Гайферос — персонаж середньовічних поем і романів каролінгського циклу (пов’язаних з Карлом Великим), які відзначалися тим, що повністю ігнорували історію. «Дон Кіхот» Сервантеса — пародія насамперед на лицарські романи каролінгського циклу. У «Хроніках Бустоса Домека» наводиться «теза Севаско»: «Історія є актом віри. Архіви, свідоцтва, археологія, статистика, герменевтика, навіть самі події не мають значення. Історію задовольняє історія, вільна від сумнівів і вагань». «Акт віри» іспанською — аутодафе (лат. actus fidei, порт, auto da fé, icn. auto de fe); в Іспанії та іспанських колоніях «актом віри» — аутодафе — називали також спалення книг. Пряме посилання на текст «Дон Кіхота» (розділ 6), де священик і цирульник, односельці Дон Кіхота, спалюють його лицарські романи, причому в процесі священик каже важливу в контексті «Передбачення Санджакомо» фразу: «Заслуги батька на сина не поширюються».
Поль Груссак (1848—1929) — аргентинський письменник французького походження, директор Національної бібліотеки в Буенос-Айресі (1885—1929), видатний сервантесист — тому й натяк на XVII ст. Для розуміння, чому саме — «Лотерейний білет», треба знати кілька фактів на маргінесі. Існує трагікомічна реальна історія про Давида Аллено (1854—1910), який емігрував з Італії (як Груссак — з Франції), який майже півжиття працював сторожем на легендарному кладовищі Реколета (1881—1910) і мав нав’язливу ідею: прагнув бути похованим у власному гробівці саме на цьому кладовищі. Його заощаджень із платні сторожа ніколи би на це не вистачило, але його брат виграв щасливий лотерейний білет на дуже велику суму і частину цієї суми дав Давидові Аллено. Давид відразу купив собі ділянку на кладовищі Реколета і замовив свій скульптурний мармуровий портрет. «Лотерейним білетом» Груссака (до речі, теж похованого на цвинтарі Реколета), ймовірно, був Сервантес, бо власний доробок Груссака, поза сервантесівськими студіями, не надто знаний. Додаткова алюзія — і Національна бібліотека в Буенос-Айресі, і Реколета — пантеони імен великих. Ще одна додаткова алюзія — смерть практично на робочому місці.
Знову Сервантес.
З франц. — «давайте поговоримо про щось інше».
Джон Лакман (Блакман, Блекман, Блакмен; роки діяльності 1436—1448) — оксфордський медик і біограф, автор мемуарів «за контрактом» про Генріха VI (тобто, фактично, мемуарів на замовлення, які мали створити якнайпривабливіший, але водночас живий образ короля), де змішалися анекдот і панегірик.
Хмільний переброджений напій з деяким вмістом алкоголю, крім вина. Слово і поняття — біблійне, натяк на святенництво доктора Кастільйо; «хлібна вода».
Ернесто Понсіо (1885—1934) — знаменитий скрипаль танго. У 1924 р. скоїв убивство, за яке декілька років відсидів у в’язниці. Ісидро Пароді, за сюжетом, відбуває покарання у тій же в’язниці, в той же час; відповідно, Ернесто Понсіо міг би спілкуватися з Ісидро Пароді (наприклад, на тюремному подвір’ї).
«Доля не шиється без вузлів» — приказка.
Калабрія — гірська область на півдні Італії між узбережжями Тирренського й Іонічного морів.
Бартоломе Мітре (1821—1906) — аргентинський політик грецького походження, полководець, журналіст, губернатор провінції Буенос-Айрес, президент Аргентини (1862—1868). Прямий нащадок Яніса Дімітріу Мітропулоса — учасника експедиції Херонімо Луїса де Кабрери (1568). Шкільні друзі називали Бартоломе «хитромудрим» (як Одіссей — і тому що грек), це прізвисько супроводжувало його все життя, до особливостей характеру додалися певні паралелі: половину життя провів у воєнних походах, серед значних кампаній — облога Монтевідео і «троянський кінь» (військова хитрість, придумана і втілена Мітре), дружба з Джузеппе Гарібальді, а також феноменальний факт: під час облоги Буенос-Айреса в 1853 р. Мітре влучила в лоб куля. Але потрапила вона у вишитий срібними і золотими нитками знак на його головному уборі, вишивала цей знак жінка Мітре — Дельфіна. Ця вишивка врятувала Мітре життя. Тут — натяк на підступність хитромудрого Мітре та абсолютну його безжалісність («треба вгноїти землю кров’ю ворогів»).
Йдеться про третього короля Таволари, карликового королівства на острові Таволара, — Карла І з династії Бертолеоні, який в кінці 1927 або на початку 1928 р. несподівано помер у дорозі.
