Двомісний аеропед.
Трудність польоту на м'язольоті зумовлювали насамперед обмежені фізичні можливості людини. Наприклад, розвинути потужність близько 1 к. с. можуть лише сильні, натреновані гонщики і утримувати її не більше п'яти хвилин. Тому деякий час ентузіасти об'єднувалися в групи і будували апарати на двох "пілотів", при цьому застосовували комбінований привод, тобто для рук і ніг водночас. Пізніше дійшли висновку, що за основу потрібно взяти гібрид планера і велосипед. Так, група умільців із Новочеркаська змайструвала в 1935 році під керівництво інженера С. Ченчиковського планер-велосипед. Аби відірватися на ньому від землі, новочеркащани стартували з… катапульти. Спеціальний пристрій "вістрілював" м'язоліт зі швидкістю до 50 кілометрів за годину, і той летів, але недовго. Молодий конструктор В. Бойцов із Совєтської Гавані у 1959 році піднімався на своєму велолітаку в повітря так, як це роблять теперішні дельтапланеристи. Виходив з крилатою саморобкою на гору, розганявся по схилу, злітав і приземлявся через 70 метрів.
У 1962 році світ заговорив про англійського 39-річного інженера-літакобудіника Джона Уїтмена. Протягом півтора року він дотримувався суворої дієт зранку і до вечора проводив час на велотреку. Йому снилися легкокрилі колеса, які шалено оберталися… І він таки домігся свого — пролетів на велоапараті "Паффін" ("Павутинка") мало не кілометр на висоті 4 метри, встановивши світовий рекорд польоту над бетонованим аеродромом.
Через одинадцять років його побив італієць Фред Жорес. Приладнавши до велосипеда планер без кабіни, він набрав після другої спроби висоту 550 метрів і пролетів близько 6 кілометрів.
Парувався велосипед також із повітряною кулею. Цей різновид велолітака мав значно вищі льотні характеристики і гарантував надійність польоту, ідея саме такого м'язольота виявилася досить живучою. Велосипедиста на повітряній кулі вперше побачили на вулицях Мілана в 1898 році. Мине більше як піввіку, і тут, в небі Італії, знову запедалює фігура велогонщика. У 1974 році 50-річний італійський професор математики Тінареллі продемонструє людиноліт, змайстрований чим за дванадцять років. Складався він із повітряної кулі, наповненої воднем, крил, які рухалися за принципом велосипеда. Велопілот досяг на своєму апараті 3500-метрової висоти і протримався у повітрі три години, подолавши за їй час 30 кілометрів. Приземлився успішно, але ледве уникнув арешту поліції, яка забажала притягти професора до суду за "небезпечні ситуації в звітрянім просторі".
У японських авіаконструкторів 70-х снів користувався повагою аеропед.
Але — аеростат, до якого підвішувався каркас із сідлом і велоприводом. Наїжуючи на педалі, пілот міг піднімися вгору або опускатися вниз. Його фізичні зусилля витрачалися тільки на переміщення апарата, оскільки в повітрі утримувала повітряна куля.
До речі, аеропеди мають чимало прихильників і в наші дні. Так, каліфорнійський актор Галлахер стверджує, що на велосипеді значно краще подорожувати в… повітрі, ніж автотрасою. Він збудував аеропед і катається тільки над землею.
Ось так!
Надувний велолітак англійця Д. Леркінса. 1972 рік.
За педалями американський велоастронавт Галлахер. 1985 рік.
Чи стане коли-небудь літаючий велосипед такою реалією нашого дня, як, скажімо, авієтка — легкий спортивний літак? Спеціалісти вважають, що м'язоліт досить перспективна машина. У цьому їх переконують розрахунки, проведені з допомогою комп'ютерів. Про неабиякі потенційні можливості крилатого велосипеда красномовно свідчать сенсаційні польоти наших сучасників. Так, у 1979 році американський льотчик-випробувач Брайєн Аллен підняв у небо педальний апарат "Альбатрос" і пролетів протоку Ла-Манш, тобто 35 кілометрів, за 169 хвилин. А кількома роками пізніше здійснив чарівний політ на гібриді, в якому вдало поєднав елементі дирижабля, надлегкого літака і велосипеда. При попутному вітрі летів як пушинка, коли ж з'являлося бажанні додати швидкості, тиснув на педалі, що обертали штовхаючий гвинт.
"Юпітер" англійця Дж. Поттера в польоті. 1972 рік.
Ще кращого повітряного результаті досяг в 1986 році американський студент Глен Тремл. На спеціально сконструйованому велолітачку він пролетів над пустелею Мохаве 60 кілометрів за дві години і 13 хвилин. Недовго протримався цей рекорд. Того ж року група дослідників із Массачусетського технологічного інституту випробувала над висохлим озером в Каліфорнії м'язоліт "Орел", який установив новий рекорд дальності і тривалості польоту. Проте не для побиття рекорду було пущені в небо "Орла". Молоді авіаконструктори поставили собі завдання перевіриті досконалість крилатого велосипеда і встановити межу людської витривалості щоб на основі цієї експериментальної моделі побудувати м'язоліт "Дедалі і здійснити 110-кілометровий переліт з острова Кріт на берег Греції. Саме за таким маршрутом, як розповідається в грецькому міфі, талановитий винахід ник прадавнини вчинив політ, пристебнувши крила, зроблені з пір'я і воску. Рейс відважного героя цього міфа планується повторити, спираючись на здобутки сучасної аеродинаміки і техніки пілотування.
Каркас "Дедала" — пінопластовий, фюзеляж сформований з вуглецеві | плівки, насиченої епоксидною смолою. Апарат матиме таку ж вагу, як і його прототип "Орел" — 40 кілограмів, розмах крила довший на 3 метри. Рушійна сила — велосипедна, розрахована на зусилля, що витрачатимуться впродов чотирьох годин. Саме стільки часу буде потрібно пілотові, щоб здійснити історичний політ з острова Кріт до Греції.
Тож літаючий велосипед таки наполегливо торує собі повітряний шлях у майбутнє. Аби не вщухав вогонь винахідницького дерзання, англійське товариств аеронавтики оголосило спеціальний конкурс. Взяти участь у ньому — справа й лише почесна, а й прибуткова. Адже переможця чекає приз на суму 30 000 футів стерлінгів. Призером стане той, хто зуміє пролетіти на повітряному велосипеді гвинт якого рухається м'язами, 1500 метрів за три хвилини. Уже спробували свої можливості понад 150 винахідників із різних країн світу, але жоден не подолав цього бар'єра. Кому ж дістанеться приз?
Не пасує велосипед і перед водною стихією. Вже давно стали звичними на озерах і морських пляжах водні велосипеди. їхні конструкції, як правило, прості, і сам привод мало чим відрізняється од дитячих веломобілів. Значно складнішу будову має аквопед Алекса Брукса з Каліфорнії. Тільки з першого погляду його "Літаюча риба" справляє враження диковинного плавзасобу. А по суті — це велосипед, у якого замість коліс прилаштовано підводні крила і гвинт. На цій "рибині", як стверджує винахідник, дуже зручно долати водні перешкоди. Причому перепливає їх значно швидше, ніж будь-який веслувальний човен. "Літаюча риба" мчить зі швидкістю 14 кілометрів за годину.
Ще швидше "котить" дзеркальним плесом гібрид велосипеда і судна на підводних крилах, створений інженерами з американського міста Пасадена. Його рекорд — 24 кілометри за годину. Від свого сухопутного побратима він запозичив раму, педальний привод, кермо і сідло. Із судном його ріднить підводне крило з високим гідродинамічним показником і гвинт, який працює в напівзануреному режимі. Якщо цю плавмашину "осідлає" добре натренований спортсмен, вона може рухатися напрочуд стрімко. Саме на такому "велосипеді" американець Стівен Хегг встановив світовий рекорд для суден, що приводяться в дію силою ніг. Двокілометрову дистанцію він "пробіг" за 6 хвилин 38,7 секунди. Підводні крила виготовлено із склопластику, гвинт діаметром 40 сантиметрів обертає ланцюгова передача. Важить аквопед 17,7 кілограма.
