— Пишіть: від п’яти до п’ятнадцяти бочок — залежно від спраги. Що ж до апетиту, то він у слона постійний.
— Все це незвичайно і тому дуже цінне для розшуку.— Він подзвонив.— Елріку, викличте капітана Бернса.
З’явився Бернс.
Інспектор Блант розгорнув перед ним детальну картину справи і на закінчення чітким, рішучим тоном людини, в голові якої склався остаточний план і яка звикла командувати, промовив:
— Капітане Бернс, пошліть детективів Джонса, Девіса, Гелсі, Бейтса і Гакета на розшуки слона.
— Слухаю, сер.
— Пошліть детективів Мозеса, Декіна, Мерфі, Роджерса, Тапера, Хігінса і Бартолом’ю на розшуки злодіїв.
— Слухаю, сер.
— Біля приміщення, звідки було вкрадено слона, поставте сильну охорону з тридцяти чоловік, для зміни візьміть ще тридцять. І нехай вони пильнують удень і вночі. Нікому, крім репортерів, не дозволяйте підходити туди без мого письмового дозволу.
— Слухаю, сер.
— Пошліть детективів у цивільному на всі залізничні станції, пристані й пороми, а також на всі дороги, що ведуть із Джерсі-сіті, і накажіть обшукувати всіх підозрілих осіб.
— Слухаю, сер.
— Роздайте детективам фотознімки й описи прикмет слона, накажіть їм обшукувати всі поїзди, всі пороми, а також усі пароплави та інші судна, що відходять від місцевого порту.
— Слухаю, сер.
— Якщо слона знайдуть, нехай схоплять його і сповістять мене телеграмою.
— Слухаю, сер.
— Нехай негайно повідомлять мене, якщо знайдуть ключ до розгадки злочину, сліди тварини абощо.
— Слухаю, сер.
— Віддайте наказ портовій поліції пильно стежити за всіма набережними.
— Слухаю, сер.
— Розішліть детективів у цивільному по всіх залізницях: на північ — аж до Канади, на захід — аж до штату Огайо, на південь — аж до Вашінгтона.
— Слухаю, сер.
— Посадіть наших агентів у всі телеграфні контори прослухувати всі телеграми, накажіть їм вимагати розшифрування всіх зашифрованих депеш.
— Слухаю, сер.
— Усе це робіть у таємниці, запам’ятайте: в найсуворішій таємниці.
— Слухаю, сер.
— Доповідайте безпосередню мені, як звичайно.
— Слухаю, сер.
— Ідіть!
— Слухаю, сер.
Капітан вийшов.
Інспектор Блант, замислившись, деякий час сидів мовчки. Вогник в його очах потьмянів і згас. Він повернувся до мене i сказав спокійним голосом:
— Я не хвалько, це не мій звичай, але ми знайдемо слона.
Я гаряче потис йому руку й подякував, бо й справді відчув вдячність. Що ближче я знайомився з ним, то більше захоплювався й дивувався таємничим чудесам його фаху. Потім ми попрощались, і я пішов додому куди бадьоріший, аніж перед зустріччю з інспектором Блантом.
