Машина розрахувала, що “Вікторія” зможе облетіти чорну діру і опинитися у вільному космосі.
Маневри корабля були дуже складні. Коли “Вікторія” підлітала до горизонту невидимої зірки, включили на повну потужність двигуни й ніби аж зависли над дірою, не переходячи смертельної межі. Падіння гальмувалося, корабель уникав небезпеки.
Ці розрахунки негайно надійшли до батьківського корабля “Альфа”, який рухався вслід за “Вікторією”.
Вегови потиснули один одному руки.
— Чи треба оголосити пасажирам? Чи відбудеться Батьківський День? — спитав капітан “Вікторії”.
— Зачекаємо, — відповів другий Вегов. — Побачимо, що космос іще встругне…
Невидима діра у світлому ореолі непорушно застигла в центрі екрана. Темна пляма помітно побільшала.
— В усьому винні ми! — оголосили з порога капітанської каюти два однакові хлопчаки. — Ми взяли Кулю Шляху, — призналися обидва Карени. — Перекажіть, будь ласка, на “Альфу” нашим батькам Симонянам, щоб вони не гаяли часу, поверталися назад і працювали спокійно. Ми не зможемо бути на Батьківському Дні, доки не знайдемо Кулю.
Капітанам годі було одного погляду, щоб зрозуміти, якої мужності коштувала блідим, рішучим двійникам така заява.
Услід за Симонянами з’явилися нові хлопчаки.
— Ми допомагали викрасти Кулю. Так і скажіть нашим батькам Сємєчкіним. І ще — хай не дуже засмучуються; ми спокутуємо свою провину.
А довгоногі дівчата-близнята хором пропищали:
— Неправда! Винна тільки я… Я підставила ногу королю…
— Казна-що! — пролунали громоподібні голоси, і дітей затулили довгі вуса. Це до каюти вдерлися Мишуки і, перебиваючи один одного, заходилися пояснювати: — Дівчинка намовляє на себе! Кулю Шляху впустила наша королівська рука, і її відразу підхопив пацюк… Хіба ж не ясно, хто вкрав Кулю?
Капітани мовчки слухали признання, і їхні очі були зовсім не сердиті.
Незвичайний галас виніс усіх в коридор.
Повз двійників промчав пацюк з блискучою Кулею в зубах. Його переслідувала сіра кицька — буквально на відстані метра від пацюкового хвоста. За кицькою біг стюард.
Діти кинулися за ними.
Стюард раптом зупинився, завмер з піднятою рукою: він побачив у кінці коридора другого пацюка!
Цей пацюк не тікав, а сам гнався за сірою кицькою! Причому біг він дуже кумедно — хвостом уперед. І кицька також бігла навпаки.
Стюард розв’язував складне для себе завдання: котрого з викрадачів Кулі тепер переслідувати? Він пропустив кицьку, яка бігла хвостом уперед, і почув наказ капітана:
— Стоп! Спокійно, стюарде!
Робот опустив руку. А Вегов пояснив присутнім:
— Він міг схопити вчорашнього пацюка й порушити весь плин подій! Треба розібратися… Ловля пацюка на деякий час відміняється! — вигукнув капітан.
Звідкись виринув захеканий король:
— Який приз за спійманого пацюка?
— Повернення додому!
— А якщо він сам попадеться? — вів далі, усміхаючись, король. — Як це узгоджується з вашим розпорядженням?
В цю мить двійники екіпажу й пасажирів “Вікторії” зникли.
Викривлений чорною дірою простір розімкнувся, роз’єднавши земні кораблі, і враз перетворився у час, що біг у зворотному напрямку.
Пояснити суть цього майже неможливо, бо на Землі такі явища не відбуваються. Уявіть лише на хвилину відчуття шофера, який вів машину і раптом на повному ходу виявив, що його машина рухається не вперед, а назад, що шосе перетворилося у перебіг часу, а час — на летючу стрічку шосе… Розповідь такого шофера викличе тільки подив.
Але пасажири корабля не помітили важливої переміни. Ніхто з них не згадав про двійників, яких щойно бачив. Коли час іде від теперішнього до минулого, усі події, що відбуваються, вмить зникають із пам’яті.
Час на кораблі начебто спливав як звичайно.
Корабельний дзвін скликав на обід.
Пасажири несподівано для себе опинилися в кают-компанії, за великим круглим столом.
Обід на кораблі — найприємніший час для пасажирів. Стюарди заздалегідь сервірували стіл. Тут були салати, супи, дичина й риба, фрукти і напої, приготовлені за кращими рецептами планет Сонячної системи.
Карен почав з шоколадного морозива. Він їв, а морозива в нього дедалі більшало. Карен уважно оглянув гірку морозива й одразу ж про нього забув, узяв виделку в праву, а ніж у ліву руку.
Алька ліниво чистила апельсин.
А Мишук уминав рибну юшку із срібного казанка і розповідав, як він відіграв у шахи острів Тутик. До того ж сам у себе…
Стороння людина, певно, не зрозуміла б Мишука. По-перше, король почав із своєї шахової перемоги й закінчив описом таблички, яку він побачив, зайшовши до себе в каюту. По-друге, слова й фрази, що їх виголошував король, для земного спостерігача звучали б дуже незвично, бо вимовлялися навпаки. Наприклад, Акьла — означало Алька, Нерак, — Карен, натіпак — капітан, Ьлорок — сам король і так далі. А втім для всіх присутніх ці слова були звичайними. По-третє, обід короля закінчився незвичайно…
Він зазирнув до блискучого казанка й зчудовано промовив:
— Дивіться, жива риба! Слово честі, жива…
І Мишук підняв над столом руку, в якій тріпотіла блакитна форель. А потім він опустив рибину в казанок з прозорою водою, на дні якого лежала ціла картоплина, морквинка, головка цибулі й усе інше, що потрібно для приготування юшки.
Сусіди по черзі зазирнули в казанок. З подивом вони побачили, що на всіх тарілках сталися дивні перетворення. Перед Алькою лежав цілий апельсин у сріблястій шкірці. У Кареновій вазочці — крижинка, сухі вершки, три пучки цукру й какао. А смажене м’ясо, порізане на дрібні шматочки Олегом, перетворилося на сирий біфштекс.
Обід на цьому закінчився: роботи, задкуючи, стали виносити в кухню готові та напівготові страви.
— Платоне, а чи не здається тобі, що всі ми збожеволіли? — тихо запитала Ірина Олександрівна у капітана Вегова. — Я не можу пояснити, в чому річ, але я переживаю незвичні відчуття. Серце в мене ліворуч і водночас не на місці. Сидимо ми зручно, але начебто догори ногами. Що з твоїм кораблем?
— Заспокойся, Ірино Олександрівно, з нами все гаразд. А світ довкола нас, можна сказати, збожеволів, — признався капітан давній приятельці. — Перебіг часу несподівано змінився, і події йдуть у зворотному напрямку.
— Я нічого не розумію в твоїх зірках, — суворо промовила біолог. — Чи не можна простіше? Хіба час біжить?
— Час, звичайно, не рухається, це звичне поєднання слів, — погодився Вегов. — Я ж казав, що космос змінив хід подій у зворотному напрямку. Мені важко пояснити, доводиться напружувати пам’ять, щоб не забути, про що я кажу… Уяви, що кіномеханік переплутав і запустив стрічку з кінця, а та стрічка про нас. Таким “механіком” виявилася чорна діра. Ось поглянь…
Капітан підвів гостю до більярдного столу й махнув києм над порожнім столом. П’ятнадцять куль вискочили з луз, покотилися по зеленому сукну й утворили в центрі стола рівний трикутник, відштовхнувши кий у руки капітана, який різко випростався. При цьому не чути було ніяких ударів, бо звуки повернулися до куль та кия.
— Я не збиралася грати в більярд! — пирхнула Ірина Олександрівна.
— Це лиш класичний приклад подій у зворотному напрямку часу, — пояснив Вегов. — Але мені повинні дати наукові підтвердження.
І він пояснив, що зараз корабельний телескоп шукає у незнайомому космосі галактики, відомі людям багато століть. На знімках, зроблених у земних умовах, чітко видно червоний слід рухомих зірок: ці галактики з величезною швидкістю віддаляються од Землі. А коли на знімках “Вікторії” буде не червоний, а блакитний слід, значить, галактики немовби наближаються до корабля, точніше, галактики рухаються в тому самому напрямку, а “Вікторія” — у зворотному.
— А я приготував усім сюрприз! — голосно сказав Мишук. — Хочу признатися, друзі, що я також лечу на Батьківський День. У кораблі з Кінцевого космосу летить мій син. Я постарався зробити так, щоб не тільки ця зустріч, але й наше повернення додому були щасливі. Уявіть собі, я добув зниклу Кулю Шляху!..
І король, сяючи, дістав з кишені неушкоджену Кулю, поклав її на стіл.
Усі аж завмерли, а Карен підхопився, уп’явся очима в Кулю.
Сіра кицька, яка досі дрімала в кріслі, занепокоєно підвела голову.
Король сплеснув у долоні, й Ісіль вніс до залу клітку з пацюком, поставив перед королем. Пацюк метався за товстим пруттям, позираючи на людей червоними очима.
Король вклонився. Пролунали оплески.
— Ви запитаєте, як я його спіймав? — торжествував Мишук. — Дуже просто: на шматочок сала на шворці. Найдавніший спосіб полювання на Тутику. Пацюк попався в пастку разом з Кулею.
Король відчинив дверцята клітки, ухопив пацюка за хвіст. Пацюк висів мордою вниз і вигинався. Король знав, що треба робити з упійманим пацюком, та зараз він чомусь відпустив пацюка й крізь вуса тоненько крикнув: “Няв!”
Пацюк гепнувся на стіл, схопив Кулю, стрибнув на підлогу й прослизнув у відчинені двері.
Проте сіра Мись зробила карколомний стрибок з крісла й випередила злодюжку.
Бігли вони хвостами вперед.
— Навіщо ви це зробили? — крикнув Карен королю. — Нащо відпустили? Ех ви, щуролов!
Король здивовано глянув на хлопчика, знизав плечима. Він демонстрував стародавній спосіб полювання на шматочок сала, підвішений на шворочці у клітці.
Потім Ісіль забрав порожню клітку.
З’явився стюард і спокійним голосом запросив усіх обідати.
Пролунав дзвін.
Роботи накривали на стіл.
— Це вже занадто — обідати вдруге! — розвела руками біолог.
— А я чогось зголоднів! — весело сказав капітан. — Стривай, Ірино Олександрівно. Час плине… І плине у звичному напрямку!
Вегов показав на екран. Там було два знімки однієї й тієї самої галактики. Знімок з блакитним слідом руху зірок, пояснив капітан, зроблено півгодини тому, а із звичним червоним — хвилину тому. Червоний слід означав, що простір і час, в якому летіла зараз “Вікторія”, світ усередині самого корабля знову стали по-земному звичними.
— Стріла часу, — тихо сказав Вегов штурманові, — знову націлена в наше майбутнє. Незабаром почнеться обліт діри…
Капітан запросив усіх до столу. Обідали пасажири з апетитом, весело й шумно, згадуючи події минулої дивовижної години. Тільки Карен похмуро зиркав на Мишука.
Капітан підвівся з-за столу і, проходячи повз більярд, не втримався, вправно розбив києм трикутник куль. Дарма, що капітан рідко грав у більярд, — усі п’ятнадцять куль розбіглися в різні боки й опинилися в лузах.
— Я вчитимуся у вас грати в більярд, — згодилася біолог.
— Ну що ви, таке щастя трапляється раз на сто років, — усміхнувся капітан. — Не сумуй, — мовив він до Карена. — Я маю підозру, що наш шановний король і справді знайшов Кулю Шляху.
— Чесне королівське, — закричав Мишук, — я впіймав його перед самісіньким обідом!
Король поліз до кишені й дістав Кулю Шляху.
— Ось вона! — промовила серед тиші Алька.
Король вручив Кулю капітанові. Усі підхопилися, стали аплодувати. Король вклонився. В цей час розчинилися двері, Ісіль вніс клітку з упійманим пацюком.
— А що я казав! — радів Мишук.
Але ніхто не зацікавився полоненим. Тільки кішка підійшла до клітки, пирхнула й одвернулася.
— Пробачте, я не зрозумів, що ви ненавмисне, що все було навпаки, — сказав Карен Мишукові. — Ви здорово виручили мене… Ви справжній король!
— Щасливий мисливець, — усміхнувся Мишук.
— Значить, можна готуватися до Батьківського Дня? — випалила Алька.
Вегов глянув на свій хронометр і сказав:
— Прошу всіх до екранів. Ви побачите своїх близьких. Правда, поки що по телебаченню. Але “Альфа” недалеко, вона рухається за нами!
— Ура! — вигукнули діти. — А скоро? Скоро все це?
— Скоро, — сказав капітан, і обличчя його посуворішало. — Ви, як і ваші батьки, побачите передачу з Землі. Прошу вас: запам’ятовуйте все! Людей, які промайнуть на екрані, вам не доведеться зустріти ніколи.
— Чому?
— Минуть фатальні півгодини, — пробурмотів, король, — і ми будемо стиснуті в точку? Так, капітане?
Вегов повернувся до нього.
— Я не оголошував про посадку в чорну діру!.. Та поки ми облітатимемо її за півгодини чи й годину, на Землі стануться важливі події. — Капітан подивився на принишклих супутників. — Можливо, там спливуть сотні років, тисячоліття… Я ще гаразд не знаю. Оголошу згодом…
Схвильовані й смутні, ще не розуміючи, яке майбутнє чекає на них, поверталися пасажири до кают.
Земля знала все.
Земля тримала прямий зв’язок з “Вікторією” і “Альфою”. Вперше космічні кораблі наблизилися до порога чорної діри.
Вчені Землі розрахували траєкторію польоту двох кораблів, і відповідь була та сама: “Вікторії” та “Альфі” пощастить вирватись з полону тяжіння, якщо вони увімкнуть на всю потужність свої двигуни.
Момент цей було визначено.
Та що ближче підлітали “Вікторія” й “Альфа” до діри, то більше відрізнялися спостереження земних диспетчерів і команд кораблів. Зворотний перебіг часу був зразу ж розгаданий ученими Землі, і хоч якими безглуздими здавалися вчинки й мова пасажирів, вони були цілком природні за тих незвичайних умов.
Далі все було складніше…
Сигнали з “Вікторії” і “Альфи” поступали на планету близько трьох тисяч років. Їх приймали десятки поколінь диспетчерів. Сигнали з космосу приходили з великим запізненням, а найостанніші не досягли Землі. Це означало, що кораблі майже впритул наблизилися до мертвої зірки і їх сигнали, як і світло далеких зірок, метеори, газові хмари, провалилися в діру. Згодом, коли кораблі вийшли у відкритий космос, зв’язок поновився,
Три тисячоліття диспетчери бачили на екранах ті самі обличчя пасажирів і команд. Цих людей можна було б назвати безсмертними з погляду землян, однак безсмертя, як відомо, немає. Люди на кораблях аніскільки не змінювалися тому, що їхній час нескінченно уповільнився й розтягнувся, майже зупинився, і вони прожили там лише кілька коротких годин.
Але за ці години пасажири “Вікторії” й “Альфи” дізналися про Всесвіт більше, ніж багато поколінь землян.
Планета з нетерпінням чекала повернення з космосу старовинних кораблів.
Перші хвилини сеансу зв’язку були дуже радісні: діти побачили батьків, а батьки — своїх дітей.
Батьківський День почався!
На весь екран — такі знайомі, близькі обличчя, очі, усмішки. Град запитань і відповідей улад і невлад.
Кілька хвилин потрібно було для того, щоб пересвідчитися: в Близькому й Кінцевому космосі цілий рік минув нормально, всі живі й здорові, діти трохи виросли, порозумнішали, подорослішали, в кожного з них свої успіхи.
— А коли ми врешті будемо разом? — суворо запитала Алька свою матір.
— Не знаю, — відповіла астроном Фролова. — Сподіваюся, це станеться через кілька годин. Ти мене розумієш?
— Розумію…
— Зараз не це найістотніше, Алько, — всміхнулася мати, помітивши, як Алька прикусила губу. — Ми відключаємося від вас, але йдемо за вами. Спостерігай Землю і все запам’ятовуй. Ти проживеш найважливіші хвилини у своєму житті.
— Ти хочеш сказати, що я ніколи більше не побачу наш клас? — майже скрикнула Алька. — І Наталю, і Вірочку, і Кірку Селезньову?
— Ти їх побачиш, — відповіла Фролова, і тверді складки позначилися в кутиках її губів. — Вони проживуть щасливе життя, як і всі, кого ми знаємо. Головне — не забути їх. Космос дає свої уроки. Постарайся зрозуміти їх, хоча в тебе й канікули.