перед Зовнішнім. Команді точки як графічній формі існування можна
протиставити смерть того, хто за точкою спостерігає. Тільки смерть може
внести у це безглузде визначення міри уявності точки конкретну межу. Адже
вмирають всі, а смерть ірраціональна. Тому команду точки можна окреслити так: за означенням «здоровому глуздові» властива впевненість у судженнях, але, попри все, він вагається. Я ж тепер не впевнений ні в чому - саме тому я
більше не вагаюсь. Моя впевненість іншого ґатунку. Вона - це тунель за межі
світу команд. Це не-точковість.
Пряма. Найзагадковіша з команд, оскільки є, на мою думку, найдавнішою. Пряма
першою пішла на абордаж людського сприйняття. Пряма розбиває хаос
першопростору на співплощини, на «тут» і «там». Пряма - це сутність
розділеності, осердя ілюзій, корінь агресора. Пряма породжує «глибину»
(відстань) - так обман за обманом у нас відбирають простір, чи то пак, уявлення про нього. Пряма - це стик безмежно великих співплощин по неіснуючій
межі. Але людина чомусь бере до уваги слово «стик», при цьому умудряється
забувати про слово «неіснуючий». Пряма - це найглибша рана, яку будь-коли
наносили людській свідомості. Мало хто виживає після такого удару.
Перетин прямих. Вертикаль-горизонталь. Він вселяє в людей нічим не
підкріплену надію на те, що існує така річ, як Вертикаль. Звідси, наскільки
видно, беруться усі базові режими соцгалюцинацій: принцип ієрархії як руху
від точки перетину. Вертикаль-горизонталь нав'язливо мусує ідею про те, що
світ довкола нас структурований. Але знову ж таки: він (світ) видається
структурованим тільки тоді, коли
67
приймається за чисту монету ідея про те, що прямі в принципі здатні
перетнутися. Абсурд! Декарт - це новітній пилат, що розіп'яв реальність на
хресті координат.
Коло. Це те, що викликає в мене істерику. Мені лячно бодай уявити, який
нервовий зрив пережила перша людина, котра здогадалася замкнути пряму в коло.
Це психоз за задумом. Довкола колеса у свій час навмисне нагніталася
атмосфера сакрального - саме для підкорення тих умів, котрі шукали Невиразиме
у знаках. Показово, що сама концепція «сакрального» досі живе у соціально-
обумовленій, «невпевненій» свідомості. «Здоровий глузд» є внутрішньо
властивою, замкнутою на собі функцією відторгнення соціумом не орієнтованих
на точку описових команд. Соціум - це фашизм у найбрутальнішій його формі,
«здоровий глузд» - внутрішній диктатор, якому життєво необхідно перебувати в
компанії собі подібних. Гніт кола довкола точки як зерна раціонального робить
людину рабом не стільки зовнішнім, як внутрішнім. Впишіть у коло точку, і ви
все зрозумієте.
Вона піднялася і потупотіла до лазнички. На півдорозі відчула, як у горло б'є
кислотна юха, негайно впала на коліна і, спазм за спазмом, притискаючись до
підлоги, виригала їдку кашу-малашу, пінисту від слини. Ще трохи покашляла над
калюжею, сплюнула залишки блювотиння, лайнулася і, не підводячись, відкинула
з очей пасмо волосся.
Стало легше, але йшла обертом голова. Витирати калюжу не було бажання, але
зробити довелося б рано чи пізно. Очистивши підлогу, Терезка вже почувалася
краще. Вона потягнулася за новим аркушиком і прочитала ще кілька абзаців: Трикутник. Ілюзія. Одна з наймайстерніших ілюзій, розвінчаних анти-центром
Архе-8. Рівносторонній трикутник настільки спокусливий до інтерпретацій, що
закрадається підозра, чи не володіють трикутники якоюсь герметичною
(геотеричною) формою самоусвідомлення. Може
68
здатися, що це рецептори, які за кількістю нагромадження себе у смисловому
полі здатні робити висновки про стан свідомості. Хоча насправді висновок -
чергова описова фікція, результат гніту «здорового глузду». Просто «висновки»
подаються у поле впливів Архе як нові команди. PR-демони вклали в команду
трикутника таку наказову силу, що людство укотре побачило в цьому проблиск
сакрального. В результаті - намагання підлаштувати під нього одну з гомологій
Абсолюту - «Святу Трійцю». Не більше, ніж онтологічна спроба намацати зв'язки
з точкою. Насправді ж трикутник не значить нічого. Нехай ця команда
залишиться не-зрозумілою. Бо команда - це знак. А я пообіцяв собі не
тлумачити знаки, бо тлумачення - це і є команда трикутника.
