– І врахуйте, шевальє, що сьогодні ви мали честь зробити великій нашій державі та особисто Його Королівській Величності Луї П'ятнадцятому грандіозну послугу! Тож і Франція загалом, і я сама у боргу перед вами, месьє капітане Бартель.
– Он як?..
– Саме так, люб'язний шевальє.
Григорій прискіпливо оглянув дівчину з голови до ніг. Те-е-ек… Пристойний, але вельми скромний одяг… Світле, ледь рудувате волосся, кінчики якого вибиваються з-під капюшона теплої зимової накидки… Миле, проте трохи блідувате личко… І очі… Світлі й ясні, проте якогось невизначеного кольору: чи то жовтувато-зелені, чи то сірувато-блакитні… Втім, понад усе вони нагадували мінливу морську хвилю, відтінок якої змінювався залежно від освітлення.
Жанна-Антуанетта Пуассон?.. Цікаво, дуже цікаво.
– Ну, що ж, – мовив нарешті Григорій, коли мовчанка занадто затяглася. – У такому разі, мадемуазель, дозвольте вивести вас із цих глухих нетрів і заразом дізнатися, яким чином скромний шведський капітан мав честь прислужитися Його Величності королю Луї!
Григорій ґречно підставив дівчині зігнуту в лікті ліву руку.
– Дякую, любий шевальє, – вона вправно підхопила рятівника під лікоть, – дійсно, підемо звідси… подалі від цих…
Дівчина озирнула трупи й гидливо підібгала гарненькі губки, здавалось би, самою природою створені для поцілунків.
– Нічого, нічого, ви абсолютно вірно зазначили, що шевальє має меча, аби захищати скривджених, – для більшої переконливості Григорій поклав праву долоню на ефес шпаги. Якщо хтось і спостерігає за ними із якоїсь засідки, нехай бачить, що «шведський капітан» готовий скористатися зброєю.
– То що, йдемо?
– Авжеж.
Вони повільно пішли геть.
– До речі, мадемуазель, як ви тут опинилися?
– Зовсім випадково. Я йшла до костелу, по дорозі зустріла того… ну-у-у…
– Котрого з двох?
– Одноокого й шепелявого. Збиралася подати йому милостиню, але несподівано він почав скиглити, що буцімто у нього вдома помирає дружина і що в нього тільки-но, мовляв, було видіння: прекрасна шляхетна незнайомка зцілює хвору страдницю самим лише дотиком руки. Цей негідник настільки проникливо благав про допомогу, що я не втрималася і пішла за ним.
– Ви занадто довірливі, мадемуазель.
– Мабуть, що так… – зітхнула дівчина. – По дорозі до нас причепився другий… тільки він тоді кульгав. Точніше, підстрибував, спираючись на милицю. А коли пройшли декілька кварталів, негідники раптом кинулися до мого гаманця. Ну, я не розгубилася, та вони скористалися милицями, немов розп'ялками… Решту ви бачили, капітане.
Далі йшли мовчки, допоки вулиці не стали ширшими й світлішими. Тоді Григорій зняв нарешті праву долоню з ефеса шпаги й мовив:
– Оце й усе, що збиралася розповісти мені мадемуазель?
– Тобто?..
– А як же бути з моєю послугою Франції та Його Величності Луї?
– А-а-а, так, так!.. – І дівчина пояснила напрочуд невимушеним тоном: – Річ у тім, що сьогодні ви, люб'язний капітане, мали честь врятувати майбутню французьку королеву. Я про ваш подвиг не забуду, майте на увазі.
– Прошу?!
І хоча це було не вельми ґречно, проте Григорій не втримався від ще одного погляду на супутницю. Мила, проте занадто скромна… Довірлива настільки, що підступні грабіжники без особливих зусиль заманили її у хащі бідних кварталів і ледь не позбавили гаманця…
І оце – королева Франції?!
Париж, Париж, незбагненне місто!..
Суміш прекрасного з легким присмаком огидного…
Що, однак, робить прекрасне ще прекраснішим!
А найнезбагненніший твій елемент – парижани.
Тим паче, юні парижанки…
– Знаю, месьє капітан, що це звучить щонайменше дивно. Але тим не менш…
– Дозвольте поцікавитися, мадемуазель, при якому королі ви збираєтеся стати королевою?
– Ну звісно ж, при Його Королівській Величності Луї П'ятнадцятому!
