— Ага! А я вам що казав? — скрикнув Джек. — Оце вам холодна роса. Оце вам «ніхто не помирав»… Це ж і в нас може молока не ста… — проте зрозумівши, що бовкнув дурницю, жук замовк.
— Друзі, в нас же аптечка повна всіляких ліків, — сказав Онисько, незважаючи на Джека.
— Правильно, — озвався Кузя, — ми маємо спробувати допомогти бідолашній корові.
— Ми зараз! Ми все зробимо! — навперебій загомоніли Одарочка з Евридікою.
— По-моєму, це підійде, — Одарочка витягла з медичної скриньки гірчичники.
Корова лягла на землю, щоб мишці з жабкою було зручніше її лікувати. Евридіка мочила жовтаві папірці в гарячому чаї з липовим медом, а Одарочка густо наліплювала їх на вим’я та дійки Черешні. Невдовзі застуджене вим’я нагадувало валізу, обклеєну лейбами готелів.
Під час процедури друзі розповіли новій знайомій, чому вони і як подорожують.
— Знаєте, я покажу вам коротку дорогу до лісу, — пообіцяла Черешня. — Завтра… якщо, звичайно, зустрінемось.
Корова знову спохмурніла.
— Не переймайся, — намагався розрадити її Кузя, — зустрінемось.
Друзі вирішили розбити табір і дочекатися завтрашнього ранку, щоб дізнатися про долю Черешні.
Наближався вечір. Корова мала повертатися з пасовиська додому. Настав час прощатися з друзями.
— Ну, бувай, — сказав Джек. — Старайся там, не шкодуй того клятого молока.
— Мені вже краще, — з надією мовила корова, — може, все буде гаразд…
— Неодмінно, — підбадьорила її Одарочка.
— Що ж, до завтра, — попрощалася Черешня, обвела всіх своїми великими печальними очима і пішла до села.
Наступного ранку Черешня не прийшла на луки. Друзі так її виглядали, так чекали… Онисько навіть у бінокль дивився — марно, корови не було. Сонце вже досягло зеніту, а вона все не йшла.
— Не допомогли, мабуть, наші гірчичники, — скрушно мовила Одарочка. — Що ми ще могли зробити?..
— Не впадаймо у відчай, — намагався бути спокійним Онисько. — Може, вона ще прийде, може, щось її затримало.
— Якби ж то, — протягнула Евридіка. — Якщо вона не прийде, я цього не переживу.
— Слухайте, а ходімо до села і все з’ясуймо, — подав ідею Кузя.
— Правда, — підтримав його Джек. — Немає гіршого, ніж сидіти на місці й чекати.
Без вагань компанія вирішила трохи змінити свій маршрут і завернула в бік села.
Дорогою друзі навіть не розмовляли. Кожен лишався наодинці зі своїми думками. Невеселі помисли змінювалися найсвітлішими сподіваннями і навпаки: над гарними сподіванками враз чорною хмарою нависали моторошні видива.
Усі так занурилися в свої думки, що ледь-ледь не врізалися в ноги коневі, який пасся собі на прилуці.
— Дивіться, — сказав Кузя, — кінь.
— Ого, який величезний! — трохи злякалася Евридіка.
— Кінь як кінь, — трохи зверхньо кинув Джек. — Мої американські родичі на родео ще й не таких жеребців приборкують.
— На чому? — перепитав Онисько.
— Кажу ж, на родео. Це коли ковбої сідають верхи на необ’їжджених жеребців, а ті намагаються скинути з себе небажаних вершників.
— А навіщо це? — спитала Евридіка.
— Щоб довести, що ти справжній ковбой, — випнув груди Джек. — В Америці є навіть така приказка: ковбойському роду нема переводу.
— Ну, коли ти такий ковбой, то поговори з цим конем — може, він чув щось про Черешню, — сказав Кузя.
— Та… — знітився колорадський жук, але побачивши, що друзі ось-ось засумніваються в його благородному ковбойському походженні, швидко додав: — Запросто. Коні — це моя стихія.
Жук набрався хоробрості і загукав:
— Агов! Шановний мустангу! Ти не знаєш, часом, корову Черешню?
Кінь довго вдивлявся у траву попід ноги, доки нарешті не побачив чудернацьку компанію. Перед ним були вуж, мишка, жабка, жук і, здається, ще хтось — такий малий, що жеребець не був упевнений, чи справді той хтось там є, а чи то якась травинка.
«Якщо то травинка, — міркував кінь, — треба не забутися її потім з’їсти. Вона така товстенька. Мабуть, сокови-ита-а-а!»
— Ви щось питали про Черешню? — уголос поцікавився кінь. Вочевидь, йому сподобалося таке шанобливе звертання.
— Еге. Ти її знаєш?
— Аякже, ми ж із нею з одного двору, в одному хліві живемо — майже родичі, — відповів кінь. — Мене, до речі, Гнідим звуть.
— Дуже приємно познайомитися, — чемно сказала Одарочка, — а я Одарочка. А це ось-до — Евридіка, Онисько, Джек і Кузя.
— Значить, то таки не травинка, — розчаровано проказав жеребець. — Головне — про це пам’ятати…
— Що ти кажеш? — не розчула жабка.