— А ми все одно його перші знайшли! — не поступалися кравчики. — Ми будемо з нього кубла вити у норах. — Вони дружно вхопилися за хвіст Ониська і підтягли його вже майже до самого входу однієї нори.
— Ще чого! — вигукнула Евридіка. — Он з картоплиння вийте чи з пирію. А Ониська ми забираємо.
Одарочка з Евридікою вхопилися за Ониська з боку голови і щосили потягли на себе.
Кравчики теж не збиралися здаватися і цупили здобич до себе. Онисько натягся, як струна, здавалося, він ось-ось не витримає цього впертого перетягування і перетвориться з одного середнього вужа на двох вужиків. Але жабці з мишкою не потрібні були два вужики, їх цілком влаштовував один — Онисько. Тому подруги смикнули його з такою силою, що жуки попадали в грязюку і розтисли щелепи.
Невдоволені й сердиті, кравчики поховалися в норах, вони не наважилися вступати в бійку з більшими за себе мишкою та жабкою.
Ониська принесли додому і вмостили у ліжку. Одарочка поклала йому на лоба компрес із настоянки квітів коров’яку, а Евридіка натерла спину соком хрону — щоби не застудився.
Надвечір бідолаха прийшов до тями.
— Знаєте, я сьогодні потрапив під справжній метеоритний дощ! — хвалився він сусідам. — Якби на моєму місці був хтось не такий спритний — навряд чи йому пощастило би вибратися з тієї халепи живим…
Одарочка з Евридікою тільки мовчки посміхалися. Вони були задоволені, що все скінчилося добре. А про кравчиків Ониськові вирішили поки що нічого не говорити.
Як ви вже знаєте, хробачка Кузю хлібом не годуй — дай на скрипочці пограти. Тим паче, що хробачки хліба не їдять. Та й на скрипках, правду кажучи, не всі грають. Але принаймні одного такого ми з вами знаємо.
Сьогодні Кузя з самого ранку був дуже радісний і навіть схвильований. Ще б пак! Адже він щойно закінчив свій новий твір — «Вальс картопляного цвіту». Ба більше — хробачок винайшов нову ноту. Так-так, не дивуйтеся.
Усім відомо, що існує сім нот: «до», «ре», «мі», «фа», «соль», «ля» та «сі». А Кузя ненароком придумав іще одну. Він грав заключні акорди свого нового вальсу, і, коли мав зробити останній порух смичком, щоб зіграти фінальну ноту «ля», у нього нестерпно засвербіло підборіддя. Через це музикант мимоволі зіграв не «ля», а якусь зовсім незнайому ноту. Вона прозвучала хоч і незвично, але так доречно, що Кузя спочатку нічого й не второпав, не міг повірити, що він щойно зробив відкриття. Для певності Кузя спробував ще раз видобути зі своєї скрипочки дивний звук. Вийшло! Знову й знову він грав несподівану ноту, аж поки переконався, що вона насправді існує і що вона таки нова.
На радощах Кузя кинувся поділитися сенсацією з друзями.
Спочатку він натрапив на Ониська, що ніжився на сонечку неподалік соняха.
— Ониську! Ониську! Я ноту винайшов! Нову ноту! Ось послухай!..
Вуж знехотя розплющив одне око.
— Яку ще ноту? — голос Ониська був сонним і невдоволеним.
— Ну, як… — знітився Кузя. — Ноту… я ще не знаю, як вона називається…
— Не зараз, Кузю, не зараз, — ліниво озвався Онисько, — я дуже зайнятий…
— Зайнятий? Ну, гаразд, я прийду пізніше.
— Так, пізніше… — позіхнув Онисько і заплющив око.
Хробачок поспішив далі. Скоро він угледів жука Джека. Той саме, зосереджено сопучи, підгортав картоплю.
— Привіт, Джеку, — тихо привітався Кузя. — Хочеш, я тобі новий вальс заграю?
— Не зараз, друже! — Джек розігнув спину й витер спітніле чоло. — Бачиш, у мене тут свій вальс — картопляний. Не до тебе наразі.
— Добре, — зітхнув Кузя і подався до Евридіки. — Мій вальс, до речі, теж доволі-таки картопляний…
Коли хробачок заповз до хатки Евридіки, мишка вишивала полотняну наволочку на подушку.
— Евридіко, — несміливо почав Кузя, — ти, мабуть, теж зайнята?
— Не те слово, любий. Ось останню квітку мушу закінчити. Дванадцять хрестиків рожевою заполоччю і вісімнадцять зеленою, — зацокотіла Евридіка, не полишаючи роботи.
— Ну то я піду собі, — похнюпився Кузя і подався до виходу.
— А що ти хотів?! — гукнула йому навздогін мишка.
— Я ноту нову винайшов, — з надією в голосі промовив Кузя і зупинився. — Заграти?
— Ой, ніколи мені, любий, ще он стільки хрестиків покласти треба. До того ж рожева заполоч закінчується… біда…
Одарочка шаткувала капусту на борщ, тому одразу не помітила Кузю, що невпевнено застиг на порозі.
— Одарочко, — врешті зважився заговорити Кузя, — я «Вальс картопляного цвіту» закінчив і нову ноту винайшов…
— Добре, добре, — відповіла жабка, — але я зараз така затуркана! Вже он вода кипить, а в мене ще бурячки не покришені, картопля не почищена… Заходь пізніше… на борщ.
Кузя, ледь не плачучи, повернувся додому, сів на ґаночку й зажурився: «Я щодня граю, граю з ранку до вечора, пишу музику, навіть нові ноти винаходжу… А це нікому не цікаво і не потрібно… Ніхто жодного разу не похвалив моєї музики, не попросив заграти…»
— Не гратиму більше ніколи, — вирішив Кузя й поклав скрипочку на траву.
Ониськові і не дрімалося, і не мріялося. Думки плуталися, намагалися вчепитися одна за одну, щоб викликати в уяві мрійника якусь чудернацьку, фантастичну картину, але… Чогось бракувало. Так, пропало щось, що завжди допомагало зв’язати ті думки докупи, те, за що вони чіплялися… Це навіть почало дратувати Ониська. Щоб якось розвіятися, він вирішив з кимось поговорити.
Найближче був Джек, тому вуж поповз до нього.
— Працюєш? — запитав Онисько жука.
— Працюю, та щось не дуже робота в’яжеться, — відповів Джек. — Чогось мені наче не вистачає.
— Дивно! — вигукнув Онисько. — Мені те саме здалося: щось не те сьогодні, все не те.
— І що б воно означало? — промовив жук. — Ходімо до Евридіки, може, вона нам пояснить…
Евридіка сиділа на краю ліжечка і плакала.