жодній з яких не можна зупинити погляд, Терезка вливається в осяйну масу
аерозольної пітьми, палаючих бліків на вод і знову БЕЗРОЗМІРНА, БЕЗКОНЕЧНА
ПЛАЗМА
49
- Ну, я кщ овж є розмовля єшзі м ною, том оже, хібащ є ра з. Алепе вне, біль
ш є ні, - сказав Антон і поплес кав Терезку по плечі. - І тільки й того.
Терезка глибоко втягнула повітря і почула, як заново розкриваються легені -
два м'ясисті прозорі тюльпани. її тіло стало звичайним тілом, а не бронею, котра вивертає реальність і зупиняє потоки літер крізь очі.
Вона зафіксувалася. Пам'ятаючи Антонову пораду, Терезка вхопилася за відчуття
десь у горлі, відчуття обрисів потойбічної піктограми: Терезка спробувала зорієнтуватися і визначити джерело млосної тривоги. Перше, що зробила для подолання цього стану - підтягнула до ніг наплечник і добула
звідти пляшечку з водою.
Озирнулася. Спека стала жирною і липкою, мов лікувальна багнюка. Що ближче
робилося до вечора, то більше тіні нагадували отвори, продерті в золотій
фользі.
Вони сиділи на краєчку бордюра, на тій самій площадці з панорамою на Львів, де й починався спільний в'юк. Трохи далі, на траві під кущем валявся
скоцюблений Буба. Побачивши, що з Бубою все гаразд (у плані присутності), Терезці відлягло: поки нею ковзало, вона свято вірила, що бідолаху й справді
засмоктало у невідоме.
Терезка лиґнула теплої води, мовчки запропонувала Антонові. Той відмовився.
Барига курив, ховаючи лукаву посмішку між пальців з недопалком. Пашіла теплом
рівна земля. Терезка лягла на траву й підперла голову руками. її відпустило, і на душі стало страшно приємно. Легеням зробилося легко-легко, наче з грудей
злетів корсет. Терезка пальцем відтягнула майку і подула собі на зіпрілі
циці. Прохолодно. Приємно.
Очі здавалися відпочилими і повними сил, як два келішки з росою. Зір зробився
до болю гострим: світ кришився від надміру деталей. Гостро. Дуже гостро.
- Ну, як тобі мої дзеркала? - запитав Антон, не відводячи погляду від
цілющого вечірнього сонця. Ще кілька хвилин, і жарке світило сховається за
деревами. Вечоріло. - Маєш щось від них для мене?
Терезка струсила головою. Запитували, очевидно, у неї. Насилу розтуливши
рота, вона випірнула з солодких вод мовчання. Скашлянула.
- А-а-а-а... ти про двійників?
Відірвала очі від сонечка, якого щойно вистежила своїм супер-зором, і
подивилася на Антона.
- Про тих, з якими говорила, коли ковзала?
- Так, так, про них, ріднесеньких.
- Відверто кажучи, паскудні.
- А шо, злі?.. Чи трохи нормальні якісь?
Терезка байдуже знизала плечима. Антон, хоч і пробував приховати інтерес до
двійників, напружився.
- Нє, не злі. Тільки страшенно надуті. Зазнайкуваті. Про ноон щось чесали.
- А-а-а-а, - Антон вдав, що йому то по цимбалах. Дізнавшись, що в інших
положеннях він не такий ідеальний, як собі уявляв, його вже не цікавило, що
то за ноон. Терезка зчитувала це, як із книжки. Вона підмітила, як тріпотять
Антонові ніздрі, й потай посміхнулася. (Пальчики несвідомо вовтузились із
зав'язками сумки, сплетеними не так, як завжди.) Очі підмічали на порядок більше, і це було по-новому. Напинання екрана, фокусування діапроектора - ось на що це подібно. Очі ловили вовтузіння кожної
рисочки на Антоновій шкірі, таке ж розбірливе й закономірне, як рух мурах
коло мурашника.
ВІТЕР. ШЕРХІТ СУХОЇ ТРАВИ
її аж підкинуло від несподіванки. «Ого!.. Оце так чіткість! > Смикнувся Буба. Застогнав і сіпнувся вдруге. Схотів перевернутися на інший
бік, натомість сів і очманіло
50
51
розгледівся довкола. Він скидався на осліпленого пророка-невдаху.
