Не єсть то нас куМ
Го двоє кайданів на ноги покладено,
Сирою сирицею назад руки пов’язано:
: !
-
і
;-І Вгору руки ПІДІЙМйМЙ^
!
‘
5
¦¦¦¦¦. О і
Господа милосердного прохали та благали:
«Господи милосердний, создай з неба ясне еОйще-йа№!
Нехай
будуй йайданй коло ніг ослабати,
Сирая сириця коло рук ослабати,
йи
:
будек,' бідні, безщасні невольники,
І!м
/
У чужій землі хоч мале число полегкості собі мати».
Тоє промовляли,
Землю турецьку кляли-проклинали:
«Земле турецька, ¦
Проклята віро бусурманська,
Розлуко ти на світі християнськаГ
Що ти не одного розлучила мужа з жоною,
Або брата з сестрою,
Альбо кровну родину з родиною,
Альбо близьку сусіду з сусідою.
Хто у тобі срібло
1
злато виробляє,
По всіх землях проходжає,
У турецькій землі нікогда собі отрадності не має». Визволь, господи, невольника з неволі На простії дороги,
На ясні зорі,
На руський берег,
На край веселий,
Меж мир хрещений*
1
ясний, брате мій рідний,
Ти високо літаєш і далеко буваєш,
Чого ж ти у мого отця й матусі у гостях ніколи не буваєш? Полети ж, соколе ясний, брате мій рідний,
В городй християнські
Та сядь-впади у мого отця, у матусі у дворі,
Жалібненько заквили ’
Та про мою козацькую незгодоньку і тяжкую неволеньку*
Отцеві-матусі розкажи: _ )
Нехай;шедьД.м.ат^уся мою козацькую незгодоньку, >
Тяжкую неволеньку будуть добре знати,
Грунти й маєтки будуть збувати,
Великії шкербоги собнрати
Та мою козацькую головоньку з тяжкої неволі визволяти. Бо як стане Чорнеє море зогравати.
Тоді отець і матуся та не знатиме, де свого сина шукати: Чи в цристані Козловській, чи в городі Царграді на базарі, Що як будуть турки та яничари набігати Та за Чорнеє море в землю агарськую продавати, Д .
Срібло та злото, не-лічачи, ^ »
дорогії сукна поставнямй за нас брати». То тоді брат-товариш се Слово почуває ../.і
Та до брата-товариша словами промовляє:
«Товаришу вірненький, брате мій рідненький,
Не треба було б нам в городи християнські Поклону подавати
Та отцеві-матусі великого жалю завдавати:
Хоча отець і матуся будуть добре дбати,
Грунти-маєтки збувати,
Великії шкорбети збирати,
Та не будуть вони знати, в якій тяжкій неволі
своїх синів шукати. Сюди ніхто не проходжає ,
І мир християнський не заїжджає.
Тільки яснії соколи залітають ; ,
Та на темниці сідають,
Жалібненько квилять-проквиляють Та нас, козаків, бідних невольників*
Добрим здоров’ям навіщають».
Тоді козакам, бідним невольникам,
Тяжкая неволя добре далась знати: ,
Кайдани руки та ноги повривали,
Сирая сириця тіло козацьке-молодецьке
до жовтої кості проїдала.
Тоді козаки, бідні невольники,
Стали плакати-ридатн,
До сирої землі припадати
Та землю турецьку і віру бусурменську
Клясти й проклинати:
«Ти, земле турецька, ти, віро бусурменська,
Ти:;наповнена среблом та злотом, дорогими напитками, Тільки в тобі трудно пробувати.
Що в тобі козаки, бідні невольники, пробувають,
Празника святого різдва й великодня не знають Та про віру християнськую думають та гадають,
Землю турецьку, віру бусурменську клянуть-проклинають: Ти, земле турецька, ти, віро бусурменська,
ти, розлуко християнська! Не одного ти вже розлучила за сім літ войною Мужа з жоною, брата з сестрою, а малих діток З отцем, з ненькою».
Тоді ж то козаки, бідні невольники,
На коліна упадали,.
Господа милосердного прохали:
«Визволь нас, боже, з тяжкої неволі На святоруський берег,
На край веселий, між мир хрещений, в города християнські!» Слава про козаків, бідних невольників,
Од нині до віка, а вам пошли, боже, здравіє і многая літа.
НЕВОЛЬНИКИ НА КАТОРЗІ
Ой та у святую неділеньку Барзе рано-пораненько,
Ой да то ж то-то не сизії орли заклекотали,*
Як то біднії невольники У тяжкій турецькій неволі заплакали, гей!..
Угору руки підіймали,
Кайданами забряжчали,
Господа милосердного прохали та благали,_ гей!
«Гей, подай, подай нам, господи, з неба дрібен дощик, А з Низу та буйний вітер,
Ой чи не встала би та на Чорному морі бистрая хвиля Та чи не позривала б якорі з турецької каторги, гей! Бо вже ж нам сяя турецькая каторга надоїла, Кайдани, залізо ноги повривало.
Білеє тіло козацьке пані-молодське Коло жовтої кості пошмугляло, гей!»
Отож-то баша турецький, бусурманський,
Недовірок християнський,,
Ой да то ж то-то він на чердаки ісходжае Да сам-то теє добре зачуває,
А на свої слуги,
Турки-яниченьки,
Зозла гукає, гей! ;
«Ой кажу, кажу я вам,
Турки-яниченьки, гей!
А добре ви дбайте,
Барзе гадайте,
По тричі в однім місці бідного невольника затинайте! Ой да то ж то-то тії слуги,
Турки-яниченьки,
Отож то-то вони добре дбали,
Барзе гадали, ¦
По три пучки тернини,
По чотири червоної таволги '
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачуває,
До козаків словами промовляє:
«Ой козаки, ,,
Ви, біднії невольники! ,
Що сьогодні у нашій землі християнській великодня субота,; А завтра святий празник, роковий день Великдень»,
То тоді ті козаки теє зачували,
Білим лицем до сирої землі припадали,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
«Та бодай ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко, і
Шастя й долі собі не мала,
Як ти нам святий празник, роковий день Великдень, сказала!» То тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала,
Словами промовляла:
«Ой козаки,
Ви, біднії невольники!
Та не лайте мене, не проклинайте,
Бо як буде наш пан турецький до мечеті від’їжджати,;
То буде мені, дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати;
То буду я до темниці приходжати,
Темницю відмикати,
Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати».
То на святий празник, роковий день Великдень,
Став пан турецький до мечеті від’їжджати,
Став дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати.
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає —
До темниці приходжає,
Темницю відмикає,
Всіх козаків,
Бідних невольників,
На волю випускає І словами промовляє:
«Ой козаки,
Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!»
Ой визволи, боже, нас, всіх бідних невольників,
З тяжкої неволі,
З віри бусурменської,
На ясні зорі,