Він знову всівся у крісло зі свіжою порцією віскі, його розум був збадьорений подіями дня і минулою годиною. Меті Сторін була винятково кмітлива і вродлива і, як вона чітко дала це зрозуміти, доступна. Але для чого, якщо бути точним? Можливості видавалися такими ж нескінченними, як і привабливими. Уркгарт вдоволено міркував над цим, коли задзвонив телефон.
— Френкі?
— Бене, як приємно чути вас, навіть о такій пізній порі.
Лендлес проігнорував його сарказм.
— Часи перемін, Френкі, часи перемін. Хіба не так кажуть в Китаї?
— Припускаю, це лайка.
— Гадаю, старий Гарі Колінґридж погодився б!
— Я саме сидів і думав майже про те саме.
— Френкі, нема часу висиджувати дупу. До гри. Ви в ділі?
— В якому ділі, Бене?
— Не будьте таким... як же його?
— Тупим?
— Ага, підіймайте сраку. Мені треба, щоб ви говорили зі мною начистоту, Френкі.
— Щодо чого?
— Ви хочете балотуватися? — нетерпляче натиснув Лендлес.
— На лідерство? Я ж усього-на-всього головний організатор. Не виходжу на сцену, сиджу за лаштунками і підказую акторам.
— Атож, атож, але ви хочете цього? Бо якщо так, старий, я можу бути вам дуже корисним.
— Я? Прем’єр-міністр?
— Френкі, ми зараз уже розігруємо нову гру, більшими кулями. І ваші кулі майже такі самі великі, як і мої. Мені подобається, що ви робите і як ви це робите. Ви розумієте, як використовувати владу. Тож хочете зіграти?
Уркгарт не відповів одразу. Його погляд затримався на полотні у вишукано позолоченій рамі у нього на стіні, з загнаним оленем, оточеним мисливськими псами. Чи стане Уркгарту духу на таке? Слова прозвучали повільно. Його заскочили зненацька.
— Я хотів би зіграти, дуже, дуже хотів би.
Це вперше він зізнався у своїх амбіціях комусь, окрім самого себе, та з такою людиною як Лендлес, який виставляв свої бажання напоказ із кожним ударом годинника, він не відчував жодної ніяковості.
— Це добре, Френкі. Це чудово! Тож почнімо ось із чого. Я скажу вам, з чим вийде «Кронікл» завтра. Це аналітична стаття нашого політичного кореспондента, Меті Сторін. Симпатична блондиночка з довгими ногами і чудовими цицьками — знаєте, про кого я?
— Гадаю, так.
— Вона пише, що це відкрита гонка, всі омили руки у Колінґриджевій крові, далі буде ще більше хаосу.
— Як на мене, вона має рацію.
— Хаос. Люблю хаос. Продає газети. Тож на кого ставите?
— Що ж, давайте подумаємо... Такі речі зазвичай тривають всього кілька тижнів. Тож слизькі Віллі, яскраві телеактори, ось хто візьме найкращий старт. Течія — це все; як спіймаєш її, то вона донесе тебе додому.
— Який саме слизький Віллі?
— Візьміть Майкла Семюела.
— М-м-м, молодий, вражаючий, принциповий, видається розумним — взагалі не у моїх вподобаннях. Він постійно хоче вклинитися, перебудувати світ. Забагато совісті, недостатньо досвіду.
— Тож що ви гадаєте, Бене?
— Френкі, течії змінюються. Ось ти пливеш до берега, а тут, тільки-но я змив унітаз, ти вже біля стічної труби.
Уркгарт чув, як його співрозмовник хлюпає напоєм у келиху і робить великий ковток, перш ніж провадити.
— Френкі, скажу вам дещо. Сьогодні я проінструктував маленьку та надзвичайно надійну команду з «Кронікла», щоб починала виходити на стількох членів вашої партії, на скількох зможе, щоб спитати, як ті голосуватимуть. Випустимо у середу матеріал, який, я можу впевнено передбачити, покаже Майкі Семюела з невеличким, але чітким відривом від решти групи.
— Що? Звідки вам це відомо? Опитування ще ж навіть не закінчили,— сказав Уркгарт — і з розумінням зітхнув.— Ох Бене, я такий наївний, так?
— Дзинь-дзилинь, Френкі. А ви кмітливий. За це ви мені й подобаєтеся. Мені відомо, що скаже те кляте опитування, бо я ж клятий видавець.
— Тобто ви його підправили. Але чому ви проштовхуєте Семюела?
— Він перший, хто потрапить у стічну трубу. О, а ви, Френкі, ітимете десь ближче до кінця групи, зате в непоганій формі як на головного організатора. Та молодий Майкі буде попереду, тож усі решта матимуть ціль — людину, яку їм хочеться побити найбільше. Гадаю, вже за кілька тижнів він здивується кількості поганих друзів у себе.
— Так, а де ж моє місце у цьому великому плані?
— Ви заходите ззаду, як казала архієпископу актриса. Компромісний кандидат. Поки всі ті байстрюки топитимуть одне одного, ви тихенько прослизнете як людина, яку вони ненавидять найменше.
— Коли звалило всі дерева, навіть кущ є високим.
— Що?
— Нічого. Чи можу я вам вірити?