подавала чай.
— Заходь, любий, — гукнула Майя з вітальні. — Твої учениці приїхали.
— Ми ту-у-ут! — пролунав голос Яни.
— А ось і мій милий приїхав, — пролунало над вухом, і Яків відчув, як над ним
зімкнулись чиїсь міцні обійми. Яків розвернувся, і Йоланта відскочила на два кроки назад, притислася спиною до стіни, даючи прохід Майї з чайником і чашками.
Майя окинула їх обох поглядами.
— Ми тут трішки зажимаємося, ти не проти? — Йоланта невинно замахала віями-
опахалами. На її обличчі грала сонна усмішка, ніби
вона мружилась від сонця. — Ми як діти. Так давно одне одного не бачили. Стільки
всього хочеться розказати, ой! — Йоланта примружилась від задоволення. — Як у вас
добре! Все так по-східному.
— Це тимчасовий пошук стилю, — озвалася Майя. — Я ще буду все переробляти.
— Та ні, дуже гарно. Камін такий великий, вікна такі високі. Вони відчиняються? —
Йоланта спробувала відчинити вікно.
— Ні, це зимовий сад.
— Ага, а тут у вас, значить, куток для чайних церемоній. Ти займалася чайною
справою, Майє?
— Я? Я ні, у мене бізнес був. При йоґа-студії дівчата гралися.
— Як цікаво! — Йоланта широко розкрила очі при слові «дівчата». — Йоґа! Ти
захоплюєшся йоґою? Давно займаєшся? І як вона тобі? Як результати?
— Нормально.
— Ну клас. Клас. — Йоланта потягнулася. — А у мене одна йоґа... — Вона солодко
подивилася на Якова. — Я люблю добре спати...
— Ну, бачиш, — озвалась Майя, споліскуючи окропом глиняні чашечки для чаю, — у
нас
різні шляхи. Це тайванський бірюзовий «Мінцзян-улун», — Майя понюхала сама і
передала по колу посудинку з сухим чаєм.
— Це що, зелений? — спитала, понюхавши, Яна.
— Ні, це улун.
— А-а, — сказала Яна і передала посудину Йоланті.
— М-м-м-м, клас, яблуками сушеними пахне. Тримай, Якове. — Йоланта обачно
передала йому глиняну посудину. Яків глибоко вдихнув аромат чаю.
Йоланта відкинулася на подушки і видала стогін задоволення.
— Як мене у вас пре! Як мене у вас пре!!! Маестро, ви сьогодні весь вечір якийсь
тихий. Як поживає ваша творчість? Пишете щось нове? Пам'ятаю, як ви мене вразили
тоді, у Коктебелі, своєю джиґою для гобоя! Я вмирала від задоволення.
Яків відчув, як до горла підкочується нудота.
— Я...
— Боже, яка сила валить, — не дала слова сказати Якову Йоланта. Вона відкинула
назад голову, і волосся розсипалось їй по обличчю.
— Йолка, ну ти реально гониш, — сказала Яна. — Ващє безбашенна. А у вас тут курити
можна під час церемонії?
— Так, я крейзанута. Так, я така... — потягла Йоланта, і дівчата розсміялися.
— Кури, будь ласка. Я принесу попільничку, — сказала Майя і вийшла з кола.
— О Боже, привид] — вигукнула Йоланта. Яків сіпнувся, йому потемніло в очах.
Йоланта розреготалася.
— Де? — піднялася Яна.
— Я жартую.
Яків обережно глянув через плече.
Ірена сіла на підвіконня, заклала ногу на ногу і закурила.
6.
— Улун має пряний аромат з нотками сушених яблук. Смак м'який, післясмак теплий, з
нотками сухофруктів. Цей чай збирали й обробляли вручну, без застосування
ароматизаторів.
— Ти що, етикетку напам'ять вивчила?
— Ні, мала коханку, яка вела чайні церемонії у нас в клубі, — байдужо озвалася Майя.
— А ти чим займаєшся?
