— Хвилин тридцять, максимум…
— Виходить, нам ще не вистачає сорока хвилин?
— Приблизно так. Коли він порвав чек?
— Після того, як я сказав, що запізнююсь і що йому треба поспати.
— Від кого він ждав дзвінка?
— Не знаю.
— А якщо припустити?
— Не знаю, пане прокурор.
— Ви його часто бачили в такому стані?
— В якому?
— Ви ж казали, що він був дуже збентежений…
— Взагалі, таким я його ніколи не бачив. Він, правда, здався мені якимось дивним, коли повернувся після поїздки до Азії.
— В чому полягала ця дивність?
— Не знаю. Він приїхав звідти інший. Раніше він багато сміявся, був гульвіса… А втім, його друзі говорили, що він став гульвісою після якоїсь особистої трагедії, раніше, кажуть, він був аскетом і в університеті цурався всяких гулянок. А після цієї поїздки він здався мені якимось відлюдкуватим, замкнувся в собі…
— Гомосексуалізм, маріхуана?
— Виключено. Він вихований у традиціях… Та в нього, по-моєму, не було порядних жінок, тільки продажні шлюхи з кабаре. Але секс його не хвилював… Він був напрочуд чистий хлопець, до речі кажучи…
— Так. Гаразд. До питання про сорок хвилин нам ще доведеться повернутися, пане Люс… Я вас викличу найближчими днями.
— Я готовий, пане прокурор…
Коли Люс пішов, Берг попросив секретаря викликати на допит тих людей, які, так чи інакше, були зв’язані з Дорнброком-батьком з моменту організації концерну. Список у нього був підготовлений — вісімдесят дев’ять прізвищ.
— А на завтра, — сказав він, — замовте мені, голубонько, телефонні розмови з Сінгапуром і Гонконгом — ось по цих номерах, будь ласка.
Тяжкі дні Дорнброка-батька
Гіммлера розбудив Шелленберг, подзвонив до Науена в клініку доктора Гебхардта через сім хвилин після того, як на його стіл лягло радіоперехоплення про смерть Франкліна Делано Рузвельта.
Гіммлер відчув, як по всьому тілу полізли мурашки.
— Негайно підніміть у сейфі У — 5–11 дані по гороскопах, на квітень, — сказав він, — а я зараз же поїду до фюрера. Сподіваюсь, розвідка Бормана і Ріббентропа ще не перехопила цього повідомлення?
— Ріббентроп міг це одержати через свої зв’язки з нейтралами… Але я постараюся, щоб ви були у фюрера першим…
— Так, так, — відповів Гіммлер, — добре…
«Ну от і все, — подумав він і відчув, як на очі навернулися сльози. — Фюрер правий, як завжди, правий… Зміна правителя — це зміна курсу… Тільки цей ставленик євреїв міг підтримувати Сталіна. Будь-який інший президент прийме простягнуту нами руку… Тепер ми врятовані, тепер Вашінгтон зрозуміє, якщо ми не втримаємо полчища росіян, то загине Європа».
Він одягався дуже повільно, бо тремтіли пальці. Збираючії на столі папери, він помітив, що неправильно застебнув гудзики на френчі.
«Нічого, — подумав він, — це добра прикмета».
Почувши, що рейхсфюрер уже встав, у кімнату обережно зазирнув черговий ад’ютант.
— Усе гаразд, Франці, — сказав Гіммлер, — усе гаразд, мій друже. Нехай подадуть машину, а ви негайно подзвоніть професорам Пацінгеру й Ваберу. Скажіть, що зараз за ними приїдуть. Вибачтесь, що потурбували їх серед ночі, але поясніть, що це продиктовано надзвичайними обставинами. Попросіть їх узяти з особистої картотеки квітневі параболи — як за станом світил, так і за розрахунками на особисті гороскопи фюрера!
Гіммлер налив собі холодного міцного чаю, розвів підсолодженою водою з лимоном, прополоскав рот і пішов униз. Небо було високе, зоряне.
«Все зміниться, — думав він, сідаючи в машину. — Провидіння останнім часом випробовувало нас: воно вирішило провести народ і партію через найстрашніші труднощі, через кров і жах. Ми були сильні і сповнені віри; саме тому провидіння хоче тепер урятувати нас — воно рятує достойних, тих, хто вміє вірити».