Квадрат. Принцип відносності, на якому так полюбляє спекулювати соціум.
Квадрат - це базова цеглина керунку тлумачень команд Вірусу. Ключовим є
момент, коли людина пробує помислити себе відносно команди: всередині чи
зназовні квадрата. Гадаю, квадрати кодують моделі поведінки типу «if-then-else».
Фігура Т - гіпотетичний ключ до розщеплення системи. Насправді - можливість
її розширення через подальший опис її ж деструкції. Перпендикулярність -
спосіб змінити масований напрям команд, коли вичерпує себе попередній, перемикання на інший пучок причин-наслідків. Цікаво, що поєднання двох Т
-фігур дає найзагадковіший знак Кирилиці, Літеру, яка виявляє себе тісно
прив'язаною до непізнаваного, незбагненного, нескінченного та решти
парадоксальних, заперечливих не-форм, характерних для слов'ян. Мова йде про
Літеру Н
Вона відчула, як довкола взявся мерехтінням простір. Повільно прослідкувала
поглядом арабески тріщин підлоги. Все опливало. Очі облущувались. Вона
вгрузала в підлогу, як у густий мармелад.
КВАДРАТ ТРИКУТНИК ЛІНІЇ ТОЧКИ
69
1
Голова крутанулась, як у центрифузі. Терезка навіть не помітила, як опинилася
на підлозі. Протяг з вікна надув фіранку і здув зі столу папір.
Закипів баняк, і крізь відчинене вікно влетіло ще три сонечка. Цим невеличким
авіашоу й закінчився день, коли Терезка закрапала очі.
Настала осінь.
Терезка бачить Дереша
Спочатку я подумав: це буде повість.
Я приготував більш-менш удалу відповідь на той випадок, якщо хто закине
вторинність. «Історія кохання чи вбивства, - сказав би я, - завжди така сама.
Змінюються лицедії та декорації, а Природний театр - незмінний».
Коли я особисто зустрів Терезку, бажання пояснювати чи виправдовуватися стало
неактуальним. Ми зустрілися, і я збагнув, що то вже далеко не література, а, радше, різновид магії - Психургія чи Некромантія, чи інше слово з великої
літери, котре в наш атомний вік пора писати з малої. Якщо поети звикли
вправлятися в тому, що називають молодшою сестрою магії, то мені поталанило
познайомитися з їх люблячим праотцем - Книгою Мертвих.
Коли я зустрівся з Терезкою віч-на-віч у визначений мною час, я зрозумів -
йти нікуди.
Я вже в Безконечності.
Про це писали Борхес (якого в романі «Культ» я по простоті душевній назвав
іспанцем) і Умберто Еко (якого я, незважаючи на викривальні репліки критиків, не читав17).
17 Вже під час остаточного редагування роману до моїх рук таки потрапив
«Маятник Фуко». Що ж - критики мали рацію: ідеї Умберто Еко в адаптованому
вигляді я зустрічав у Джанні Родарі. Про що не наважився писати Родарі, те
чітко озвучив Н.Носов у своїй космоопері «Незнайко на Місяці».
Про існування цього феномену знали чимало: для прикладу - Курт Воннегут, Джон
Фаулз чи той же Стівен Кінг. Очевидно, це відомо ще багатьом-багатьом іншим.
Я теж не раз мав нагоду пересвідчитись, що це - не вигадки: познайомився, наприклад, з Юрком Банзаєм, зустрів Дарцю Борхес, знав, що Фєдя з «Поклоніння
ящірці» і Фєдя з Пустомит - на переконання одного з читачів (його звати
Хімік) - ті ж самі люди, і так далі. Побачивши, що неопублікований роман
«Industrial» почав збуватися теж, я злякався по-справжньому.
А потім заспокоївся і подумав: чому б не написати про майбутнє щось
продумане?
З
Коли був готовий чорновий варіант розділу «Терезка і тощо», я вже знав, що
така дівчина дійсно мешкає у Львові. Має манію блукання, любить сидіти, набравши в рот води, і слухати тіні каменів. «Каміння - інший бік квітів», -
не раз можна почути від неї. А не раз - і не почути.
Якби я опинився на місці Терезки, то й сам би не знав, як поводитися. Тому, коли вона о 13.23 за київським часом 6 вересня 2003 року з'явилася з-за рогу
вул. Вірменської, я просто чекав на неї. Чекав, що з того вийде.
4
Безперечно, це був шок. Перед очима з'явилася дівоча постать. Секунду я
сумнівався... але, коли дівча відірвало очі від бетону й пропекло мене
поглядом, серце закріпло з переляку. Я впізнав її кажанячі очі.
То була Температура.
Все збулося саме так, як і було задумано. Ба навіть точніше, ніж я припускав.
У глибині душі я зберігав переконаність, що реальна Терезка дещо
відрізнятиметься від її образу в моїх думках - і збулося навіть це. Я залишив
Для себе можливість бодай трохи здивуватися, і Слово задовольнило мене.
70
71
Вона з'явилася такою, якою й уявлялася, і перше, про що я подумав, упізнавши
ЇЇ, - нестиглі абрикоси. Тверді, терпкі, вогкі і ще трохи зелені. Ними пахли
її голова та волосся.
Я знав усі її фобії, неврози і підозри; я знав епітети, якими вона описує
себе перед дзеркалом; знав те, чому вона малює нігті на чорно (це пов'язано з
мертвими воронами); знав, що довгі спідниці - це від нав'язливої думки про
худі ноги; знав, що білизна під спідницею чорна (ха!) - але хто би міг
припустити, що Тереза вибирала її під колір власної зіниці? Між іншим, ЇЇ очі
сірі, як у годинникаря - а Терезка, наївна, зве їх зеленими.
Зраджу більше: я б не відмовився побачити її голою серед настурцій та
анемонів. Ніхто не знає ЇЇ так, як у будь-яку секунду можу знати я. У кожному
жесті я видів нові знаки відстороненості. Ознаки переходу.
Тереза, яку я побачив, мала фатальний погляд. Навіть носика втирала з таким
виглядом, наче була готова замість невинних пастельно-салатових сопельок
побачити на пальцях яскравий мазок крові. Видно, зустріч із «плазмою» багато
чого навчила ЇЇ.
І от, уявіть собі таку картину: я зиркаю на годинник, 13.23, піднімаю очі і
помічаю її - чорна сорочка, напівзакочені рукави (надворі, пам'ятаємо, бабине
літо) і пістрява краватка з вільним вузлом. Мафіозі, курча!
Так я зустрівся зі своєю уявою, і ця зустріч видалася дуже емоційною. На
секунду я навіть відчув спазму страху, поле зору заповнилося гострими
тріщинами і темними лакунами - так, так, Дереш злякався. Але я втягнув у
легені побільше повітря, і все стало на місце.
Пальцем намацав у кишені клаптик сторінки зі шкільного зошита, де писало: Терезі: Набережна, 7/18
Зі зворотного боку записки я жартома, а чи пророче, дописав: СТЕРЕЖИСЯ КУЛЬОЧКІВ!
72
Вдаючи, буцім ніяковію, я поцікавився в дівчинки, чи то не її, бува, звуть
Терезою. Терезка стрельнула поглядом вправо-вліво, намацуючи шляхи відступу.
- Залежно шо Ви маєте на увазі... - зніяковіла вона.
Я в захопленні. її устами я відповів би так само - слово в слово! Вклав їй у
прохолодну долоню клапоть паперу. Зробив для куражу загадковий пас рукою і
розчинився в натовпі студентів, уявляючи себе котримось із містичних
персонажів Девіда Лінча. Відчуття нереальності розтеклося моїми венами та
капілярами густою нугою, схожою на терпку мікстуру від кашлю. Мені навіть
здалося, наче я сам потрапив у чийсь фільм (хотілося вірити - Лінча).
Заходячи у корпус універу, про всяк випадок помахав невидимій камері. А
раптом і справді знімають? Присівши в авдиторії за стіл, у записнику вивів: 6
Не ВСТИГШИ нічого й втямити до пуття, Терезка побачила, як несподіваний
знайомий розчинився в натовпі студентів. «Косить під Лінча», - подумала вона.
Я перестав писати і подумки з нею погодився. Буквально з нізвідки на блокнот
упало сонечко. Я розсміявся.
6
Не встигши нічого й втямити до пуття, Терезка побачила, як несподіваний
знайомий розчинився в натовпі студентів. «Косить під Лінча», - подумала вона.
Тоді розгорнула записку й пробіглася очима по каракулях (каліграфія завжди
була для мене атрибутом Бога - Л Д.).
Вона підняла погляд понад папір і відчула, як зупиняється. Інакше, ніж словом
«зупиняється», пояснити це було важко. Вона подолала бар'єр гальмування, проскочила цю оперу скрипу, а тепер, коли сповільнення підійшло до
завершення, пора зупинитися назовсім.
73
Терезка їде до вуйка
«На неділю, - вирішила Терезка, - махну до вуйка в Мідні Буки».
Як на її смак - забагато товстого шрифту. Космічні полотнища чорно-білої
яєчні, як із розбитого яйця-райця, з котрого мала вилупитись шахова фігура, ферзь чи кінь, стояли за книжковими поличками пам'яті і підсміювалися над
усіма її спробами роздивитися їх зблизька. Ці спогади ніби й не займали
особливого місця, але ставати в рядок таких же файлів, як і всі, навідріз
відмовлялися. Терезка відчувала, як пам'ять зажила окремим життям. До того ж, вискакувала з-за рогу якимось нереальним спогадом тоді, коли її менше за все
просили.
Але що таке спогади - пусті каплички! Терезка з жахом помічала, як із неї
вивітрилося практично все, що було в день Архе. Про її досвід свідчили хіба
якісь гарячі відчуття, ніби насиджені місцини, де щойно вилежувався невідомий
звір: зубр, носоріг, а може, мнемотавр? Терезі навіть здавалося, що той звір
без нагляду блукає десь поблизу. Несамовиті краплі розбудили Сплячого, і
тепер він тинявся по лабіринту пам'яті, шукаючи, чим би перекусити. Ознаки
його побуту Температура віднаходила практично в кожній думці. Яка ціль
блукань того породження пам'яті? Невідомо. Мабуть, він пробуджував спогади.
З тривогою Терезка зрозуміла: «Я міняюся!».
Другою точкою (яку фізики назвали би точкою роси, а математики - точкою
епсилон), точкою випадання конденсату, стала думка, що за нею певний час
стежили... або й досі стежать. Хтось мусив навести на неї того араба - того
самого, що вручив їй записку з адресою та містичним застереженням. Цілком
імовірно, це було пов'язано з Антоном. Саме припущення про те, що її ім'я
стає відомим усе більшій
74
кількості невідомих осіб, кидало Терезку в жар. Вона випала з літньої
гармонії.
Незнайомий юнак із лицем набожного бедуїна - авжеж, таких вона знала. Схожі
на муедзинів, а виявляються психопатами. Бедуїн показав їй страх в пригорщі
пилу.
Страх був новим.
Страх був новим.
Це вже був не той страх, котрий фоткають із верхівки телевежі. Цей страх
прийшов звуком, неспокоєм, схожим на брилу бочкового меду, проникнути вглиб
якої можна хіба розпеченим ломом. Страх лили холодним ополоником їй на
хребет, і той поволі стікав уздовж хребців липким слимачком аж до попереку, до незахищених місць нижче пояса, затікав між сідниць, поміж ноги, де все
німіло, і навіть робилося лячно, як би ненароком не впісятися. Терезі було
маркотно. Близились місячні.
Щоби вберегти себе від усеможливих нервових здвигів, Терезка взяла тайм-аут.
Юлько Торба, або ж просто вуйцьо Юлік, її вуйко по маминій лінії, був людиною
душевною. Коли топляться мізки, хтось дивиться телевізор, хтось для розрядки
береться рахувати гроші, хтось лущить фасолю на насіння, можна міняти ґрунт в
акваріумі - технік багато. Терезка в такому випадку їхала ранковим поїздом до
Мідних Буків - слухати байки про вуйкові походеньки.
Замолоду вуйко Юлік працював лісником у Вовчу-хівському лісництві - ще тоді, коли. Вуйко тримав багато бобін зі старою музикою, за якою вмирав - тоді, коли. На антресолях вуйко переховував поношені «вельвети», солідну підшивку
журналів «Ровесник» і кілька тек вирізок зі статтями про монстрів гард-року -