Перебуваючи в опозиції протягом 2007–2010 років, Віктор Янукович зберігав хороші взаємини не лише із представниками донецького клану, але й з іншими олігархами (Фірташ, Тігіпко й ін.), завдяки чому більшість із них підтримала його президентську кампанію. Після обрання президентом 2010 року Янукович швидко зосередив у руках своєї родини не лише політичну владу, але й усі фінансові потоки, примусивши країну працювати на одну сім’ю, чим налаштував великих бізнесменів, нещодавніх союзників, проти себе.
У лютому 2010-го сформований Януковичем Кабінет Міністрів зібрав представників щонайменше дев’яти різних груп підприємців. Унаслідок швидкої реалізації серії урядових змін до кінця 2012 року залишилися представники лише двох, а на початок 2013-го в уряді — й узагалі в економіці — повністю домінувала група молодих бізнесменів, друзів старшого сина Януковича, 40-річного Олександра. Ця група відома за назвою «Сім’я».
«Сім’я» (або «Сім’я» Януковича) — це найближче політичне та бізнесове оточення президента України Віктора Януковича та його сина Олександра; новий олігархічний клан, створений протягом 2010–2014 років шляхом відколу від донецького олігархічного клану Ахметова для встановлення тотального контролю над усіма сферами життя в Україні.
До складу «Сім’ї» зараховують таких осіб:
Олександр Янукович — старший син Віктора Януковича. 2013-го в рейтингу журналу «Кореспондент» «ТОП-100 впливових українців» посів 3-тє місце. За освітою Олександр Вікторович — стоматолог (через що у блогах його часто образливо називають Саша Стоматолог). Після перемоги батька на президентських виборах 2010 року Олександр Янукович швидко став одним із найбагатших і найвпливовіших бізнесменів України. Точно встановити, наскільки великі активи накопичив колишній стоматолог упродовж періоду «царювання» батька, до цього часу не вдалося. Відомо, що Олександру Януковичу належить Всеукраїнський банк розвитку, ПАТ «ВнєшБізнесБанк», ТОВ «Донснабтара», MAKO Trading SA, ТОВ «Будинок лісника». Ось один із прикладів стрімкого збільшення активів Олександра Януковича після обрання його батька президентом: протягом двох із половиною років після інавгурації Януковича-старшого відбулося зростання активів Всеукраїнського банку розвитку на 1240 % до рівня 2,5 млрд грн станом на 1 липня 2012 року. Депутатка Інна Богословська, яка першою залишила лави Партії регіонів під час протистояння на Майдані на початку 2014-го, в інтерв’ю телеканалу «1+1» розповіла, що під час президентства свого батька Олександр Янукович очолював тіньовий Кабінет Міністрів, сформований винятково із членів «Сім’ї», котрий і ухвалював усі найважливіші рішення у країні; уряд Азарова слугував лише ширмою. Фактично, Янукович-старший, прийшовши до влади, віддав країну на розшматування старшому синові та його ненаситним і знахабнілим друзям.
Віктор Янукович — молодший син президента України, майстер спорту в категорії «автоспорт», чемпіон України з трофі-рейдів 2011 року, кандидат наук із державного управління, народний депутат України 5-го, 6-го і 7-го скликань, розбещений молодик, серед зацікавлень якого лише автомобілі, алкоголь і жінки. Попри те, що Янукович-молодший був депутатом трьох різних скликань, у кулуарах чи залі засідання Верховної Ради його бачили нечасто: перед написанням законів той надавав перевагу автомобільним перегонам.
Віктор Вікторович Янукович уславився завдяки своїй феноменальній тупості, котра затьмарює навіть безграмотність його батька. Янукович-молодший старанно уникав випадкових контактів із пресою (за винятком заздалегідь погоджених інтерв’ю), проте іноді журналістам усе ж удавалося підловити його в коридорах парламенту. І кожного разу Віктор Вікторович молов нісенітниці. Ось приклад. 7 грудня 2012 року, в розпал обговорень держбюджету на 2013 рік, журналіст і оператор «5 каналу» перехопили Януковича-молодшого перед входом до сесійної зали. Журналіст запитав: «Пане Вікторе, опозиція назвала бюджет (на 2013 рік) „бюджетом для своїх“. Чи виходить так, що „свої“ лише в Генпрокуратурі, МВС і РНБО?» (у проекті державного бюджету на 2013 рік Партія регіонів запропонувала на 20 % збільшити фінансування правоохоронних органів — Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України). На що кандидат наук Віктор Вікторович Янукович вдумливо відповів (лексику збережено): «Е-е-е… як вам сказать… — пауза секунд на п’ять. — Що стосується мене особисто, я скажу, що бюджет складається із засобів та можливостей багатьох громадян України, всіх громадян України. Тому, що стосується мене, то стаття бюджету — це дуже відповідальне рішення, і… мені хочеться в це вірити, що він буде продуманим і вдалим, цей бюджет».
