Жіноцтво видряпалося на стіни фортеці і почало спостерігати, як вервечка верблюдів і людей повільно наближається до міста.
- Відкрити ворота! - скомандувала Марго.-Всім на базар!
- Так, Ваша величносте!
- На базарі я просто Марго. запам'ятали? — Гак. наша королево!
До Марго підійшов караванник і низько вклонився. Обличчя і халат були до болю знайомі. "Цікаво. - подумала Марго, - а під чалмою в нього є блискуча лисинка?"
- Ну. що привіз, Ахмете? - поцікавилася.
Марго.
— Гарні товар. Королева буде задоволені.
- Дивись, мені вгодити важко.
- Знаю, королево! Я знаю, як догодити королеві.
Ахмед не обдурив. Невільничий ринок на базарній площі міг вільно конкурувати з Кафою і Азовом. Чого там тільки не було: могутні шоколадні торси, тендітні французи в мереживах, палкі маври, голі сідниці, носаті вірмени, незворушні лорди, величезні кулачища, бородаті старообрядці, чистокровні грузинські князі, руські Івани, іграшкові китайці. Марго павою пливла по базару, а за нею тягнувся жіночий екзальтований шлейф.
- Ой, а це хто? - здивувалася Марго.
- Це діамант моєї колекції, - з гордістю сказав караванщик. — Чукча.
- - Дишіть мені. А де ж козако-руське плем'я? — поцікавилася Марго.
- О, королева не буде розчарована. - запобігав Ахмед, ведучи до задніх рядів.
- Дівчата, налітай! - скомандувала Марго. і ті ; вереском кинулися до товару, палко торгуючись із купцями, гаряче сперечаючись між собою, активно обмацуючи очима і руками товар.
- Тільки тихше, дівчата, не побийтесь і товар не зіпсуйте, як минулого разу!
- Не філюйся, Марго!
- І полтавців не беріть — дуже ледачі! - порадила Марго.
- Марго. тут литвин: брать чи не брать?
- Литвини підступні, брехливі й дурні. Беріть побільше степовиків!
А яких? Тут два види: великі красиві та маленькі кривоногі.
- Великих красивих беріть для роботи, а маленьких кривоногих для любові.
- Марго. тут затесався один тибетський монах.
- Лишіть його для мене!
Марго з насолодою обходила ряди чоловічого племені, думаючи: ось вона, дискримінація чоловіків! А казали, що її не існує!
Ахмед делікатно підштовхував її. наче бажаючи щось показати. Нарешті вона зрозуміла, на що піп натякає. На високому помості, як на п'єдесталі. стояв зв'язаний Андибер. З оселедцем, золотою сережкою у вусі і кривавим рубцем через усе плече.
- Ага, попався! - єхидно промовила Марго.Попереджаю: ще раз утечеш - уб'ю!
- Доведеться королеві дорого заплатити Ах-меду! — щебетав купець. - Він мені ой як непросто дався! Десятьох моїх воїнів поклав.
- Не переймайся, Ахмеде. Марго ніколи не торгується!
Місто гуляло всю ніч. Марго вирішила напитися до упаду. Що і зробила.
Марго підхопилася з ліжка:
- Де я?
Довго впізнавала обриси рідної спальні. До і обох боків приліпилися дві піжамки у ведмедики.
"Цікаво, - подумала Марго.- А коли починається в жінки клімакс? Може, я вже напередодні? Потихеньку божеволію?"
Вона спробувала встати з ліжка. Тіло стисла жахлива крепатура. Марго, пересилюючи себе встала. Прийняла гарячу ванну. Наче стало легше.
Ось прокинувся Максим. Спитати в нього, як я дійшла додому? Ні, краще не треба. Ганьба яка!
На кухні - хрестися та втікай! Із чого почати? Роботи - непочатий край. А що значить - непочатий край? Непочатий - тобто, цілий'? Край -- це земля чи кінець? Мабуть, кінець. Отже, нема ні початку, ні краю. Тобто, безмежність. Безмежність у просторі. А в часі - вічність. Тобто, роби роботу вічно. Боже, яка багата наша мова!
Марго завжди займалася філософією слова доки поралася на кухні. Прибирання в хаті теж завжди викликало в Марго філософські асоціації -- з приведенням світового хаосу в світовий порядок. А це є власне творення світу. Тобто, якщо хочеш зронити щось путнє -почни з,наведення порядку. Саме це було необхідно Марго саме туї і саме тепер: приводячи матеріальний хаос у матеріальний порядок, привести свій душевний хаос у душевний порядок. Максим зайшов до кухні.
