— Вірити мені? — Лендлес був шокований.— Я видавець, Френсисе.
Уркгарт вибухнув темним сміхом. Це було вперше, коли власник назвав його на ім’я правильно. Лендлес говорив на повному серйозі.
— А ви хіба не спитаєте мене, чого з усього цього хочу я? — запитав медіамагнат.
— Думаю, я вже знаю, Бене.
— І що ж це?
— Друга. Друга на Даунінг-стріт. Дуже хорошого друга. Друга такого, як я.
Особистий кабінет прем’єр-міністра, його святая святих. Уркгарт знайшов Колінґриджа за столом — прем’єр підписував товстий стос паперів. На ньому були окуляри до читання, які він рідко вдягав у присутності інших. А ще незвичнішим було те, що на видноті не було жодної газети.
— Генрі, я не мав нагоди поговорити з вами відучора. Я не можу передати, наскільки шокований... спустошений я був.
— Ніяких співчуттів, Френсисе, ніякого посипання голови попелом. Я почуваюся на диво задоволеним цією ситуацією. Тягар спав. І всі такі банальності.
— Поки я слухав вас, то почувався, ніби... падаю з неба, в прямому сенсі.
— Гарного польоту,— прем’єр-міністр відкинув окуляри вбік і встав з-за столу, ведучи Уркгарта до двох тугих крісел, що виходили на парк.— У будь-якому разі, я не маю часу жаліти себе. Гамфрі Ньюлендз уже прямує сюди, тож ми можемо розпочинати вибори. Потім я їду, щоб провести решту дня з Чарлі. Просто чудово мати час на такі речі.
Уркгарт був вражений, що прем’єр і справді каже це серйозно.
— Ви хотіли поговорити наодинці, Френсисе?
— Так, Генрі. Дивіться, я знаю, що ви не збираєтеся підтримувати ніякого кандидата на лідерство, принаймні публічно...
— Це було б дуже неправильно.
— Так, та це не заважає вам мати гострий дослідницький інтерес. Ми обидва знаємо, що вас нещодавно добряче підставив хтось із колег.
— Чомусь у голові зринає термін «невдячні виродки».
— У вас є право — я б навіть сказав, обов’язок — переконатися, що ви залишите партію в надійних руках. Як головний організатор, звісно, я не збираюся балотуватися сам. Я абсолютно нейтральний. Але це не завадить мені інформувати вас про те, що відбувається.
Вони обидва знали, що прем’єр-міністр у свої останні дні досі має вплив — має політичних послідовників і особистих друзів, а ще ж є цілком не порожнє номінування на Відставний почесний список, з його перами й лицарями, яке дозволяється здійснити кожному прем’єр-міністру, що йде у відставку. Для багатьох старших членів партії це був би останній шанс піднятися над натовпом і досягти соціального статусу, до якого так довго прагнули їхні дружини.
Колінґридж почухав підборіддя.
— Ви праві, Френсисе. Я не для того працював усі ці роки, щоб спостерігати, як хтось викидає всю мою роботу на смітник. Тож скажіть мені, як у нас справи?
— Рано ще, важко сказати. Думаю, преса цілком справедливо стверджує, що це відкрита гонка. Та гадаю, що все піде швидко, тільки-но розпочнеться.
— Тож ніяких фаворитів?
— Ну...— Уркгарт похитав головою, достоту так само, як робив Джабвала.
— Ну ж бо, Френсисе. Ваша чуйка мене влаштує.
— Мій ніс підказує, що у Майкла Семюела щось на кшталт ривка на старті.
— Майкл? Чому він?
— У короткій і шаленій гонці немає часу розробляти солідне підґрунтя. Вся справа в іміджі. Майкл добре виступає по телевізору.
— Людина медіа.
— І він неминуче користуватиметься прихованою підтримкою Теді й штабу партії.
Обличчя Колінґриджа захмарилося.
— Так, я бачу, до чого ви хилите.
Він гучно побарабанив пальцями по бильцю крісла, обережно зважуючи свої слова.
— Френсисе, я не маю наміру втручатися, але й не можу розігрувати простака. Якщо партії треба провести вільний і чесний конкурс, ми не можемо допустити, щоб штаб партії втручався у справи. Тільки не після їхньої недавньої роботи: жалюгідні вибори, всі ці витоки, не згадуючи вже те кляте опитування громадськості.
Він виплюнув останні слова. Незважаючи на всі його запевнення, що він задоволений, у ньому досі вирувало розлючене нутро.
— А одну річ понад усе я ніколи не пробачу. Знаєте, вчора хтось злив новину про мій візит до Букінгемського палацу. Кажуть, це вийшло з чорного ходу Сміт-скверу. Як вони сміють? Як я перетворився на клоуна у медіа-цирку?
Його кулак гахнув по бильцю крісла.
— Так, могли б з вами повестися і з більшою гідністю, Генрі.
— Справа не лише в мені, а ще в Сарі. Вона цього не заслуговує,— він у гніві засапався.— Ні, я, хай йому грець, не буду з цим миритися. Я не дозволю веселунам Теді втручатися у ці падлючі вибори! — він нахилився до Уркгарта.— Я гадаю, ви також не маєте особливої любові до Теді, потому як він публічно розкритикував ваші пропозиції щодо перестановки. Я впевнений, ви здогадалися про це ще тоді.
Уркгарт кивнув, радий, що його підозри підтвердилися.
— Що я можу вдіяти, Френсисе? Як переконатися, що ці вибори пройдуть правильно?
— Мої інтереси подібні до ваших: я просто хочу впевнитися у чесній грі. Людям треба час, щоб подумати, не надто захоплюватися гонитвою за судженнями.
— Тож?
— Тож дайте їм ще трохи часу зробити вибір. Скиньте оберти. Насолодіться своїми останніми днями на посаді. Я не маю нічого проти Майкла, та вам слід переконатися, що ви передаєте посаду наступнику, обраному партією, а не ЗМІ.