— Пояснюю: мене везуть на Виставку досягнень народного господарства, скорочено — ВДНГ.
— А там те… як його… не тю-тю? — насторожено спитав Кузя.
— Там ого-го! — поважно відповіла корова.
— То розкажи нам, — попросив Онисько, — що з тобою трапилося, чого Гнідий не бачив? Чого ти такого досягла?
— Гаразд. Сподіваюся, що встигну закінчити розповідь, поки виїдемо на дорогу.
— А навіщо поспішати? — знизав плечима Джек.
— Бо на дорогу вантажівка виїде під самим лісом. Вам же до лісу потрібно?
— І справді, — погодився жук. — Ну, то розказуй швидше.
— Отже, завдяки вам, друзі, пішло в мене молоко. Не просто пішло, знаєте, а можна сказати, поперло.
…Коли в молоковозі цистерна була майже повна, господар знову подзвонив на маслозавод і викликав ще один молоковоз. Директор заводу другу машину надіслав і в Академію наук зателефонував: незвичайна корова, мовляв, приїдьте подивіться.
Я, знаєте, відчуваю, що вже молока менше в мені, проте зупинити його не можу.
Прибув молоковоз, примчав професор з Академії наук, розумний — страх, в окулярах, а за ним, знаєте, журналістів із телебачення з камерами понаїхало повен двір.
Професор походив кругом мене, в очі мені, знаєте, ліхтариком посвітив, у рота зазирнув, вим’я помацав… потім щось задоволено занотував у товстий блокнот, оправлений шкірою, й почав допомагати молоко до цистерни носити.
Телевізійники знімали мене з усіх боків. Деякі в дядька Степана інтерв’ю брали, про мій раціон розпитували, дехто жмені під струмені молока підставляв і куштував його. Хвалили, знаєте…
Потім пофесор сказав, що у мене якийсь, знаєте, там синдром, рідкісне явище, коли молоко не згортається. Тому він зробив мені спеціальний укол.
Через деякий час ліки, знаєте, почали діяти — з дійок спочатку полилася сметана, потім полізло хвилястими стружками масло, а згодом воно й зовсім на плавлений сирок «Дружба» перетворилося, й дійки тією «Дружбою» закупорило. Молоко нарешті зупинилося.
Хряк і Хрюндик на це такими, знаєте, зажуреними очима дивилися. Мабуть шкодували, що не можуть нових ласощів скуштувати — нема вже куди.
Усі, знаєте, зітхнули полегшено, а дядько Степан навіть спітніле чоло рукавом утер. Це вам не жарт, знаєте, — цілу ніч молоко носити. Тільки наші кабанчики, видно, були незадоволені тим, як розгорнулися події. Вони ж думали, що тепер щодня молоко з підлоги хлебтатимуть. Але навіть хрокнути на знак протесту вже не могли — так переїли.
Усі хотіли вже розходитися у справах, аж тут один кореспондент каже:
— Я випив зараз молока — і в мене нежить страшний пройшов. Я його тиждень нічим вилікувати не міг, відколи застудився минулих вихідних на риболовлі, а тут — як рукою зняло.
Професор давай аналіз молока проводити. І знайшов, знаєте, в ньому якусь речовину, що нежить зі світу зводить. Ось так. Це ж через ваші гірчичники, знаєте…
Зрадів надзвичайно професор, підійшов до мого хазяїна й каже:
— На ВДНГ вашу корову відправляємо. Негайно.
— Добре, — погодився хазяїн, — я все одно вже машину до міста замовив.
Приїхала машина, мені допомогли залізти в кузов — сам професор підсаджував, — а далі ви все знаєте.
— Як гарно, що все так чудово скінчилося, — заплескала в лапки Одарочка.
— Я щаслива! Спасибі вам, друзі, — сяяла Черешня. — Жаль, що скоро доведеться прощатися.
— Нічого, — сказав Онисько, — може, ще побачимося.
— Може, — з великих очей корови покотилися сльози.
— Слухай, Черешне, — раптом сказав Кузя, — я, здається, знаю, звідки в тебе таке фруктове ім’я.
— Ой, як цікаво, — стрепенулася корова.
— Я весь час про це думав і тільки зараз здогадався. Усе через твої очі: вони такого кольору, як стиглі черешні. Я навіть пісню одну про твої очі знаю:
— Дякую, Кузю, ця пісня відтепер буде моєю улюбленою. А ось вже й ліс. Вам пора.
— Зачекай, а ти в місті довго будеш? — раптом запитав Онисько.
— Професор сказав, що до вечора постою там, на Виставці, а на ніч мене додому відвезуть. І завтра ще день.
— Ото накатаєшся на машині, — з легкою заздрістю сказав Джек.
— А назад тебе цією ж дорогою повезуть, — знову спитав Онисько, — під лісом?
— Тут до міста один шлях, — корова не розуміла, до чого веде вуж.
— Я тут подумав… — Онисько зам’явся. — Словом, ми ніколи не були в місті.
— Ти хочеш сказати… — здогадалася Евридіка…
— Я хочу сказати, що коли випадає така чудова нагода влаштувати екскурсію до міста, то маємо скористатися. Тим паче, що ввечері ми все одно будемо в бабусі.
— Ур-р-ра-а-а!!! — несамовито закричали всі, підстрибуючи від радощів на кузові.
А найголосніше кричала і найвище підстрибувала корова Черешня.
До міста доїхали швидко. Ні Онисько, ні його товариші зроду-віку не бачили нічого подібного. Просто вражали уяву височенні багатоповерхові будинки, широкі вулиці, тисячі автомобілів, що гули, ревіли, сигналили на пішоходів… Вбирали очі різнокольорові рекламні щити, грайливо підморгували триокі світлофори, блищали на сонці вітрини магазинів, кудись поспішали люди…