Навіщо ж Вам було родного брата,
Слабкішого за Вас своїм здоров’ям,
Примушувать лизати Вам мінєта?
От він і їбанувся, бідолашний.
І це не дивно! Мати моя бідна
Ненавиділа вас, як я жидів.
Мене ж, синка харошого, любила
І часто пестила, а я із нею грався
У «курочку та півника»… Ви, батьку,
Пиздуйте в ваше море, та хутчіше,
Бо я дрючком переїбу їбальник,
Ще й дядька позову, і ми з ним разом
Таких піздюлєй Вам понакладаєм,
Шо Данія здригнеться!..
Сучий сину,
Хуйовий нєдоносок — так на батька,
Таку хуйню казать? Чом не втопив я
Тебе у малахв’ї, як ти родився?
Чом не засунув в жопу головою
Й не задушив? О, курв’яча сімейка!
Зажди ж у мене!
Привид топиться у морі.
Папаша блядський, в доску заїбали!
Піти би випити у барі шампаньйоли,
Бо в сурлі мов коти понасцикали,
І несвідомо хочеться лизати
Шершавим язиком гарячі зуби.
Гамлєт уходить. Моржі ревуть, птахи кричать. Море шумить.
На сцені стоїть рояль «Стенвей», на ньому лежать шпроти. Посеред сцени стоїть кацапське крісло, позбавлене художнього смаку. Над всім цим герб висить національний, на гербі зображено ведмедя. В одній руці в ведмедя молоток, а в другій — балалайка. Це символізує працелюбність і незакомплексованість тварюки. На кріслі сидить Маргаріта, мати Гамлєта, і вишиває комірець косоворотки. Вона наспівує «Комаріки».
Непомітно, м’якою ходою підараса, входить Клавдій, хтивий дядько принца.
Сьогодні я гуляв на датськом взморьє
З твоїм синком красівим. Я канхвету
Харошу, очень вкусну йому давав.
Но он не взяв, мудило.
Какой чудак, їй-богу!
Клавдій(сам до себе):
Я виїбу його.
Канхвета «Тузік» очень нєхуйова.
Маргаріта(лагідно):
Бешкетнику!..
Чим бздить у кабінєті,
Неначе хтось насрав нечистоплотно?
Відкрийте хвортку, хами, шоб пробзділось!
Підскочивши, два хама в косоворотках, в чоботях швиденько відкривають хвіртку. У неї в ту ж мить влітає привид.