- Мам. дай я!
- Не треба, я сама. Ну. які новини, синочку? Та, ніяких.
Які на сьогодні плани? Та, ніяких!
Марго замугикала під ніс щось легеньке, і робота зарухалася. Прибирання, миття посуду, готування сніданку, замішування тіста, прання білизни,мугикання і філософські роздуми завжди проходили одночасно.
Нарешті сніданок готовий. Хлопці люблять у < суботу та неділю снідати у вітальні. Марго везе на возику сніданок, заходить у кімнату і бачить, що всі лежать - хто на дивані, хто на підлозі - і в піжамах дивляться телевізор. Марго на мить завмерла на порозі.
"Вони забирають у нас наших хлопчиків і: роблять з них собі подібних..." - автоматично пробурмотіла вона.
- Що? - не обертаючи голови, промовили всі вголос.
Та нічо. - сказала вона.
Як правило, занісши суботній сніданок у чоло-' вічу компанію, вона летіла допирати, доварювати, допікати, доприбирувати і робити ще багато різних! "до". Цього разу вона присіла на стілець у вітальні і стала спостерігати за сімейним чоловічим світом.] По телевізору йшов футбол. Чотири далеко не ] хворих чоловіки дивилися на те, як двадцять два ще здоровіших спітнілих чоловіки бігають по полю за м'ячиком і по-дитячому серйозно намагаються його відібрати один в одного і копнути ногою.1 Марго замислилася. Який дивний цей чоловічий світ. "Вони - безсилі в світі природному, витворюють собі штучний світ і, мов діти, бавляться в ньому, вдаючи з себе дорослих". Ні. цього збагнути неможливо. Точніше, можна зрозуміти педантичних британців, які кілька століть тому з протестантським рвінням відпахавши у своїх офісах, виходили в поле, на майданчик, щоб розслабитися, і не просто так розслабитися, а морально і фізично підготуватися до нової виснажливої роботи на полі витворення буржуазного суспільства. І ще якось Можна зрозуміти тих, хто грає. Ну, а як зрозуміти Мільйон чоловіків, які сидять на трибунах чи біля телевізорів, коментують гру професіоналів словами "Ти, казьол, куда м'яч кидаєш!", начебто вони особисто краще від професіоналів грають у футбол? Як зрозуміти тих, що отримують фізіологічний кайф від того, їдо хтось інший перекочує м'яч по полю'? Оце і є чоловіче безсилля. Найактивніші • І їм дачі порно - імпотенти. Ні. цей світ надто чужий і незрозумілий. Як збагнути представникові природного світу: навіщо вбивати чи просто обпльовувати людину лише за те, що хтось не так копнув м'ячика? Навіщо? Бо в чоловічому світі існують штучні цінності, які переважають справжні вічні цінності - життя, добро, любов.
Ма! Що з тобою? Ти дивишся футбол'?
Щось у лісі здохло!
"Вони забирають від нас наших хлопчиків і роблять із них собі подібних.
Це я винна. Я погана мати. Я віддала своїх хлопчиків..."
Марго розгублено озирала свою сім'ю, яку всі вважали ідеальною...
Слава Богу, настав понеділок. Марго кулею ; вилетіла з дому, вдихаючи разом з ранковим повітрям запах свободи, їй було до смерті цікаво: чи ' екскурсія печерою - то правда, чи плід хворобливої уяви незадоволеної плоті Марго?
Однак з'ясувати нічого не вдалося. Шеф несподівано поїхав у відрядження. На тиждень. У Стамбул. На його місце сів Сидоренко, який не докучав співробітникам постійними нарадами і вкручуванням мізків, а закрився в кабінеті, пустивши роботу на самоплин. Свєтка і Леська уникали Марго й одна одну. Марго про всяк випадок діяла так само.
Тільки Андибер лишався самим собою. Він активно спілкувався з Сидоренком щодо виробничих питань, консультувався з Марго. давав указівки Свєтці. робив калькуляції з Леською.
Марго. скоса оглядаючи його, намагалася5 уявити його по пояс голим, в червоних шароварах, із золотою сережкою у вусі і оселедцем на голові замість хвостика позаду. А, уявивши, відразу ж відкидала від себе "ідіотські думки".
