е-е, не на того напав! Не вір йому, Терезко, я знаю краще за нього, як то все
має бути, - при цих словах Буба ухитрився ще й підморгнути. Терезка
здригнулася. Від упевненості, що бриніла в Бубиному голосі, робилося
незатишно. Буба продовжив:
- Вірите, я знаю наперед, як має відбуватися розмова! Я вже все то повидіві І
я про вас обидвох всьо-всьо-оо-о дізнався!.. Ти би знала, Терезко, шо то є
насправді за один! То такий хитрун! Такий гівнюк! Отак утертися в довіру?!
Знала би ти, як він усе це прорахував! До міліметрика!!! А я спочатку й сам
купився! Думав, він такий покладистий, такий добренький... ех, наївна я
душенька...
Антон увесь пожорсткішав і загострився. Він скептично підсміхався і похитував
головою, чим відразу ж переводив кожне Бубине слово на жарт. Буба піймав його
погляд і збуджено замахав руками:
- Нє, ти поглянь на нього! Ти бачиш, який він засранець? Та він же
насміхається з нас! Я знаю, до чого то! Він хоче забрати в тебе твою папку з
ксерокопіями доцента Козлика, яку ти нам показувала. А тепер буде на ходу
вигадувати різні побрехеньки, лиш би вимацати папку! - і Буба глянув на неї
таким навіженим поглядом, що довкола серця стислися судини.
Дещо розгублено Терезка сказала:
- Але ж я не показувала вам ніякої папки! І про Козлика не говорила...
- Ну та, теж скажеш - «не показувала»! А хто нам про геометрію торочив тут
цілу годину? Я, скажеш? Та в тебе ж рот не закривався!
- Не було такого! - сказала вона і глянула на Антона.
Антон подивився на неї і сказав:
- Ну, не зовсім так. Про геометрію ти, звичайно, розказувала, інакше з якого
то дива став би я про АРХЕ-8 отут розпинатися?.. Але папки з собою ти не
мала, тут Буба щось конфабулює. У тебе в сумці лежать мої документи. Коли ми
йшли на Замок, я попросив тебе понести їх у наплічнику. Шоби не загубилися, коли ми тут закра-паємося.
Терезка швидко розв'язала торбу, заглянула, впізнала свою папку на шнурівки
і, навіть не заглянувши до неї, негайно зав'язала сумку назад.
- У сумці тільки мої ксерокопії.
Буба вихопив у повітря вказівного пальця і запально продовжив:
- А бачиш? Я видів то! Я кажу тобі, шо так ся мало стати! Ти мала розкрити
сумку, аби він ше раз подивився на ту папку, а тепер він змусить тебе різними
вмовляннями віддати папочку, або, принаймні, витягти її з сумки. Тоді він
вирве її в тебе і відразу втече. Бо тільки ті листочки йому й потрібні. ЙОГО
ПІДІСЛАЛИ ЗАБРАТИ ЇХ!
Тут Антон кашлянув. Сплюнув і м'яко посміхнувся.
- Так, звичайно. Я такий. Бандюга з широкої дороги, підісланий математичними
мафіозі, які давно вже точать зуб і на доцента Козлика, і на професора
Бурачка, і на всю кафедру асинхронної геотерики... Ха-ха. Терезко, пригадай, як ми ішли сюда, нагору, ми зупинилися покурити. Я попросив тебе покласти
деякі листки до себе в папку. Ти поклала. А тепер я би волів іти додому -
сама бачиш, сутеніється. Сонце низенько, вечір близенько. І хотів би отримати
свої листки назад. То ж є дуже цінні копії... Я повинен їх переписати. Ти
навіть не уявляєш, шо вони значать для мене і від кого дістались!
Щось смикнуло Терезку за нутрощі, бо відчула, як мимоволі опинилася у геть
лажовій ситуації. На Високому
58
59
замку вже споночіло, і поміж кущами почали увижатися якісь обличчя. Стало
страшно. Температура зібралася з духом і заявила:
- Значить так. По-перше. Я вам нічого про геометрію не розказувала і папку
свою не показувала...
Буба гмикнув: «Ну та, якраз! Може, досить дурочку ламати?..»
- По-друге, - продовжила вона. - ніяких документів я від тебе не брала, це я
твердо знаю. Нашо ти, Антон, вигадав таку історію, мені не зрозуміло. По-
третє, вже зовсім стемнілося, а ви обидва перестали мені подобатися, так що я
йду на маршрутку, а ви собі як хочете. Дякую за компанію і...