— Я... я співаю... Я живу... Я не знаю, чим я займаюся... Гриби їм... Вірші потім пишу
гекзаметром. Он, композитора шукала собі для пісень, А, згадала! Я витягую рибалок із
черева риби. Деколи рибалка ловить рибу, а часом риба ловить рибалку, таке буває, от я і
витягую рибалок з риби.
— Навіщо? — спитала Майя.
— Та знічев'я. Нічого ж немає, от робити й нема чого. От я й не роблю нічого.
— А тепер? Робиш?
— І тепер не роблю. А навіщо? Мир і любов. Зорі на небі. Камін горить.
— Але ж ти щось робиш, — не витримала Майя. — Ти лежиш!
— Ні, я нічого не роблю. Це в тебе невроз, тобі здається, що я щось роблю. — Йоланта
роз-ляглася на подушках. — Як добре нічого не робити! Пощастило жінці!
Здається, фраза Йоланти таки поцілила. Майя озвалась:
— Ти хочеш сказати, що я завжди чую суб'єктивно і що я впливаю як спостерігач на
результат експерименту?
— Майє, попустися, нічого я не хотіла цим сказати. Який експеримент, ти що.
Розслабся. Можна ще чаю?
— Ой, дівчатка, годі вам нудити, — озвалась Яна. — У нас є «Бехерівка». Яків, ти будеш
«Бехерівку»? Я принесу...
У вікна вдарило світло фар.
— Опа, у нас гості! — гукнула Яна.
Якову здалося, що в будинку враз потемніло. Йоланта засміялася дивним сп'янілим
сміхом. Вона дивилася в стелю, її очі блищали.
— Яка я рада, що ви запросили нас, Якове! У вас тут ТАК цікаво!
— Я відкрию, Майє, не парся, — сказала Яна з коридору, порпаючись у дорожній
сумці. — А, ось вона. Ну всьо, дівчатка, хлопчики приїхали, зараз вмажемо «Бехерівки».
Обожнюю «Бехерівку».
8.
— Ще «Бехерівки»? — спитала Яна у Богуса. — 3 дороги освіжитись?
— Мені теж, — попросив Матвій. Чоловіки сиділи за столом. Яна обслуговувала гостей
пляшкою «Бехерівки», Ірена і Майя
винесли грінки, сир, масло вершкове і масло вершкове з оливками.
— Яно, ти можеш не курити біля мене? — озвався Іван.
— Ну йоптіть, Іван, я ж дама. Не заважай, я слухаю пана Богуса. Так, так, пане Богусе, і
іцо було далі?
— О, панно Яно, нас відпустили, як тільки ми показали наші посвідчення. Вони були
дуже милі...
— Братику, — позвав Якова Матвій. — Вийдемо покурити? Пане Богусе, ви як? По
сигаретці? Ні? З дівчатами посидите? Тоді ми з братом вийдемо на пару хвилин.
«Бехерівку»? Так, «Бехерівку» зі собою беремо...
Брати накинули на себе пальта і в хатніх тапках вийшли на поріг.
Тільки світло від ліхтаря на порозі світило жовтим, а далі, довкола, в поля, залягла ніч, 9.
—Коротше, Якове, слухай сюди, — заговорив Матвій, розкуривши сигарету. — Симфонія
буде звучати на відкритті стадіону у Львові. Потім ми її швиденько продаємо полякам, і
вони з неї роблять офіційний гімн Євро дві тисячі дванадцять. Вони скрізь пропишуть, що
автор — поляк, там вже є одна людина, усе буде чисто. Українського сліду нам не треба.
— До чого така секретність? — запитав Яків.
— Великі темні отці вже тут.
— Великі темні отці у Львові? — спитав Яків.
— Вони тут. Вони замовляють нам шоу. Ти пишеш симфонію, я все обставляю, як
положено. Рука об руку, брате. Це яскраво. Був методологом, а завжди мріяв стати
шоуменом.
— Ти знаєш, ваша секретність, вона збиває з пантелику.
