— Ану, дай я поведу, а ти спочинь!
Генріх сів за руль. Так було краще. Покручена дорога вимагала напруженої уваги, про щось інше думати було ніколи. А це головне. Бо саме сьогодні він має бути як ніколи спокійним і урівноваженим: можливо, відразу по приїзді він одержить завдання, яке треба буде виконати сьогодні ж.
Дедалі дорога ставала важчою: повороти частішали, доводилося міняти швидкості, то беручи круті підйоми, то спускаючи машину на гальмах. Іноді швидкість падала до двадцяти кілометрів.
До Бонвіля прибули лише о п'ятій годині вечора. У готелі подвійного номера, як заявив черговий бюро, не було. Але крупна купюра, вкладена в документ, негайно змінила становище — за п'ять хвилин Генріх і Курт вже готувалися прийняти ванну.
— Мийся ти перший, щоб мав змогу піти розпитати, де тут хороший ресторан, — наказав Гольдрінг денщикові.
Гольдрінг не помилився, коли гадав, що про нове для нього завдання він дізнається, як тільки прибуде до Бонвіля: поки Курт розшукував ресторан, Генріх уже знав, яке важке і загрозливе становище створилося тут.
Справа в тому, що розташований у передгір'ях Альп Бонвіль і його район був центром партизанського руху у південно-східній Франції. Найзапекліша боротьба гестапо з рухом Опору довгий час не давала ніяких наслідків. Навпаки, чим лютішими були заходи гестапо проти місцевого населення, тим ширшали лави партизанів.
Але на початку лютого 1942 року сталося неймовірне: загальний улюбленець, веселий і дотепний, один з активних членів підпільної організації, її найкращий зв'язківець Дежене, виявився провокатором. Спочатку не йняли навіть віри, щоб Дежене, який сам часто був ініціатором диверсій і так охоче брався за виконання найскладніших завдань, міг бути зрадником. А між тим Дежене, після арешту трьох членів керівної організації руху Опору, скинув з себе машкару і одяг мундир есесівського офіцера, з яким розлучився п'ять років тому, коли за завданням гестапо прибув сюди під виглядом робітника з Парижа.
Провокація завдала великої шкоди партизанському рухові: багато активних його учасників було заарештовано, але все ж до розгрому організації справа не дійшла. Ті керівники руху Опору, які залишилися на волі, зуміли швидко змінити явочні квартири, перемінити адреси, прізвища, місцеперебування багатьох учасників руху.
За Дежене партизани буквально полювали. Правда, тепер він вже називав себе своїм справжнім ім'ям — Віллі Мейєр. Протягом першого тижня після викриття провокатора, в Дежене-Мейєра стріляли п'ять разів: його підстерігали на вулицях, на квартирі, яку за цей час він змушений був тричі міняти, і, нарешті, в ресторані офіціантка послала йому в груди дві кулі.
З Бонвіля тяжко пораненого Мейєра вивезли до якогось госпіталю, і кілька місяців про нього нічого не чули. Як же були вражені місцеві партизани, коли дізналися, що Дежене-Мейєр знову з'явився на вулицях Бонвіля вже в ролі ад'ютанта нового начальника гестапо оберста Гартнера. Усім було відомо, що провокатор знає в обличчя багатьох учасників руху Опору. Ті партизани, що під виглядом рознощиків газет, зеленщиків або молочників досі спокійно походжали вулицями міста, мусили тепер ховатися, щоб не потрапити на очі провокатора.
До цього додалися і ускладнення, викликані діяльністю самого оберста Гартнера. Це був старий, досвідчений гестапівець, якого надсилали в місця, де складалася найнебезпечніша обстановка. Гартнер відразу скасував комендантську годину, патрулювання на вулицях вночі і цими пом'якшеннями режиму завоював собі деяку популярність. Невдовзі після прибуття він випустив з тюрми багатьох в'язнів, серед яких було чимало й карних злочинців. Більшість з них була підкуплена і завербована Гартнером.
Кілька днів тому партизанам пощастило перехопити повідомлення Гартнера до Берліна, в якому він обіцяв в найближчий час ліквідувати найвидатніших керівників руху Опору і натякав на те, що йому пощастило натрапити на слід якоїсь організації, що існує в лавах самої німецької армії. Оберст вихваляв діяльність Мейєра, з допомогою якого йому пощастило встановити таємний нагляд за видатними учасниками партизанського руху.