Беніто Пабло Хуарес Гарсіа (1806—1872) — найнизькоросліший (135 см) президент країни в історії людства, національний герой Мексики. «Везунчик»: сирота і пастух індіанського походження, він став адвокатом, тоді губернатором, міністром юстиції, прем’єр-міністром, а згодом і президентом (1867—1872). Останні роки його життя були суцільною смугою нещасть, помер від серцевого нападу після жорстокого придушення одного з антиурядових повстань.
З франц. — згода, союз, взаємне розуміння, домовленість.
Франц Кафка, який страждав від багатьох хронічних невиліковних хвороб, мав обсесивне прагнення смерті. Незадовго до смерті сказав: «Лікарю, дайте мені смерть, бо якщо ні, то ви — вбивця». В «Жертві Тадео Лімардо» застосовано відкритий і описаний Кафкою цілком новий і несподіваний характер зв'язків і відносин між людьми, механізм мотивації їхніх вчинків. Те, що в Кафки — бюрократія, в Борхеса і Касареса — «неписані закони», апріорні для всіх мешканців готелю. У якомусь сенсі це оповідання — не пародія на сюжети і мотиви у Кафки, а травестія сюжетів і мотивів, з обігруванням реальних фактів біографії Кафки, зокрема — умовно — страти самого себе. Кафка роками доводив себе до стану, в якому він переставав бачити світ очима звичайної людини, а бачив щось цілком інше. По суті, Кафка вбив себе, і це була жертва, типологічно подібна до жертви Тадео Лімардо. Кафка ненавидів своє тіло і боявся його. У щоденнику Кафки наскрізна тема — прагнення смерті.
Компадрито — локальне аргентинське; найближча українська аналогія — львівські батяри; компадрито пов’язані з виникненням 200 років тому в припортових борделях і поширенням танго; фраєри, принагідні сутенери, хулігани тощо. Носії субкультури. Молодий компадрито — у вузенькому обтягнутому піджачку з прорізом, яскраво-рожевій сорочці, блискучих штиблетах, з прилизаним волоссям, зачесаним на проділ, з великими перснями на майже всіх пальцях. Розмовляє на напівкримінальному жаргоні — лунфардо, яким досконало володів і сам Хорхе Луїс Борхес. Причому, як і мова львівських батярів, буенос-айреський різновид лунфардо фактично перестав бути жаргоном і почав функціонувати як міський діалект.
З лат. grosso modo — в загальних рисах.
Абасто — містечко недалеко від Буенос-Айреса, там знаходилася знаменита бойня. Абасто з іспанської — бойня.
Одне з найменших міст в околицях Буенос-Айреса, на момент написання «Головоломок…» відоме санаторієм для хворих на туберкульоз (що в контексті присвяти цього оповідання Кафці — зовсім не випадково).
Одне з найдавніших міст в околицях Буенос-Айреса, на початок 1940-х — щойно електрифіковане, з кількома тисячами робітників-склодувів, половина з яких жили в сараях чи навіть у коробках: у місті побудували великий завод, але люди, які працювали на ньому, не мали помешкань, загалом у цій місцевості у той час була неймовірна нестача недорогого житла. І Мерло, і Берасатегі, кожне у свій спосіб, співвідносяться з обставинами життя Франца Кафки.
З франц. — від routine — консерватор, людина старого гарту.
Сесар Ратті (1889—1944) — видатний аргентинський актор (радіо, кіно і театр). Вечорами, коли не було вистав, перебраний як жебрак, іноді з тваринами, він збирав гроші для благодійних організацій в Мар-дель-Плата і Кордобі.
Прізвище «Реновалес» в іспаномовному світі блискавично викликає асоціацію з Томасом Реновалесом (1787—1835), який вчинив невдалий замах проти Симона Болівара, і з Маріано Реновалесом (1774—1820) — іспанським солдатом, який вчинив замах на Фердинанда VII, короля Іспанії. Для «Головоломок…» значущим є те, що обидва Реновалеси чимало разів ламали присягу і зраджували покровителів, а їхні карколомні кар’єри побудовані на зрадах і крові зраджених. Маріано Реновалесові приписується крилата фраза: «Рани Ісусові! Кінець людству!» («Hostias! Se acabó la humanidad!»). Реновалес, окрім цього, — значуще прізвище; renovai з ісп. — проростання молодого лісу крізь старий, причому старий (іншого типу) ліс неминуче гине.
У 1942 р. — селище; містечко, розташоване за 500 км від Буенос-Айреса.
Район Буенос-Айреса (насправді — «Онсе де септіембре», з 1888 р.). Центр Онсе — вулиця Тукуман з єврейськими крамницями і синагогами.
Федеріко Лакросе (1838—1899) — аргентинський бізнесмен, якому Буенос-Айрес завдячує першою трамвайною лінією.
Мусанте як праля співвідноситься з пралею з роману Кафки «Процес» (пральня — святая святих), а також із пралею, що сміється, оточена мужчинами, із «Замку» Кафки.