Терезка спробувала піднятися, але Антон вхопив її за лікоть і крізь зуби
видавив:
- Нє, сядь.
Терезка стерпла. «Пі-і-іздєц. - тільки й подумала вона. - Оце так вляпалася!»
- Терезо. Давай серйозно. Я не жартую. Віддай мої документи. Мені дуже
потрібно повернути їх одній людині.
- А ти відпусти мене.
- Я відпущу, але ти сядь.
- Перше відпусти.
- Сядь, я сказав.
Терезка сіла. Антон відпустив. Рука, там де її стиснув Антон, пекла. Горло
стиснулося від передчуття неприємностей.
- Давай розійдемося нормально, без ексцесів. Сюда ми йшли з порожніми
руками... Це ти пам'ятаєш? - спитав Антон.
Терезка кивнула, зібрала всю волю у погляд і заглянула в Антонові очі.
- Але пригадай, шо ми зробили, як тільки-но ви купили в мене флакончик
«плазми». Ми йшли біля пожежної частини, зупинилися. Я витягнув нам по
цигарці, і ми курили, балакали. Було таке, правда? А тепер пригадуй, шо в
мене було в руках, крім цигарки?
- Нічого! Руки в тебе були вільні! Я добре пам'ятаю!
- Ой чи...? Я мав з собою папочку, всередині папери - дуже важливі. Я
попросив потримати їх, щоби ми не загубили, коли підемо крапатись. Ти
сказала: добре, і запхала їх до сумки! Ну, пригадуй! Це ти мусиш пам'ятати!
Як ти могла таке забути!
- А ти не злися! Не брала я ніякої папки в тебе! Шо ти взагалі від мене
хочеш?
- Я не злюся! Я просто хочу забрати в тебе документи!
- Ага, попався! - тріумфував Буба. - Ти чуєш? Сам каже, шо хоче забрати їх в
тебе.
- А ти взагалі не втикайся, не твоя справа! - визвірів Антон. - Пиздуй
звідси, поки не дали в радіо... Нє, серйозно, Терезко, я розумію тебе. Коли
перший раз крапати «плазму», завжди якісь малімони із пам'яттю. Всяке буває: це забудеш, то переплутаєш...
Буба сплеснув руками, вочевидь, вражений безцеремонною брехнею.
- І ти його ше слухаєш? Ти тільки вдумайся, шо він каже\.. Білими нитками
шито, хлопче! Я ж тебе наскрізь, - Буба закотив пальцем повіку, - чуєш, наскрізь оцим-во бачу!
Антон підняв руку до голови, втомлений безглуздістю ситуації. Секундна пауза, і він, начебто заспокоєний, невимушеним тоном звернувся до Терезки.
- Послухай. Терезко. Ми з тобою тільки сьогодні як познайомилися. Я не знаю, нашо тобі здалися мої документи, шо ти їх не хочеш віддавати. Можливо, ти
просто вирішила пожартувати. Я таке розумію. Але мені вони позаріз потрібні
ще нині. Тому давай без цих, без дурниць. Якщо боїшся, просто в сумці
привідкрий свою папку і переконайся, що там лежать мої документи. Я тобі
сірником присвічу...
- Не смій! - стрепенувся Буба, і Терезка зіщулилася з переляку. Матка охолола
до кімнатної температури, зате в голову ударило щось гаряче. - Не смій йому
навіть показувати! - Буба підскочив до Терезки, готовий, в разі
60
61
чого, захищати її від агресора. - Пригадай, шо я казав: захоче в тебе їх
відібрати]
- Дай їй подивитися! Не лізь у чужу справу, ти, блядь, простокваша ходяча!
- Терезко! Навіть не розв'язуй! Ти знаєш, чим це може скінчитися!
Крапляр сплюнув. Терезка побачила, що він уже справді лютий.
- Все, - наказав Антон. - Досить того маскараду. Або ти віддаєш мені мою
папку, або...
Антон різко піднявся, Терезка пискнула з жаху й зірвалася на ноги в темряву.
Вона помчала дико і несамовито, притискаючи сумку з дорогоцінною папочкою до
грудей, скочила через балку, протовклася через кропиву, бігла, бігла, бігла
вниз, поки не добігла до колії.
На світлофорі, як по магії, біля неї пригальмував трамвай. Тереза копнула
двері, і ті відчинились. Терезка заскочила.
Двері закрилися.
Щойно замкнувши двері на ключ, Температура дозволила собі зорієнтуватись.
Намацала у темряві вимикач, клац, у плафоні спалахнула жарівка.