Гартнер діяв і поводив себе надзвичайно обережно. Після невдалої спроби макі висадити в повітря приміщення гестапо він працював невідомо в якому приміщенні, на вулиці з'являвся лише в супроводі автоматників-гестапівців і Дежене-Мейєра, якого від себе не відпускав ні на крок.
Обідав Гартнер в офіцерському ресторані «Савойя», який охоронявся вдень і вночі.
Потреба якнайскоріше ліквідувати Гартнера і Мейєра була очевидною.
Генріх так замислився, що навіть не чув, як повернувся денщик.
— Ну, що нового, Курт?
— Усі рекомендують спеціальний ресторан для офіцерів «Савойя».
— Далеко до нього?
— На паралельній вулиці, навпроти.
За десять хвилин Гольдрінг уже був там. Ресторан раніше належав французові, але недавно колишнього господаря заарештували, а ресторан віддали інвалідові-гітлерівцю.
«Вхід тільки для німецьких офіцерів», — прочитав Генріх на вхідних дверях, біля яких стояв вартовий.
За стойкою буфету він побачив товстого німця з густими рудими вусами.
— Маю честь говорити з господарем ресторану? — запитав Гольдрінг.
— Так точно, гер обер-лейтенант! — по-військовому відповів той. — Швальбе, власник ресторану.
— Я тільки-но приїхав, гер Швальбе, але встиг уже дізнатися, що найкращий в місті ресторан — це ваш. Сподіваюся, ви не відмовите тижнів два-три частувати мене своїми обідами?
— О, з радістю! Той, хто рекомендував ресторан, гарантую, не помилився.
— Тоді дозвольте познайомитися — обер-лейтенант барон фон Гольдрінг.
— Я щасливий мати таких високопоставлених гостей!
— То, може, для знайомства ми вип'ємо з вами по бокалу хорошого вина? — запропонував Гольдрінг.
— Вважатиму за честь! — Швальбе пошкутильгав до шафи — у нього замість лівої ноги був протез, — взяв пляшку вина і підійшов до столика, за який сів Гольдрінг.
Генріх витяг з кишені і поклав на стіл пачку хороших гаванських сигар.
— О, яка розкіш, — захоплено вигукнув Швальбе, беручи одну з них, — тепер не часто доводиться курити справжні гаванські сигари!
Генріх запалив одну сигару, решту підсунув Швальбе.
— Візьміть собі, я маю можливість діставати такі.
— Це для мене найкращий подарунок! Так довго ви гадаєте пробути в нас?
— Два-три тижні, а може, й місяць, — Генріх підняв бокал. Швальбе зробив те саме.
— Ваше здоров'я! — промовив Гольдрінг.
— За наше знайомство! — додав Швальбе. — Обіди, гер барон, ви будете замовляти, а столик чи окремий номер, виберіть самі.
— Обідатиму в окремому номері, і я хочу оглянути його зараз.
— Прошу! Он у ті двері, що за буфетом.
У супроводі господаря ресторану Гольдрінг опинився в довгому коридорі з великою кількістю дверей праворуч і ліворуч.
— Дозвольте зайти сюди? — запитав Гольдрінг, беручись за ручку перших дверей праворуч.
— Туди не можна заходити. Цей номер кожного дня, з двох годин до чотирьох, зайнятий. В ньому обідає оберст Гартнер з ад'ютантом. А ви о якій годині будете обідати?
— Обідатиму я рівно о першій, але я звик не поспішати за обідом, отже, мені цей номер не підходить.
— То огляньте цей! — господар відкрив перші двері ліворуч — навпроти входу в номер Гартнера.
— О, це мене цілком влаштовує! — погодився Гольдрінг, окинувши оком добре умебльований номер.
Замовивши обід на завтра, Генріх пішов до готелю і весь вечір просидів дома, не стільки перечитуючи куплені газети, скільки обдумуючи план.
… Ранком другого дня Гольдрінг був у офіцера, який відав розподілом нової автоматичної зброї. Вислухавши Генріха і навіть не глянувши на наряд, він заявив, що не може назвати строку виконання наряду бодай орієнтовно. Але прозорий натяк на грошову винагороду значно пом'якшив неприступність офіцера. Коли ж Гольдрінг досить-таки безцеремонно поклав перед ним на стіл пачку новеньких банкнот, підкресливши, що це лише завдаток, офіцер став привітнішим і люб'язним.
— Два тижні, я гадаю, не буде задовгий строк? — догідливо запитав він Гольдрінга.
