о. Та чого ти їй у пику дивишся? За патли та в потилицю!
ш. Так-таки, так.
() Та що се ти задумала? Як се можна хустки не давати? За якого ж ти гаспида рушники подавала? Та я з тебе дух виб’ю!.. Та я не подивлюсь, що ти молода…
() Пастой, мать, єта не просто. ( .)Наслано, я вам гаварю, што наслано; та не побаїмся насипки, умєєм i атаслать. Ми бували по свєту: бували i у Францiї, i у Туреччинi, i у Рассєї, видали види i знаєм, што к чему. У меня не долго: скажу французскойо слово, так праженьом хоч какую насилку. Пайдьом сюда, у куток. Не смей нiхто падхадить к нам. ( ..)
а. Наслано! Ох, менi лихо! А хто б то i наслав? Чи не врагова Сосюрчиха? Так i є. Колись на базарi полаялись з нею, так i похвалилась: я тобi, каже, вiддячу. А учора я i бачила, що усе округ двора сновала, чи збирала що, чи пiдкладала, а я й байдуже! От же таки i вiддячила!
( ) Цур йому, сьому сватанню: яке довге! Коли б швидше спати!
( ) Зараз, дядьку, зараз.
( ) Как рукой знял. Вибрикуючи пабєгла i зараз усьо принесьот. Ета хто-то i наслал, та не умеючи. Уж с етаким не справiтця-та! I пагразней попадались i у Франції, і у Туреччинi, i у Рассєї, i где ми па паходам хадили, та і тих за пояс затикали. Да нас же прихадили вчитця-та.
а. А що, пане старосто, якби я вас попросила: чи не можна що подiяти мому Прокоповi? П’є непросипуще! Я б вам спасибi сказала.
( ) Дано, зразу вижу, што дано; та єта хто-то з умом і дав. Много минє будет мароки. Вота, каби єго у службу, та до нашаво хвельтхвебеля, так тот би атучил. (.)Тот би без нагаворов, а просто, палочками; так би і глядеть на сивуху не стал. Тот-то служба святая. (.)
Адначе не бойся, старой, не бойся; я пашутiл()Справимся i без палочок. Недаром хадили па Францiї, па Туреччинє, да у Рассєю завертали-ста: што-небудь да знаем. А вот што сделаем: даждьом маладика, так нада-те будет єво, как ястреба, три-девять зарей виводить, та кає-што па-французськи гаварить, што знаем, а там падкурим та напоїм. ()Юк, мусье?
ш. Так-таки, так.
к. Ну, харашо, когда так; будеш дяковать.
Уляна, веселая, румяная, выносит приготовленное ею и покрытое сложенным шелковым платком, подносит к Стецьку и кланяется.
( ) Спасибi матерi… що вчила батька спати… та будила… прясти…
Пока он говорил, Олексий взял из-за него подносимый платок и проворно зацепил его за пояс. А Стецько, проговорив, схватывает, не смотря, большую тыкву. Стоит в изумлении, разинув рот, и держит ее перед собой. Уляна бросается к спешащему к ней Олексию.
()
й. Тепер ти моя на вiки вiшнi!
а. Не покину тебе до смерти!
( ) Що се, що се таке? Що се?
( ) Гарбуз! Хiба повилазило? Ось бач; хоч покуштуй!
( ) Що се таке? Та се нас обморочено!
( ) Нi, матусенько, се не морока, се правда святая, хоч перехрестись. Таке моє щастя: менi досталася хустка, а урагу мому — гарбуз.
о. Так помiняймось ке.
( ) Матусенько, моя рiднесенька! Божая воля на те, щоб я пожила ще на свiтi. Благослови ж мене i мого Олексiя!
о. Поблагослови їх оцим гарбузом по потилицi.
() Щоб я вас благословила? Нехай вас сей та той благословить. Не буде сього, не буде…
ш. Так-таки, так.
п. Та ну-бо швидше благословляй; пора по чарцi.
( ) I ти, п’яниця, туди ж? Знай свою вольну, а у моє дiло не мiшайся; тебе не довго то й битиму. А вас от як благословляю: тебе, проклятий халахуре, волоцюго, поблагословлю тiєю чаплiєю, що менi на лихо скував. Усю на тобi потрощу, та у придачу трясцями, та болячками, та стонадцять куп лихорадок. А тобi увесь гарбуз розтовчу об голову, усi патли тобi пообриваю, коси твої вирву, та таки з Стецьком i обвiнчаю, обвiнчаю, таки обвiнчаю! А ти, пройдисвiте, вон з моєї хати! Подай лишень хустку сюди; подай, подай, подай… ( .)
к. Трррр! трррр! трррр! настоящий батальной огонь. Тепер пайдьом у сикурс на штики. ( .)Послушай, паньматка, меня, бувалаво…
а. Не хочу, не хочу нiчого слухати…
к. Та паслушай…
а. Нехай вiддасть хустку Кандзюбенку, а сам вiється з хати i щоб мого двора не знав!
() Так цить же, кажу-гаварю табе. Зараз кабилою станеш, вот только скажу французское слово.
() Ох, менi ж лихо! не буду ж, не буду!
()Ану, ну: зроби її кобилою; я ще не бачив, як чоловiк звiрякою перекидається. Так коли б ще заржала; то-то б смiху було.
() Малчи i слушай камандних слов. Не бiсись, Одарко, i поблагослови своїх дєтушок.
а. Як собi хочете; бiситись не буду i благословляти не хочу. Нехай вiддасть хустку. Я в нього з горла видеру…
к. Не шумєть! Паслушай толком. Вот сколько я земель нi прахадил, бил у Францiї, у Нiмецiї, у Рассєї i у Туреччинi, та вот i до вас прийшол…
о. А за Харковом що був, так i не кажеш?
()Смирно! — Ну, так во всех землях такой закон: каму дана хустка, тот i жених, каму паднесуть гарбуз, вот как би нашему Кандзюбенку, тот ступай вон. Єта ужо спаконвєку так, i закону переменiть не можно. А хто ад єтаво закону адступиться, таму грех смертельной и на скатину падьож будет.
а. Та у нас нi волика, нi коровки. Усе мiй старий попропивав, нiчому i здихати.
к. А миру хрестьянскаво не жалеєш? А што тогда скажеш, как у всьом светi повиздихаєт скатина? Так што табе тагда будет? Зараз тебя на абвахту та пад ваєнной суд.