На водному велосипеді можна вирушати в далекі морські подорожі. Неабияк здивувалися жителі французького міста Шербур, забачивши в гавані незвичайний плавзасіб. Що за штуковина: новинка пляжного сезону чи випробування дивного катамарана? А втім, журналісти досить швидко повідали про французького архітектора Івану ле Каєру, який на аквопеді власної конструкції (катамаран, поєднаний із спортивним велосипедом) перетнув Ла-Манш за 15 годин.
І по землі, і по воді… Такий варіант велосипеда пропонує інженер Хорст Цайтлер, який продемонстрував його на виставці оригінальних винаходів у Гамбурзі. Він під'їхав до берега на звичайному велосипеді, зняв з багажника туристський рюкзак, накачав повітрям дві полімерні "лижі" (човникові поплавки), а між ними встановив велосипед. Затим перекинув на вал гребного гвинта ланцюг і далі помчав по… воді. До речі, водний велосипед може бути і цілком надувним. У США, наприклад, його виготовляють із пластику, в складеному вигляді він вміщається господарській сумці. А привести його до робочого стану — справа кількох хвилин.
Уже розробляються спеціальні велосипеди для водолазів. Першими захопилися ними новозеландські водолази. Перед тим, як пірнути на глибоке, їм доводилося пробиратися мілиною понад 5 кілометрів. Хтось спробував їхати велосипедом, але звичайні шини застрявали в піску. А коли сконструювали триковий велосипед із товстими шинами, добиратися на робоче місце стало приємніше.
Аквопед француза Івану ле Касри. 1985 рік.
На велосипеді можна кататися і під водою. Світовий рекорд безперервної їзди на двох колесах у водному середовищі встановив шведський спортсмен Ерік Ларссон. Він надів водолазну маску, прив'язав до багажника кисневий балон і, опустившись на дно плавального басейну, прогасав під водою 155 годин. Сумувати йому не доводилося, оскільки протягом шести діб у басейні тренувалися плавці, ватерполісти та майстри синхронного плавання. До речі, серед молоді Швеції дедалі більшої популярності набуває катання на велосипеді під водою Юнаки і дівчата роз'їжджають на двоколісних машинах в аквалангах, влаштовуючи змагання на швидкість чи "художню їзду".
На початку 80-х років у Каліфорнії уперше заявив про себе гірський велосипед, або точніше, хоча це прозвучить не так й романтично, велосипед для їзди по пересічній місцевості. Нарешті збулася прадавня мрія туристів про велосипед, не якому можна було б подорожувати в гірських краях. За досить короткий строк ця велоновинка набула популярності на Заході. Так, брати Крейн, піднімаючись по спіралі, вибралися на диво-велосипедах майже на вершину гори Кіліманджаро, досягнувши відмітки 5745 метрів. Група туристів перетнула на них Лалландію, а заповзяті "послідовники Скотта" успішно завершили велопрохід льодами Антарктики. Уже започатковано навіть міжнародні змагання на гірських велосипедах, зокрема у Франції, де пройшов нещодавно чемпіонат світу. В Англії відкрито кілька центрів по прокату, де можна записатися на спеціальні курси, аби переконатися у перевагах слаломних велосипедів.
Японський варіант нового "скорохода".
Що являє собою гірський велосипед? Найголовніша його ознака — це міцність і приземкуватість. Шини коліс значно ширші від звичайних і мають глибокий детекторний рисунок, який нагадує підошву туристського черевика. Кермо — пряме, розширене, що полегшує керування у важкопрохідних місцях. Наявність 5 приводних шестерень, а в деяких моделях навіть 18, допомагає швидко приховуватися до різних ділянок шляху. Механізм перемикання швидкостей виявлено на кермі, тож переходити на потрібну швидкість можна, не відриваючи від рукояті руки. Не менш важливо й те, що велосипед обладнаний міцний багажником і пристосуваннями для різного туристського причандалля. Винайдення гірського велосипеда вочевидь виллється в новий і захоплюючий різновид любительського велоспорту.
