— Та то я про своє, про кінське, — ніяково відповів Гнідий. — То що ви хотіли дізнатися про Черешню?
— З нею все гаразд? — спитав Онисько. — Чому вона не прийшла сьогодні на пасовисько?
— О, це ціла історія, — відповів кінь, — а мені вже час додому.
— То, може, хоч дозволиш мені трохи проїхатись у тебе на спині? — спитав осмілілий Джек. — Нам, ковбоям, просто необхідно час від часу приборкувати одного-двох норовистих жеребців.
— Я не дуже норовистий, та й приборкувати мене не треба, — посміхнувся Гнідий, — а от проїхатися — чого ж, можна. Залазьте всі — завезу вас до Черешні, коли вона вам так потрібна, а дорогою розповім усю вчорашню історію.
Друзі з радістю пристали на пропозицію. Авжеж, вони ніколи в світі не каталися верхи.
Навіть ковбойський нащадок Джек сідав на коня вперше.
Зручно вмостившись на широкій спині Гнідого, всі з нетерпінням чекали розповіді.
— Сталося ось що… — почав кінь, повагом прямуючи додому…
— Учора надвечір, повернувшись із паші, стою я в хліві, жую собі неквапом траву, що господар завбачливо поклав у ясла. Тут і Черешня прийшла. Стала на місце, похнюпилась і стоїть. Ні вона кому ані слова, ні до неї хто анічичирк. А хлівом нашим уже кілька днів чутка ходила: буцім Черешню завтра мають того, до зоопарку… тю-тю… Вона з тиждень вже молока не давала зовсім, от господар наш, дядько Степан, і вирішив… Словом, ціле іго-горе. Про що там балакати… остання ніч, виходить, у бідолахи.
Тут і хазяйка наша прийшла, дядькова жінка. Без дійнички: що її марно носити, молока все одно катма…
— Що ж ти, — каже, — Черешенько, захворіла? Дай хоч подивлюся на тебе востаннє. — А сама сльози хустиною втирає. Гарна наша хазяйка жінка — добра, лагідна.
Постояла трохи, зітхнула важко й пішла до хати спати.
Трохи згодом і ми всі: кури на сідалі, кабанчики — Хряк із Хрюндиком — у клітці та й я дрімати почали. Сон нас поборов.
Аж тут щось як задзюрчить, як забризкає на всі боки! Поки спросоння розчумав, то молоко вже й копита закрило.
Серед ночі у Черешні молоко пішло. Само — навіть доїти не довелося. З усіх дійок летить, як скажене, та таким напором, ніби хтось крани повідкручував і назад не закрутив. Не знаю, чи то так перехвилювалася бідолашна, чи, може, вже стільки того молока назбиралося, а бачу, що в хліві молочний потоп намічається.
Тут і кури недобре відчули, кричати почали:
— Куд-куд-куд-куди ллєш молоко-ко-ко?!.. Куд-куд-куд-куди?!
Тільки Хрюндик з Хряком, бачу, задоволені. Хлебчуть з підлоги молоко, аж за вухами лящить.
А Черешня стоїть приголомшена, лише на всіх своїми великими очима винувато зиркає.
На вулиці собаки гавкіт здійняли: почули ґвалт у хліві.
Тут господар прибіг. Побачив таке діло — по дійничку до хати кинувся. Та хіба ж тут дійничкою запоможешся! Одне відро набрав — повиливав молоко у банки, друге набрав — повиливав, третє — каструлі всі заповнив… а молоко не зупиняється.
Зранку приїхав Баран знайомою конячкою. Ні, не справжній баран, а чоловік один, який молоко по людях збирає і на маслозавод відвозить. У нього просто прізвисько таке — Баран. Подивився він на все, що в нас діється, й каже:
— Ні, мені тут робити нічого. Вам цілу цистерну треба…
Тільки він не так сказав, а якоюсь особливою мовою, матюкальською чи що. Така дивна мова — більшість слів незрозумілі. Його за ту мову, мабуть, і охрестили Бараном.
А потім я пастися пішов. Не знаю, чим там усе скінчилось, але до зоопарку тепер Черешню не повезуть.
Друзі слухали і не знали, радіти їм за Черешню чи дивуватися. Коли це бачать — вантажівка від села край луки їде, а на кузові — Черешня.
— Ой! — скрикнула Одарочка. — Таки везуть.
— Тримайтеся! — гукнув Гнідий. — Зараз наздоженемо!
Він загалопував за машиною. Всі його пасажири, як могли, трималися за гриву. А Джек вигукував:
— Ц-це же… с… справжнє ро-ро-родео!
Коли кінь наздогнав вантажівку, Черешня дуже зраділа, побачивши на спині в жеребця своїх друзів.
— Давайте сюди! — гукнула вона і подала їм свого довгого хвоста.
Всі повидряпувалися по хвості до корови.
— Знаєте, я така рада вас бачити, друзі! — посміхалася Черешня.
— Яка мужність! — захоплено вигукнув Кузя. — Такий драматичний момент життя, а ти не втрачаєш гарного настрою. Я обов’язково напишу про твій героїзм пісню.
— Ти про що це? — округлила очі корова.
— А хіба тебе везуть не до зоопарку? — спитала Евридіка.
— Ой! Я ж забула, ви нічого, знаєте, не знаєте.
— Чому це не знаємо? Гнідий нам дещо розказав, — заперечив Онисько.
— Але ж не все. Він пішов, коли почалося найцікавіше.
— То куди ж тебе все-таки везуть? — не терпілося дізнатися Одарочці.
— У місто, — гордо повідомила Черешня, — але, знаєте, не туди, куди раніше хотіли, а на ВДНГ.
— Це ти, часом, не матюкальською мовою сказала оте венеге? — спитав Онисько.