смуги. Спробуй. Схоже на рівчаки, світлі і темні. Знайшла?
- Бачу.
- Це ти бачиш свої вії крізь архе. Зосередься на темних зернятах.
Розпружся... обережно на коми.
- Бачу шось темне... трохи двоїться...
- А тепер виверни те, що бачиш.
- О Господи, ЦЕ Ж НЕМОЖЛИВО!!!
- Давай-давай. Вивертай!
- Бути такого не може!!! Та тут ціла щілина між світами! А он ще одна! Ціла
пустеля горизонтів!
- Не фіксуйся. Це тільки пунктуація. Точки напруженості Архе. Краще фокусуй
себе на рядках! Вони довгі-довгі, і
ори
о н т
- У-у-у-ух ти!!! Ну ти й сказанув! Мені аж дух захопило: гори з онт аль н
і... Ціла пустеля горизонтів!
- Не фіксуйсь, а то філолологом станеш!
- ОгоГОгоГО!!! ЛОГОГОЛОГОМ?!! Але мене малі-монить! Я все зрозуміла! Як
влучно! Та я просто не ві-і-і-ірю! Уааааа!
- Сприймай це відсторонено. Ніби книгу читаєш. Просто пірни ?
- Bay! Bay! Я вийшла! Вийшла на це! Я вивернула, Антон! Це тощо! ТОЩО! Я
ЗРОЗУМІЛА! ЦЕ ТОЩО! ОН В О Н О Щ О!!!
ТОЩО!
Терезку дежав'ючить
- Антоне? Це ти?
Постать без чітких контурів кивнула головою, і Терезка знову замружилась.
Дико кололо в очах. Пальцями розчепірила повіки, зойкнула від яскравого
проміння і знову зажмурилася. Біль стихав.
Хтось сів поруч.
Терезка спробувала пригадати, що відбувалося кілька секунд назад. Здається, на цей раз щось цілком космічне.
їй захотілося плакати: щойно вона знаходилася всередині таїни, а зараз навіть
не пам'ятала, у чому ж приваба загадки, яку вона виділа. Хоч убий, не
пригадала би. Залишилося хіба враження чогось страшенно потрібного. Вона
почувала себе достоту так, мовби осягнула, як наяву можна літати, але
наступної ж миті все забула.
- Ти виділа плазму? - спитав Антон. - Кажи: виділа, ні? Терезка кивнула.
Перед очима пливли мокрі плями, де-не-де відторочені пекучими порізами
світла.
- Точно пам'ятаю, шо виділа. Навіть зараз, коли згадую про неї, трішки
наповнююся тим світлом. У тебе нема такого? А де цей, другий?
- Буба? Буба впав у кому. Його затягнуло десь далеко-далеко. Образно кажучи, десь на край книжки. Ну, ти розумієш.
До її вух долинуло черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Запахло
димом. Довелось перебороти себе, щоб не вирвати. Антонові губи розліпилися, і
він заговорив:
1
- Антоне? Це ти?
Постать без чітких контурів кивнула головою, і Терезка знову заплющила очі.
Дико кололо світло.
Пальцями вона розчепірила повіки, зойкнула від яскравого проміння і знову
зажмурилася. Біль стихав. Хтось присів поруч.
40
41
Терезка спробувала пригадати, що ж такого небувалого відбувалося кілька
секунд назад. Здається, щось геть потойбічне.
- Ми вже крапали? Ах, ми вже крапали! - згадала Терезка й зітхнула. їй
захотілося плакати: щойно вона знаходилася всередині загадки, а зараз навіть
не пам'ятала, в чому ж полягала приваба тої загадки, яку вона виділа. Хоч
убий, не пригадала би. Залишилося хіба враження чогось страшенно потрібного.
Якщо пояснити на прикладі, то вона почувала себе так, мовби на секунду
осягнула, як наяву можна літати, але наступної миті все забула.
- Ти виділа плазму? - спитав Антон. - Кажи: виділа, ні? Перед очима пливли
мокрі плями, де-не-де відторочені
пекучими зрізами світла.
- Точно пам'ятаю, шо виділа... Ого! Навіть зараз, коли згадую про неї, трішки
ніби наповнююся нею. У тебе нема такого?.. Слухай, а де цей другий?
- Буба? Буба впав у кому. Або в апостроф. По-любому, затягнуло десь далеко-
далеко. Образно кажучи, на край книжки. Ну, ти розумієш.
До її вух долинуло черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Запахло
димом. Терезку вивернуло спазмом, довелося переборювати. Антонові губи з
тихим звуком розліпилися, і він заговорив:
- Ти виділа «плазму»? - спитав Антон. - Кажи: виділа, нє?