А що нового можна додати в конструкцію земного велосипеда? На якому б вузлі не затримався наш погляд, кожен перевинайдений уже не один раз. І все ж час від часу з'являються ідеї, які обіцяють омолодити "сталевого коника". Наприклад, велоконструктори, захоплені космічними польотами, розробляють для космонавтів спеціальні велосипеди. Про велоергометр, який прижився на орбіті, вже розповідалося, а ось велосипед для поїздок по… Місяцю належить ще випробувати. Цей унікальний транспортний засіб розробив інженер-винахідник Девід Уїдсон. Його веломісяцехід є не що інше, як двомісний велокарт, не якому астронавти можуть рухатися зі швидкістю 80 кілометрів за годину. Переваги такої конструкції очевидні: зручно, надійно і головне — є фізичні навантаження, такі необхідні космонавтам.
"Двоповерховий" екіпаж.
На всіх континентах сушать голову над проблемою створення принципово нових моделей велосипеда. Звичайно, для одних важлива швидкість, для других — комфорт, для третіх — оздоровчий ефект. Але всіх об’єднує одне — бажання зробити велосипед ще елегантнішим і кращим. Так; винахідник Франс Руїс із Голландії вважає, що крутити педалі — це застарілий спосіб. На його думку, обертання потрібно замінити поступальним рухом — тобто натискувати на спеціальні важелі. Руїс підрахував, що коефіцієнт корисна дії зросте на 35–40 процентів. Прихильник такої велоїзди і Ганс Гюнтер Балс, котрий винайшов велосипед для… галопу. Його рама укріплена на чотирьох шарнірах, налягаючи позмінно то на одну, то на іншу педаль, що рухається по вертикалі (вгору-вниз), їздець долучає до сили м'язів ще й вагу тіла. Перевага: за такої їзди працює майже вся мускулатура. Підстрибуючи, як на баскому коні, веловершник може "галопувати" зі швидкістю до 40 кілометрів за годину. Відпадає необхіднісь крутити педалі на складеному велосипеді, випущеному однією американською фірмою. Мабуть що, сподобається він жителям міст, бо важить небагато і в складеному вигляді вміщується в дорожньому чемодані.
Безсумнівно, найбільше новацій зазнає земний варіант велосипеда. На черговому міжнародному ярмарку в Токіо демонструвалася модель без… звичайних коліс. Замість них оберталися "пелюстки" із товстих спиць, що відштовхувалися од землі м'якими подушками. Такий безколісний велосипед цінний тим, що позбавлений прикрих проколів. Тут же немало подивував відвідувачів велосипед фірми "Хонда". Він теж не мав суцільних коліс, а лише дві розділені рамою половинки. Коли один сектор торкався асфальту ободом, інший під дією пружини здійснював "стрибок" на 180 градусів — і обидві половинки ніби становили одне колесо. А західнонімецькі інженери придумали велосипед "Тріо", в якому все навпаки: рухається він руками, а керується ногами. Свою новинку вони адресують дітворі як захоплюючу розвагу.
Кілька років тому на вулиці міста Бремена (ФРН) викотив… "двоповерховий" велосипед. Цю предивну машину, яка дає можливість дещо "зверхньо" дивитися на проїжджаючі мимо автомобілі, змайстрував 20-річний Масиміліан Вітт. Щоправда, винахідникові двоколісного геркулесе невзабарі довелося зіткнутися з патрулем: стоп-ліхтар було підвішено не за правилами — надто високо. Та, зсунувши його нижче, хлопець впевнено поїхав далі. Такий же велосипед уподобав молодий англієць Мальк Кларк, який сконструював для їзди по Лондону велоомнібус. І зовсім не через те, що сам високий на зріст.
