— Ось він! — загукав Шнуркогриз.
— Хапайте його! — підхопили інші.
— З нього почнемо, а потім зжеремо тих, що в бачку!
Бідолаха Кузя вже зрозумів, що в нього нічого не вийшло. І найприкрішим було те, що він не міг заманити пацюків у пастку, бо гризуни були далеко швидшими за нього. Малий утікав, як тільки міг хутко, при цьому не припиняючи грати, але… Але раптом з його переслідувачами щось трапилося. Тієї миті, як хробачок зіграв останню ноту вальсу, пацюки навіжено заверещали і в страшних корчах попадали на землю.
Від несподіванки Кузя остовпів. Він не міг збагнути, що ж так подіяло на щурів. Поволі пацюки почали приходити до тями і спинатися на лапи. Кузя знову кинувся навтьоки. Дуже швидко він почув у себе за спиною важке смердюче дихання оскаженілих тварюк. Він чув, як стугонить земля під їхніми брудними лапами, відчував ненажерливі погляди ворогів, і в ту хвилю, коли зрозумів, що зараз над ним зімкнуться страшні пацючі зуби, у хробачка враз сяйнув здогад. Він збагнув, що змусило тих виродків посипатися на землю від болю. Хробачок не знав, чому, але так на них подіяла… нота «ку». Так-так, та сама, що її якось Кузя мимохіть винайшов, коли складав «Вальс картопляного цвіту».
Часу на роздуми не було, тому музикант черкнув смичком по струні, і ніч розітнула несамовита, пронизлива «ку». Одразу за нею в темряві розлігся не менш пронизливий вереск десятків щурячих пельок.
Відкрита каналізація була вже недалеко. Кузя поспішав до омріяного тротуару. Ще двічі хробачкові доводилося відправляти в музичний нокаут розлючену і збиту з пантелику пацючу братію. Діставшись каналізації, він став за небезпечним отвором і знову почав грати вальс.
Пацюки бігли самісінько на Кузю і, засліплені люттю та болем, один за одним падали у прірву.
Коли останній щур загув під землю, Кузя сів на асфальт, витер спітніле чоло, поцілував свою скрипочку і полегшено зітхнув. Трохи перепочивши і оговтавшись, малий попрямував до своїх друзів.
Місто огорнула тиха ніч.
Онисько, Джек, Одарочка та Евридіка сиділи в темному задушливому сміттєвому бачку серед різного непотребу.
— Ну і тхне тут, — затулив носа Джек, — вчадіти можна.
— Твоя правда, — кивнув Онисько, — не барвінком пахне.
— Що ж буде з Кузею? — стурбовано мовила Одарочка. — Ті гицелі його не пожаліють, коли знайдуть у рюкзаку.
— Може, не знайдуть, — з надією сказала Евридіка.
— Якби ж він сидів тихо-тихо, як горличка у гнізді, то не знайшли б, — сказала жабка.
Цієї миті до них долинули звуки скрипки.
— Він збожеволів! — вигукнув Онисько сам не свій. — Йому що, жити набридло?
— Припини, Кузику! Припини! — зашепотіла Одарочка.
Але мелодія, спершу боязка, а відтак щораз упевненіша, заповнювала вечірнє місто.
— «Вальс картопляного цвіту», — замріяно мовив Джек. — Але навіщо він це робить?
— Мабуть, вирішив зіграти востаннє. Перед смертю, — зронила сльозу Евридіка.
— Не кажи так, не кажи, — й собі заплакала Одарочка.
— Ану припиніть нюні розпускати! — гримнув на мишку з жабкою Онисько. — Кузя не з таких, щоб здаватися без бою. Я впевнений: це якась його хитрість, він щось придумав.
— Які там хитрощі, — безнадійно кинув Джек. — Навіщо себе обдурювати? Ну що він зробить проти цілої зграї пацюків, маючи на озброєнні саму скрипку. Тих потвор музикою не розчулиш, нотою «ку» не здолаєш…
Ще ніколи в житті друзям так не хотілося, щоб жук помилявся…
Онисько спробував щось заперечити, але що саме він сказав, ніхто не почув: наступної миті друзі ледь не поглохли від страшного лементу, що долинув знадвору.
— Боже мій! Це Кузя! Вони його впіймали! — захлинаючись сльозами, скрикнула Одарочка.
— Дурниці кажеш! — зупинив її Онисько. — Ти чула, щоб Кузя колись так верещав?
— А по-моєму, це кричать пацюки, — загорілися очі в Евридіки, — тільки вони можуть так бридко верещати.
— Вони хочуть налякати бідолашного Кузю! — ніяк не могла заспокоїтись Одарочка.
— Не схоже, — міркував Джек, — більше схоже на те, що це пацюки до смерті чимось налякані. Можливо, їм навіть нестерпно боляче…
— То, може, Кузя їх лупцює? — Одарочка витерла сльози подолом спідниці.
— Як ти собі це уявляєш? — спитав Онисько. — Навіть моя бурхлива фантазія не здатна таке виплодити.
Якийсь час було тихо. Потім вже десь далі щось виснуло, а тоді знову почувся скажений вереск.
— Я можу помилятися, але мені здалося, що це була нота «ку», — сказав Джек.
Потім усе стихло. Скільки друзям довелося сидіти в темряві, вони не знали, бо навіть вдалося трохи задрімати. Усі прокинулися від гучного бадьорого співу:
— Гей, друзі! Як ви там?! — вражені полонені почули такий милий і знайомий голос Кузі.
— Кузю!!! — хором закричали вони. — Ми ту-у-ут!
— Ти живий?! — загукала Одарочка.
— Начебто, — відповів хробачок. — Зараз я спробую вас визволити.
Він поклав на землю скрипку зі смичком, виліз на покришку сміттєвого баку й зазирнув у шпаринку.
— А де пацюки? — спитав Онисько.
— Я розібрався з ними, — гордо відповів Кузя і знову заспівав: