приглушено стогне «там-там»...
Виблискує там огнями далечінь
і море, як зелений луг,
де плюскає зомліла лінь
од соняшних потуг.
Дзюрчить під кораблем вода,
навколо ж розрізає глиб
дельфінів іскробарвна гра
і пурхання летючих риб...
І раптом десь далекий грім
і течія, як водоспад,
з осель стовпом курчавий дим
і поруч пальм високих ряд.
Припливу шум і рифів рик
гуде навколо корабля,
і з щогли вищої бадьорий крик:
— Земля!.. Земля!...
КРОВ ПОЛОНЯНОК
ЗАЛІЗНЯКОВА НІЧ
РОЗМОВА ТРЬОХ
Б'є космогрудий кінь копитом на припоні.
Кипить на дні подовбаних барил
Солодке молоко розпалених кобил.
Пахілля пахнуть, дикі та солоні.
Поснули вершники, що смерти не почули-б,
І нерухомо на землі лежить
Узор важкий могутніх верховіть,
Мов левня мускулястий тулуб.
До долу хиляться рясні кущі багаття
І дим струною в небозвід зіперсь.
Рвучи нитки ялозеного шмаття,
Немов квічена брость, так гнеться повна персь.
У добру вільгіть, в плідний піт
Зарошено тіла вкраїнських ясних бранок
І рот розтерзано, і проросте на ранок
В дівочих черевах їдкий могольський плід.
Ростуть роки, одвічний цвіт отав,
І в сайдаках сердець зотліли стріли згадок,
Та кров стару століттями нащадок
У ґудзуватих жилах схороняв.
І любимо слова, важкі, мов чорний дим
Зловіщих ватр, що сяяли татарину,
Викохуємо кров тугу і міцно зварену,
І просторінь — безмежну царину