Здавалося, він дивиться на неї, як на меблі. І Марю відлягло від душі. Значить, все, що стало-сталося не насправді, а в тяжкому сні.
Марго повеселішала, стала схожою на саму
і знову зажила у переконанні, що вона має має сім'ю.
Шеф повернувся із Стамбула, відпустивши порідку "замочком", яка дуже личила до його лисини. Чекали, що він збере всіх на нараду або хоча б на п'ятихвилинку, щоб за великим директорським столом поглянути одне одному у вічі. Однак шеф І я гнув. Причому очікування колись ненависних нарад було досить стражденним. Марго докотилася до того, що сама напросилася до нього на прийом, щоб підписати якогось дурного папірця. Однак шеф навіть не глянув у її бік і, не читаючи, завізував документ.
Шефова свита захвилювалася. Всі, окрім Андибера. Він поводив себе адекватно своєму службовому становищу.
Напруження зростало. Всі вважали, що треба потворити. Однак ніхто де наважувався першим сій розмову. І лише після того, як Марго стикнулася лобом з Леською у підвалі перед тими самими дверима, які виявилися зачиненими; після тою. як Сидоренко змінив свій козлячий тенор на не ті козлячий баритон; після того, як Свєтка зірвалася на Андибера і в запалі дискусії ляпнула "Що ви дивитеся на мене, як на біснувату?" - шефі усіх зібрав у своєму кабінеті.
Нарада для керівних осіб відбувалася в незвичному стилі. На відміну від повної пасивності І байдужості на колишніх нарадах, цього разу спіш працівники виявляли неабияку активність і зацікавленість проблемами установи. Зрозуміло, що всі намагалися наблизити хвилину "розборки польоту". Однак вона все не наставала, бо ніхто перший не наважувався взяти на себе відповідальність зачепити болюче питання. Перший привід до відвертості дав Андибер. запропонувавши пляшку шампанського на честь шефового повернення. Ідея була схвально прийнята і поповнилася ще пляшкою коньячку, і турецькими солодощами, і лимончиком. і великою банкою оливок. Сидоренко втягнув зі своїх) холодильника шмат сала, від чого всі скривилися: "Фе, коньяк і шампанське закушувати салом!", однак Сидоренко не ображався: вони всі так завжди казали на початку, а в кінці наминала сало з чорним хлібом, цибулею під коньячок і шампанське. Андибер, звернувши увагу на цей растрі немічний несмак, визнав, однак, що він є нормалі пою формою засвоєння українцями європейські традиції. Тож перший тост "За європейський вектор України" сам по собі напросився, і почалася палка дискусія про те, що, звичайно, москалі нам уже "триста лет снилися в білих тапочках", але ж для Європи ми "секонд хенд", і нема чого пнутися її шкури перед пихатою Європою і самозакоханою Америкою, а треба трохи попорпатися в своїй землі, поворушити місцем, на якому носимо штани, і ВСЕ буде гаразд.
Взагалі політичні дискусії характерні не лише І ля цього офісу. Як правило, вони починаються палкими промовами, а закінчуються почуттям глибокої огиди до влади. Політична дискусія перманентне переросла в мистецьку, де Марго була почесним експертом, оскільки була дружиною відомого естетика і мистецтвознавця. Всі захоплено обговорювали питання, чи є "зірки" шоу-бізнесу напівбогами", чи просто кріпаками, рабами низькопробної публіки, які в негоду і незважаючи на місячні змушені блазнювати перед нею, випрошуючи, як милостиню, оплески.