Двоколісний велет.
Просто з триметрової висоти, як пояснив Кларк, легше вибрати маршрут у вуличних пробках, а в мокру погоду не забризкують автомобілі. Тут доречно мазати, що найбільший велосипед у світі побудував у 1989 році майстер по виготовленню автомобільних кузовів
…Зенфт із Кольпіна (НДР): довжина його двоколісної машини — 6,25 метра, даметра колеса — 2,5 метра. Цей велогігант знайшов своє почесне місце у знаменитій книзі рекордів Гіннеса. Є й інша крайність: колишній автомеханік Р.Фрішкнехт — прихильник мініатюрних велосипедів. Він виготовив чи не найменший у світі велосипед. Його висота — 14,6, а довжина— 10 сантиметрів. Запитаєте, а для чого? Річ у тім, що автор такого винаходу за фахом клоун, тож катається на ньому, звісно, лише на арені цирку.
Велоковзани.
А ось велоковзани, які сконструювали радянські інженери В. Смирних і Р. Балтутис, напевно ж, з'являться незабаром на прилавках спортивних магазинів. Ця велоновинка вже запатентована в багатьох країнах, зокрема США і Японії. Їздити на велосипедних ковзанах можна трьома способами. Перший — відштовхуєшся, як на звичайних ковзанах. Другий — тупцюючи "на місці", приводитимете в рух простий механізм, який крутитиме коліщата. І нарешті третій спосіб: до велороликів додаються палиці, які передають зусилля рук на крутний момент. Уміло користуючись трьома варіантами, можна пересуватися тротуаром зі швидкістю 15 кілометрів за годину.
Має шанс одержати, так би мовити, друге життя пращур велосипеда — самокат. І саме самокат для дорослих, що демонструвався на 26-й міжнародній виставці велосипедів у Нью-Йорку.
Це — стійка вузенька сталева платформа на чотирьох коліщатах та з ручними гальмами. Неосамокатом можна їздити в місті на близькі відстані або використовувати його як ручний візок для перевезення покупок. Взимку його нескладно переобладнати на буєр: для цього треба поставити на ковзани і причепити вітрило.
Велосипедисти найбільше потерпають від примх погоди. Захистити від них, а отже, зберегти гарний настрій допоможуть спеціальні накриття. Не докучатиме ні холодний зустрічний вітер, ні дощ, ні сніг, якщо прогулюватиметеся на велосипеді, який створили в Ессені (ФРН). Ця модель для будь-якої погоди має поліетиленову кабіну і важить лише 8 кілограмів. Західнонімецькі умільці винайшли також для велосипеда ще й автоматичну парасольку. Спеціальний пристрій, змонтований на кермі, розкриває її над головою одним порухом руки.
Самокат для дорослих.
Їзда на велосипеді стане значно привабливішою, якщо його переобладнати на екіпаж із… дашком та перевести на подвійну систему приводу. Принаймні так стверджує архітектор із Житомира О. Зеленський, який пропонує модернізувати звичайну "Десну".
Як це зробити? Зніміть сідло і замість нього приладнайте до горизонтального відтинка рами пневматичну подушку, таку ж саму, тільки менших розмірів, — до підсідлової труби. Вона буде опорною спинкою для веловодія. Замість керма вставляється каретний механізм (ведуча зірочка з шатунами-рукоятями). Він виконує водночас дві функції: керма та ручного приводу переднього колеса. Що ж до велосипедного каретного механізму, то він зазнає часткової уніфікації. Ведуча зірочка сполучається ланцюгом із втулкою заднього колеса, а шатуни знімаються. Вісь каретки з'єднується гнучкою тягою з віссю, закріпленою на передній вилці, і є спільною для двох вільно підвішених на ній педальних важелів. Педалі розгойдуються ногами по обидва боки переднього колеса.
Осі педальних важелів обертаються двома зірочками з вільними ходами. