Мишка вхопилася за вербову гілку, що звисала над плотом, і обережно опустила у воду одну лапку.
— Ой! — скрикнула від несподіванки вона. Вода виявилася холоднішою, ніж Евридіка очікувала.
Щоб не випробовувати долю (а раптом навіть біля берега виявиться заглибоко), мишка вирішила не відпускати гілку. Вона занурювалась у річкову прохолоду, гойдаючись на гнучкій вербовій гілці. Це було до того незвично й цікаво, що хотілося купатись так без кінця. Але скоро її лапки стомилися триматися за віття дерева, і мишка мусила закінчувати водні процедури купанням. Та щойно вона намірилася застрибнути на палубу «Грому», як несамовито дмухнув вітер. Вербові коси скуйовдилися і, слухняно тріпочучи, подалися за вітром. Евридіка не втрималася і відпустила гілку. Сердешна мишка залетіла майже на середину річки і жбухнулася у воду з головою. Нещасна почала відчайдушно гребти всіма чотирма лапками і таки випірнула на поверхню.
На щастя, повз неї пропливала кинута кимось пластикова пляшка. Евридіка видряпалась на неї і обхопила гладенькі слизькі боки.
Течія дзиґою закрутила пляшку й стрімко понесла геть від плота.
Мишка спробувала гукати друзів на допомогу:
— Ониську! Одарочко! Хто-небудь! Допоможіть!
Проте її ніхто не почув, усі спокійно похропували на плоті, добачаючи солодкі ранкові сни.
Другим прокинувся Кузя. Він умостився на штурвалі й почав награвати щось на скрипочці.
Музика розбудила Ониська. Вуж солодко потягнувся і скомандував:
— Усім підйом! Час у дорогу! Евридіко, відв’язуй від верби вітрильника!
Решта членів екіпажу повставали і почали займати свої місця. Усі — крім Евридіки, яка, як ви знаєте, сиділа верхи на порожній пляшці, щомиті віддаляючися від «Грому».
— Евридіко! — гукнув Онисько. — Ти де?
Звісно, Евридіка не відповіла. Нарешті всі помітили, що її немає на вітрильнику.
— Може, вона навіщось попливла до берега? — стривожено спитала Одарочка.
— Вона ж плавати не вміє, — заперечив Джек.
— Що, навіть по-собачому? — не повірила Одарочка.
— Ні по-собачому, ні по-котячому, ні по-якому.
— Невже наша Евридіка потонула? — з жахом промовила жабка.
— Що ти! Не така вона мишка, щоб просто так, нікому нічого не сказавши, взяти й потонути, — відрубав Онисько.
Капітан вітрильника приклав до очей бінокля і почав роззиратися.
— Бачу! — радісно вигукнув Онисько. — Вона аж ген попереду на чомусь пливе.
— Така нетерпляча, — в’їдливо мовив Джек. — Могла б і дочекатися, доки ми прокинемося. І куди ото поспішати?..
— Я думаю, — не погодилася з ним Одарочка, — що Евридіка зовсім не збиралася нас кидати. Мабуть, з нею щось трапилося.
— Може, їй потрібна наша допомога, а ми тут теревені розводимо, — ніби мимохіть кинув Кузя.
— Саме так, — сказав Онисько. — Піднімаймо вітрило — і повний уперед!
«Грім» розпочав гонитву за Евридікою. Відстань між ними швидко скорочувалася, адже пляшка рухалася лише за течією, а корабель — ще й за допомогою свого лопухового вітрила.
— Ану ж, подивлюся, де вона там, — узяв бінокля Джек. — Ого-го! Ми її ніколи не наздоженемо: до неї щонайменше кілометрів сім.
— Що ти мелеш? — здивувалась Одарочка. — Я ж її бачу, вона вже осьдечки.
— Бреши-бреши, — недовірливо проказав жук, — я ж у бінокль дивлюся.
— Ониську, в тебе бінокль якийсь неправильний, — пристав до розмови Кузя.
— Бінокль правильний, — посміхнувся вуж, — це Джек в нього дивиться неправильно — іншим боком.
— І справді, — погодився Джек, прийнявши від очей бінокля. — Доброго ранку, Евридіко.
— Зніміть мене звідси! — загукала Евридіка з пляшки.
Їй кинули кінець швартової мотузки і витягли на борт вітрильника. Мишка навіщось прихопила і свого «човна», який урятував їй життя.
У трьох словах Евридіка розповіла друзям усе, що з нею трапилося.
— Наступного разу не купатимешся сама, — повчально сказала Одарочка, — це небезпечно.
— Так, але інакше я би не знайшла ось це, — мишка показала на пляшку.
— Подумаєш, великий скарб — пляшка, — глузливо буркнув Джек.
— Може, й скарб, — відрізала Евридіка. — Ви подивіться всередину.
У череві пляшки і справді щось було. Відкрутивши покришку, друзі витягли з Евридічиної рятувальниці папір, скручений трубочкою.
— Це лист, — повідомила мишка, розгорнувши його. — Ониськові…
— Мені? — роззявив рота вуж. — Ну, читай…
ВОЛОДАРЮ ЧУДЕСНОЇ МАКУЦИ