Сергій Арбузов — перший віце-прем’єр-міністр України за президентства Януковича, близький товариш Олександра Януковича. Під час подій Євромайдану зник з України. Із 22 квітня 2014 року перебуває в розшуку МВС за звинуваченнями у зловживанні службовим становищем і привласненні державного майна в особливо великих розмірах. Сергій Арбузов не мав реєстраційного номера облікової картки платника податків, бо відмовився від нього з релігійних міркувань. На думку народного депутата України Володимира Ар’єва, «…це дає йому можливість здійснювати будь-які фінансові операції від свого імені без зазначеної системи державного фінансового моніторингу і без контролю податкової адміністрації».
Віталій Захарченко — міністр внутрішніх справ України за президентства Януковича. Швидке кар’єрне зростання Захарченка пов’язують із його наближеністю до старшого сина президента Януковича — Олександра. За безпосереднім наказом Захарченка співробітники МВС 20 лютого 2014 року застосовували вогнепальну зброю проти активістів Євромайдану. За результатами дослідження Інституту масової інформації та Незалежної медіа-профспілки, Віталія Захарченка визнано найбільшим ворогом української преси в 2012–2013 роках. Під час подій Євромайдану Захарченко втік до Росії, де переховується разом із Віктором Януковичем, колишнім генпрокурором Пшонкою й іншими членами «Сім’ї».
Олександр Клименко — міністр доходів і зборів України за президентства Януковича. Із 21 лютого 2014 року перебуває в розшуку Служби безпеки України.
Сергій Тимченко — голова Державного агентства земельних ресурсів.
Едуард Ставицький — міністр екології та природних ресурсів, пізніше — міністр енергетики та вугільної промисловості за президентства Януковича. За час перебування при владі зміг стати власником таких підприємств: ТОВ «Фаворит Систем», ТОВ «Кувейт Енерджі Юкрейн» (сьогодні відоме як ТОВ «Арабський Енергетичний Альянс Юей»), ТОВ «Голден Деррік» тощо. Із 24 березня 2014 року перебуває в розшуку. Під час обшуку однієї з квартир, яка до 15 березня 2014 належала Ставицькому, правоохоронці вилучили близько п’яти мільйонів доларів США готівкою, майже п’ятдесят кілограмів золота у злитках, а також коштовності, попередня вартість яких становить декілька мільйонів доларів. 20 листопада 2014 року народний депутат від «Блоку Петра Порошенка» Сергій Лещенко заявив, що один із найбільш розшукуваних спільників Віктора Януковича Едуард Ставицький став громадянином Ізраїлю, змінивши прізвище на Розенберг. «…Громадянин України, арешт якого санкціоновано по всій планеті, перетворився на респектабельного громадянина Ізраїлю. І, на відміну від Ставицького, власник паспорта на ім’я Едуард Розенберг може вільно подорожувати планетою», — зазначив Лещенко у своєму блозі на «Українській правді».
Сергій Курченко — «головний фінансист» «Сім’ї» Януковича; журналісти й окремі експерти називають його також «п’ятим елементом Сім’ї». Курченку немає й тридцяти, він народився 1985 року в малозабезпеченій родині в Харкові, навчався у звичайній середній школі. Однак фінансова група «ГазУкраїна-2009», яку він очолював упродовж двох років, досягла фантастичних результатів на нафтогазовому ринку. Маючи небачені пільги, «ГазУкраїна-2009» фактично монополізувала український ринок скрапленого газу. Більше того, наприкінці 2012 року Сергій Курченко, як справжній маститий олігарх, придбав футбольний клуб «Металіст» (Харків).
Звідкіля у 29-річного харків’янина із малозабезпеченої сім’ї гроші на купівлю одного із найкращих футбольних клубів української Прем’єр-ліги за останні роки? Пояснення таке ж, що й раніше: особисті зв’язки та дружба з Олександром Януковичем і Сергієм Арбузовим. Свій капітал Курченко збив, купуючи в держави за наднизькою, пільговою ціною скраплений газ і перепродуючи його для заправки автомобілів за ринковими цінами, зокрема й за кордоном (для цього Курченко придбав мережу газових заправок у Німеччині). Реалізація такої схеми призвела до недоотримання бюджетом України близько 1,6 млрд грн лише за дев’ять місяців 2012 року. Серед джерел доходів компаній Курченка — держзакупівлі. У 2011–2012 роках Курченко виграв державних тендерів на суму понад 4,5 млрд грн. Левова частка — це тендери «Нафтогазу» на постачання обладнання для дочірніх компаній: «Укргазвидобування», «Укртрансгаз», «Чорноморнафтогаз» та ін.
21 червня 2013 року група компаній «ВЄТЕК», що належить Сергієві Курченку, придбала 98 % акцій одного із найбільших медіа-холдингів України «UMH group», у складі якого — журнали «Кореспондент», «Forbes Україна», газети «Комсомольська правда в Україні» й «Аргументи і факти — Україна». Головний редактор «Forbes Україна» Володимир Федорін заявив, що продаж «Forbes Україна» структурам Курченка є завершенням проекту в нинішньому його вигляді. На думку редактора, основна мета покупця — заткнути журналістам рот перед президентськими виборами, відбілити власну репутацію та використати видання для вирішення питань, які не мають нічого спільного з медіа-бізнесом.
На сьогодні Курченко переховується в Росії, де, попри порушення українського законодавства, отримав громадянство РФ.
До складу «Сім’ї» також входять куми Януковича-старшого:
Микола Присяжнюк — міністр аграрної політики України в уряді Азарова, кум Віктора Януковича. Віктор Федорович — хрещений його сина Романа.
Присяжнюк представляв інтереси «Сім’ї» в аграрному секторі. Його діяльність пов’язують із приватною компанією «Хліб Інвестбуд», котра, за даними ЗМІ, належить іншому «регіоналу», вихідцю із Донбасу та давньому другові Януковича-старшого Юрію Іванющенку. Компанія «Хліб Інвестбуд» одержувала постійні преференції від міністра аграрної політики. Лише на експорті зерна компанія «Хліб Інвестбуд» у 2010–2012 роках заробила понад 1 млрд доларів: 280 млн у 2010–2011 та близько 700 млн у 2011–2012 маркетингових роках. Компанія «Хліб Інвестбуд» отримувала левову частку квот на експорт зерна, використовувала державні потужності, наприклад, елеватори, та навіть здавала їх іншим холдингам в оренду.
Міністр Присяжнюк із офіційною зарплатою в розмірі 16 тис. грн дозволяв собі їздити на роботу автомобілем «Maybach», вартість якого — 600 тисяч доларів.
Сергій Льовочкін — глава Адміністрації Президента, кум Януковича (Віктор Федорович хрестив його молодшого сина). Льовочкіна називають «тіньовим ляльководом», котрий відповідав за всі кадрові призначення в уряді та профільних міністерствах. Олігарх і нинішній голова Дніпропетровської облдержадміністрації Ігор Коломойський (про нього ми ще поговоримо) вважає Сергія Льовочкіна єдиним справжнім українським олігархом, котрий, попри незначний рівень задекларованих легальних доходів, контролює решту фінансових і промислових магнатів в оточенні Януковича (наприклад, Дмитра Фірташа, Юрія Бойка й ін.).
Віктор Пшонка — генеральний прокурор України. За даними ЗМІ, Віктор Федорович — хрещений його сина Артема, хоча Пшонка цю інформацію спростовував.
Призначений Януковичем голова головного наглядового відомства був представником славної суддівсько-прокурорської династії, представники якої, крім Генпрокуратури, «прикрашали» також парламент (син Артем Вікторович) і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (брат Микола Павлович). Під час роботи в Донецькій обласній прокуратурі саме Віктор Пшонка курував розслідування резонансного вбивства журналіста Ігоря Александрова, яке прокуратура безуспішно намагалася повісити на бомжа Юрія Вередюка. Коли шита білими нитками справа почала розвалюватись, Вередюк загинув за загадкових обставин. Александрова вбили незадовго до виходу телепередачі про сина Віктора Пшонки Артема, тодішнього заступника прокурора Краматорська, якого начебто сфотографували, коли він сидів, обійнявшись із місцевими бандитами.
У лютому 2014-го, відразу після втечі генпрокурора до Росії, журналісти пробралися до його особняка, розташованого у селі Гореничі Києво-Святошинського району Київської області. Зняте ними там дивує досі. Маєток Пшонки нагадує каліфський палац із «Тисячі та однієї ночі». В оздобленій золотом резиденції містилась величезна кількість дорогих ікон, картин, виробів із золота та діамантів, колекція холодної зброї, мощі різноманітних святих, а також украдений примірник старовинного Євангелія. Крім того, журналісти сфотографували безліч картин самого Пшонки. На одній із них колишнього генпрокурора зображено у вигляді… римського імператора Цезаря.
Серед вищезгаданих прізвищ немає прізвища Ахметова. Ринат Ахметов був близьким партнером Віктора Януковича із 1990-х років. Проте раніше його вважали старшим партнером. Із 2010, після того, як Янукович став президентом, Ахметов, безумовно, перетворився на партнера молодшого.
Молоді бізнесмени та рейдери із Донецька, котрих згуртував довкола себе Олександр Янукович, поступово обійняли всі ключові економічні посади в уряді, а також головний «силовий» пост міністра внутрішніх справ. Відтак почали скуповувати, загарбувати підприємства. Ці продажі не завжди були добровільними, зважаючи на те, що «Сім’я» контролювала правоохоронні органи, суди та податкову. У руках Олександра Януковича через Клименка, Захарченка та сім’ю Віктора й Артема Пшонок опинилася досконала система «відтискання» приватного бізнесу. Для повного щастя бракувало тільки кишенькового голови СБУ. Монополізація всіх силових і правоохоронних структур — МВС, податкової та прокуратури — дала змогу поставити процес «відтискання» чужого бізнесу на конвеєр. Колишня система, за якої захист від податкової можна було знайти в міліції, а від міліції — у прокуратурі, зазнала остаточного знищення: у 2010–2014 роках усі перераховані відомства належали до єдиної централізованої рейдерської системи, непоборної через можливість порушення абсолютно безпідставних кримінальних справ без жодних шансів довести рацію.
На 2010-й припадає остаточне завершення «бандитського» періоду первинного накопичення капіталів і його заміна «прокурорським». Відмінності між названими періодами полягали в тому, що до підприємців більше не приходили «братки» із бейсбольними битами: їхнє місце посів слідчий прокуратури із протоколом затримання чи постановою про арешт. При цьому нікому із «Сім’ї» навіть на гадку не спадало зберігати хоча б видимість законності.
Окрім рейдерських захоплень, дієвий спосіб накопичення капіталу членами «Сім’ї» — це державні тендери. Протягом президентства Януковича нормативні акти, що регулюють державні закупівлі, змінили так, що тендери стали непрозорими, доступними лише членам «Сім’ї» та лояльним щодо Януковича підприємцям із Партії регіонів, яких, безумовно, зобов’язували ділитися із «Сім’єю». За даними журналу «Форбс» (до того, як його придбали структури Сергія Курченка), на кінець 2012 року незаперечним тендерним чемпіоном у державних закупівлях був президент корпорації «Менеджмент ассетс компані» Олександр Янукович. 2013 року в лідери вийшов Ринат Ахметов, а Олександр Янукович опинився на другому місці із незначним відставанням.
Таблиця 3
«Тендерні лідери» в Україні за результатами 2013 року
№—Прізвище, ім’я — Загальна сума за виграними тендерами, млрд грн
1—Ринат Ахметов—72,995
2—Олександр Янукович—38,775
3—Дмитро Фірташ—11,018
4—Юрій Іванющенко—10,099
5—Олександр Тисленко—7,716
6—Юрій Бойко—7,278
7—Олександр Єфремов—5,028
8—Ігор Єремеєв—4,940
9—Степан Івахів—4,940
10—Сергій Лагур—4,940
Більшість осіб у списку вам уже знайома. Не сумнівайтесь, усі нові персоналії — Юрій Бойко, Олександр Єфремов, Олександр Тисленко й ін. — це найактивніші члени Партії регіонів. Єдиний олігарх, котрий формально не входить до клану Януковича, — це Дмитро Фірташ. Утім, лише формально.
2007 року, на прес-конференції, присвяченій презентуванню журналом «Кореспондент» щорічного рейтингу найбагатших українців, один із журналістів зронив цікаву репліку: «Ви написали про розмір статків Дмитра Фірташа, хоча насправді такої людини не існує». 2007-го в те, що бізнесмен Фірташ — це фантом, могли повірити не лише журналісти, але й досвідчені експерти. Мільярдер старанно уникав публічності. Навіть 2014-го достовірної інформації про нього напрочуд мало. Українське суспільство дізналося, що Фірташ існує, коли заснована олігархом компанія «RosUkrEnergo» стала посередником під час постачання російського газу до України та ЄС, а згодом — фактичним газовим монополістом в Україні.
Відомо, що Фірташ починав трудовий шлях водієм пожежної команди в пожежному відділенні Чернівецької взуттєвої фабрики. Наприкінці 1980-х зайнявся продажем продовольчих товарів, після чого переїхав із Чернівців до Москви, де, за словами самого Фірташа, започаткував енергетичний бізнес і налагодив торговельні зв’язки із Туркменістаном. 2 січня 1996 року — «буремні дев’яності» — Дмитро Фірташ дістав вогнепальне поранення під час «розборок» у ресторані «Європейський» у Чернівцях.