Терезка кивнула головою.
- Виділа.
- І як? Сильно?
- Сильно. Навіть зараз, коли пригадую собі, роблюся іншою. Чим більше
пригадую, тим більше наповнююся. Тим більше інакшаю. Зауважую більше, буквально на льоту. Але згадати повністю не можу. А де цей, другий?
- А, Буба? Е-е-е, Буба впав у кому... чи у крапку. Про таке кажуть: погорів
на пунктуації. В Архе багато пасток.
Буба прийняв «плазму» занадто особистісно. Тому його й затягнуло - далеко-
далеко. Десь аж на сам край книжки. А шкода. Був би з нього колоритний
персонаж. А тепер бовтається десь, неборак, недоречний, як до паска рукав. Ну
але нехай...
До її вух долинуло черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Затягнуло
димом. Губи Антона розліпилися, і він заговорив:
- «Плазма» діє на нас, як атмосфера на метеорит. Коли той влітає у густі
шари, практично повністю згоряє. Зате уламок, який падає в море - набуває
нечуваної міці. А Буба твійПУУ УУ УУУ
X
X X X Ххххх ххх х хх
XXX
X
X
Зненацька Терезка зірвалася з місця. Щойно вона пережила диявольськи
реалістичний малімон.
- Як ти це зробив? - вона закліпала очима й обмацала лице. Сон чи ні?
- Шо «зробив»?
- Ну! Так дмухнув: пух-х... а мене, як пір'їну в порохотяг, засмоктало!..
Башка - пуф-ф-ф! Як хлопавка!.. Тьфу, аж мороз обдер, - Терезка розтерла
гусячу шкіру на ліктях. - В мене мало очі на лоба не вилізли! Дивлюся я на
тебе, а тут ти починаєш тягнутися і паф! Хлоп! В шиї - трісь! У носі - хрясь!
А очі взагалі в боки роз'їжджаються, як у п'яної.
- Ішо, побачила шось нове?
- Так! Там є новий фокусі Ти якось розтягнув це... упорядкував. Ти показав
мені, де шукати новий фокус для очей! Я не можу це пояснити, але... Ти
взагалі розумієш, про шо я, чи це малімони? Ти ніби розтягнув простір, звільнив його від
42
43
- Виділа. Точно виділа... Сильно. Навіть зараз, коли пригадую собі, як я
виділа, потрохи наповнююся нею. Роблюся іншою. Навіть здається: чим більше
пригадую, тим більше наповнююся. Тим більше я інакшаю... А де цей, другий?
- Буба? Буба впав у кому. Задивився у щілину між світами і йобнувся вниз
головою.
- І де він зараз?
- Не знаю. Певне, далеко-далеко. Десь на краю книжки. Надто м'який для
«плазми», - пояснив Антон. - А ти -? ні. Тобі не цікаво, чому?
До її вух долинули черкання сірника і звук припалюваної цигарки. Затягнуло
димом. Терезку ледь не вивернуло. Вона пересилила нудоту. Антонові губи з
тихим звуком розліпилися, і він заговорив:
- Мені це бачиться як астероїд. Він влітає в атмосферу і майже весь згоряє.
Зате у ла мок, який падає в мо ре - той улам ок гартується. Ну, і так далі.
Січеш, н є? А Буба ПУУУУ У УУХХ X X Ххххх х х х хх х х
fc^v
X
X
ХХХХ XX X
Терезка зірвалася, наче з неї щось порснуло.
- Як ти це зробив? - вона закліпала очима й обмацала лице, перевіряючи, чи не
спить.
- Шо «зробив»?
- Ну. Так дмухнув: пух-х - і ніби пір'їна вилетіла! А мене цілу аж мороз
обдер! Ти мені очі цим ледь не вивернув. Вкидуєшся, про шо я? Господи, Я
ЗРОЗУМІЛА!..
- Шо? Скажи, шо ти зрозуміла!
- На моїх очах існує постійний спазм. А тобі вдалося цей корч на мить
напружити, щоби він попустився! Існує також інший фокус для зору - не тільки
прямолінійний! А ти - ти ніби розтягнув простір, звільнив його ЦЕ ВЖЕ БУЛО ТИ
ВЖЕ РОБИВ ЦЕ! ТИ РОБИВ ЦЕ!!!
44
Антон затягнувся цигаркою. Потер неголене підборіддя. Зміряв Терезку
поглядом. Пустив носом по струмині диму й посміхнувся кутиком рота.
Затяжка. Видих. А між ними свист.
Терезка, незважаючи на шок, встигла подумати: «Який він все-таки сопляк!».
Раптом Антон їй перестав подобатися. І це було дивно.
Фацет затягнувся ще раз.
- Значить, усе-таки виділа, - мовив Антон розважливо і затягнувся. - Бо не
виділа б - не знайшла би і фокусу.
Затяжка (свист). Видихнув дим і продовжив:
- Ти виділа «плазму». І Буба видів. Але Бубу, як уже було сказано, не могло
врятувати ніщо. Він булькнув у безконечність.
Терезка розгублено кліпнула.
- Я не про те, - сказала вона. - Я говорю: ти вже робив це колись. Навіть не
так: робив це не КОЛИСЬ, а саме ТОДІ, КОЛИ ти це робив... От бля, все
перемакітрилося задом наперед, - вона облизала пересохлі губи. Болюче
бракувало слів. - Суцільне дежав'ю якесь...
Антон затягнувся цигаркою. (Цей свист затяжки - чому Терезка відчуває його аж
по сам чубок голови? Наче по тім'ячку водять смичком.)
- Я розумію, про шо ти, - промовив Антон, видихаючи. - Не хвилюйся. Це одна з
форм утечі від свободи архе. Тобі не переповідали історій про те, що дехто з
плазматиків губився в «плазмі»? Не витримували її спопеляючої свободи і
тікали в галюцинації. Та ти й сама розумієш...
Терезка знизала плечима.
- Ну... - знову затяжка і свист аж у корені голови, там, на маківці. - Уяви
собі: є крапочки. Так? А тут ти вирішила їх порахувати, і починаються в тебе
галюцинації на ґрунті математики. Ну, це так, на хлопський розум.
Терезка зміряла Антона своїм новим поглядом і переконалася: барига не просто
перестав викликати симпатії. Хай тепер навіть на довіру не розраховує.
45
- А хто рахує? - спитала вона.
- Шо рахує?
- Крапочки. Нашо їх рахувати?
- Є такі. Заставляють цим займатися. Насправді крапочки - це не крапочки, а
такі собі півкрапочки. Я навіть знаю, як вони називаються. Ноони, щуриш?
- Про що ми взагалі говоримо?! Малімон якийсь!
- Серйозно. Слухай-слухай! Потім сама мені розкажеш. Я сам відкрив їх. Це
такі часточки, які не можуть існувати повністю у нашому світі. Кажучи мудрими
словами, вони є базисом паліндромічної реальності. Дзеркальність свідомості.
Ноо-. ноон. Дзеркальний горизонтально і дзеркальний вертикально. Те, що він
дзеркальний вертикально, можна тільки підозрювати... або закрапатись архе. Є
навіть ціла контора - «Архе-8». Це люди, які
Антон заперечливо мотнув головою. Затягнувся цигаркою. (Цей свист... звідкіля
цей свист такий впізнаваний?)
- Але я розумію, про шо ти, - повторює Антон, видихаючи. - Не филюйся. Це
тільки одна із форм утечі від архе. Тобі не розказували, що насправді
«плазма» попускає тому, шо «плазматики» втікали від неї? Розумієш, вони
дозволяли, щоби їх попустило! Якби видець не боявся крижаної свободи, яку
пропонує архе, він пірнув би у краплі раз і назавжди. Як ті, з Клану Архе. А
люди, яких я знав, не могли витримувати її просторої простоти, тому тікали
десь у галюцинації. Та ти й сама розумієш...
Терезка знизала плечима.
- Але є люди, які присвятили себе вивченню природи таких галюцинацій.
Серйозно. «Архе-8». Це прості люди. Але вони вміють видіти так само, як це
видно під «архе». Тому я їх так назвав. Архе-8.
- А чого вісім? їх шо - восьмеро?
- Нє. Скорше думаю, чотири. Але вісім - це чотири, побачене у дзеркалі. -
Затяжка. Свист. Видих. - А це вже підводить нас до теми паліндромічної
реальності і ноонів. Я не розказував тобі, шо таке ноони?
Пауза.
- Я розкусив їх, - впевнено закінчив Антон і рукою з папіросом відсік щось у
повітрі.
Терезка змовчала. Події останніх десяти хвилин змішалися у безконечний, невідчитуваний паліндром. У голові стогнало щось: «Ноон! Ноон!».
«Ну мене й причандалить!» - подумала Температура. Вона вловлювала стільки
площин різних значень, скільки тіло наважувалось сприймати. Терезка
відчувала, що віжки можна відпустити - але хто зна, шепотів страх, хто зна, чи не загубишся ти так само, як Буба.
Затяжка. Свист. Видих.
У фокусі - Антон. Повільніше: затяжка... свист... видих...
Антон втупився у неї примруженими очима і знавісніло затягувався цигаркою. У
Температурі бурлило незрозуміле бажання полоснути його по очах кігтями. До
дідька, звідкіля стільки неприязнії
Затяжка. Свист. Видих.
Затяжка.
Свист.
Видих.
Памороки в голові та пальцях. Форсоване дежав'ю. Довкола - суцільне дежав'ю
без кінця-краю.
Щоби не випасти з себе, Терезка охопила руками коліна. Вона зауважила, що у
такій позі відстежувати думки зручніше. Здалося навіть: трохи пильності, й
вона спіймає момент дежав'ю за зябра, як старого сома.
Тим часом щось посувало її все далі вбік і вбік, наче хвиля за хвилею, свс, свс під час відпливу. А ще цей Антон, - теревенило далі її я. - Чому він
раптом зробився таким напружним? Чому довкола все так дратує? Ускладнення.
Безупинне ускладнення значень. Чому предмети такі неживі і незґрабні? Чому
все довкола так підозріло не відповідає своїм назвам? Наче дехто свідомо
паралізує текст, морить речення етером і викладає бідачок на папір
напівзомлілими кириличними ціп'яками.
47
Затяжка. Ссссвиссст. Видих.
- Але навіщо це їм? - відкрила вона рота і мов впустила в себе чергову порцію
нудоти від присутності Антона.
(чекай, а про кого це ми? Я вже забула)
Як може людина, щойно тобі приємна, в такий короткий час
{ссссвиссст)
зробитися нестерпною? (О, диви як розгойдує - ніби на хвилях!) Затяжка. Ссссвиссст. Видих.
Свввввввввввввввввв ввви сс сссссссссссссссссссссссссс сссс сссссссссссст
сссссссссввв вввввв ввв вв в вв вв ввввввв вв ис сс с с с с с с сссс сссс с С
с
с
Терезка встигла подумати: «Який він все-таки сопляк!».
Антон затягнувся ще раз. Раптом він перестав їй подобатися - отак, в момент.
У всьому тому, що зараз відбувалося з нею, витала нудотна нав'язливість сто-
разів-чутого. Вже навіть романтики дежав'ю не стало. Тільки бридотна
зацикленість думок самих на собі.
- Значить, все-таки виділа, - мовив розважливо сам до себе і затягнувся. - Бо
не виділа б - не вловила би й фокусу.
Затяжка, (свист) Видихнув дим і продовжив:
- Ти виділа «плазму». Буба теж. Прикро, та Бубу, як ми вже казали, не могло
врятувати ніщо. Він загубився у безконечності... Ну й архе йому в спину.
Терезка розгублено кліпнула. Вона облизала пересохлі губи. Раптом
?
- ТА СКІЛЬКИ МОЖНА! - вигукнула вона. -Язе с с с суваюся і зс с ссе суваюся!
48
Антон подивився на неї, мов на дальтоніка - недовірливо й зверхньо. Терезка
знала, що жінки дальтоніками не бувають. Отже, причина в іншому.
- Що? Ковзанки? - поцікавився Антон, пахкаючи димом. - Знаємо-знаємо.
Терезка насилу розтулила губи й видавила:
- Довго ше?
- Ну, якщо вже розмовляєш зі мною, то
- Що? Ковзанки? - поцікавився Антон і почіхрав підборіддя. - Знаємо-знаємо.
Терезка насилу розтулила губи й видавила:
- Ще довго?
- Ну, якщо вже розмовляєш зі мною, то може, хіба ше раз.
- Ти вже казав це.
- Тоді зберися з силами і зувидь це, як «плазму». Спробуй припинитися.
Орієнтуйся на цілі числа! Чуєш?ЦІЛІ ЧИСЛА!
Терезка напружила всі свої м'язи і відчула, враження, що світ довкола неї
враз набув нечуваної слизькості. Спершу вона думає, що ця ковзкість виникає
на межі тіла і середовища, наче тіло занурене у надтекучий гелій, і вона
пробує знайти опору у власному руховому апараті, але й ця опора теж
розслизькується на дрібні бризки, може, опора десь у кишках, у голові, але це
все розлітається у неймовірному зісковзуванні, в паніці Терезка чіплється за
щось усередині голови, але все просковзує поміж пальців, врешті самі
«пальці», якими вона пробувала зафіксуватися, розлітаються під натиском
слизькості, навіть очі, ПОГЛЯД розлітається міріадами світних точок, на