Вона кинула сумку на підлогу і почала панічно розшнуровувати зав'язку.
Понадта поспішність тільки ускладнила вузол, у хід пішли зуби, поки на силу
не розшнурувала наплічник. Видобула папку, розв'язала шнурівки, відкрила і
отетеріла. Поверх ксерокопій лекцій Лобачевського лежали видерті з зошита
листки. Списані з нитки до нитки синім чорнилом, косим тоненьким почерком.
Перший абзац у купі листів починався так:
Невже це почалось із писемністю? Невже ті істоти були ЗАМІСТЬ НАС уже тоді?
Можливо, нас почали контролювати відтоді, як мавпоподібний адам намалював
перший символ?
Вона не могла не здогадатися, що це за текст. Так починався Лжеевклідів
«Антицентр».
Терезка читає
1
Дома було як завжди: прохолодна кімната, закидана підручниками хімії («Хімії?
- кортіло здивуватися їй, та не знайшлося сил. - Хіба я мала книжки з
колоїдної хімії?»), годинник без батарейки і знайома їй пара сонечок на
підвіконні.
Не відчуваючи проблисків апетиту, Терезка сіла на кухні і викурила цигарку, з
кожним вдихом по-новому пригадуючи день. Зненацька вона впіймала свою пам'ять
за неприпустимим ділом. Пам'ять, з невинною усмішечкою на устах, випаровувала
спогади про «плазму».
Терезка сполошилась і забичкувала сигарету. Щось у ній докладало всіх
старань, аби списати просто колосальний спогад у розряд непотребу. її охопило
дивне збентеження. Одна можливість забути, втратити цю чудотворну жилку в
погляді, тендітний контакт зі світлом і знову стати присліпкуватою недорікою, жахала. Забути і не зауважити - оце в натурі страшно.
Неспокій і туга за чимось безповоротно загубленим не зникли навіть тоді, коли
їй повністю пригадався в'юк. Згадалося навіть подвійне, але ніскільки не
зрозуміліше g
Архемани казали, що переживання втрати, які можна відчути після першого
в'юку, особливо загострюються при усвідомленні плину часу та спогляданні
величі природи: світанків, сутнків, злив з блискавицями, веселок, неба тощо.
За умови нагляду більш досвідчених видців цей дискомфорт легко перетворити у
настрій, відомий як «свист у вухах».
62
63
«Свист у вухах» - це особливе зміцнення Духу, добре знайоме всім плазматикам.
Багато чим воно схоже до перемоги над лінню. Наприклад, замість того, щоб
іпохондрично чіхрати сраку на канапі, людина зривається і їде в гори. Така
перемога повертає життєвість і дає почуття свободи. Стан супроводжується
напливом сил, розкутістю рухів, м'ятним холодом усередині черепної коробки та
живота. Відчуття «свисту», яке в першу чергу асоціюється з внутрішньою
розкутістю, можна навчитись викликати самовільно, закрапавши «плазму» і
запам'ятавши елементи правильного настрою. Тоді просте пригадування цих
елементів легко налаштовує на потрібний лад.
«Свист у вухах» є одним з етапів досягнення повноцінного ментол-ефекту, одного з найвищих досягнень у видженні «плазми». Вважається, що видець, який
досконало опанував ментол-ефект, легко ціпеніє і виходить у видження плазми
без допомоги крапель.
Якщо ж нав'язливі симптоми «втраченої пам'яті про головне» запустити без
нагляду, людину сковує в'ялотекуча меланхолія, виробляється відраза до
«плазми», а досвід закрапування безповоротно губиться.
Терезка погладила себе по животу. З невідомих науці причин матка почала
гудіти на тиждень швидше. «Сходити в аптеку», - відмітила в думках вона, заодно пригадавши, що сьогодні збиралася помити голову.
Терезка поставила грітися баняк з водою. З незачиненого вікна до лампи
налетів цілий виводок нічних метеликів та комарів. Терезка розтягнула невдало
припалену від газового пальника цигарку і задумалася, навіщо Антон підкинув
їй свої папери. Чи справді вона не пригадує той момент, коли взяла на себе
відповідальність за їх збереження? Звідки у нього міг узятися «Антицентр», ще
й, судячи з почерку, оригінал?
З-під сумбурних подій пережитого вечора вчувалося холодне сяйво «плазми».
Недарма все-таки ходили чутки,
начебто «архе» торкається не тільки внутрішнього світу, але й зовнішнього.