– В такому разі змушений розчарувати вас, мадемуазель: адже Його Величність уже має свою королеву – її Величність Марію Аделаїду Савойську. Більш того – королівське подружжя вже має дітей…
– Ну то й що з того!..
І настільки легковажно-невимушеним тоном було це сказано, що Григорій знов не втримався від прискіпливого погляду на супутницю.
– Але як ви, мадемуазель, можете… При живій та здоровій королеві!..
– Втім, є ще й інша можливість.
– Тобто?..
– Тобто, можливо, я стану всемогутньою фавориткою Його Королівської Величності Луї П'ятнадцятого. Хоча й не королевою, але теж, погодьтеся, непогано. Я і в цьому разі не забуду про ваш сьогоднішній подвиг. Якщо колись потребуватимете моєї допомоги, можете розраховувати на мою прихильність, люб'язний шевальє.
Григорій довго думав, перш ніж порушити мовчанку:
– Звідки ви про все це дізналися, мадемуазель?
– Мені про те ворожка розповіла.
– Прошу?!
– Ворожка. Мадам Феліція.
– Тобто?!
– Тобто особисто мені мадам Феліція наворожила палке, пристрасне й безроздільне кохання Його Королівської Величності Луї П'ятнадцятого. А це означає, що я неодмінно стану королевою Франції. Або у крайньому разі – улюбленою фавориткою Його Величності. Теж непогано, погодьтеся…
– Ви певні, що ворожка не збрехала?
– Вона добре ворожить усім охочим. Якщо бажаєте, вам вона також провістить долю. То як?..
Сказати, що Григорій був спантеличений почутим, – це не сказати майже нічого! Просто він збагнув, що остаточно перестав розуміти це чудернацьке, найзагадковіше в усій Європі місто. І хоча різноманітні зауваження, від пристойно-ввічливого до уїдливо-дошкульного, так і вертілися на язиці, гетьманич промовчав. Адже перед його очима раптом постав відстовбурчений вказівний палець, а у вухах забриніли слова: «Колись-то ви станете видатним дипломатом».
Не ворожкою то було сказано, та й базувалося пророцтво на зовсім іншій підставі… Втім, хіба ж він не знає з власного досвіду, що подібні слова іноді віщують правду?!
То, може, він і справді веде паризькими вуличками майбутню королеву…
Або королівську фаворитку…
Так, Господь Бог іноді розігрує з людьми вельми цікаві інтермедії.
І де б іще зіграти з гетьманичем Григорієм Орликом мініатюру «Порятунок французької королеви», як не у загадковому місті Парижі наприкінці січня 1730 року від Різдва Христового!..
– Скажіть, будьте ласкаві, а хто ще вірить у це пророцтво? – нарешті поцікавився він.
– Як це – хто?! Звісно, що всі! І насамперед я сама. Тому й захотіла одним-єдиним дотиком зцілити дружину каліки, як він мене попрохав, – от тоді у пророцтво мадам Феліції повірив би навіть такий скептик, як от ви.
– Але, окрім мене, не сумнівається більш ніхто?
– Звісно ж!
– А хто ж усі вони – оті інші, які вірять пророцтву?
– І моя добра матуся, і мій покровитель.
– Хто ваш покровитель?
– Його світлість маркіз Норман де Турнем. Ви знайомі?
– Я у Парижі не надто довго, тож не маю честі…
– Бажаєте познайомитися?
Вони зупинилися посеред вулиці. «Справді, чом би й ні?» – подумав Григорій, а вголос мовив:
– Із величезним задоволенням!
– Ну, тоді маю честь запросити вас післязавтра на звану вечірку до маркіза де Турнема. – Дівчина відпустила його руку, відступила на крок і церемонно вклонилася. – Його світлість влаштовують вечірку спеціально на мою честь. Має прийти персон шість, не більше. Ну, і ви, люб'язний шевальє, теж приходьте. І його світлість маркіз, і моя матуся, і всі інші з задоволенням висловлять вам подяку і приязнь за вашу мужність.
– Е-е-ет, пусте… Я лише повівся згідно з велінням дворянської честі.
– Отже, до зустрічі, капітане Бартель?
– А ми хіба вже розлучаємося?
– А хіба ви забули, що я йшла до вечірньої меси?
– Так, але…
– То я прийшла!
Дівчина махнула рукою праворуч. Григорій озирнувся і побачив там невеличкий католицький костел.
– А ви не підете зі мною, капітане?
– Ні-ні, я, знаєте, протестант.
– А-а-а, зрозуміло… Ви гугенот?
– Це французьке слово, а не шведське. Щоб не вдаватися у подробиці, можете вважати – так, гугенот.
Не пояснювати ж цій дівчинці, що хоча він формально вихрестився у католицтво, проте в душі досі залишається православним, тож не надто охоче відвідує меси!
– Що ж, шевальє, тоді чекаємо вас післязавтра…
Вона назвала адресу, церемонно вклонилася й попрямувала до костела. Григорій пішов у протилежний бік, глибоко замислившись.
Не те щоб юна парижанка аж надто вабила його… зачепила його серце… Якщо чесно, гетьманич і досі не оговтався після того, як тринадцять років тому Семен Півторак назавжди повіз зі Стокгольма юну Софійку. Досі прощальні слова зневаги й ненависті, у нападі відчаю написані старим козаком, вогнем палили душу гетьманича – хоча давно вже розвіялися попелом.
Але після того випадку серце Григорія зачерствіло, вдягнулося у тоненький, проте міцний панцир скепсису. Збайдужілим спокійним поглядом він дивився на дівчат – потенційних наречених, знаючи при цьому, що ніколи не покохає жодну з них.
Тим паче – ніколи не одружиться.
Ніколи, ніколи у житті!..
Та й не тільки незцілимі рани серця – неабиякі зовнішні перешкоди також заважали цьому наміру. Адже він з легкістю змінював імена, ставав то лейтенантом де Лазіском, то гвардії капітаном Бартелем, то кимось іще… Загалом, міг назватися як завгодно, тільки не справжнім своїм ім'ям: Григорій Орлик, син українського гетьмана, лідера козацької нації Пилипа Орлика. Якщо ж вибудовувати серйозні стосунки з якоюсь конкретною жінкою, якщо думати про одруження – як не познайомити свою обраницю з сім'єю?! Принаймні з доброю матусею Ганною, оскільки батько досі перебуває під домашнім арештом у Салоніках…
Але ж то буде безмежне безрозсудство!!! Справді, довіряти собі самому він міг, а от покладатися на здатність гіпотетичної дружини тримати язика за зубами й нікому-нікому у світі не розпатякати про місце перебування членів його родини…
А як же бути із всюдисущими російськими нишпорками?!
Ні-ні, що завгодно, тільки не це!
Але юна парижаночка…
Незаможна, проте дуже впевнена у своєму майбутньому Жанна-Антуанетта Пуассон…
Безперечно, то є особливий випадок!
Хоча одним-єдиним дотиком гарненької ручки сердечних ран гетьманича дівчинка не зцілила, проте своєю безпосередньою вірою зачепила Григорія за живе, розбурхала його жваву уяву.
Це ж очевидно, як близько до серця сприйняла вона слова цієї ворожки… Як там її звуть?! А-а-а, точно: мадам Феліція! Подумати тільки: повірити, що неодмінно станеш королевою Франції (при живій-здоровій королеві!!!) – й поводитися з ледь знайомим іноземцем по-справжньому…
Так-так, без перебільшення, дівчинка трималася з Григорієм, немовби вже сиділа на троні поруч із Його Величністю Луї XV!
«Можете розраховувати на мою прихильність, люб'язний шевальє».
Ач яка панянка!..
Причому сталося це саме тут – у загадковому, незбагненному Парижі, де грішне переплуталося з праведним.
У місті, де, можливо, нарешті вирішиться доля його батька, їхньої багатостраждальної сім'ї… а також всієї Украйни!!!
Дай-то Боже!..
У такому піднесено-філософічному настрої Григорій блукав засніженими паризькими вуличками, доки вони не потонули у нічній темряві. Тільки тоді повернувся до «Отелю де Пост».
А тут на нього з нетерпінням чекав посланець маркіза де Шовлена: міністр закордонних справ бажав негайно бачити гвардії капітана Бартеля, а той весь день вештається хтозна-де!.. Негайно до міністра!!!
– А чи не надто пізно? – ввічливо перепитав у посланця Григорій. – Можливо, краще завтра?..
– Незважаючи на пізній час, його світлість досі працює і чекає на капітана.
– Отже…
– Заради вашого побачення маркіз велів навіть розбудити його посеред глибокої ночі. Хоча не виключено, що його світлість працюватиме до ранку.
