Вона обвела поглядом місце дії. Тепер, коли натовп розсіявся, стало видно деяку впорядкованість в розташуванні діючих осіб. Коло берега річки групками один проти одного, півколами розміщувалися дівчата і хлопці. Поміж ними, недалеко від води, стояла кам’яна різьба, що зображала квітку латаття, наповнена водою. Квітка споглядала на захід, туди, де тонуло сонце; з його більш нахилених в цьому напрямку пелюстків стікала вода, невеликим струмочком впадаючи в Живицю. Ймовірно, в цьому місці пробивалося джерельце, вмілим майстром спрямоване в кам’яну чашу. Коло її підніжжя лежали оберемки квітів. Схвильовані батьки, родичі, просто глядачі сиділи і стояли навколо.
В момент, коли сонячний круг повністю занурився в швидкі води, залишивши лише багряну заграву, декілька хлопців із запаленими смолоскипами в руках пройшлися периметром майданчика, слідом за ними спалахували яскраві вогнища. Красиво, навіть дух захоплює. Сяючі іскорки виривалися з язиків полум’я і спрямовувалися в вись почорнілого неба. Коротке, але яскраве життя. Майже нереально виникала, немов із самого повітря, ніжна мелодія. Вона плила над водним плесом, огортала притихлих на березі людей, беручи в свій полон.
В центр до джерела вийшов літній чоловік, підняв руки — стих навіть шепіт.
— Церемонія заручення офіційно відкрита! Тож побажаємо нашим дітям слухати свої серця, обдумано приймати рішення і знайти своє щастя!
Глядачі радісно підхопили побажання, а серед хлопців і дівчат відчувалося хвилювання.
— Отож, хто той сміливець, котрий сьогодні першим спробує щастя?
Трохи провагавшись, з боку хлопців піднявся високий брюнет. Під вигуки схвалення він підійшов до кам’яної чаші, присів, вибрав оберемок квітів, посміхаючись, піднявся і попрямував до протилежного табору. Оберемок виявився зовсім не оберемком, а квітковим віночком. Власне їх плели тут вдень дівчата. Обраниця сиділа зліва від Аріяни, в перших рядах. Перед нею він зупинився і схилився на одне коліно. Настала тиша, чутно лише дзюрчання води та потріскування вогню. В світлі палаючих вогнищ чітко проглядалася напруга на обличчі хлопчини. Врешті дівчина повільно відколола квіти і калину від своєї стрічки. На їх місце був делікатно покладений віночок. Щасливі закохані, взявшись за руки, попрямували до кам’яної квітки під ніжну мелодію невидимих музикантів. Красивий символічний обряд, що слідував за тим, Аріяна бачила впівока.
Серед глядачів стояв ВІН. Стояв і свердлив поглядом ряди дівчат. ВІН шукав її. Намагався впізнати. Але ж ВІН її не бачив. Хоча коло прилавка... Невже запам’ятав і встиг розгледіти, коли втікали? Ні, не може бути... Просто дивиться...
Решта відбувалося немов уві сні. Чергувалися мелодії, утворювалися пари, а Аріяна нічого не бачила навколо, нічого не чула. Їй здавалося, як тільки вона встане, її впізнають і... Хтось поряд легенько штовхнув її ліктем, дівчина завмерла. Ілля? Ні, випадково зачепила сусідка. Де він? Ще три пари. Ніч повністю захопила владу, темне небо раділо земним подіям нечастими зорепадами.
Ось іще один підіймається. От халепа, це ж Нестор! І дивиться прямо на неї. Ні, їй здалося... Ні, не здалося. Он, посміхається, мовляв, я сказав, що знайду, і знайшов... Що ж робити? Вона уяви не має, що робити... А раптом він… Як тут відмовляють? Серце так калатає, що от-от вискочить із грудей. Аріяна заплющила очі на мить, намагаючись відновити спокій, а коли відкрила, темна фігура вже стояла перед нею. Погляд підняти вона не наважувалася. Головне не знімати калину. А що далі? Схвильований шепіт пронісся навколо. Ось він схилився на коліно... Дівчина судорожно ковтнула, підняла очі... Трохи натягнуто посміхнулася і почала відколювати калину. Руки тремтіли, заплуталася у волоссі, він їй допоміг... Квітковий віночок на голові, ще більш схвильований шепіт. Ще б пак. Він допомагає їй піднятися, і вони рука в руку йдуть до джерельця.
— Не хвилюйся, — тихий шепіт над вухом.
Аріяна лишень ледь помітно кивнула. Над кам’яною чашею зупиняються. Вона опускає руки у крижану воду і складає долоньки човником. Його долоні під її, разом вони підіймають їх, і вона дає йому відпити. Вода витікає поміж тонкими пальчиками і, протікаючи крізь його, капає назад. Тепер навпаки. Вона п’є з його долонь, підтримуючи знизу своїми, намагаючись не дати холодній волозі остаточно втекти.
— Посміхнися, всі дивляться, — знову шепоче він, нахиляючись над водою у кам’яній квітці.
Аріяна також нахиляється. Холодний, майже невідчутний дотик губ у легкому поцілунку. Його дихання пахне суницями...
Вони зупинилися, лише коли вбігли в якийсь напівтемний сарай, закрили скрипучі двері і, знесилені, впали на сіно, що лежало в кутку. Під стелею погойдувалася невелика тьмяна лампадка. Дихання відновлювалося декілька хвилин.
— Де ми?
— Тут безпечно.
— Думаєш, змогли відірватися?
— Впевнений. Їм навіть на думку не спаде шукати нас тут.
Полегшене зітхання.
— Я страшенно перенервувала. Коли він почав підходити до мене... Звідкіля ти з’явився?
Мовчання, потім тихі слова:
— От водяний, здається, я втнув жахливу дурість...
Ілля запустив обидві п’ятірні у волосся і в задумі скуйовдив їх.
— Про що ти?!
— Мені не потрібно було втручатися, а забрати тебе вже після обряду з тим хлопцем... Ех, кажуть же: спочатку подумай, а потім... Я все ТАК ускладнив...
Було таке враження, що він роздумує вголос, а не розмовляє з нею.
— Що саме ти ускладнив?!
Ілля обернувся і уважно поглянув на Аріяну.
— Я живу с чаклункою, сам рахуюся ЧАКЛУНОМ, пам’ятаєш? Мене, звісно, впізнали місцеві. А тепер все це зістав. ТАКИЙ заручається з дівчиною, та ще й пошиває в дурні суперника.
— Але ж він нічого не зробив...
— Негласне правило. Якщо у дівчини декілька залицяльників, перевагу має перший, хто підійде, решта залежить від її вибору. Та це лише на самій церемонії. Стосунки з’ясовують пізніше.
— Ти маєш на увазі, що завтра...
— Завтра... Я такого накоїв, що про завтра уяви не маю...
Аріяна винувато з’їжачилася.
— Все знову через мене... Просто... Я не знала, що так обернеться коло бочок... У нас обійматися з дівчиною — цілком нормальна річ...
— Яка тепер різниця?
Ілля зітхнув і закрив очі.
— Все настільки погано?
— Чим більше про це думаю, тим гірше воно виглядає...
— Невже нічого не можна зробити?
Вираз болю на обличчі хлопця добив Аріяну. Все було не просто погано. Все було дуже погано. Ні, навіть ще гірше. Ну от, знову сльози на очі навертаються.
Ілля мовчав, а потім раптом втомлено промовив:
— Послухай, вибач мене. Я не зовсім справедливий до тебе. Загалом, я зовсім не справедливий. Все це — моя, і тільки моя вина. Я тебе привів сюди. І я за тебе відповідаю. Звісно, якби я не втрутився в церемонію, все могло би бути інакше, але, з іншого боку, могло бути і значно гірше. Тому... вибач.
Аріяна винувато посміхнулася. Після його слів легше не стало. Всі біди через дурість! Дурість за дурістю... А тоді їй здавалося — може допомогти, адже вона чула, що...
— Я чула розмову того типа, тому і слідкувала за ним...
Ілля нахмурився і, підвівшись на лікті, глянув на дівчину.
— Що саме ти чула?
— Їх було двоє, розмовляли універсалом. Та відьма, котра нацькувала на мене вовка у лісі, Зарина, вона працює на них. Щось шукає за їхнім наказом, не знаю, що саме. Власне, мені здалося, вони самі не знають толком, що шукають. Цього я не розумію. Ще вони згадувати тебе і бабусю твою. Адже її зовуть Яга?
Хлопець лишень кивнув.
— Вони слідкували за тобою. Вірніше, один із них.
— Сьогодні?
— Сьогодні? Ні, здається, ні. Минулого тижня.
— Були справи...
— Розмовляли про якихось Вартових. Хто вони такі?
Відповідь не надійшла, Аріяна зітхнула.
— А потім я почула цього коло прилавку. Він хотів...
— Купити старовинну прикрасу?
— Далі ти знаєш не гірше за мене...
В повному мовчанні минуло хвилин п’ять. Аріяна зовсім зневірилася щось почути.
— Невже ти навіть тепер нічого мені не розповіси? Що тут відбувається?
— Чим менше знаєш, тим безпечніше для тебе.
— Ти використовуєш мене, так? Рахуєш, що я одна з них, прикидаюся, але ти хитріший...
— Що ти мелеш?
— Тоді чому? Чому нічого мені не розповідаєш? Хто ви такі? Що між вами відбувається?
— Тобі не можна... Так буде краще...
— Так не буде краще! Хто знає, може, все трапилося б інакше, якби я знала, в чому справа...
— Як ти не зрозумієш... Послухай...
Аріяна видихнула і різко відвернулася.
— Я тільки хотіла... Напевно, ті люди справді небезпечні...
— Ти бачила обох? Зможеш описати іншого?
— Ти не знаєш, як він виглядає?
— Першого я розкрив ще тижня два тому. Це він слідкував за мною. А другого взагалі не бачив.
— Я також... Та він тільки вчора прибув. Розмову підслухала зі сховку. А цього впізнала коло прилавка випадково, за голосом.
— От же не щастить...
Знову пауза.
— Кажеш, вони згадували Вартових? Як саме?
— Казали, що ті давно не з’являлися, по-моєму, були раді цьому.
— Значить, казали — не з’являлися? Відмінно... Ще що-небудь пам’ятаєш?
— Про якийсь сектор мова була. Нібито Вартові закрили вхід до нього, когось спіймали при цьому.
— Це все?
Аріяна замовкла. Було ще одне запитання, що дуже її особисто турбувало.
— Вони сказали, що бабуся твоя працювала на Вартових, і припускали, що... що немає її вже, а ти це приховуєш...
— Так прямо і сказали?
— Це правда?
— Ти повірила?
— Де вона? Чому її так довго немає? Чи цього ти також не можеш розповісти?
— Аріяна...
— Добре, не кажи...
— Ти повернешся. Обов’язково.
Ще мовчання. Не розмова і не сварка. Розрядити б обстановку.
— А яку силу має цей обряд?
— Тобі доведеться виходити за мене заміж. Або в крайньому випадку наступного сезону пройти офіційний обряд розриву. На твоєму місці я б подумав.
— Як на рахунок негайно пройти цей обряд?
Аріяна схопила оберемок сіна і запустила в Іллю. Воно розсипалося дорогою, навіть не досягнувши цілі. Обоє розсміялися.
— Звідкіля ти знав, що Нестор йде до мне?
— Повністю певен не був, але подумав, що краще перестрахуватися... Старався не випускати тебе надовго з поля зору вдень. Бачив, як він підходив до тебе неодноразово.
— Ти слідкував за мною?
— Не тіш себе ілюзіями, на це в мене аж ніяк часу не було. Просто поміж іншим поглядав, як би чого не викинула в своєму репертуарі.
— Якщо б ти потрапив до нас, я б подивилася на твій репертуар.
Вони знову розсміялися. Несподівано Аріяна опинилася в самій гущі витаючих соломинок, почалася запекла перепалка.
— Тихіше! От розшумілися, ще Медія прокинеться!
У Аріяни серце пішло в п’яти. Вони навіть не помітили, що хтось зайшов! Дарія стояла посеред всього цього неподобства, руки в боки.
— Я вам покривало принесла, вночі прохолодно, а ви...
Після короткої розмови виявилося, що знаходяться вони в сараї місцевої відьми. Тут, за словами Дарії, вона ніколи не з’являлася, але... В цьому місці довелося вислухати промову про абсолютну безвідповідальність Іллі, який влаштував балаган з укриття. Також вони дізналися, що його вчинок викликав досить бурхливу реакцію серед населення. Плітка поповзла Живицею моментально. Хоча поповзла — це не те слово. Полетіла. Із швидкістю світла. Дорогою вона трансформувалася, обростала новими деталями, і те, як вона буде виглядати з ранку, — тяжко передбачити. Одне зрозуміло: жахливий чаклун зачарував ні в чому не винну дівчину, магією змусив її погодитися і потягнув за собою в ніч. Паралельно почалися роботи з ідентифікації особи дівчини.
— Вам краще вдень в селищі не з’являтися. Ілля... Не уявляю, як тепер ти покажешся на людях. Думаю, хоча б перший час тобі взагалі потрібно триматися подалі. Настрої доволі агресивні. Я допоможу, чим зможу, але сам розумієш... Не уявляю, як ти викрутишся...
У тьмяному світлі лампадки все ще іскрилися порошинки. Дарія пішла, залишивши їм покривало і багаж сумних думок. Неймовірно важкий багаж.
Напружене мовчання перервав Ілля:
— З самого ранку ми вирушимо назад, вночі в ліс потикатися — пропаща справа. Нам необхідно відпочити, а як тільки почне світати, я тебе розбуджу.
— Ілля, мені так шкода...
— Ну давай, лягай, я накрию тебе покривалом, а то змерзнеш.
— А ти?
— Не хвилюйся, і мені вистарчить.
Аріяна трохи помовчала, але таки наважилася поставити запитання, що її мучило:
— Дарія також сердиться на тебе, так?
— Звичайно, сердиться. Хоча більше переживає, ніж сердиться.
— Ти їй скажи, що весь той обряд абсолютно нічого не значить.
Ілля трохи здивовано поглянув на неї.
— Ти думаєш… — він ще ширше заусміхався і продовжив: — Даринка — моя сестра.
— Сестра? — ці слова викликали в Аріяни змішане відчуття здивування і полегшення одночасно.
— Ми двійнята. Медія знайшла нас коло селища, але забрала тільки Даринку, хлопчик їй був не потрібен. Мене знайшла бабуся. Але майже ніхто про це не знає. А тепер спати, всі розмови відкладемо на завтра.
— Прокидайся! Проспали!
Хлопець тормошив її за плече, стягаючи покривало. Аріяна, мружачись, поглянула в просвіт поміж дошками стіни. З повною впевненістю можна сказати: на вулиці темна нічка. Тільки заснула...
— Ще абсолютно темно.
— Скоро буде світати, моментально стане світло. Вже зараз багато хто в селищі не спить, час догляду за домашніми тваринами. Через вчорашнє довго не міг заснути, проґавив підйом.
Ілля метушився, складаючи покривало і приводячи зім’яте сіно в більш природній вигляд.
— Нічого не залишай, не вистарчало ще Даринку втягнути в цю справу... Не знаю, яким шляхом тепер краще йти. Через селище вже не є безпечно, обов’язково на когось напоремося... Думаю, кращий варіант — берегом річки. Готова? Пішли.
Вони вийшли в сиру ніч. На сході, й справді, почав з’являтися сірувато-рожевий ореол. Згадуючи вчорашній крос чужими садами і дворами, дівчина мимоволі зіщулилася. Прохолодно. Вологі гілки хльостали по обличчю і обсипали пригорщі крапель. В темноті Аріяна постійно об щось спотикалася, заплутувалася, та Ілля вперто тягнув її за собою, міцно тримаючи за руку. Йшли доволі швидко, а Аріяна дивувалася, як їм вдалося вчора бігом у такій же пітьмі як мінімум не розбити собі носи. Раз злякано завмерли, коли, крадькома минаючи чужий сад, побачили господаря, що йшов позіхаючи на повен рот. Протиснувшись у вузький лаз в паркані, нарешті подолали селище і опинилися на березі річки. Над водою стояла пара, повітря вже ставало сірувато-прозорим. Так, явно потрібно було виходити раніше. Тут і там чулися півнячі крики, мукання корів, Живиця починала новий день.
Ця частина берега поросла очеретом, що давало перевагу — легше сховатися. Місцями серед нього були протоптані виходи до річки, ймовірно для рибалок. Плакучі верби сумно нахилялися, гілочки немов струменіли до землі, утворюючи природні альтанки. Висока трава, вкрита росою, зовсім промочила поділ спідниці, краплі на гілках довершили решта. Мріючи опинитися коло гарячої печі в хатинці Іллі, сонна Аріяна йшла за хлопцем. Його долоня була теплою, через це ще більше кидало в озноб. В другій руці вона несла віночок — казав же нічого не залишати. Заговорити не наважувалася, пам’ятала, як поширюється звук рано вранці над водою. Ось дуже виразно почувся плескіт води і... голосні слова.
— Є у вас щось? Тут непоганий улов.
Крізь очеретяні зарості з’явився хлопець, тримаючи в руках пастку для риб. Тікати було пізно. Так, ніколи не можна забувати, що там, де можеш сховатися ти, запросто можна не побачити інших. Той, що вийшов, в здивуванні завмер, а потім, мірно розплившись в усмішці, крикнув ще голосніше:
— Тут ТАКИЙ улов... Рибка сама до нас в руки припливла...