— Саме те, що треба!
Коли Гольдрінг за півгодини після розмови з офіцером подзвонив до Еверса і попередив, що, можливо, за два тижні «сигари буде куплено», той зрадів неймовірно.
— Нагорода, обов'язково нова нагорода, бароне, даю слово! — кричав у трубку Еверс.
О першій годині дня, хвилина в хвилину, Гольдрінг був у ресторані. Обід подавала німкеня, яка під подвійним шаром — фарби і пудри — намагалася приховати коли не руїнницький вплив часу, то наслідки бурхливо проведеної по ресторанах молодості.
Два-три компліменти, сказані Гольдрінгом, так припали до смаку офіціантці, що вона говорила без угаву, прозоро натякаючи на свою самотність. Коли, нарешті, вона забрала посуд і пішла, Генріх трохи відхилив двері в коридор і лишився в номері, помалу п'ючи коньяк.
За десять хвилин до другої, як показав годинник, два гестапівці зайшли до кабінету Гартнера і за хвилину повернулися в коридор. Побачивши відхилені двері протилежного номера, гестапівці без стуку зайшли до нього.
— Що означає це вторгнення? — сердито запитав їх Генріх.
— Гер обер-лейтенант! Ми зобов'язані перевірити ваші документи, — відповів старший з них, з погонами фельдфебеля.
Генріх вийняв офіцерську книжку і кинув її на стіл. Фельдфебель уважно прочитав першу сторінку.
— О, пробачте, гер барон, такий наш обов'язок! — з щирою поштивістю пробачився фельдфебель, повертаючи книжку.
— Гаразд. Але майте на увазі, що протягом двох-трьох тижнів я в цей час тут обідатиму, номер за мною.
— Будь ласка! Для нас це буде навіть зручно!
Рівно о другій в коридорі з'явилася згорблена фігура оберста Гартнера в супроводі молодого ад'ютанта і двох здоровенних гестапівців.
Генріх посидів ще кілька хвилин і вийшов.
Другого дня повторилося те ж саме: за десять хвилин до другої з'явилися два гестапівці, оглянули номер і вийшли. Відхиливши двері до номера, в якому сидів Гольдрінг, фельдфебель привітав його і зник. Рівно о другій, хвилина в хвилину, з'явився оберст у супроводі своїх охоронників і ад'ютанта.
Офіціантка і цього разу крутилася в номері, але Генріх відповідав їй досить холодно. «Треба привчити її, щоб вона не затримувалась!» — подумав він. Цього дня Генріх обідав довго. Коли о третій годині він вийшов з номера, Гартнерові тільки несли солодке.
Так тривало п'ять днів.
На шостий Генріх прокинувся вдосвіта. Він силкувався відволікати свої думки від того, що сьогодні мало статись, і не міг. Обережно підвівшись з ліжка, так, щоб не розбудити Курта, Генріх пришив до сорочки з внутрішнього боку невеличку кишеню. Маленький чорний браунінг легко туди входив. Генріх ще раз і ще раз вкладав у кишеню револьвер і витягав його. Так, дуже зручно! Він встигне вихопити його. Може, написати записку до Моніки і передати через Курта? Генріх вже написав було кілька рядків, але відразу подер аркушик. І без цього їй, можливо, буде багато неприємностей в разі чого. Адже Міллер бачив, як він захистив її від п'яних солдатів. А йому й цього буде досить, щоб присікатися до дівчини.
Курт прокинувся.
— Наша машина напоготові? — запитав Генріх.
— В повному порядку.
Генріх пройшовся по кімнаті і недбало кинув:
— Сьогодні після обіду, можливо, поїдемо на прогулянку. Держи її напоготові.
До обіду Генріх з кімнати не виходив. Рівно о першій Генріх увійшов до ресторану.
— По вашому приходові, бароне, можна перевіряти час, — зауважив Швальбе, позирнувши на великий годинник, що висів над буфетом.
— А він іде точно? — запитав Генріх.
— Кожного дня перевіряю по радіо.
— Ну, мені час обідати. Генріх зайшов до номера, і відразу ж туди прибігла офіціантка. Хоч закуски він ще не торкався, але офіціантка, як завжди, стояла, чекаючи, поки він доїсть рибу.
— Ви любите вино в натуральному вигляді? — запитав її Генріх.
— Дуже.
— Коли воно у вас є, то принесіть мені пляшку просто з льоху.
— О, я знаю, як подавати вино в натуральному вигляді!