– Якщо так, тоді…
– Прошу негайно пройти за мною, месьє Бартель! Посланець пірнув у довгий готельний коридор, прослідував у кухню і вибіг через чорний хід, Григорій кинувся слідом. Тут на них чекав екіпаж із завішеними віконцями.
– Куди ви поділися, месьє Григоре?!
Такою невдоволеною фразою зустрів гостя маркіз де Шовлен. Добре, що хоч десь у Парижі його називають справжнім іменем, подумав Орлик. А вголос мовив:
– Гуляв містом.
– Просто так гуляли чи з якоюсь певною метою, дозвольте поцікавитися?
Розмовляючи з гостем, міністр водночас умочав велике гусяче перо у каламар, що стояв перед ним, і виводив на аркуші паперу якісь символи. Втім, Григорій так і не зміг побачити, що саме пише де Шовлен: адже замість чорнила каламар містив прозору рідину, тому від написаних лише хвилину тому рядків на папері не лишалося жодного сліду. У повітрі пахло лимоном[10]. Те-е-ек, зрозуміло, все зрозуміло…
– Ваша світлосте! Навіть гуляючи містом просто так, можна робити рекогносцировку.
Справді, не розповідати ж маркізу про пригоду з юною, але явно незаможною Жанною-Антуанеттою Пуассон!
Майбутня королева… М-м-да-а!..
Де Шовлен зиркнув на гостя спідлоба, нерозбірливо мугикнув, потім махнув у повітрі пером на стілець біля столу:
– Сідайте.
– Я можу і постояти, якщо…
– Месьє Григоре, я не люблю повторювати двічі!
Довелося сісти. Тоді міністр продовжив:
– Отже, месьє Григоре, з останньою дипломатичною поштою ми отримали настільки разючі новини зі столиці Російської імперії, що я, чесно кажучи, не беруся передбачити вашу реакцію.
– Тобто?..
Григорій запідозрив щось незвичайне, відколи почув від посланця про намір маркіза працювати до ранку і наказ у разі чого розбудити його навіть серед ночі – лише б побачитися з «капітаном Бартелем» якнайшвидше.
– Якщо вірити нашому джерелу, дев'ять днів тому… – Де Шовлен замовк, щось прикинув подумки й мовив: – Тобто, враховуючи час доби, вже десять днів тому у Санкт-Петербурзі віспа забрала життя у Його Імператорської Величності Петра Другого.
Тільки тепер Григорій повною мірою оцінив пропозицію заздалегідь присісти. Справді, у нього в голові ледь не запаморочилося!
– Це все, ваша світлосте?..
Де Шовлен знов зиркнув на гостя спідлоба.
– Наше джерело також повідомляє, що хвороба вразила юного імператора зненацька й розвивалася дуже стрімко, тож перед смертю Його Величність так і не встиг віддати розпоряджень щодо спадкоємця. Ще в останні його години у Санкт-Петербурзі розпочалася запекла боротьба за корону Російської імперії. Найреальніші шанси має Анна Іоанівна. Про результати, швидше за все, дізнаємося невдовзі.
Маркіз витримав театральну паузу і додав:
– От тепер все. Яка ваша думка про почуте?
Яка його думка?!
Яка його думка!..
– Зміна на троні володаря завжди означає нестабільність у державі.
– Так, вірно.
– Якщо спадкоємець не визначений заздалегідь, це означає подвійну нестабільність.
– Згоден.
– Якщо ж у наявності декілька претендентів на корону, це загрожує країні справжнім хаосом. Нестабільність не завершиться, навіть коли візьме гору те чи інше угруповання, адже усунути всіх невдоволених, припинити всі протести конкурентів одночасно не вдасться ніколи.
– А це у свою чергу означає?..
– У такому разі запропонований мною план створення антиросійської коаліції у складі Франції, Швеції та Османської імперії, з одночасною реставрацією короля Станіслава Лещинського на троні Польщі та гетьмана Пилипа Орлика на чолі єдиної й неподільної Украйни набирає зовсім нового, я би сказав – несподівано глибокого сенсу… адже тільки таким чином вдасться зупинити експансію Російської імперії у західному напрямі. Бо в іншому разі вона, повторюю вкотре, може поглинути або поставити під контроль велику кількість інших земель. Що означає кінець Європи у найгіршому розумінні.
Де Шовлен відкинувся на спинку свого стільця, примруживши очі, уважно подивився на Григорія, декілька разів тихенько плеснув у долоні й мовив: