Оповідання та памфлети. Твори: В 2-х т. Т. II. - Марк Твен 9 стр.


— А як воно пишеться?

— Що пишеться?

— Та інтерв’ю.

— Господи! Навіщо вам його писати?

— Я не збираюсь нічого писати. Хочу дізнатися, що воно означає.

— От тобі й маєш! Я можу вам сказати, що воно означає, якщо… якщо ви…

— Чудово! Мене це влаштовує. Вельми вам вдячний.

— І-ен-те-ер…

— То воно пишеться через «і»?

— Звичайно!

— Тим-то я ніяк не міг його знайти.

— А як же, шановний пане, можна писати це слово інакше?

— Та я… Ні, таки не знаю. Я дивився у повному словнику. Думав знайти його в кінці у списку ілюстрацій. Але в мене дуже давнє видання.

— Такої ілюстрації, друже мій, ви не знайдете навіть в останньому, ви… Перепрошую, шановний пане. Я аж ніяк не хотів би вас образити, але я гадав, що ви трохи тямущіший. Справді — я зовсім не хотів вас образити.

— Та що ви! Я часто чув, і то від людей, які не стануть лестити і яким немає потреби мені лестити, що моє невігластво виходить за всякі межі. Так, так, вони завжди впадають від цього у захват.

— Охоче вам вірю. Але вернімось до нашого інтерв’ю. Ви, мабуть, знаєте, що тепер беруть інтерв’ю в кожного, хто так чи інакше прославився.

— Он як? Ніколи не чув про таке. Мабуть, щось дуже цікаве. А чим ви його берете?

— Тобто як… ми… Ху, в мене просто руки опускаються. Бачу, що іноді й довбнею не завадило б. А звичайно це робиться так: той, хто бере інтерв’ю, запитує, а той, хто дає інтерв’ю, відповідає на його питання. Зараз це страх як модно. Ви дозволите кілька питань, щоб висвітлити головні віхи вашої громадської діяльності і приватного життя?

— Прошу вас… прошу. У мене, правда, пам’ять нікудишня, та, сподіваюсь, ви мені вибачите. Тобто вона якась химерна… Дуже химерна. Часом пускається у галоп, а часом на місці тижнями товчеться. Біда, та й годі.

— Дарма! Ви тільки постарайтеся дещо пригадати.

— Постараюсь. Напружусь як тільки можу.

— Дякую. Можна починати?

— Можна.

— Скільки вам років?

— У червні дев’ятнадцять буде.

— Хіба? Я б вам дав років тридцять п’ять, тридцять шість. А де ви народились?

— У штаті Міссурі.

— Коли почали писати?

— У тисяча вісімсот тридцять шостому році.

— Вам же тільки дев’ятнадцять років. Хіба це можливо?

— Не знаю. Справді трохи дивно.

— Ще б пак. Хто, на вашу думку, найвидатніша людина з тих, з ким вам доводилось зустрічатися?

— Аарон Барр*.

— Як же ви могли зустрітися з Аароном Барром, коли вам усього дев’ятнадцять ро…

— Якщо ви знаєте про мене більше, ніж я сам, навіщо питати?

— Це не більше ніж припущення. А яким чином ви зустрілися з Барром?

— Цілком випадково. Я нагодився якраз на його похорон. Він попросив, щоб я не дуже галасував, і…

— Господи милостивий! Якщо ви були на його похороні, то він уже тоді помер. А для небіжчика хіба не однаково — галасуєте ви чи ні?

— Не знаю. Йому завжди важко було догодити.

— Все одно, нічого не второпаю. Ви кажете, що він з вами розмовляв, і водночас твердите, що він помер.

— Я не сказав, що він помер.

— То він не помер?

— Одні казали, що помер, інші — що не помер.

— А ваша думка?

Назад Дальше