Але перш ніж Капітан встиг що-небудь сказати, обізвався Друг:
— Якшо точка старту на Місяці буде на вісім кілометрів вища від розрахованої, то пального вистачить на посадку й повернення корабля на Землю.
— Правильно, — через хвилини півтори підтвердив Капітан. — Ще й повинно залишитися кілограмів два… Ну й що з того?
— А ти зможеш посадити корабель точно на задане місце? Без перевитрат пального?
— Якщо гарне місце буде, то сподіваюся, що зможу.
— У такому разі є таке цікаве місце на Місяці, що на вісім з лишком кілометрів вище від кратера Ліннея і варте того, щоб його обстежити. Дані про нього будуть не менш цінні, ніж про кратер Лінней. Пригадуєш, ми вчора читали з тобою: “На південному краї Місяця…”
Капітан спочатку німо дивився на Граматика, а потім його обличчя нараз проясніло, очі засвітилися радістю, він аж підвівся над кріслом від збудження.
— Я зрозумів тебе! — вигукнув він. — Чудова думка. Ура! Вихід знайдено! Експедиція відбудеться. Висадимося, отже…
Важ…ль, іскр…ння, верш…на, чітк…сть, галяв…на, ож…на, ноч…вля, оч…кувати, руч…ще, гурк…т, ог…рок, далеч…нь, анічич…рк, неск…нченність, х…тнутися, ящ…рка.
— Не підказав, а наштовхнув на думку, — уточнив Капітан. — Але ж і завдав ти нам клопоту, Незнайку! Аби тільки все добре обійшлося. На Землі ми ще поговоримо з тобою про це. А зараз…
Незнайкові здалося, що Капітан далі скаже: “Ми тебе викинемо в космос”. Ні, не те, це надто жорстоко. “Заморозимо тебе, Незнайку, щоб ти не заважав нам і їсти не хотів”. Але й це, мабуть, ні. Ось що: “Всиплемо тобі по саму зав’язку, щоб знав, як підводити товаришів!” Якби це було на Землі, то хтозна, чи й дався б їм. А тут, де ніщо нічого не важить і він сам як пір’їнка, — що зробиш проти двох? Доведеться проковтнути, що заслужив.
— Я ж думав… — хотів був Незнайко хоч трохи пом’якшити Капітанів присуд.
Але Граматик раптом, насипався на нього, не дав йому закінчити:
— Ти не думав, тобі просто захотілося, заманулося, забандюрилося, стрельнуло в голову. Мало експедиції не зірвав. А якби був подумав перед тим, як лізти в ракету…
— Я ж не думав… — знітився Незнайко.
— Так би й сказав, що не думав, їхню суперечку перервав Капітан.
— Про твій вчинок ми ще поговоримо на Землі. А зараз ти, Незнайку, зараховуєшся членом нашого екіпажу. Як і кожен з нас, матимеш свої обов’язки: будеш відповідати за чистоту і порядок на кораблі та за збереження харчів.
— Я буду все робити, що скажете, — зрадів Незнайко.
— Усі інші доручення виконуватимеш під наглядом Друга. На нього можеш покластися більше, ніж на самого себе.
Пес вильнув лускатим хвостом і сказав:
— Мій обов’язок — допомагати в усьому членам екіпажу, дбати про їхню безпеку і сприяти успіхові експедиції. — Помовчавши якусь мить, він додав: — Але Незнайко не підготовлений до експедиції: у нього нема не тільки спеціальних, а й достатніх загальних
знань.
Незнайко почервонів. Якби ж то Капітан чи Граматик таке сказали, — то це б ще було не так образливо. А то якийсь там пес… Хоч, правда, Незнайко таки справді не може похвалитися своїми
знаннями.
— Ви думаєте, хлопці, що я не хочу вчитися, що мені приємно хапати трійки? Я хочу вчитися, хочу мати п’ятірки. Але тільки візьму книжку читати — аж ворона перед вікном на вишні сіла, під лапою тримає шматок булки. Дзьобне й оглянеться, дзьобне й оглянеться, чи хто не підкрадається до неї. А знизу інша ворона прямісінько на неї летить. Та з несподіванки підскочила, й булка впала на землю. Друга ворона підхопила той кусник і мерщій з ним на копицю сіна. А мені цікаво, чи й у тієї відберуть його… Або вчу вірші: “Летим. Дивлюся, аж світає, край неба палає…” — а тут нараз несамовите цвірінчання за вікном. Я до вікна: сусідський кіт повзе, черевом по землі суне, весь зіщулився, голову пригнув, а над ним горобці — і сяк, і так в’ються та лящать і мало не на нього падають. “Ага, — думаю, — ото щоб знав, як на дрібноту нападати!”
— Нестійка увага через брак наполегливості, — зробив висновок Друг.
— Тобто нема сили волі, — пояснив Капітан.
— Еге, усі кажуть: будь наполегливий, виробляй силу волі в собі. А як?
— Справді, це не просто, — поспівчував Незнайкові Граматик. — Он позавчора мама загадала мені відро скороспілих черешень нарвати. Виліз я на черешню, що вирву ягідку — то й у рот. Вони ж такі рожеві, та соковиті, та смачні! Е, бачу, не буде діла, так і до вечора відра не нарву. І я постановив собі: доки не обірву оцієї гілочки, жодної ягідки не з’їм. Потім цієї, цієї і так далі. Не зоглядівся, як і відро стало повне.
— Сила волі — це вміння наказувати собі, — додав Капітан. — Я, наприклад, коли треба виконати якесь нудне, нецікаве завдання, наказую собі: доки не зробиш усього або ось такої частини (тобі, Незнайку, поки що треба брати потроху), доти не смієш глянути у вікно, не маєш права навіть підійти до телевізора, не можеш підвестися з-за стола — сидиш і виконуєш. І коли починаєш вникати в завдання, воно поволі стає цікавим — уже й примушувати себе не треба: робота сама робиться.
— Я пробував — не стає цікавим, — поскаржився Незнайко. — От ще ботаніка, зоологія — цікаві. І то не все. А вже алгебра, граматика, особливо ці правила… Читаєш, читаєш, а воно ніяк у голову не лізе, таке марудне.
Це зачепило Граматика за живе. Отаке говорити пре правила з мови! І він не стерпів:
— Бо коли читаєш, треба вдумуватися в те, що читаєш. Аналізувати правило, а не дрімати над ним. Ось візьмемо правило “дев’ятки” — ти, до речі, його так і не знаєш…
— Воно дуже важке, — буркнув Незнайко.
— Важке, доки не розібратися в ньому. А розберешся — і нічого важкого нема: “У словах іншомовного походження буква и пишеться тільки в загальних назвах після дев’яти букв д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р, якщо далі йде будь-який приголосний, крім й. У всіх інших випадках у словах іншомовного походження пишеться буква і”. Насамперед треба виділити найосновніше, про що йдеться в правилі. Про що ж, Незнайку?
— Про букву і та про и.
— Не зовсім так. Насамперед треба усвідомити, що це правило стосується тільки слів іншомовного походження, тобто таких, як паралелепіпед, електрифікація, аероіонізатор, а не таких, як вишня, повітря, кисень, доріжка, які з давніх-давен існують у нашій мові. Тепер з’ясовуємо: що ж говориться про слова іншомовного походження?
— Що в них може писатися буква і та буква и.
— Правильно. Коли ж пишуться ці букви в словах іншомовного походження?
— Я не запам’ятав.
— Отже, вникаємо далі в правило. У ньому сказано: “Буква и пишеться тільки в загальних назвах”. Значить, власні назви, такі, як Аргентіна, Вашінгтон, Міссісіпі, Кіплінг, поки що відсуваємо вбік. Нас зараз цікавлять лише загальні назви: радист, радіація, вітамін… Чи завжди в загальних назвах іншомовного походження пишемо букву и?
— Ні, не завжди.
— А коли?
— Тільки після якихось букв.
— Скільки цих букв?
— Не пам’ятаю.
— Це правило через те й названо правилом “дев’ятки”, що в ньому йдеться про дев’ять букв. Щоб запам’ятати їх, вимовляємо ці букви вголос: д, т, з, с, ц — повітря проходить через стиснені зуби; ч, ш, ж, р — повітря треться об тверде піднебіння. Або ще краще — до кожної з них додаємо голосний звук і запам’ятовуємо їх у словах: де ти з’їси цю чашу жиру.
— Але, здається, й після цих дев’яти букв не завжди пишеться и? — підбадьорився Незнайко.
— Справді, — підтримав його Граматик, радий, що той почав думати. — Після цих дев’яти букв пишеться и тільки тоді, коли далі йде приголосний, крім й. Ось у слові радист пишемо и, бо далі йде приголосний с: дис. А в словах радіо, радій пишемо і, бо хоч д і належить до дев’ятки, але далі йде в одному слові голосний о, а в другому — й: діо, дій.
— Розумію, — піднявся духом Незнайко. — Букву и пишемо лише в загальних назвах і тільки після дев’яти букв, якщо далі йде приголосний, крім й. В усіх інших випадках пишемо і: перед голосними та й, після букв, які не входять у дев’ятку, на початку і в самому кінці слова, у власних назвах.
— Дуже добре, — не втримався Граматик, щоб не похвалити товариша. — Але не в усіх власних назвах пишемо і, є тринадцять винятків, у яких пишемо и.
— Чортова дюжина.
— Щоб запам’ятати цю чортову дюжину винятків, треба уявити собі земну кулю. Зараз і не видно її… Е, ні, Земля трохи-трохи світліша, ніж космічний простір… Так-от на двох протилежних полюсах — Арктика і Антарктида, два протилежні континенти — Америка і Африка. Це вже чотири, залишається ще дев’ять. Починаємо з півночі Європи — Балтика і тут же Рига; мандруємо на південь — Британія; перепливаємо через Ла-Манш — Париж, Рим; переправляємося через Середземне море — Єгипет, Палестина, Єрусалим, і вже зовсім далеко, аж біля Індії — Пакистан.
Незнайко спробував повторити — і йому це вдалося. — Диви, не так воно й важко, — аж повеселішав він. І раптом вигукнув: — Погляньте, хлопці, яка троянда біла піднялась над Землею!
Граматик і Капітан припали до ілюмінаторів, але нічого надзвичайного не побачили. Серед зоряних розсипів бовваніло неосяжне кружало Землі. Тільки світлий пруг, що обкреслював його на сході, потовщав — займався космічний ранок. І вже хлопці хотіли махнути рукою на Незпайкове видиво, як нараз на тьмяній тарелі справді піднялася біла-біла розпукла квітка з двома нерівними колючими гілочками — достеменна тобі троянда. Поруч проклюнулася ще одна.
— Що це таке? — здивовано запитав Граматик.
— Це спалахи блискавок, — здогадався Капітан. — Над джунглями Амазонки зараз, очевидно, бушує тропічна гроза.
Хлопці замовкли, втупившись у Землю, завішену в космічному просторі. Чи це справді було, чи їм тільки так здавалося, але вони чули, як крізь безгоміння чорного космосу до них проривається невгамовний плюскіт заливного дощу й нерівні перепади могутнього грому. Шаленіла злива, вітер шарпав крони дерев, над лісовими хащами котився безперервний гуркіт. А Земля дарувала їм у дорогу білі троянди.
— Хлопці, — вивів їх із задуми Капітанів голос, — пора готуватися до переходу на основну траєкторію. Насамперед треба влаштувати місце для Незнайка.
День настав так само раптово, як і ніч. Щойно було темно, сліпо чорніли ілюмінатори, наче залиті чорною тягучою рідиною — і нараз зробилося видно, мовби корабель випірнув на якусь залиту сонцем поверхню.
Доки Граматик з Незнайком мостили місце, Капітан проводив підготовку до запуску двигунів: разом із Другом уточнював елементи траєкторії, ще раз підраховував кількість пального, звірявся по зірках.
Нарешті Граматик з Незнайком з куртки, двох спальних мішків, ковдри й поролону спорудили при задній стінці під дверима харчового відсіку щось подібне до лежака. Граматик прив’язав Незнайка так, щоб, коли ввімкнуться двигуни, перевантаження його притисло спиною до підстилки. І сам сів у крісло та затягнув ремені. Друг розпластався в своєму кутку.
Капітан востаннє прискіпливо оглянув табло, звірив показання приладів. Дав команду на дозування пального. За якийсь час на табло заблимали цифри — усе правильно.
— Даю готовність десять хвилин. Опустити заборола на шоломах.
Через десять хвилин корпус корабля здригнувся, завібрували перегородки. Кабіна поволі почала здиблюватися.
— Ой, перевертаємося! Падаємо! — злякано заволав Незнайко. Капітан і Граматик висіли над ним у своїх кріслах.
— Не перевертаємося, — заспокоїв його Капітан. — Це лише так здається, бо з’явилося тяжіння.
Тільки-но двигуни перестали працювати, тяжіння знову пропало. Кров ударила в голову. Тепер у Незнайка було таке відчуття, ніби його підвісили вниз головою. Граматикові стало холодно в ноги.
— Корабель вийшов точно на задану траєкторію. Політ триватиме на чотири години довше від раніше запланованого — невеликий програш у часі дає потрібну для нас економію пального. І ще одне. Через те що паш екіпаж непередбачено збільшився в півтора раза, нам потрібно всіляко заощаджувати харчі й повітря. Тому пропоную під час перельоту всім спати. Контроль за рухом корабля здійснюватиме Друг.
Хлопців і справді охопив якийсь сонливий настрій — чи то від незвичайної легкості, чи від попередніх переживань і втоми. Незнайко солодко позіхнув. Граматик розкрив корабельний журнал, зробив запис у ньому, а далі скулився в своєму кріслі, його ліва рука невагомо зависла в повітрі. Потім він підіпхнув її під ремінь. Капітан позаступав ілюмінатори, залишивши відкритим тільки один. Він ще деякий час дивився в нього: далека…
Зеф…р, ек…паж, деш…фратор, міграц…я, ет…кетка, дрез…на, лог…ка, якоб…нець, Афр…ка, Сур…нам, Т…гр (річка), лабір…нт, інж…р, Алж…р, вік…не, міт…нг, електр…ка, Аргент…на, нарц…с, ш…мпанзе, окс…дація, лодж…я, анг…на, юр. ст.
Ключ. Усі записані слова — іншомовного походження. У них замість крапок треба вставити і або и . Випиши підряд спочатку слова з вставленою буквою і , потім — з и . З перших букв складеться потрібне речення.
XII. Пейзаж без зелені
Під кораблем пропливали кратери, цирки, хребти. Усе округле, ніби хто велетенським циркулем безладно понаводив кола — більші, менші — і позначив їх крутими насипами, а де-не-де частково постирав. І тільки два кольори — білий та чорний, мов невибаглива аплікація.
— Екіпаж, приготуватися! — скомандував Капітан. — Вмикаю гальмування.
Корабель шарпнуло, ного швидкість почала різко падати.
Громаддя гір стало вищати — корабель зближався з Місяцем. Попереду на чорному обрії виринула освітлена сонцем гряда. Вона поволі підводилася й росла, здавалося, ось-ось заступить собою півнеба.
Нарешті корабель нерухомо повис над плоскогір’ям і почав сторчма опускатися вниз. Три масивні ноги, висунувшись з його нижньої частини, глухо стукнули об грунт, і водночас із боків відкинулися три довгі підпірки — корабель міцно став на місячну твердь. Вимкнулися двигуни, й запала тиша.
Незнайко, що лежав на своєму нашвидкуруч зладнаному лежаку при задній стінці, яка тепер стала долівкою, мерщій схопився на ноги й кинувся до дверей, що вели в шлюзову камеру.