— Чудово. Місце народження?
— Столиця Сіаму.
— Батьки живі?
— Ні, померли.
— В нього є брати й сестри?
— Ні, він одинак.
— Чудово. З цих пунктів відомостей досить. Тепер, будь ласка, опишіть зовнішність слона і при цьому не забудьте жодної подробиці, хоч би якої незначної,— тобто незначної з вашого погляду. Для людей мого фаху не існує незначних подробиць.
Я заходився розповідати, а він записувати. Коли я закінчив, він сказав:
— Тепер слухайте. Якщо я припустивсь якоїсь помилки, виправте мене.— І він прочитав: — «Зріст дев’ятнадцять футів; довжина від тім’я до основи хвоста — двадцять шість футів; довжина хобота — шістнадцять футів; довжина хвоста — шість футів; загальна довжина, включаючи хобот і хвіст,— сорок вісім футів; довжина іклів — дев’ять з половиною футів; вуха — у відповідності з загальними розмірами; відбиток ноги нагадує відбиток поставленого сторч у сніг барила; колір слона брудно-білий; в кожному вусі по дірці для прикрас завбільшки з тарілку; слон має звичку поливати водою глядачів, а також бити хоботом не тільки знайомих, а й незнайомих; припадає на праву задню ногу; під лівою пахвою рубець від давнього нариву; коли слона вкрали, на ньому була башта з місцями для сидіння на п’ятнадцять персон і парчевий чепрак завбільшки з килим середніх розмірів».
Ніяких помилок я не помітив. Інспектор Блант подзвонив, віддав цей опис Елрікові і сказав:
— Негайно надрукувати в п’ятдесяти тисячах примірників і розіслати в усі відділення поліції та в усі ломбарди, що є в країні.
Елрік пішов.
— Гаразд. Поки що все йде чудово. Тепер мені потрібен фотознімок вашої власності.
Я дав йому фотографію. Він критично вивчив її і зауважив:
— Обійдемось і цією, коли кращої нема. Тільки тут він скрутив хобот і сунув у рот. Шкода! Це розраховано на те, щоб навести на хибний шлях, бо ваш слон звичайно не держить хобот у такому положенні.— Він подзвонив.— Елріку, вранці розмножити цей знімок в п’ятдесяти тисячах примірників і розіслати разом з описом прикмет.
Елрік пішов виконувати наказ, а інспектор звернувся до мене:
— Треба, звичайно, оголосити винагороду. Яку суму ви пропонуєте?
— А яку ви б порадили?
— Для початку я б сказав двадцять п’ять тисяч доларів. Справа вкрай складна й заплутана. У злодіїв тисячі можливостей сховатися самим і сховати вкрадене, вони мають скрізь приятелів і підручних.
— Боже мій! То ви їх знаєте?
Насторожений вираз обличчя цього чоловіка, що звик приховувати думки й почуття, не дав мені ніякої відповіді, так само як і спокійно вимовлені слова:
— Це не суттєво. Може, знаю, а може, й не знаю. Наші підозри звичайно грунтуються на даних про спосіб роботи грабіжника і розміри його поживи. Цього разу ми безсумнівно маємо справу не з кишеньковими злодіями й крадіями. Вашу власність поцупив не новачок. Але, як я казав, беручи до уваги те, що треба буде докласти багато зусиль у розшуках, а також те, що злодії старанно замітатимуть свої сліди, двадцять п’ять тисяч можуть виявитися замалою сумою, хоч, я думаю, для початку досить.
Отже, ми вирішили розпочати з двадцяти п’яти тисяч. Потім цей чоловік, який не пропускав нічого, що могло б хоч якоюсь мірою правити за ключ до розгадки злочину, промовив:
— В історії розшуку є випадки, коли злочинців знаходили за особливостями їхнього апетиту. Що їсть ваш слон і скільки?
— Ну, коли говорити про те, що він їсть, то він їсть геть усе. Він може з’їсти людину, може з’їсти біблію. Словом, їсть усе, починаючи від людини і кінчаючи біблією.
— Гаразд. Справді, дуже добре, але надто загально. Дайте деталі, це найпотрібніше в нашому ремеслі. Ну, почнемо з людей. За один раз або, якщо вам зручніше, за один день скількох з’їсть він чоловік — у свіжому вигляді?
— Йому однаково, свіжі вони чи ні. За одним заходом він може з’їсти п’ятьох середніх на зріст чоловік.
— Дуже добре! П’ять чоловік — так і запишемо. А яким національностям він віддає перевагу?
— Йому все одно. Віддає перевагу знайомим, проте не гребує й незнайомими.
— Чудово. Тепер щодо біблій. Скільки біблій за одним заходом він з’їдає?
— Може з’їсти весь тираж.
— Отут не зовсім зрозуміло. Ви маєте на увазі звичайне видання чи з ілюстраціями для читання в родинному колі?
— Я думаю, що ілюстрації його не цікавлять, тобто йому однаково, чи малюнок, чи текст.
— Ні, я не про це. Я маю на увазі розміри. Звичайний том біблії, in octavo, важить близько двох з половиною фунтів, тоді як великий, in quarto, з ілюстраціями — десять чи дванадцять. Скільки біблій з ілюстраціями Доре може з’їсти слон за одним заходом?
— Якби ви його знали, то не питали б про це. Йому скільки не дай, усе зжере.
— Ну, тоді скажіть у доларах і центах. Нам якось треба це з’ясувати. Біблія в сап’яновій оправі, із срібними косинцями, з ілюстраціями Доре коштує сто доларів.
— Таких він з’їсть на п’ятдесят тисяч доларів, коли в тиражі п’ятсот примірників.
— Це вже точніше. Я запишу. Отже, він любить людей та біблії. Поки що все гаразд. Що він їсть іще? Мені потрібні деталі.
— Коли він з’їсть біблії, то переходить до цегли; коли з’їсть цеглу, переходить до пляшок; після пляшок переходить до одягу; після одягу переходить до котів; після котів переходить до устриць; після устриць переходить до шинки; після шинки переходить до цукру; після цукру переходить до пирога; після пирога переходить до картоплі; після картоплі переходить до висівок; після висівок переходить до сіна; після сіна переходить до вівса; після вівса переходить до рису, бо вигодовували його переважно рисом. Взагалі немає нічого такою, чого б він не їв, крім вершкового масла. Та він би й те їв, якби воно йому трапилося.
— Чудово. Загальна кількість їжі, яку він може спожити за одним заходом,— приблизно?
— Від чверті тонни до півтонни.
— А п’є він?
— Яку завгодно рідину. Молоко, воду, горілку, патоку, рицинову олію, скипидар, карболову кислоту — нема потреби уточнювати. Яка б рідина не спала вам на думку, записуйте її. Він п’є все рідке за винятком європейської кави.
— Чудово. А скільки?