— Якове, ти мене знаєш, я не люблю нудити. Давай я скажу тобі просто. Якове, це
шоу. Від початку і до кінця. І називається воно «Апокаліпсис». Я працюю в компанії, якій
п'ять тисяч років. П'ять тисяч років! Хіба це не дивовижно? Я ще ніколи не відчував такого
піднесення! Можеш мене привітати — тепер я очолюю українську філію! — Брат хильнув
ще «Бехерівки», витер губи і продовжив: — Нам потрібен вівтар. Кращого, ніж новий
стадіон у Львові, ми не знайшли. За дислокацією, за історичним, за соціальним
контекстом. Я сказав панові Богусу: якщо ми хочемо містерії, якщо ми хочемо шоу, від
якого буде трепетати цілий світ, все, що нам потрібно, — це Донецьк і Львів. Все інше
зроблять за нас самі глядачі.
— Ви що, граєте у фашистів?
— Це фашисти грали у нас. А ми просто забавляємо публіку. На планеті сім мільярдів
глядачів. Наше кредо — «шоу маст ґоу он». Я панові Богусу сказав: мій брат, тільки він
може написати таке. Архетипи, символи, приховані послання — це все його парафія.
Якове, твою симфонію будуть досліджувати музикознавці. Вони будуть шукати зв'язки, алюзії, ключі до розуміння того, що ж відбувалося дві тисячі дванадцятого у Львові. Тільки
мій брат, сказав я їм, настільки схиблений, щоб писати симфонію до кінця світу.
— Я маю написати симфонію до кінця світу?
— Так, ти маєш написати симфонію до кінця світу. Це твоя нагода стати великим!
Мовчи, не кажи нічого, я знаю, ти в захваті.
— Я в легкому шоці.
— Тим краще для симфонії. Слухачі теж мають бути в легкому шоці. Нині у світі стільки
комп'ютерників, стільки юристів, стільки економістів! А нам катастрофічно не вистачає
сценаристів. Нам не вистачає композиторів. Нам не вистачає драми! Особиста драма вже
нікого не турбує. Драма нації — це драма на щодень. Кожен день когось підривають.
Десь відбувається геноцид. При цьому людей не меншає! їх більшає! І їх потрібно
забавляти! Якове, роботи — непочатий край. Ми беремо нову висоту, щоб освіжити
сприйняття дійсності. Ми говоримо про агресивних прибульців. Ми говоримо про
астероїд, який може перелабати нашу планету навпіл. Ми говоримо про чіпи, які
вживлятимуть під шкіру перед кінцем. Ми говоримо про те, що час може закінчитися і
ніколи не буде ніде і нічого!
— Я не впевнений, що я хочу сприяти силі, яка це чинить.
— Тут, брате, я відповім тобі словами товариша Крішни, які він сказав товаришу
Арджуні перед битвою на полі Курукшетр. Ти композитор, і твій обов'язок — писати
музику. Вони вже всі і без того мертві, тому йди і виконуй свій обов'язок.
10.
— Панове, я, мабуть, залишу вас із дівчатами, щось я притомився. Піду відпочину. У мене
ж робота. Я звик уставати вдосвіта.
— Ідіть, маестро, і ти, Майє, теж іди відпочинь, ми тут про гостей потурбуємося, —
сказала солодко Йоланта.
11.
— Мені не подобається, що ці дівчата приїхали у наш дім, — сказала Майя, коли вони
залишилися вдвох.
— Що тобі в них не подобається?
— Мені не подобається, як вони розмовляють, як вони поводяться зі мною і з тобою, і
взагалі, мені все це не подобається, Якове. Чим ти тут займаєшся, чому раптом
приїжджають ці дівчата. Я тебе знаю два місяці, і я не знаю, що мені тепер робити.
— Задуматись над самоідентифікацією?
Майя навідліг вліпила йому ляпасу.
Яків незворушно відповів:
— Моя порада: стався до їхньої присутності як до неминучого ходу історії.
— Ти хочеш, щоб я поїхала геть? Ти цього добиваєшся?
— Ні, я хочу, щоб ти залишилась.
— Ти хочеш жити шведською сім'єю?
— Я хочу спокою. Просто оберігай мій спокій, поки я писатиму цю довбану симфонію.
— Поговоримо завтра. Я втомилась. Мені все це не подобається. Завтра я вирішу, що
мені робити.
12.
О четвертій Яків прокинувся. Накинув плащ
І вийшов надвір.
