Будберг виразно глянув на Лаубаха:
— Негайно забороніть це робити, лейтенанте! Якщо ми говоримо про знищення, то це не означає, що повинні перетворювати на попіл усе поспіль.
Будберг підняв ще кілька аркушів гербового паперу, швидко пробіг очима:
— Немає сумніву, росіяни залишили тут морський архів. Німеччині він може знадобитися, як і Бурштиновий кабінет у тутешньому палаці. Ви почали його демонтаж?
— Так. Солдати пакують його в ящики[1].
— Архіви — це та сама пам'ять. Вона зберігається не в кірці сірої речовини, а в документах. За ними, цими архівами, ми доведемо нащадкам свою правоту. Ви це засвоїли, лейтенанте?
Лаубах притис руки до стегон.
— На жаль, мені нема коли зараз турбуватися архівами. А колись я з інтересом вивчив історію Росії.
— У вас така освіта! — вирішив підлеститися Лаубах, що вже звик до просторікувань шефа, і Будберг клюнув на цей гачок, самовдоволено кивнув головою:
— Свого часу я захоплювався працями Гобіно, Лапуха, Вольтмана, Шпенглера і Фрейда. Звичайно, не проминув і вчення Дарвіна про роль природного відбору. В жорстокій боротьбі за існування виживали тільки сильні нації. Ви помітили, лейтенанте, що в ті часи, коли гинули імперії Ассірії і Вавілона, германці вже бачили зорю своєї історії. Великий Рим, підкоривши Елладу, поширив спою могутність на всю Європу, Північну Африку та провінції Азії. Здавалось, не було сили, щоб подолати його залізні легіони. В Римі не сприймали всерйоз напівдиких племен германців. Та саме ці племена зруйнували велику державу. Тільки в жилах цих племен текла гаряча молода кров завойовників. Сини біблійного Яфета знайшли своє ідеальне втілення в германцеві. І ми повинні підняти ім'я германця на своєму прапорі.
Лаубах переступив ногами, немов застояний кінь, рипнув паркет.
Майор Отто Будберг різко повернувся до лейтенанта:
— Вам не до снаги маленький екскурс в історію?
— Що ви, пане майоре! — вигукнув Лаубах. — Я солдат і готовий виконати будь-який ваш наказ.
— Окрім беззаперечної готовності, ви повинні зрозуміти загальні ідеї.
— Я розумію…
— Ви вільні. — Будберг сухо попрощався й подумав: «Цей баварський нетопир ні біса не зрозумів. Та й не тільки він. У молодого покоління німців забетонували мізки. Де дух, де світогляд? Фюрер, на жаль, недооцінює цього фактора. Для держави керівною повинна стати ідея, а не наказ! Марксисти добре засвоїли це, стверджуючи, що, коли ідея оволодіває масами, вона стає матеріальною силою. З ідеєю легко, зручно і вигідно жити…»
Будберг відчинив двері й покликав денщика:
— Максе, принесіть із підвалу ще паперу, поки його не замкнув Лаубах!
«Цікаво подивитись, що там ще залишилося…»
До самісінької темряви Головін спостерігав за лінією німецьких окопів. Особливої активності гітлерівці не виявляли. Судячи з того, як ревли трактори й гуркотіли дошки, вони підвозили будівельні матеріали. Мабуть, споруджували дзоти, укріплювали глиняні стіни окопів, збираючись перебути в них зиму, аж поки голод зморить усіх ленінградців.
Неподалік тихо й скупо перекидалися словами солдати бойової охорони:
— Вдома як?
— Живі наче.
— А мої там залишились.
— Невже близько?
— Я по цей бік дроту, вони по той…
Головін зацікавився, спустився з бруствери і підійшов до бійців:
— Хто з вас тутешній?
— Я, товаришу молодший лейтенанте, — подав голос молоденький солдат у новій, необношеній шинелі. З-під каски виглядав п'ятачок носа і пухлі, обкидані застудою губи. — Кондрашов моє прізвище. Олексій.
— У Пушкіні жили?
— Атож. Тут у мене батько з дідом лишились, а мати із заводом евакуювалася.
— Батько хто?
— Інвалід після громадянської, а дід зовсім не ходить.
— Будинок далеко?
Кондрашов витягнув тонку шию:
— О-о-он біля верби…
«А можна ж що-небудь придумати», — зрадів Головін і пішов порадитися до командира роти.
Капітан Зубков вечеряв. На круглому столі стояв казанок із рідкою ячмінною кашею і кухоль чаю.
— Даруйте, зайду пізніше, — знітився Головін.
— Заходь, коли прийшов. Їв?.. А все одно голодний. Нікітичу, організуй!
Ординарець поставив поряд другий казанок і поклав ложку.
— З чим прийшов?
— У мене довга розмова, Олексію Сергійовичу, — промовив Головін, прилаштовуючи шапку на колінах.