— Мені здалося, — сказав Яструб на ходу, — що якщо і мені вдається так само добре, як Майстрові Травникові, утримувати тебе далеко від того пагорба і стіни, всього лише торкаючись до тебе рукою, то, можливо, і інші істоти здатні допомогти тобі. Якщо тільки ти не маєш нічого проти тварин.
— Тварин?
— Річ у тім, — почав було Ястреб, але замовк, перерваний появою якоїсь дивної істоти, що йшла згори по стежці їм назустріч. Істота була закручена в незліченні спідниці і шалі, з голови у неї на всі боки стирчало пір'я, а ноги були взуті у високі шкіряні чоботи. Вигукувала вона теж щось незрозуміле: «О, учительяс, учительяс!»
— Ну, здрастуй, Верес. Тихіше, тихіше, — сказав Яструб. Дівчисько зупинилося, розгойдуючись всім тілом, пір'я на голові у неї так і тремтіло, а на обличчі сяяла усмішка на весь рот.
— Вона, мабуть знала, ти прийдеш! — громовим голосом сповістила вона. — Вона зробила своїми пальцями дзьоб яструба, ось так, бачиш, правда-правда, і веліла мені йти, йти, своєю рукою веліла! Вона знала, що ти йдеш!
— Я йду.
— Провідати нас?
— Так, провідати вас. Познайомся, Верес, це Учитель Олдер.
— Учительолд, — прошепотіла вона, раптом заспокоївшись і немов впустивши Олдера в свою свідомість. А потім якось зіщулилася, заглибилася в себе, опустила очі.
Ніяких шкіряних чобіт у неї на ногах не було. Просто її босі ноги до колін були покриті гладкою коричневою підсихаючою глиною. Численні брудні і рвані спідниці були перехоплені на талії ременем.
— Ти на жаб полювала, Верес? — Вона охоче закивала.
— Я піду тітоньці скажу! — Вона, почавши вимовляти ці слова мало не пошепки, закінчила оглушливим ревом і побігла назад, туди, звідки з'явилася.
— Вона добра душа, — сказав Яструб. — І завжди моїй дружині допомагала. А тепер живе у нашої старої відьми і допомагає їй. Ти ж не проти того, щоб увійти в будинок відьми, а?
— Ніколи в житті, пане мій.
— А багато хто боїться. І знатні люди, і бідняки, і чарівники, і чаклуни.
— Лілі, моя дружина, була відьмою.
Яструб розуміюче кивнув і якийсь час ішов мовчки, а потім запитав:
— А звідки вона дізналася про свій дар, Олдер?
— Він у неї був вроджений. Ще зовсім малою вона могла змусити зламану гілку дерева знову прирости до стовбура, а інші дітлахи приносили їй свої зламані іграшки, щоб вона їх полагодила. Але коли батько заставав її за цим, то завжди бив по руках. Її сім'я була дуже шанованою в тих краях. Дуже поважною! І вони не бажали мати нічого спільного з відьмами. Бо якби вона продовжувала приятелювати з відьмами, то ніколи б не вийшла заміж за пристойного жениха. Так що вона всі свої заняття і уроки тримала в таємниці. І відьми її рідного міста теж не бажали мати з нею нічого спільного, навіть коли вона просила їх чогось навчити її, тому що вони боялися її батька. А потім за нею став упадати один багатий чоловік, вона ж була красива, як я вже говорив, пане мій. Куди красивіша, ніж я можу описати словами. І її батько сказав, що вона незабаром повинна буде вийти заміж. І тої ж ночі вона втекла з дому. Вона жила одна, кілька років поневірялася, бродила. Іноді її пускали до себе відьми, але в тому, що стосується її майстерності, вона була сама по собі.
— Але ж Таон — не такий великий острів.
— Її батько ні за що не став би її шукати. Він сказав, що його дочка не може бути якоюсь відьмою-латальницею.
І знову Яструб схилив голову на знак згоди.
— Значить, вона почула про тебе і сама до тебе прийшла?
— Вона навчала мене куди більше, ніж я її! — щиро зізнався Олдер. — У неї й справді був великий талант.
— Вірю.
До цього часу вони підійшли до маленького будиночка, притуленого в долинці, прихованого за типовим для житла відьми переплетенням гілок дерев і кущів. З козою на даху і з цілою зграєю чорно-білих курей у дворі, які з кудкудаканням кинулися геть. Лінива маленька собака-пастух встала і задумалася, чи варто їй загавкати, але, явно передумавши, замахала хвостом.
Яструб підійшов до низеньких дверей і, сильно пригнувшись, заглянув всередину.
— Ну, здрастуй, тітонько! — сказав він. — Я до тебе гостя привів. Олдер, чаклун з острова Таон. Він латальник. І справжній майстер, можу тобі сказати! Я тільки що милувався тим, як він склав зелений глечик Тенар, який я, незграбний старий дурень, упустив днями і розбив ущент.
Він увійшов до хатини, і Олдер послідував за ним. У кріслі біля порога сиділа стара жінка, вся обкладена подушками. Звідси їй було видно залитий сонцем двір. З її кучерявого сивого волосся теж стирчало пір'я. Рябенька несучка влаштувалася у неї на колінах. Вона посміхнулася Яструбові з чарівною ласкою і ввічливо кивнула другому відвідувачеві. Курка прокинулася, сказала «ко-о» і пішла надвір.
— Це тітонька Мох, — сказав Яструб, — відьма, що володіє багатьма талантами та вміннями, найбільшим з яких є доброта.
Так, подумав Олдер, Верховний Маг Земномор'я міг би показати іншому чарівникові якусь знатну даму або відому чарівницю. Він вклонився. Старенька теж кивнула йому і засміялася.
А потім зробила якийсь круговий рух лівою рукою, запитально дивлячись на Яструба.
— Тенар? Техану? — перепитав він. — Вони все ще в Хавнорі, у короля, наскільки мені відомо. Нехай трохи розважаться, подивляться нашу прекрасну столицю, її палаци.
— А я зробила нам корони! — викрикнула Верес, риючись в дуже погано пахнучій темній купі якихось невідомих речей у кутку. — Як у королів і королев. Бачите? — Вона поправила курячі пір'я, що стирчали на всі боки з її густого поплутаного волосся. Тітонька Мох, тільки зараз усвідомивши, що і у неї на голові красується подібний дивний убір, спробувала, хоча і марно, вийняти пір'я зі свого волосся і скривилася.
— Корони ваші дуже важкі, - сказав Яструб, делікатними рухами вибираючи пір'я з тонкого скуйовдженого волосся бабусі.
— А хто королева, учительяс? — крикнула Верес. — Хто королева? Баннен — король, а королева хто?
— У короля Лебаннена ще немає королеви, Верес.
— А чому ні? Повинна бути. Чому ні?
— Можливо, він її якраз шукає.
— Він одружується з Техану! — радісно зойкнуло дівча. — Точно!
Олдер побачив, як змінилося обличчя Яструба: замкнулося і ніби закам'яніло.
— Сумніваюся, — тільки й сказав він, тримаючи в руках пір'я, яке вибрав з волосся Тітоньки Мох, і ніжно його погладжуючи. — Я до тебе, як завжди, за послугою, тітонько Мох, — сказав він.
Вона простягла свою здорову руку і з такою ніжністю торкнулася руки Яструба, що Олдер був зворушений до глибини душі.
— Я хочу позичити одного з твоїх цуценят.