Надворі було ще темно. Усе подвір'я покрив іній. Яків трусився і стукав зубами.
Сон покинув його, оголивши пустелю розуму — розвалені машини, крани, діряві від
корозії будівлі мегаполісу, вимерзлий під інеєм метал до самого обрію.
Голова гуділа від переповненості хаосу хаосом.
«І-Цзин». Гексаграма 29. Подвійна безодня.
Зробити хоч щось у такому стані — ну хіба це реально?
Повернувся до хати. Одягнувся у чисте. Сів за клавіші.
Нічого.
З нього не текло нічого. Ні краплі музики, ні біта звуку.
VIII
Колісниця Господа мого
Andante
(не поспішаючи)
1.
На веранді мирно бесідували про погоду Богус і Майя.
— Маестро, ми в очікуванні, — сказав Богус, коли Яків спустився до сніданку.
— Вітаю. — Яків потис руку Богусу і сів у крісло біля Майї. Та була у білому. Вдала, ніби
не помічає Якова. — Я працював із самого ранку.
Богус кивнув.
— Маестро, ваші зусилля безцінні. Ми вдячні вам за відданість ідеї. Крім того, як
куратор мушу зауважити, маестро, що у вас тут — творча атмосфера! Знаєте, жертвою
стереотипів може стати будь-хто. Я малював собі відлюдькуватого творця у хаті-мазанці
на краю села.
А тут — цілком світське життя! Трансцендентно! Просто трансцендентно! А ваші музи?
Вони чудові! Цей сніданок — це епоха Відродження! Хліб, сир, овочі, кава. Фламандія і
малі голландці. Сніданок у зимовому саду. Скільки світла! Скільки північного світла!
Маестро, чи не пробували ви малювати?
— О, маестро проснувся. -— У зимовий сад зайшов Матвій у майці і хатніх штанях. Від
нього війнуло лосьйоном після гоління. — Ну шо там, покажеш нам нині симфонію? Я
думаю, пан Богус хотів би вже щось послухати.
— О ні, там ще нема що показувати...
— Нумо, не встидайся. Усі свої.
— Куди такий поспіх? Я не хочу спекулювати ідеями. Усе має бути пристойно,
естетично. Ще є час...
— Якове, у тебе був місяць на те, щоб підготувати все пристойно й естетично. Дай
щось послухати... — Матвій придивився до Якова уважніше. — А ти взагалі писав щось?
— Я...
— Які дами! Які мадемуазелі! — Матвій устав назустріч Йоланті.
Зі сну Йоланта чарувала дитячою припухлістю і нахабно цим користувалась.
— Да-а, ми да-ами, — потягнулась, позіхаючи, Яна.
До сніданку вона прийшла в салатовому костюмі з заячими вушками на каптурику.
Ірена мовчки сиділа на підвіконні, курила і дивилась у вікно. За вікном летіли сніжинки.
Матвій зайнявся дівчатами.
Яків непомітно вийшов з-за столу. Пішов, замкнувся у майстерні.
Увімкнув комп'ютер, запустив Інтернет і сів дивитися серіал.
2.
— Я ж сказав: до мене не заходити! — гаркнув він Йоланті, коли та без дозволу зайшла у
його кабінет.
— Ти працюєш?
— Як тут попрацювати, коли всі туди-сюди бігають. Ми домовлялися, що ви приїдете
допомагати, а не заважати.
— Сонце моє, не сердься. Ми домовлялися, що відповідальний за роботу ти сам, а те, що вийшло, ми віддаємо Головному.
— Якому ще головному?
— Тому, кому це все належить.
— Я відповідальний за це.
— От і добре, рибонько. Не бійся, ми вже тут. Ми тебе проведемо. Я прийшла
переказати тобі від Яни, що твій брат Матвій — великий хуліган. Не знаю, до чого це вона.
Д ще я хочу сказати, що ми всі разом ідемо і га прогулянку до озера, і тобі треба піти з
нами.
3.
Прогулянка з Богусом до озера тривала недовго — було холодно.
Дівчата бігали довкола чоловіків, Яна кричала, що хоче собаку, і просила Богуса і Матвія