Наступного ранку все до найменших подробиць з’явилося в газетах. Були й доповнення, які складалися з версій різних детективів щодо того, як саме сталося пограбування, хто були злодії й куди вони зникли зі своєю здобиччю. Таких версій було одинадцять, і вони передбачали всі можливі варіанти викрадення. Самий цей факт засвідчує здатність детективів міркувати самостійно. Не було й двох однакових чи хоч би подібних версій; їх об’єднувала лише одна цікава деталь, щодо якої всі одинадцять детективів мали спільну думку: вони твердили, що хоча задню стінку приміщення було проламано, а єдиних дверей не відмикали, слона виведено не через пролом, а через якийсь інший (не знайдений) вихід. Усі сходились на тому, що грабіжники зробили цей пролом тільки для того, щоб детективів спантеличити. Таке, можливо, ніколи не спало б на думку мені або якомусь іншому нефахівцеві, але детективи ні на хвилину не дали себе обдурити. Отже, я найбільше відхилився від істини саме в тому, що раніше здавалось мені ясним і простим. В усіх одинадцяти версіях називалися гадані грабіжники, але в жодній не було й двох однакових імен. Загальна кількість підозрюваних осіб дорівнювала тридцяти семи. В усіх газетах звіти про крадіжку закінчувались міркуванням старшого інспектора Бланта, яке вважали найгрунтовнішим. Наведу лише витяг:
Старший інспектор знає двох найголовніших злодіїв. Це Спритник Дафі і Рудий Макфаден. Ще за десять днів інспекторові було відомо про підготовку до викрадення, і він спокійно стежив за обома негідниками. На жаль, у ніч, про яку йдеться, їхні сліди загубились і перш, ніж знайшлися знову, пташка, тобто слон, випурхнула.
Дафі і Макфаден відомі своєю зухвалістю. Інспектор має підстави думати, що це вони однієї холодної ночі минулої зими вкрали грубку з поліцейського управління, внаслідок чого начальник і всі детективи ще до ранку опинились в руках лікарів — хто обморозив ноги, хто руки, хто вуха та інші частини тіла.
Прочитавши першу половину цього звіту, я ще більше, ніж досі, був вражений дивовижною мудрістю старшого інспектора. Він не тільки бачив ясним зором сучасне, але й майбутнє не могло від нього сховатись. Незабаром я був у нього і сказав, що вимагаю арешту цих людей, щоб таким чином запобігти дальшим клопотам і збиткам. Але відповідь інспектора була проста й незаперечна:
— Наше діло не перешкоджати злочинам, а карати за них. А поки злочину не вчинено, ми не можемо нікого покарати.
Я зауважив, що газети вже й так розкрили таємницю, яка оточувала початок наших пошуків; вони роздзвонили не тільки про все, що нам відомо, але й про наші плани та наміри. Більше того, названо навіть підозрюваних осіб, які тепер, безперечно, змінять зовнішність або сховаються.
— Ну й нехай собі. Вони побачать, що коли я підготую на них усі матеріали, то моя рука спостигне їх так само непомильно, як рука долі, де б вони не ховалися. Щодо газет, то ми змушені підтримувати з ними зв’язок. Слава, репутація, постійна увага публіки — хліб насущний для нас, детективів. Ми повинні давати пресі фактичний матеріал, інакше подумають, що його в нас немає; ми змушені публікувати свої версії, бо ніщо інше так не вражає публіку, як домисли детективів, ніщо інше не викликає до нас такої цікавості й поваги; ми повинні повідомляти в пресу про свої плани, бо газети наполягають на цьому, і ми не можемо відмовити їм, щоб не образити. Ми повинні повсякчас показувати публіці, що ми щось робимо, інакше люди подумають, що ми сидимо згорнувши руки. Набагато приємніше, коли в газеті надрукують щось на зразок: «Дотепна й оригінальна версія старшого інспектора Бланта така-то…», ніж давати привід для неприємних, а то й саркастичних зауважень.
— Ви мене переконали. Але, читаючи сьогоднішні газети, я помітив, що ви відмовились висловити свою думку з приводу одного другорядного питання.
— Ми завжди так робимо. Це справляє непоганий ефект. До того ж з цього питання я ще не маю певної думки.
Я вручив інспекторові чималеньку суму на поточні витрати і лишився чекати новин. Ми розраховували, що ось-ось почнуть надходити телеграми. Тим часом я ще раз перечитав газети й опис прикмет слова і звернув увагу на те, що наші двадцять п’ять тисяч доларів призначаються для винагороди самих тільки детективів. Коли я сказав, що винагороду слід запропонувати тому, хто знайде слона, інспектор відповів: