- Давай, відслідкуй контакти з інопланетниками.
- А артеріальний тиск?
Лях люто звів брови:
- Справа на контролі. Завтра на десяту нас викликає Перший заступник. З матеріалами.
Проти Бога з києм не підеш. Я розвів руками:
- Слухаюся. Пішов обдзвонювати інопланетників.
Хоч би асистента якогось на допомогу.
Решту дня я провів на зв’язку з найфантастичнішими установами та за оформленням плану оперативних заходів. Те, що називається, мив шию під велике декольте. Потерпілих перебрав іще з сотню. І зрозуміло, що всі приймали «Граціозу» та не мали небажаних контактів, в тому числі з інопланетниками. На ранок вже справа виглядала досить пристойно. Принаймні без очевидних пробілів.
За півгодини до призначеного часу я був у Ляховому кабінеті. Тут ми проїхалися по матеріалах удвох. Запланували додаткові рубежі оборони. Особливого блиску в наших побудовах не спостерігалося, але й великих проколів також.
- З Богом! - Лях перехрестився на доріжку, і ми почеберяли довгими коридорами. Зізнаюся чесно, у мене трохи тремтіли жижки.
Ділова секретарка не запропонувала нам сісти, проте одразу доповіла. Тут годинник просвистів десяту, і одночасно двері великого кабінету відчинилися. На порозі стояв сам Господар.
- Заходьте, - це до нас.
У кабінеті ми скромно примостилися із самого краєчку великого столу для нарад.
- Сідайте. Чай, каву?
- Дякую, - голос Ляха звучав несподівано тихо і якось пригнічено.
А я набрав повітря в груди і сказав:
- Каву.
Поки секретарка організовувала каву для мене і мінералку для мого безпосереднього начальника, Перший заступник розмови не починав. Але щойно двері зачинилися, одразу взяв діловий тон.
- Доповідайте.
- «Право першої ночі». Справу взято до роботи п’ятнадцятого. Суть справи - загрозливе зростання кількості розлучень на другий день після весілля. Причина розлучень, - Лях тактовно прокашлявся і ковтнув води, - одне слово, наречені втратили цноту до шлюбу, що виявилося сюрпризом для їхніх обранців.
Перший заступник сидів з кам’яним обличчям. Напевне, був у курсі подій не гірше за нас.
- Справу доручено агентові другого класу Мамаю. На сьогодні в розробці кілька версій. Основна - всі наречені-невдахи приймали препарат для схуднення «Граціоза», виробництва компанії «Пані Граціоза Інтернешенел», Велика Польща.
- Усі? - уточнив Перший заступник.
Лях задля підбадьорення копнув мене під столом ногою.
- Сто зі ста опитаних, - з готовністю відгукнувся я.
- Далі.
- Нами відібрано зразок препарату і передано на аналіз лабораторії. У складі зразку виявлено високотехнологічну біодобавку із незрозумілою дією. Для подальшого дослідження препарат передано до лабораторії… - Лях зупинився.
- Академіка Майбороди, - допоміг я.
- Так, Майбороди, найкращого у Всесвіті фахівця з біохімії.
Перший заступник посміхнувся якійсь своїй думці. А я додав:
- Продавець в Україні - корпорація «Краса і сила». Скидається на диверсію.
При цих словах посмішка миттєво зникла з обличчя господаря кабінету, він глибоко замислився, а Лях ще раз боляче копнув під столом мою литку.
- Ну, і як ви гадаєте, юначе, навіщо диверсантам незайманість наших дівчат?
Я набрав повітря в груди:
- Дозвольте висловити особисту думку. Вся ця історія призведе до заплямування репутації українських дівчат, і в результаті українські хлопці, самі розумієте, будуть шукати когось на стороні. Ну, а далі ми всі вчили в історії - вивіз жінок на експорт, розпорошення генофонду і так далі.
- За оцінками фахівців, за кілька місяців Україна може опинитися на межі демографічної катастрофи, - підхопив Лях. Він не любив, коли підлеглі перебирають на себе увагу начальства. - Кількість випадків збільшується у арифметичній прогресії. Треба вживати негайних заходів.
- Ну, а якщо цей препарат - як ви сказали? «Грація»? - ні до чого?
- До чого, - раптом прозвучав за нашими спинами майже оперний бас.
Ми озирнулися, а Перший заступник підвівся назустріч новому гостю.
- До речі, радий відрекомендувати вам. Омелян Майборода. Академік. Найкращий біохімік у Всесвіті, - тут наш начальник знову посміхнувся. - Мій добрий друг і кум.
Та що ж це виходить, вони усі поміж собою куми?
- А це, Омеляне, знайомся. Мої орли. Агенти Мамай та Лях.
Ми потисли могутню академікову руку. Чесно кажучи, ззовні схожий він був радше на коваля, ніж на науковця. Величезний, бородатий. Навіть я тричі подумав би, перш ніж з таким зчепитися. І як ми не помітили, як він увійшов? А може, він і до того був у кабінеті?
Далі вже розмовляли вчотирьох.
- Фахівці вашої лабораторії абсолютно точно вказали на причину такого ефекту при застосування препарату «Граціоза». Мало того, аналіз, що його вони зробили, можна вважати еталонним для сучасної науки. Вчора я мав честь ознайомитися з результатом і охоче під ним підписуюся. Знайдена у складі препарату біодобавка є справжнім витвором біохімічного мистецтва. На жаль, застосованим з ненайкращою метою.
- А можуть його робити в Україні, цей витвір мистецтва? - у нас, оперативників, своя логіка, і зараз її продемонстрував Лях.
- В Україні можуть робити все. В напрямку біотехнологій наша країна поза конкуренцією.
- Тоді треба запланувати… - тут Лях зупинився, зміряв уважним оком фігуру академіка і переадресував запитальний погляд нашому шефу.
Той швидко розвіяв сумніви.
- Пан Омелян має всі допуски, які бувають у цій країні. Інакше я просто не мав би права запросити його сюди. Він розробляв нам препарати для кількох операцій, у тому числі по справі «Коза на льоду», це вам про щось говорить?
Нам говорило, і Лях повів далі.
- Тоді треба відібрати для аналізу зразки, які подавалися при реєстрації препарату в Україні. Якщо вони збереглися.
Академік задумливо кивнув.
- А між іншим, хороша думка. Так ми довідаємося, чи цю хитру добавку додають в Україні, а чи привозять уже в комплекті. До речі, всі потужності моїх лабораторій - до ваших послуг.
- Дякую, - взяв слово господар кабінету. - І одразу ж прошу взяти шефство над хлопцями в цьому питанні. Знаєш, як воно: тітонько, дайте водички, бо так їсти хочеться, що аж ніде переночувати, - він посміхнувся.
Пан Майборода кивнув, приймаючи жарт, і абсолютно серйозно сказав:
- Залюбки. Ласкаво прошу, звертайтеся напрямки до мене, - і дав номери свого персонального зв’язку.
Отаким чином завдяки, як то кажуть, кумівству, ми отримали в помічники зірку біохімії всесвітнього рівня.
Я влетів до своєї кімнати просто на крилах. Хіба міг агент звичайного районного відділку УГС мріяти про такі висоти. Перші керівники служби, легендарні вчені!… Ростете, агенте Мамаю!
На моєму робочому місці лежав Сагайдачний. Чому на моєму? А тому що агент першого класу відділу спеціальних розслідувань був зайнятий дуже важливою справою - стріляв вишневими кісточками у портрет якогось інопланетного страховиська, що був пришпилений до стіни. При цьому Сагайдачний матюкався так, що почервонів би навіть його старозавітний тезко-гетьман. А мій стіл був обраний за вогневий рубіж просто через те, що стояв у найкращій позиції для такої справи.
- Хто це?
- Га? - мій сусіда стрепенувся, неначе виринаючи з глибоких роздумів.
- Цей, на портреті, хто він?
- Слухай, - колега раптом схопив мене за руку, - у тебе нема вільного тижня?
Я сумно розвів руками.
- Ну хоча б днів зо п’ять. Злітати - ліквідувати цього дармоїда. Мене там всі як облупленого знають, а самі, бачиш, ніяк не впораються, весь час двійників мочать. Злітай, будь людиною. А я тобі відпочинок на морі під виглядом спецоперації. Двох агенток на супровід, молодих спеціалісток.
- Ти ж знаєш, я б із радістю. Але…
- Все ще рятуєш невинність наших дівчат?
Я приречено махнув рукою.
- Там усе значно гірше - диверсія.
- Ого! - обличчя мого сусіди осяяла радість свіжої думки. - А давай бартер. Ти ліквідуєш мого, а я, коли треба буде, приб’ю твого диверсанта. Можу навіть двох. Згода?
Ніколи не розмовляйте зі спецагентами в розбурханому душевному стані.
- Ти сиди. Мені тільки зв’язатися по секретній, і побіжу, - це я так сказав через вроджену ґречність, бо Сагайдачний явно не мав наміру звільняти моє робоче місце.
- Альо, Лях? Я до Центру сертифікації, вибивати зразки. А потім хочу відвезти на аналіз прямо до академіка.
- Сподобалося спілкування у вищих колах?
Я не знайшов відповіді, а тільки засопів.
- Добре, їдь. Тільки не забудь усе оформити, щоб потім підшити до справи як офіційну експертизу.
- Слухаюсь, пане начальнику!
У таких випадках розумієш, навіщо потрібне керівництво.
Шлях до центру сертифікації, розшукування та виймання зразків забрав близько трьох годин. Я завбачливо озброївся посвідченням Укрполу, але навіть із ним довелося кожні двері відкривати лобом - працювати, так би мовити, лобістом. Кляті бюрократи!
В результаті я мусив фактично бігом бігти до Інституту академіка Майбороди, і все одно трапив на самісінький кінець робочого дня.
З центрального входу сучасної наукової будівлі назустріч мені щільною стіною сунув натовп службовців. Довелося вдати із себе щось на кшталт криголаму, щоб сунути проти течії, потім лижника-слаломіста, щоб обходити турнікети, потім в’юна, щоб втертися у щілину поміж дверей ліфта. Куди я так квапився? Адже передові науковці ніколи не йдуть з роботи вчасно. Але відкривши двері приймальної, я зрозумів справжню причину свого збудження. Бо з-за столу назустріч мені підвелася і привітно посміхнулася ВОНА.
Треба зауважити, що в Академії УГС і під час регулярної перекваліфікації агенти проходять спеціальний курс володіння собою у ВСІХ, саме так - ВСІХ життєвих ситуаціях. Ми вміємо, неначе в тирі, поцілити в терориста, який прикривається дитиною, за секунду до вибуху без вагань перекусити зубами провід у годинникової бомби, не зморгнувши бровою полагодити крана в жіночій лазні. Єдине, чому не вчать в Академії, це стримати серцебиття в той момент, коли ти вперше побачив ЇЇ. І знаєте, чому? Тому що це неможливо.
- Ви до пана Омеляна?
Боже, що там ангельські співи в порівнянні з цією фразою!
Якщо я візьмуся описувати дівчину, котра йшла мені назустріч, то тільки зіпсую всю справу. Бо вона може вам не сподобатися. Бо ви можете знайти безліч невправностей навіть у найкращому описі. Бо будь-яке зайве слово здатне зруйнувати той ідеальний образ, який бачив я і який повинен скластися у ваших серцях. Скажу тільки, що у неї була довга русява коса і груди четвертого розміру.
- Заходьте.
Я слухняно зайшов.
- Сідайте.
Дівчина підійшла до столу і тицьнула кнопку на комутаторі.
- Пане Омеляне! Тут якийсь хлопець прийшов. І нічого не каже. Може, до вас?
За мить двері кабінету відкрилися навстіж, і на порозі став сам пан академік у куцому білому халаті та з посмішкою на обличчі.
- А, привіт, привіт. Які гості! Знаєш, Галусю, чому він нічого не каже? Бо він секретний агент. І береже секрети. Он як!
Здається, я почервонів, тому що дівчина засміялася.
- Ласкаво прошу.
Я підвівся і на прямих від хвилювання ногах рушив до кабінету.
Академік був лагідний.
- Може, вам водички запропонувати?
- Добрий день, - відповів я ні сіло ні впало. А потім додав. - Дякую, - бо трошки прийшов до тями.
- Чим можу служити?
Я поліз до сумки.
- Як і домовлялися. Привіз препарат на аналіз.
- Так скоро? Молодці. Швидко працюєте.
- Це наш хліб, - скромно зауважив я.
Пан Омелян покрутив у своїх могутніх руках добуті мною зразки.
- А чому через вашу лабораторію? Не довіряєте?
Я розвів руками:
- Інструкція.
- Це правильно. Правил треба дотримуватися. Ну, тоді давайте зробимо так.
Він підійшов до столу і тицьнув кнопку переговорного пристрою.
- Галушко, зайди будь ласка.
Треба відмітити, що друга поява перед мої очі дівчини з приймальні не призвела до таких фатальних наслідків, як перша. Я навіть додумався підвестися, щойно вона переступила поріг. Академік схвально гмикнув.
- Знайомся, це… - я швидко сунув йому попід очі укрполівське посвідчення, - агент Мамай, з Укрполу. Ми їм допомагаємо вести розслідування. А це - моя онучка, Галя, я називаю її Галушка, а вона дозволяє.
Дівчина стояла, скромно опустивши очі долу.
- Сьогодні моя секретарка відпросилася на батьківські збори до дитини, то Галушка її заміняє. А взагалі-то вона - мій науковий асистент. Пише дисертацію. Дуже перспективний науковець. Це я вам як академік говорю, а не як дідусь.
Боже, вона ще й дисертацію пише!
- Дуже приємно.
- Мені також.
Дідусь-академік пригладив свою розкішну бороду:
- Слухай, сонечко, допоможи хлопцю. Експрес-аналіз за процедурою BGF 454. Базовий. В їхній організації весь час щось горить, тож треба швидко. Лаборанти вже пішли, ключі на охороні. А його забирай із собою, щоб тут мені не нудьгував, - він із сумнівом глянув на мене. - Чи може, аналіз до завтра почекає? Тоді залишайте зразки, ми тут уже самі з Галушкою…
- Ні, - миттєво підхопився я. - Треба зараз. Негайно… Я вже йду.
Пан Майборода посміхнувся:
- Ну, якщо негайно, то ідіть. Заразом інститут подивитесь. Покажеш, Галушко?
Відповіді я не почув, тому що за мить уже стояв у широкому коридорі.
Дівчина на правах господині зайняла позицію трохи попереду і я мав змогу відстати та уважно роздивитися її фігурку. Це, я вам скажу, щось особливе. Уявляєте собі гітару? Та не електро, а справжню - кругленьку з тонкою талією.
Стоп. До речі, про фігурку. Я зробив два швидких кроки навздогін.
- А скажіть, будь ласка, ви як науковець які препарати для схуднення рекомендуєте?
Моя провідниця зупинилася.
- Для вашої дівчини?
- Ні, - я поспішив заперечливо покрутити головою. - У вас просто… Я на вас подивився…
Дівчина засміялася.
- Моя фігура зараз не в моді. Зараз люблять худіших.
- А ви як? Невже відстаєте від моди?
- Я не відстаю. Я просто біжу не в той бік. Крім того я, як ви вірно зауважили, науковець і тому аж надто добре уявляю дію усіх цих препаратів.
Мені захотілося її обійняти.
- А куди ви біжите, якщо не секрет?
- Не секрет. Секрети - це скоріше ваша професія, - вона хитро зиркнула і, не припиняючи розмови, пішла далі, тож я мусив встигати слідом. - Я біолог, і до того ще й біогенетик. Я дуже точно знаю, що генетика задає українським жінкам зовсім інші пропорції, а боротися з генами - справа безперспективна.
- Та ще й шкідлива.
- Приємно, що ви це розумієте.
Ми зайшли у двері з написом «Лабораторія № 34». Нічого надприродного. Два столи, комп’ютери і здоровезна наукового вигляду машинерія в кутку.
- Давайте сюди ваші зразки.
Я з готовністю простягнув пакети.
- Почекайте п’ять хвилин там, на стільці, поки я приготую препарат.
І я завмер на вказаному місці, спостерігаючи та мимоволі розчиняючись у швидких точних жіночих рухах.
- Пані Галино!
- Зачекайте.
Вона обережно розмістила приготовані пробірки в контейнері, а потім усе це вклала до розумної машини.
- Слухаю. Тільки давайте якось без «пані», просто Галина. Гаразд?
Ще б пак!
- Галино, скажіть, а про що ваша дисертація?
Сказати щиро, оце «Галина» якось не звучить. Галушка - як на мене, значно краще, але я, здається, сильно забігаю наперед.
- Моя дисертація? Навряд чи вона вам буде цікавою.
- Ви хочете сказати, що я не зрозумію?
- Ну, і це також.
Це вже був справжній виклик, а суперагент УГС має відповідати на виклики.
- Ви знаєте, я десь читав, що науковець, який за п’ять хвилин не зможе пояснити прибиральниці предмет своїх досліджень, сам не розуміє, чим займається.
Дівчина щиро засміялася.
- Ну добре. Засікайте час. Ви ніколи не замислювалися, чим кицька відрізняється від собаки?
Оце вже краще. А то бач - не зрозумієте.
- Це елементарно. Кицька нявчить і п’є молоко. А собака гавка.
- А зовні?
- І зовні теж. У собаки писок гострий.
- А в сіамської кицьки?
Дійсно, у сіамської кицьки теж гострий писок.
- Ну тоді, значить, кицька менша… хоча ні, це теж не завжди.
- А як ви гадаєте, можна вивести породу кицьок, схожих на собак, а собак, схожих на кицьок? - вела далі дівчина.
- То ви тваринами займаєтесь? - здогадався я.
- Скоріше історією.
Я здивовано звів брови.
- Історією?
- Якщо ви будете перебивати, ми не вкладемося в п’ять хвилин і вийде, що ви гірший за прибиральницю.
Як вона цікаво викрутила. Типовий приклад жіночої логіки.
- Так от. Собака, навіть якщо він зовні дуже схожий на кицьку, завжди залишиться собакою. Тому що в нього собачі гени. І ці собачі гени будуть передаватися, як ти породу не модифікуй. Зрозуміло?
- Дві хвилини, - повідомив я.
Дівчина посміхнулася:
- Встигнемо. Якщо будете уважні, пане Мамаю.
- Буду, - я одразу ж погодився.
- Так отож. У людей теж є гени, які відповідають за расу і національність. Ці гени можна прослідкувати від покоління до покоління. А це означає, що, виділивши, наприклад, наш із вами національний ген, ми зможемо простежити географію розселення прадавніх українців та їхніх нащадків аж до сучасності. І точно визначити зв’язки між народами.
- Зачекайте. Це означає, що історичні легенди про переселення народів…
- …можуть бути підтверджені або спростовані точними науковими методами. Шляхом кореляційного генного аналізу. Скільки хвилин?
- Три.
- Ви кращі за прибиральницю.
Це був сумнівний комплімент. Але я відчув, що наш контакт поступово вийшов на інший рівень, і тому наважився:
- А можна, я вас буду, як ваш дідусь, Галушкою називати? Дуже затишне ім’я.
У відповідь можна було чекати на здивування і навіть обурення, але все вирішилося значно простіше.
- Тільки без пані. А я вас просто Мамай. Годиться?