Буба щось прохрипів і простягнув руку в їх керунку. Мовчки Терезка
запропонувала плящину з водою. Буба жестом показав, що мова не про те, і
потягнувся до Антонового недопалка. Затягнувшись кілька разів, він зітхнув із
полегшенням.
У повній тиші Буба спробував повернути недопалок Антону, але той махнув:
«можеш добити». Поки Буба пожадливо смоктав дим, Антон відкинув голову до
заходу й насолоджувався промінням. Терезка зауважила, що він дивився на
сонце, зовсім не кліпаючи. Антону, як плазма-тикові з досвідом, сонце більше
не разило. Значить, недаремно кажуть, що «плазма» перетворює людські очі на
орлині. Інакше звідки у неї, по життю короткозорого крота, взявся той гострий
погляд, що виколював деталі, мов дорогоцінні камінці?
- То чому я так «їздила»? - спитала вона.
Буба підняв голову, мовби на слух визначав, звідки йде звук. Його очі
нагадували риб'ячі.
- Ніхто сього не відає, - сказав Антон, зажурений і задивлений. - Це Загадка.
Архе - се холодний вогонь... Ти це відчула, пра'? Зазвичай кажуть так: коли
закрапуєшся, ти губиш нитку розповіді, а читати починаєш із того місця, яке
першим покажеться на очі. Не сподобалося - шукаєш далі. Ви зрозуміли? - він
покосився на Бубу, що з відкритим ротом, у цілковитій нерухомості витріщався
на Антона.
Терезка кивнула, хоча думала зовсім про своє.
- Якщо ви виділи, як виглядає «плазма», можемо погомоніти й про «Архе-8», -
продовжив Антон і знову зміряв поглядом нерухомого Бубу.
Терезка наморщилася.
- Котресь із твоїх дзеркал вже цим займалося. Ноон, блін, крапочки... Такий
завал, шо здохнути. Даремно час гаяти. Певне, тупенька я.
Антон задумався і посмикав бороду. Йому хотілось виправити враження від
дзеркал. Йому хотілося (вона
відчувала це) відновити у Терезці перше враження приємного і незазнайкуватого
молодика, якому є що розказати.
- Ти давай все поволі. По реченню, - піддалася Терезка. - Так, шоби я
зрозуміла. Окі-докі?
Антон, ще поскубавши свою рослинність, розпочав із такого:
- Я зрозумів, що існує змова, - сказав він і на підтвердження кивнув
підборіддям.
Терезка кивнула й собі: можливо. Буба втягнув кутиком рота слину, що стікала
по підборіддю.
- Наступне. Я зрозумів, якого роду це змова. Я назвав ЇЇ змовою команд.
Схоже, ті, хто регулюють еволюцію, вирішили покорити людину. Це, сказати би, змова самої еволюції проти людини. Бо, виявляється, все, що б людина не
робила, вона робить по команді.
Терезка дала знак спинитися.
- Які ще, до біса, команди?
- Геометричні, - сказав Антон і насупив брови.
Терезчин регіт як обрізало. Сплило кілька назв: Лобачевський, «Сумнівання»
(неопубл.). Риман, «Проникнення в неточковість» (неопубл.). Гаусе, «Введення
в нелінійність» (неопубл.). Лжеевклід16 і його «Антицентр». Теж неопубл.
16 Лжеевклід, він же Сантехнік - один із львівських виднів. Прославився
завдяки своїй геометричній антидоктрині, зведеній у праці «Антицентр».
Сантехнік був одним із перших видців, які не належали до «Клану Архе». Згідно
легенди, він написав «Антицентр» за одну ніч, одразу після свого першого
в'юку. Таким чином, «Антицентр» став своєрідним маніфестом руху плазматиків.
Апокрифічні варіанти «Антицентру» і досі ходять по руках у вигляді
ксерокопій, їх переписують і уважно вивчають. Згідно легенди, Сантехнік
викалатав особливий сорт плазми «Albedo», який вкупі з освоєнням його брошури
«Антицентр» дає поштовх до остаточного польоту у Велике Тощо. Кажуть, Сантехнік - єдиний зі всієї львівської тусівки плазматиків, котрий остаточно
пірнув у Тощо. Принаймні, більше його ніхто не видів.
Антицентр - його персональна синтаксична знахідка, свого роду катапульта для
переміщення по світах Архе. Одне з ключових понять для розуміння механізму
руху плазматиків. Також див: Велике Тощо, (за: А. М. Давихам, неопубл.).