Гіммлер не згадував зараз, як він їздив до Герінга й говорив йому про те, що фюрера треба усунути, бо він утратив волю і веде народ до загибелі; він забув також і про свої переговори з Даллесом, спрямовані проти Гітлера. Це спрацювало в ньому автоматично: як і всі слабкі люди, що мають величезну владу, в критичні хвилини він думав тільки про майбутнє, яке уявлялося йому в райдужних фарбах, минуле виключалося зовсім, наче його й не було. Сильний доти, поки був сильний фюрер, він став слабким, зрозумівши, що його бог і кумир котиться в прірву. Але зараз, після телефонного дзвінка Шелленберга, він знову став колишнім Гіммлером, «фанатиком ідей фюрера і націонал-соціалізму, найвеличнішого вчення двадцятого століття». Він легко викинув з пам’яті ті свої кроки, які були явною зрадою Гітлера, зараз же, коли зірка фюрера знову засяє після смерті Рузвельта, бо розвалиться коаліція ворогів, він зробить так, що його апарат, чітко відрегульований, який не знає, що таке обговорення наказу, спрацює, і всіх причетних до минулого він знищить. Не буде ніякого минулого, коли з’явилася реальна перспектива майбутнього. Це вже питання другорядне, яке вирішить апарат: приховати те минуле, коли в нього, в Гіммлера, були вагання. Зрештою він і тоді думав лише про Німеччину. Але й про це ніхто не повинен знати, а той, хто знав, щезне.
В приймальні фюрера вже сиділи професори Пацінгер і Вабер.
— Добрий вечір, — сказав Гіммлер сухо.
Така строга сухість була несподіваною. Останні місяці Гіммлер поводився з усіма дуже лагідно.
Навіть стоматолог, який умонтував йому в кутній зуб тайник з ампулою ціаністого калію, пояснивши систему користування, одвернувся й заплакав. Гіммлер передав йому кабінет, конфіскований у комуніста-стоматолога, і допоміг через університет дістати ступінь доктора медицини, не захищаючи дисертацій. Стоматолог був усім зобов’язаний цьому чоловікові з короткозорими очима, який сидів у кріслі й спокійно слухав, як йому треба вбивати себе, і, подякувавши за пояснення, торкнувся його руки крижаними пальцями, хоч зовні, як завжди, був спокійний…
Але тепер, коли все так раптово змінилося і коли завтрашній день обіцяв кардинальну переміну в розкладці політичних сил світу, Гіммлер став тим самим Гіммлером — сухуватим, суворим і небагатослівним.
— Прошу вас до кабінету, панове.
Там, запропонувавши професорам астрології сісти, Гіммлер, заклавши руки за спину, заходив мовчки по кабінету, а потім спитав:
— Ви закінчили обробку гороскопів на цей квітень у себе в інституті?
— Ще ні, — відповів Пацінгер. — Хоч робота наближається до кінця.
— Ну й що у вас виходить — у ваших попередніх розрахунках?
Професори перезирнулись.
— Рейхсфюрер, — відповів Пацінгер, директор секретного інституту при СС по складанню гороскопів, — усе промовляє за те, що, незважаючи на величезну міру трагізму, що його переживає нація, перемога прийде до нас і великі ідеї націонал-соціалізму засяють у віках. Вони стануть провідною зорею майбутніх поколінь європейців.
— Ви повторюєте передовицю з «Фолькішер беобахтер»… Усе це я чув по радіо… Ви всього лише цитуєте Геббельса, професоре. У вас не було ніяких показань на сьогоднішнє число?
— Ні. Конкретних не було, — відповів Пацінгер.
— У мене були, — тихо сказав Вабер, помічник директора з питань зв’язку астрології з математичними й біофізичними інститутами. Він залишив астрономію, коли зрозумів, що в умовах рейху, де майбутнє планує не вчений, а партійний апарат, нічого путящого в науці йому не пощастить зробити, тим паче, що астрономію поставили в залежне становище від астрології, і перейшов до Пацінгера, людини, далекої від науки, — просто той був старий приятель Лея, і. керівник «Трудового фронту» добився призначення Пацінгера, який не мав навіть університетської освіти, на посаду директора секретного інституту. Гіммлер пішов на це досить легко, бо коли зажадав досьє Пацінгера, з’ясувалося, що той був інформатором гестапо з 1934 року.
Вабер спершу сподівався, користуючись астрологічним блефом, розгорнути серйозну наукову роботу по своїй темі «Астрономія й соціологічна футурологія».
Але з цього нічого не вийшло: інститут було побудовано на зразок військової організації, і жодної теми не затверджували, якщо її не доручав інститутові хтось із партійних чи державних бонз рейху. Вабер спробував зіпхнути Пацінгера з його посади, викликавши його кілька разів на наукову дискусію в присутності Гіммлера, але Пацінгер володів чудовою здатністю відчувати, чого хоче рейхсфюрер, який гороскоп був би йому зараз найбільше бажаний, і завжди «попадав у десятку».
Зараз, після нічного дзвінка Шелленберга, що викликав його в бункер, Вабер увімкнув радіо й понишпорив по шкалі приймача: А він добре розумів, що зараз найважливішим у астрології є допуск до інформації, а оскільки в Німеччині всі новини інтерпретирувалися міністерством пропаганди, то вся об’єктивна інформація черпалася з передач англійського, російського й американського радіо.
Вабер і сам не знав, навіщо він перед виїздом у бункер увімкнув радіо. Правда, він завжди перед викликом до керівництва слухав вороже радіо, щоб бути більше поінформованим. Передачі, які сьогодні союзники гнали на Німеччину, були звичайнісінькі, спокійні, зневажливі. Але Вабер натрапив на передачу, яку транслював Танжер. «За відомостями, одержаними з неофіційних джерел, тут стало відомо про раптову смерть президента США, одного з лідерів «Великої Трійки».
— Що у вас було? — зацікавлено спитав Гіммлер Вабера. — Що? Які дані?
— Вчора я склав схему зоряного поля — було безхмарно, і телескопічна апаратура працювала чудово, — заговорив Вабер неквапно, бо зрозумів, що зараз він має реальний шанс або звалити Пацінгера, або одержати самостійний інститут і разом з інститутом одразу ж виїхати до Баварії — там прекрасна астрофізична обсерваторія і не бомблять. — Я звернув увагу на дивне світіння Сіріуса… Відблиск переливів Сіріуса викликав моментальну реакцію «Успіху» в Кассіопеї. Я не готовий до точної відповіді, але вчорашній день або сьогоднішній ранок, за моїми даними, можуть трактуватися як змінна точка одвічної логічності подій.
— Вчора ми попрощалися з вами пізно, і ви нічого мені про це не сказали, — зауважив Пацінгер. — Ви маєте на увазі східний фронт чи бої на заході?
— Ні, я не став би зараз розділяти чи вузько конкретизувати проблему. З мого погляду, відблиск Кассіопеї свідчить про загальну зміну спрямування тенденцій. За всіма цими раптовими змінами зоряного поля я вбачаю випадок, але саме той випадок, який може повернути назад хід битви… Повторюю, я ще не готовий до точної відповіді, але одинадцяте квітня — це не простий день…
Гіммлер завмер перед Вабером, і посмішка освітила його обличчя…
— Вабер, ви геній, — сказав він тихо. — Я в захопленні од вас, Вабер!
«Бити треба зараз, — вирішив Вабер, — потім буде пізно, бо Пацінгер кинеться до Лея і все поламає, приписавши собі заслугу в організації системи його телескопів, які дали мені змогу скласти правильний гороскоп. Бити треба негайно».
— Рейхсфюрер, у Баварії зараз простоює обсерваторія Кульбрахта, — сказав Вабер. — Там опрацьовують очевидні факти. Якщо ви дозволите мені взяти п’ять-шість співробітників, я негайно виїхав би туди і підготував протягом тижня-двох гороскоп на травень. Уже три дні я стежу за не баченими досі процесами несподіваного висвітлення зірок. Це симптом дивовижний, бо пояснити його можна тільки як єдність несумісного. Процеси, що відбуваються тепер у зоряному світі, аж ніяк не однохвилинні: тут треба ретельно вичислити перспективу. Я жду сподіваного в несподіваному, рейхсфюрер…
— Ви зможете все це викласти фюреру? — спитав Гіммлер. — Нехай ваш гороскоп ще не вичислений математиками, нехай. Ви зможете накреслити на аркуші паперу те, що відбувається?
— Так. Я зможу це зробити.
Гіммлер узяв Вабера під руку й повів його до дверей. Пацінгер пішов слідом…
— Підождіть тут, — сказав Гіммлер, — ви поки що не потрібні мені…
Гітлер уже знав про те, що сталося у Вашінгтоні. Він сидів у своєму невеличкому кабінеті коло столу, і в ногах у нього лежала вівчарка. Він застелив своє вузеньке похідне ліжко вовняною сірою ковдрою й розправив складки на подушці так, щоб ліжко було охайне, начебто він і не лягав сьогодні спати.
Ледь піднявши руку, він обмінявся партійним привітанням з Гіммлером і показав Ваберу на стілець біля карти.
— Сідайте поруч, Гіммлер, — запропонував він. — Я слухаю, професоре.
Вабер стояв перед фюрером і намагався відвести погляд від жовтого, одутлого обличчя фюрера. Сірі, важкі очі Гітлера притягували до себе, як магніт. Лише очі здавалися живими, все інше: попелясті щоки, посивіле волосся, пергаментні руки, безсилі ноги у високих, «пляшечками», чоботях — було як у мертвяка.
«І ця людина привела нас до трагедії, — подумав Вабер, але не відчув при цьому гніву, лише якась дивовижна жалість до себе охопила його зараз. — Ми йшли за ним, вірили в нього, аплодували йому, прирівнювали його до бога… Що стало з німцями, господи?! Це ж поза всякою логікою!»
— Мій фюрер, — почав він, — на відміну від тих, хто визнає канонічну астрологію, я насамперед стежу за новими тенденціями в науці. І я прийшов до висновку, що не тільки зірки, видимі в радіотелескопи, але й невидимі нам у чорних провалинах космосу, впливають на людину, на її нервову структуру. Ті, хто обстоює очевидне, або бездари, або злочинці в таємних помислах… Випромінювання радіохвиль чи електромагнітні коливання спроможні не тільки внести перешкоди в роботу надпотужної радіостанції — невловні нами впливи космосу визначають тенденцію розвитку: сонячні протуберанці викликають мор на землі — з цим тепер перестали сперечатися…
Вабер помітив, як нетерпляче здригнулася рука Гітлера, що безвільно лежала на гострому коліні. Ця нетерпеливість безвільності здалася Ваберу жахливою. Він зрозумів, що Гітлера зараз не цікавлять обгрунтування, логіка, точніть; його цікавить лише астрологічне підтвердження тієї новини, яка, як йому здалося, відома тільки обранцям рейху. Він, мабуть, не міг навіть уявити собі, що його піддані мають можливість дізнатися про новини не з передач геббельсівського радіо, а настроївшись на хвилю Лондона чи Москви.
«Він хоче одержати красиву іграшку, — збагнув Вабер, — я даремно зволікаю. Я так можу втратити те, що лежить поруч, простягни руку — і твоє».
— Але, — провадив далі в тій же розміреній неквапливій інтонації Вабер, — дані сьогоднішньої ночі, а точніше, вчорашнього вечора дали мені змогу накреслити досить цікаву схему в зв’язку з тими змінами зоряних тіл, які я помітив у наших телескопах.
«Що вони всі розуміють у науці? — подумав він, витягши блокнот і накидаючи план. — Їх не цікавить пошук, вони не вірять у потребу десятирічних експериментів, перш ніж можна прийти до висновку, їм важливо, щоб віддача була цієї ж хвилини, і переможе той, хто наплете їм більше математичної нісенітниці на рівні «доступної фізики»: складне для них, що не мають закінченої шкільної освіти, абсолютно незрозуміле».
— Ось, мій фюрер, на цій схемі ви можете наочно переконатися: зорі, що тяжіють до заходу, несподівано виявили могутню, цілеспрямовану активність, яка позначиться в найближчі години хворобами й горем далекого Заходу… Мабуть, горе впаде на Америку. Це буде велике горе для Америки, і відблиск західних зірок на ті, які є супутниками нашого весняного розвитку, не може не принести успіху вашим ідеям… Це не просто моє бажання чи бажання мільйонів моїх співвітчизників. Це беззаперечні дані, які я зміг прочитати на небі.
Гітлер швидко підвівся й попрямував до карти. Гіммлера охопила безмірна радість, бо фюрер зараз став таким же, як і раніше, Сірі очі його іскрились, рука не тремтіла, хода була впевнена, чітка, і нога не тяглася, як це було останнім часом.
— Вабер, я нагороджую вас золотим рицарським хрестом, бо ви підійшли найближче за всіх наших базік до істини! Ви точніше за всіх змогли прочитати в зорях те, що мені завжди відкривало провидіння. Коли б провидіння виявилося проти нас, то це означало б кінець німецької нації і я б аплодував цьому, бо тільки неповноцінна нація може пройти мимо перемоги, крізь перемогу, над перемогою і не взяти її рукою, навіть не напружуючи м’язів. Вабер, я радий, що Гіммлер привів вас до мене. Ви ще не знаєте, чому я такий радий… Мені не потрібна солодка брехня, якою мене напихають ті, хто поруч зі мною: мені потрібна правда, і тільки правда, хоч би яка прикра вона була… Так от, сьогодні вночі помер Рузвельт, цей фігляр, тупий ставленик єврейського капіталу! А це означає, що не пізніше як через тиждень «Велика трійка» розвалиться! Хіба я не передрікав цього, Гіммлер? Хіба я не говорив вам, що ми йдемо до торжества ідей націонал-соціалізму через горе, нестатки й кров! А що таке народження дитини?! Хіба це не відчай, кров і крик?! Росіяни оглухнуть від гуркоту своїх гармат, які битимуть по танках американців, англійців і французів!