Тип штучних водойм в багатих латиноамериканських маєтках — «солоні (голубі) ставки» з дном, викладеним камінням. Щоби вони не заростали, їх спеціально штучно засолювали, причому концентрація солі зазвичай була вищою, ніж у морській воді.
«Вечір з паном Тестом» — відомий твір Поля Валері; за задумом, це «сократівський» текст і обігрування діалогів Платона.
З нім. — панна; форма поштивого звертання до неодруженої молодої жінки.
З англ. living room — гостьова кімната, вітальня.
Жан Жіоно (1895—1970) — французький письменник, більшість романів якого (зазвичай — історичні, з мелодраматичними сюжетами, написані на матеріалі, пов’язаному з Провансом) були екранізовані.
З франц. — «у супроводі флейти».
З франц. — літератори.
Для розуміння оповідання значущим є переклад імені Магомет; з араб. Muhammad — «Той, кого хвалять», «Возвеличуваний», «Гідний хвали». Магомет (570—632) — засновник ісламу. Другий значущий факт — Коран як священна книга, написана слідами інших священних книг. Третій значущий факт — Хадіджа, дружина Магомета, була надзвичайно розумною жінкою, причому в певному сенсі — «єдиною», і він гірко оплакував її смерть. В оповіданні «Передбачення Санджакомо» велике значення має «гарем» Рікардо, який цікаво співвідноситься з гаремом Магомета — історичної постаті: всі, крім однієї, дружини Магомета були вдовами, деякі навіть кілька разів.
Іполіто Ірігоєн (1852—1933) — аргентинський політик, двічі обраний президентом Аргентини (1916—1922 і 1928—1930). Під час другої каденції усунутий від влади внаслідок путчу.
Консепсьйон Ареналь (1820—1893) — іспанська письменниця-феміністка, педагог, громадський діяч, яка проголосила гасла: «ненавидіти злочинність — але співчувати злочинцям», «відкрийте школи — і закриються тюрми», «злочинці — це продукт суспільства: репресивного і репресованого» тощо.
З франц. — порядок, послідовність.
З франц. — ротогравюра, метод глибокого друку, який дає добрий відбиток навіть на дешевому папері. Тут — щоденна газета на дешевому папері.
З франц. — відбиток, печать; тут — фамільні риси.
Едіт Норма Ширер (1902—1983) — канадська й американська кіноакторка, одна з найпопулярніших акторок 1920-1930-х рр. в амплуа відвертої, відкритої, незалежної, сексуальної жінки.
Французька кінозірка (1908—1989), відома також роботами в театрі, зокрема ролями у постановках Луї Жуве (1887—1951) — легенди французького театру, який в 1941 р., щоби не співпрацювати з нацистами, з окупованої Франції виїхав з усією трупою в Латинську Америку (до кінця 1944 р.).
З франц. — весела вдача, життєрадісність.
З англ. — двоколісна бричка з дверцятами не з боків, а ззаду.
Дуглас Фербенкс (1883—1939) — американський актор, зірка німого кіно. Виконавець ролей у гостросюжетних та пригодницьких фільмах. Майбутній актор з дитинства займався їздою верхи, фехтуванням, легкою атлетикою тощо, завдяки чому вславився виконанням складних трюків без дублерів-каскадерів.
Усний коментар Михайла Назаренка: тут — алюзія на роман Вілкі Коллінза «Жінка в білому» (граф Фоско, а крім того — кілька сюжетних колізій).
З новолат. (sapo — мило, onis — мило, facere — робити) — перетворення на мильну масу (шляхом миловаріння). Тут ідеться про своєрідний ґешефт на відходах — властиво, на покійниках: трупи бездомних і тих, хто не міг заплатити за місце на цвинтарі, в ті часи нелегально використовували для виготовлення дешевого мила.
Очевидно, мається на увазі сік агави або алое.