Воно сплавлює межі між першим і другим так зухвало, що багато археманів
поплатилися за любов до такої дифузії повним розчиненням у середовищі.
Справжній ембієнт. Сторонньому важко робити висновки, наскільки жахливим чи
прекрасним є подібний досвід, але достеменним є одне: деякі люди справді
губилися. Крапали очі й зникали саме в ту секунду, коли від них відводили
погляд.
Терезка принесла на кухню, яка вже сповнилася гарячої пари з неприкритого
покришкою баняка, Антонові папери.
Листок, списаний чиїмось гострим, нерозбірливим почерком Лжеевкліда, починався так:
Хто б міг припустити: геометрія.
Хто б подумав: геометрія. Ця, здавалося б, найлояльніша наука всіх часів і
режимів, дисципліна, яку не можна було запідозрити у жодній змові, жодному
непослуху.
Хто повірив би: геометрія!
Геометрія - це Вірус. Геометрія - це код. Але код веде тільки вглиб себе.
Мої підозри видаються неймовірними навіть для самого себе, але вони
НЕСПРОСТОВНІ, і я не можу відкинути їх просто так. Геометрія - НЕЗАПЕРЕЧНИЙ
доказ їх невловимої присутності. Вони настільки впевнені у своїй
нездоланності, що зуміли покорити людство чимось таким очевидним як
геометрія. Питання:
ХТО ВОНИ?
позаземний інтелект вбудувався в людську свідомість, познайомивши нас із
тепер такими близькими колами, прямокутниками, трикутниками тощо. Дивує: чому
людство досі не збагнуло, що всі ті трикутники та паралелограми - це щупальця
чужорідної свідомості?
Невже це почалось із писемністю? Невже ті істоти були ЗАМІСТЬ НАС уже тоді?
Можливо, нас почали контро-
64
65
лювати відтоді, як мавпоподібний Адам намалював перший символ ?
З кожною перегорнутою сторінкою Терезку нудило чимраз більше; так, як, мабуть, нудить старі годинники, коли закінчується завід і пружина здавлює
коліщатка. Вона гортала листки чимраз швидше, похапцем пробігаючи по
написаному: КОМАНДИ ІСНУЮТЬ НЕ ПРОСТО НА РІВНІ ІНФОРМАТИВНОМУ, НЕ ПРОСТО НА
РІВНІ ВЕРБАЛЬНОМУ ЧИ СЕНСУАЛЬНОМУ, ХОЧ І ВКЛЮЧАЮТЬ ЇХ. ВОНИ ІСНУЮТЬ НА РІВНІ
ГРАФІЧНОМУ, БО Є СИМВОЛОМ, ІЗ ЯКОГО ПОЧАВСЯ ТОТАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ЛЮДСЬКОЇ
ЦИВІЛІЗАЦІЇ. ЦІ КОМАНДИ, ВХОПЛЕНІ У КІЛЬКОХ ГЕОМЕТРИЧНИХ РЕВЕРАНСАХ, НАВІКИ
ПІДКОРИЛИ ЛЮДСТВО ДЛЯ ВЛАСНИХ КОРИСЛИВИХ ЦІЛЕЙ.
Звідси випливає, що й геометрія накреслення Літер уже є нічим іншим, як
кодом. Судячи з досвіду архе, ми полонили самі себе остаточно і безповоротно.
Ми набір геометричних автоматизмів. Межа між психікою і геометрією при
ближчому розгляді розчиняється.
А що, як побудова КОМАНДИ є настільки замкнутою на себе, що не потребує
втручання зназовні? Виходить, що й мої думки теж є не більше ніж
Терезка перегорнула ще кілька сторінок.
Марення, записані на листочках, разили чимраз глибшою прірвою, істинним
бездонням плазми. її нудило так, як, мабуть, нудить старі годинники, коли
закінчується завід і пружина давить на коліщатка.
«О ні, тільки не дежав'ю. Ще одного сьогодні я не переживу», - Терезка
прислухалась до себе, але більше викривлень не спіймала.
Точка на ПЛОЩИНІ. Точка - це координата Абсолюту. Найбільше табу, нав'язане
соціумом (за винятком фашис-
66
тоїдног концепції «здорового глузду») - питання про існування самої точки.
Формулювання «точка - це умовність» чомусь сприймається саме як об'єктивна
даність. Для того, щоб людина визнала існування точки як такої, в її уяві
повинно відкластися певне священне місце для слів, які б тлумачили, що ж воно
таке - точка. Підкорення команді точки рівне визнанню власної упослідженості