то розпустив би всі вітрила,
щоб вітер щогли долі гнув
та буря в линвах вила...
Жахлива ніч... Хай шторм гуде!..
Хай тьма мішається з водою,
горами хвилі хай несе
у вічі чорною марою...
У безвість лине корабель, —
набридло те, що було вчора, —
в пітьмі встають кордони скель
і гриви спіненого моря...
Розхристана, нервова муть
у недосяжне б'є склепіння; —
незнана у безоднях путь
і десь далеко Україна...
О, море!.. Нескінченна даль...
Колиска бурь і урагана,
землі кісток одвічний праль
та буйних мрій омана...
2
Спіняться вигнуті води морів
і вийде із хвилі по сто моряків...
Кожний із них загнуздає коня,
а кінь заїрже й полетить навмання...
Вітер у линвах на ґвалт прокричить,
і очі засліпить пінява мить,
вершники чорні стануть у ряд,
де море бурхливо влаштує парад...
Безодні почують жалібний спів,
страшний і самотній скрип кораблів.
Там хрясне й повалиться щогла на діл
і вибухне парус, роздертий навпіл,
зійдуться хвилі і викрешуть грім, —
вершником більше стане одним...
А голос страшний прокричить у пітьмі
і відгук луна відіб'є вдалині,
вітер в простори цей клич занесе,
де море шумує, море реве...
3
Пітьму роздер раптовий ранок, —
як золотий удар,
і перший промінь зажурився тьмяно
в розривах хмар.
В пурпурі захитався дальній обрій