Алюзія на популярний на момент написання «Шести головоломок…» детектив-нуар Джеймса Кейна (1892—1977) «Листоноша завжди дзвонить двічі» (1934).
З італ. — персонаж італійської комедії дель арте. Маска Пульчинели виникла в Неаполі в кінці XVI ст. Це маска простака і незграби, сільського дурника, ненажери, добряка, веселуна.
Франциско Хуан Ломуто (1893—1950) — легендарний керівник (і диригент) оркестру аргентинського танго.
Коментатори Борхеса припускають, що «Елісео Рекена» — бо пророк Єлисей (арабською — аль-Яса), один із пророків, що згадуються і в Святому Письмі, і в Корані, — пророк із «подвійним духом», спадкоємець пророка Іллі. Рекена, очевидно, — бо Андрес Франсиско Рекена (1908—1952), домініканський письменник і журналіст, який написав і видав кілька романів, зокрема чи не найкращий свій роман — «Шляхи вогню» (1941); він широко обговорювався в Латинській Америці. Замолоду Рекена працював зокрема боксером і бійцем у боях без правил. Мав неоднозначну репутацію як людина, але бездоганну — як письменник і репортер. У 1940 р. працював як журналіст у Нью-Йорку, є відомості про те, що спершу був «літературним негром» при кількох видавництвах. На те, що співавтори «Шести головоломок…» натякають саме на Андреса Рекена, вказує цитата: «Письменник повинен усього себе віддавати творчості… головне — це вилити на папір плутанину, яка людину перетворює на людину». У 1952 р. убитий кілером, якого підіслав диктатор-президент Домініканської Республіки Трухильйо, бо Рекена мав мужність висміяти його у своєму останньому романі. Якщо автори «Головоломок…» мали на увазі саме Андреса Рекена, то ще один важливий мотив — мотив «літератур — молочних братів», властиво — іспаномовних літератур-пасинків. До 1967 р. латиноамериканські письменники за межами регіону були практично не відомі. Рекена з «Шести головоломок…» — спадкоємець Командора і «літературний негр».
Натяк на Александра Дюма-батька.
З лат. «fac totum» — «роби все»; довірений слуга; особистий секретар.
Ще одне ім’я-фальшивка. Справжній Джованні Кроче (1557—1609) — італійський композитор (пізнє Відродження і раннє бароко). Жив у Венеції. Для Борхеса могло мати значення, з одного боку, те, що Кроче — один з небагатьох, хто писав музику для виконання її в костюмах і масках на венеційському карнавалі, а з іншого — що це абсолютно впізнаване ім’я в країнах, де поширена традиція карнавалу.
Одна з найпівнічніших провінцій Перу, яка має славу найбільш злочинного регіону країни.
Луїс де Гонгора-і-Арготе (1561—1627) — поет на межі іспанського Відродження і бароко, «іспанський Гомер». «Самотності» — найвідоміший твір Гонгори, незакінчений цикл поем (із задуманих чотирьох написані перша і початок другої, тематично це ідилічні образки з життя пастухів). Борхес упродовж усього життя багато писав про Гонгору.
Хагуель (регіоналізм) — криниця без закрайків, з якої відром виймають воду для худоби, або просто джерело зі штучним заглибленням, яке використовують для напування стада.
З лат., corpus delicti буквально — «тіло злочину», фактично — «речовий доказ». Римське право і середньовічна юриспруденція без «тіла злочину» не визнавали факту вбивства, при цьому саме тіло (а не, наприклад, мотив) було головним «ключем» при розкритті вбивства.
З франц. guignol; тут гіньйоль — п'єска чи окремі сценічні прийоми, в основі яких — зображення злочинів: вбивств, пограбувань, тортур, побиття тощо.
Еміль Яннінгс (справжнє ім’я — Теодор Фрідріх Еміль Яненц, 1884—1950) — великий німецький актор. Головні ролі в епоху німого кіно — в мелодрамах (кохання і злочини, страждання внаслідок приниження — «Голубий ангел», «Останній сміх»). Перший лауреат премії «Оскар» за найкращу чоловічу роль (1928). «Державна зрада» (Betrayal, 1929) — один із 5-ти німих фільмів, в яких Яннінгс знімався у США, нині повністю втрачений; «Голубий ангел» (1930) — кінодрама режисера Дж. фон Штернберга за мотивами роману Генріха Манна «Вчитель Гнус, або Кінець одного тирана». Штернберг називав цей фільм розповіддю про «падіння закоханого». «Останній наказ» (1928) — шедевр німого кіно (режисер Дж. фон Штернберг); 44-річний Яннінгс знявся там у головній ролі старого російського генерала — великого князя Сергія Олександровича. Лев Анедрєєв, режисер «фільму в фільмі», бажаючи принизити князя, а нині вбогого статиста, дає йому роль генерала в батальній сцені. Одна з колізій кінодрами «Останній наказ» (а це, по суті, кіно про кіно) стосується втрати головним героєм, Сергієм Олександровичем, відчуття реальності.
Гонсало де Корреас (1570—1631) — іспанський енциклопедист і письменник, автор відомого «Словника прислів’їв та приказок» (1620).
Rimmel — британська марка декоративної косметики для жінок, елітна і популярна настільки, що нею користувалася королева Вікторія.
З франц. — думаюча людина.
Свята Тереза Авільська (1515—1582) — іспанська черниця-кармелітка, засновниця ордену Босих кармеліток, перша жінка-письменниця Іспанії, автор численних містичних творів. Католицька церква зараховує її до Вчителів Церкви.
Ян ван Рюйсбрук (1293—1381), або Ян Дивовижний — фламандський містик, католицький святий. Був відомий як «Doctor ecstaticus» (буквально ecstaticus — «сповнений захвату»).
Джованні Боско (1815—1888) — канонізований 1934 року італійський священик, засновник ордену салезіан, один із великих містиків.
Оноріо Бустос Домек (Нопогіо Bustos Domecq) — спільний псевдонім Хорхе Луїса Борхеса й Адольфо Бйоя Касареса; вигаданий автор збірки детективних оповідань «Шість головоломок для дона Ісидро Пароді» (1942), книг «Хроніки Бустоса Домека» (1967) і «Нові оповідання Бустоса Домека» (1977), написаних у співавторстві Борхесом і Касаресом. Бустос — прізвище прадіда Борхеса, Домек — прізвище бабусі Касареса по татові. Для обох Бустос Домек виявився дуже реальним, вони писали і говорили про нього як про окрему — третю — особу; мова творів Бустоса Домека не нагадує ані мови творів Борхеса, ані стилю Касареса. Крім усього, Борхес і Касарес створили «біографію» Бустоса Домека і, будучи послідовними у своїй містифікації, дали від його імені декілька інтерв’ю.
Гра Борхеса і Касареса полягає в тому, що міст, які називаються «Санта-Фе», в іспано- і португаломовному світі є близько півсотні, причому вони розташовані на трьох континентах, не рахуючи островів.
Продовження згаданої гри (довкола топонімів «Санта-Фе») Борхеса і Касареса: Вільє де Ліль-Адан — відоме в романському світі прізвище, тож «автором оповідань» міг би бути добрий десяток письменників із цим прізвищем. Однак насправді тут може йтися тільки про Огюста де Вільє де Ліль-Адана (1838—1889) — французького письменника і драматурга, якого Г. Ф. Лавкрафт в есе «Надприродний жах у літературі» називає серед найцікавіших і найважливіших «батьків» жанру «жахів», у зв’язку з цим особливо значиме оповідання «Тортури надією». Тексти Огюста де Вільє де Ліль-Адана є джерелом дуже багатьох прихованих цитат у книгах Бустоса Домека.
З франц. — людина, яка переселилася в чужу країну і при цьому втратила зв'язок з батьківщиною, тобто не просто емігрант, а, по суті, безбатченко.