Демографічна особливість: більшість молоді з Бандерало у пошуках роботи і кращого життя переїжджають до Буенос-Айреса.
Обігруються реальні любовні історії і відсутність інтересу до жіночих «принад» у Кафки. Жінки в його житті — насамперед адресатки листів і співрозмовниці.
«Оповиті таємницею» приїзди — один із важливих мотивів у Кафки. Крім того, «остання година», мотив колишнього коханця нареченої; Абаста можуть бути прочитані в контексті Села (роман «Замок»).
Мом (Momos) — бог глуму і лихослів’я; син Нікс — народженої з Хаосу, брат Танатоса, Гіпноса, Гесперид, мойр, Немезіди й Ериди. Мом вважає, що війни і кровопролиття зменшують тягар землі. У Франца Кафки в романі «Замок» Мом — мешканець Замку і секретар Кламма (начальника канцелярії X).
Арагон — Хуан II Великий (1398—1479), король Наварри з 1425 р. і король Арагона з 1458 р. «Арагонські інфанти» — брати Альфонсо, спадкоємця престолу з правом наслідування перед Хуаном II, учасники кривавих міжусобних воєн, знамениті своїми несподіваними військово-політичними союзами. Тут — щось на кшталт «бога з машини»: союзник, що докорінно змінює хід подій.
Найвідоміше літературне переодягання в шкуру ведмедя — це коли барон Мюнхгаузен переодягається в шкуру білого ведмедя, підступно вбиває багато інших ведмедів і забирає собі їхні шкури. Натяк на те, що з «жертвами сонячного удару», можливо, не все так просто. Бо якщо йдеться про традиційний латиноамериканський карнавал в його аргентинському різновиді, то костюм ведмедя передбачає певне амплуа, подібне до амплуа Жида в українському вертепі: людина в костюмі ведмедя має право зачіпати зустрічних, смішити і навіть жартома «бити» їх тощо. З цим може бути пов’язана наступна сценка зі зриванням голови-маски.
Місто в провінції Буенос-Айрес, відоме своїм футбольним клубом.
Назва вулиці, однойменна з назвою каньйону на півночі Аргентини, в провінції Хухуй.
З ісп. буквально — «висока трава», збірна назва рослин пампасів; як прізвисько означає приблизно те саме, що й «Лопух»: тюхтій, бевзь.
Від топоніма Лапландія. У Кафки в оповіданні «Стародавній запис» — див. про кочівників з Півночі та про непорозуміння, «від якого ми гинемо».
З лат. — «привід для війни»; формальний привід для розв’язування справедливої війни однією державою проти іншої.
Одні з найдорожчих у тогочасній Аргентині сигар — «Pour la Noblesse», з франц. — «За шляхетність».
Варто порівняти цей фрагмент зі спостереженням в есе Вальтера Беньяміна «Франц Кафка: як будувалася Велика китайська стіна». Беньямін нагадує про типологічну близькість творів Кафки до агади — так у юдеїв називаються історійки та анекдоти, придумані ребе, покликані слугувати поясненню вчення, галахи. У цьому оповіданні, на відміну від інших «головоломок», історійки, які розповідають персонажі, є такими ж, як у Кафки, подібними до агад, особливо близька до них історійка про блузу.
Горчс — територія за 162 км від Буенос-Айреса, адміністративна одиниця третього рівня (район в окрузі), називається за іменем Дона Андреса Горчса, який подарував уряду землю, де була побудована залізнична станція (1892 р.), а вже коло станції виникло село, населення якого спеціалізувалося на молоці й молокопродуктах.
Алюзія на притчу Кафки «Перед законом» і на роман «Процес».
Бусека — традиційний аргентинський яловичий суп із відвареного рубця, сичуга і кишок, а також дрібно нарізаних сирих овочів (помідорів, цибулі, селери, бобу, моркви, капусти, ріпи), які плавають у м'ясних соках та практично сирій крові. Дуже ситний наїдок, вважався в Аргентині сезонною зимовою (європейське календарне літо) стравою пастухів і бідноти. Їли, посипаючи тертим жовтим сиром. Нині бусеку готують з відвареного яловичого м’яса, ковбаси, кров’янки і сирих овочів, які додають у суміш бульйону і спеціально заправленого маринаду. Так чи інакше, бусека — страва з дуже різким запахом.
Пардо — іспанське прізвище, походить від назви латиноамериканців (бразильців) змішаного походження, одної з найчисленніших умовно виділених расових груп населення Бразилії — парду. Салівасо — ім’я-прізвисько, утворене від латинського та іспанського слова «слина».
«Фрай Мочо» — не назва журналу чи газети, а псевдонім Хосе Сіксто Альвареса (1858—1903, див. примітку вище), але «Фрай Мочо» стало загальною назвою для популярних іспаномовних масових журналів певного типу, де публікувалися короткі оповідання, карикатури, історії з життя кінозірок тощо.