Нарешті, він позбувся цієї настирливої офіціантки! Але треба поспішати. Генріх витяг з кишені невеличку міну з двома металевими вусиками, поставив стрілку підривника на дві години тридцять п'ять хвилин і вийшов у коридор. Як завжди в цей час, там не було нікого. За мить він уже був у кабінеті Гартнера. Прикріплення міни до нижньої кришки стола забрало лише кілька секунд.
Коли захекана офіціантка прибігла з пляшкою вина, Генріх спокійно доїдав рибу.
Після двох випитих бокалів хорошого вина офіціантка почала тримати себе фривольніше, ніж завжди. Щоб швидше позбутися її, Генріх мусив пообіцяти їй прогулянку в машині за місто. За обідом Генріх їв повільніше, ніж будь-коли. Принаймні з першою стравою він упорався, коли вже було без чверті друга.
Минуло ще п'ять хвилин, а гестапівців, які завжди приходили раніше від Гартнера, не було. Не було їх і о другій, і о чверть на третю. Генріх докінчив обід і сидів, відпочивав. Очевидно, Гартнер сьогодні не прийде обідати! Думку, що треба вийняти міну, Генріх відкинув: настав час обіду, і в коридорі чулися кроки відвідувачів. Отже, міна зірветься, а Гартнер після цього стане ще обережніший.
Двадцять п'ять хвилин на третю… Гестапівців усе немає, Генріх одяг фуражку і, обсмикнувши мундир, повільно попрямував до дверей. При вході до загальної зали він зіткнувся із знайомими гестапівцями. Ті привітали його і зникли в коридорі. Підійшовши до буфету, Генріх глянув на годинника. Двадцять сім хвилин на третю! Отже, якщо Гартнер і сьогодні прийде через десять хвилин після гестапівців, він спізниться на дві хвилини…
Мозок працював чітко і напружено. Гартнер завжди йшов до ресторану вулицею праворуч. Отже, Генріх вийде йому назустріч рівно о пів на третю і на вулиці вистрілить з револьвера… А там видно буде, як діяти. Жаль, що він не перевірив двір навпроти ресторану: прохідний він чи закритий?
Дві години тридцять хвилин. Треба ні найменшим рухом не показати, що ти поспішаєш. Чемно вклонившись Швальбе, Генріх неквапливо пішов до виходу, і саме в дверях він стикнувся з Гартнером і його ад'ютантом. Позаду йшли два гестапівці. Відкозирявши оберстові, Гольдрінг пропустив їх і позирнув на годинника.
Тридцять дві хвилини на третю.
Встигне чи не встигне Гартнер зайти до кабінету? Так чи не так, а треба відійти трохи, а після повернутися.
Генріх перетнув вулицю. Він нарахував тридцять довгих — о, довших за кілометри кроків, — і лише після цього почув вибух і водночас брязкіт скла.
За кілька секунд Генріх уже був у ресторані. В загальному залі знялася страшенна паніка, але ніхто не потерпів. Лише частина стіни біля буфету відвалилася і впала на один з незайнятих столиків. Через велику дірку, яка зяяла внаслідок обвалу, видно було клуби куряви і диму в кабінеті Гартнера.
Разом з іншими відвідувачами Генріх кинувся на місце події. Одного погляду було досить, щоб зрозуміти: віднині Гартнер і його ад'ютант не страшні ані партизанам, ані жителям Бонвіля.
Генріх повернувся до виходу. Коли він уже перейшов на другий бік вулиці, з-за рогу вискочила машина з гестапівцями.
Не озираючись, Генріх поволі попрямував до себе в готель.
— Поїдемо на прогулянку? — запитав Курт. Він стояв біля машини перед під'їздом готелю.
— А хіба я тобі наказував тримати машину біля готелю?
— Ні, але я гадав, що ви зразу ж після обіду захочете поїхати.
— Нікуди я не поїду. Кілька хвилин тому я ледве не відправився на прогулянку, з якої б ніколи не повернувся… — стомлено сказав Генріх.
— Як то? — перелякався Курт.
— В ресторані стався вибух, саме проти того номера, де я обідаю.
— Так отой гуркіт, що я тільки-но чув…
— Так, то був замах. Загинуло кілька гестапівців, в тому числі й полковник Гартнер… Я піду до себе і спробую заснути. Ти сиди в своїй кімнаті і нікого не пускай. Коли вже надто хтось домагатиметься побачення зо мною, розбудиш. Розумієш?