52
53
А ось черговий вар'ят, прошу познайомитися: Антон і його «Архе-8». Черговий
неопубл.?
«Парафренік», - подумала Терезка і здригнулася. Парафреніки-анннігілісти, яких удосталь розплодилося на попелищі буму, були людьми небезпечними. У
плані над-цінних ідей вони дуже продуктивні, а їх спекуляції на ґрунті
крапель і крапочок часто виявлялись заразними.
Вона піймала себе на тому, що її очі прижмурюються точно так, як Антонові.
«Архе таки міняє». Новий, примружений погляд сам покосився убік і зупинився
на сумці. Терезку прохромила бридка підозра: поки вона була нав'ючена, Антон
лазив досередини і знайшов папку з безцінними конспектами лекцій маестро
Лобачевського, позичені у доцента Козлика.
«Отож, все стає на місця. Історія розвивалася так. Божевільне падло Антон
користається нагодою, поки я, бідненька, валяюся нав'ючена: зазирає до мого
наплечника і на совість знайомиться з його вмістимим, по чому використовує
побачене і заради неясних цілей тампонує мені звивини, - упевнилась вона, -
підбирається ближче. Тільки для чого? Молодитися? Якби ж то...». Терезка знов
примружила око і уявила себе вороною. Перспектива помінялася. Вона угледіла
цього фраєра у зовсім іншому світлі.
Фраєр, навіть гадки не маючи, що його розкушено, ніжився на останньому сонці
й чіхрав щоки. «Он воно - обличчя справжньої змови!» - Терезка вчергове
придивилася до Антонової міни і в душі посміялася над своїми гіпотезами. Ніщо
не веселило її так, як вигадування змов... і не тривожило так раптово, як їх
підтвердження. Вона припала поглядом до Антонового профілю. У відповідь
профіль замерехтів тисячею незаперечних подробиць-доказів, які однозначно
свідчили про змовницьку натуру його власника.
Швидко, аби її не розкусили, Терезка набрала подоби уважної, вдумливої
дівчинки, - дівчинки, яка легко ніяковіє,
дівчинки, яку легко загнати в кут, дівчинки, яка з'їсть п'ять кіло макаронів
і бровою не поведе, - і вражено закліпала очима:
- Ах, геометричних?І - підіграла вона. «Бляха, що ж таке робиться?»
- Так, - Антон кивнув і зробився ще серйознішим. - Мені цікаво зараз, хто за
цим стоїть. Я вже згадував про «АРХЕ-8»? Людей, які сприяли виникненню
нафтизи-нового буму?
- Дуже, м-м-м-м, побіжно. Можеш розповісти більш
докладно?
Антон кивнув, а Терезка краєчком всевидячого ока помітила, як розлізлося
Бубине лице у зловтішній либі.
- Так от. Насправді весь бум довкола «плазми» був майстерно організований
командою людей, які називають себе «АРХЕ-8»...
- Ти, певне, маєш на увазі «КЛАН АРХЕ»?
- Та ні, то були просто перші видці. За браком досвіду все наплутали. Поки, врешті, жаба не вдавила, - Антон махнув рукою. - Насправді ніякого Архе-8 і
не існує, але є виразний процес, який очолюють певні особи. Річ у тім, що
людство в образі окремих індивідів веде війну...
- Проти кого?!
- Проти геометрії, звісно. Евклід, Архімед, Декарт - це ж зрадники! Геометрія
являлась їм, як Мефістофель Фаусту. Вона пропонувала співпрацю. Задурманила
казковими перспективами подвійного бачення, геометричного і текучого.
Космічний Симбіоз. Ці видці знали, що пропозиція подвійного, кристалічного і
некристалічного бачення - насправді підступ, однак вони знехтували цим
фактом. Вони хотіли величі, вже і зараз, а геометрія вимагала надто високу
ціну. Зате більшість із них легко платила той оброк. Античні товстолобики
занапастили людство в обмін на пам'ять про себе. Всяке геометричне відкриття
- це торжество окремого самолюбивого егоїста, якого геометрія підкупила
незмірними багатствами душі. Розумієш?
54
55
- Красномовно. Але нашо? В сенсі, для чого геометрії підкупляти самолюбивих
егоїстів? Якщо вона і так повсюди?
- Щоби живитися нашою увагою! Увага - її щоденний харч, її тіло і сила.
Розумієш? Геометрія за природою паразит. Раніше її так багато не було.
Взагалі було всюди чисто від неї. Але століття за століттям, через своїх
глашатаїв, геометрія впіймала всіх. Геометрія - це структура, схожа на вірус.
Вона вмонтовується у людську свідомість, кристалізує її певним неприроднім
чином. Так, що ми починаємо некеровано сприймати світ як певну відчуттєву
матрицю, як обмежений набір шаблонів сприйняття. А ми за це живимо її своєю
увагою. Раніше, за часів Великих Геометричних Відкриттів, ці порції уваги
були цілком поміркованими. Але вона не задовільнялася малим, та й ніколи не
мала на меті задовільнитися. Геометрія розросталася. А що уваги при цьому
потребувала щораз більше, то це нас виснажило настільки, що тепер ми геть
охляли. Стали такими, якими й потрібні геометрії. Ледь живими й
напівпритомними! Фактично, ми спимо на ходу! У нас вистачає уваги тільки на
те, щоби слідувати за автоматизмами, запропонованими геометрією. Терезко, ми
у полоні. І найбільша катастрофа в історії людства - це те, що ми навіть НЕ
ЗАУВАЖУЄМО цього!
Антон робився пафосним, немов Господній глас:
- Геометрія обнагліла! Тепер вона навіть не криється. Вона щосекунди перед
самісіньким носом, наче хизується тим, що ніхто більше не в силах її
ігнорувати. Вона слабне тільки тоді, коли на неї агресивно не звертати уваги.
Скажімо, коли довгий час не ідентифікувати коло як коло, а квадрат як
квадрат, ти перестаєш знаходити їх серед того, що бачиш. Але людство програло
геометрії...
- Шо, все аж так фатально?
- А шо, тобі відома хоч одна людина, яка не знає, як виглядає трикутник, а як
- квадрат? Сама бачиш: не залишається нічого іншого, як займатися диверсією.
- Якою диверсією?
- Уважною. Такою, яка витісняє з мізків геометричність. Скажімо, споглядання
диму. Архемани знали, що роблять. Вони зрозуміли це і стали боротися навіть
за найменші крихти своєї внутрішньої уваги. Просто мало хто міг витримати
таку боротьбу. Дим, між іншим - це все ще не-геометрія, тому «архе» часто
порівнюють хто з димом, хто з вогнем, то з полисками на воді. Як тільки
математик здогадається, якими формулами можна задати динамічне рівняння, скажімо, для диму, він наче звільниться з полону і його сприйняття опиниться
у «плазмі» без жодних попереджень. Але який божествений фрактал, яке
міжгалактичне дифрівняння потрафить описати цей хроносинкла-стичний
інфундибулум?.. Дехто з АРХЕ-8 утямив, що геометрію не здолати
раціональністю. Тому ці люди побачили інший шлях. Вони винайшли карплі.
- Але щось у них не спрацювало, - посміхнулася Терезка. - Бум щез, а
геометрія як була, так і залишилася. Хіба ні?
Антон розвів руками.
- Тим, кому це потрібно, «плазма» відкрилась, а це головне. Краплі самі
знаходили людей, у яких криста-лізованість геометрією була не такою міцною.
Це не містика, все відбувалося за законами лінійного мислення: рідина стікала
у ділянках із підвищеною кривизною.
Він перевів подих, вочевидь, підійшов у своїй ораторії до пафосного
звершення, аж тут:
- Не вір йому! Це в нього такий задум! - втрутився Буба напрочуд рішуче. -
Поки ви тут пиздякали, я ТАКЕ ТАМ зувидів, шо вам і не снилося! Я про вас
тепер все-все знаю! - сказав він і захвилювався від спогадів. - А той...
цей... - Буба тицьнув пальцем на Антона. - А він взагалі цей-во... енурезникі
Терезка перевела погляд з одного на іншого, потім назад і розсміялася. Невже
«плазма» справді зірвала хлопцям дах?
Антон, якого на секунду вибили із сідла, взяв себе в руки. Він розвернувся до
Буби і, дібравши з арсеналу найбільш іронічний тон, сказав: 56
57
- То розкажи нам, шо ти бачив! Із задоволенням послухаємо! - і покосився на
Терезку, неначе силоміць вплітаючи її в колаборацію супроти Буби.
Буба паскудно заусміхався, а пальці його заметушилися по траві.
- Хочеш мене переманити на свою віру, та, Антон? Геометрія, тра-ля-ля! Ге-е-