Вичерпавши й цю тему, народ перейшов на г, І.Ієні проблеми. Колектив тяжко переживав розлучення Сидоренка, яке тяглося ось уже два роки. Унікальність цього розлучення полягає в зворушливих стосунках між зятем і тещею. Теща категорично проти розлучення, вона вважає зятя рідним сином, а доньку "курвою". Сидоренко, напівсирота ставився до бабусі з покрученими артритом пальцями з великою любов'ю і ніжністю. До речі, він, вважаючи Марго жінкою морально стійкою неязикатою і водночас досвіченою в інтимних питаннях, обрав її своїм душпастирем. З його сповідей вона зрозуміла, що він має абсолютно викривлене уявлення про сімейне життя. Він шукав у сімї материнську любов і опіку та був хорошим господарем і порядним батьком. Він не розумів, чому його дружина "лізе на стінку". Марго популярно пояснювала Сидоренку, що регулярний якісний секс - це не розпуста, а норма сімейного життя, це входить у коло найголовніших сімейних обов'язків. Тему сімейних розлучень підхопив шеф. Він сказав, що знову черговий раз розлучається з дружиною. яка "доконала його ревнощами і підозрами". У психоаналітичному сеансі, який Марго давала час від часу шефові, вона пояснила, що людське суспільство пройшло шлях розвитку від полігамії до моногамії невипадково. Це оптимальний для сучасної людини спосіб існування і продовження роду. Якість сексуального життя полягає не; в кількості сексуальних партнерів, а в умінні "ніколи не скучати" з одним сексуальним партнером. Лише давній надійний сексуальний партнер може виконати найпотаємніші забаганки, найнепристойніші бажання, які є не простими веліннями хтивого тіла, а станом душі. Тому секс це не лише фізіологічний акт, а й духовний. Марго констатувала, що шефа з дружиною не пов'язує ні духовна, ні фізіологічна близькість, ані діти. Отже, треба не мучити один одного, а шукати "свою пару".
Свєтка сказала, що їй хтось дуже крутий запропонував вийти заміж і вона відмовила йому. Всі прекрасно знали, що це була чистісінька брехня, спосіб підвищення власного рейтингу. Свєтка у вузькому жіночому колі любила розповідати душе-роздираючі історії своїх нещасливих кохань, яких не існувало, змальовувати в деталях статеві акти, яких ніколи не було, описувати палкі почуття своїх коханих", які самі про них не здогадувалися. Свєтка належала до того типу жінок, які елементарну чоловічу ввічливість трактують як "закоханість", затертий чоловічий комплімент чи жарт як освідчення в коханні, а байдужість - як глибоке, справжнє кохання. Саме тому чоловіки ЇЇ уникали. Л Свєтка була нещасною жінкою. Марго її жаліла. ,але не могла допомогти психологічною консультацією. Марго вважала це хворобою, яку можна вилікувати лише шоковою психологічною терапією.
Леська була не такою. Вона, зціпивши зуби, щодня вступала в боротьбу за виживання, маючи Однокімнатну квартиру, паралізовану матір і доньку тінейджерського віку з підлітковими комплексами. Леська ніколи не жалілася і ні на що не нарікала, а в житті не була обізлена і заздрісна. І її любили всі. Особливо чоловіки.
Андибер і Марго мовчали про себе, як партизани. І якщо з Марго і так було все зрозуміло: чоловік із комплексом "невизнаного генія", купа дітей, то Андибер інтригував своєю впертою мовчанкою про "дружину-модель" і "сина-вундеркінда". Однак публіка була достатньо вихована, щоб не до-і цитуватися в нього ні про що.
Марго, позираючи на годинника, почала нервуватися: скоро йти додому, а до наболілої проблеми гак і не приступили. Тож вона вирішила йти в атаку, однак не в лобову, а "з тилу":
- Шефе, ану розкажіть нам про своє дитинство на Полтавщині!
- А що вас конкретно цікавить?
- Конкретно цікавлять полтавські козацькі печери. Чи правда, що там відбуваються різні дива?
- Ну. що вам сказати... Хлопці розповідали, що якось натрапили в підземному ході, який проходив через увесь яр, на засохлого чи то змумізованого козака, що сидів у такій ніби келії. Навіть показували шаблю, яку забрали в нього.
І ви їм вірили?
- Спершу вірив, потім, як виріс, уважав це; дитячими вигадками, дитячим фольклором. Такими собі місцевими страшилками.
- А тепер? Що "тепер"?
- А тепер вірите?
- У що?
У те, що в тих печерах позалишалися козацькі тіла.
Які тіла?
Господи, та ви ж щойно розказали про козака, який кілька століть просидів у печері...
- А, про Марка Хапайгроша?
- .Як-як його звали?
- Марко Хапайгріш. Розповідали, що він при-Іч ', із козацьких походів купу скарбів, сховав їх і стеріг... Тобто, й досі стереже...
-А ім'я Хведір Полохливий вам не траплялося к полтавському козацькому фольклорі?
- Не Полохливий, а Полохливець, - зауважила Песька. Отже, вона прийняла правила гри Марго.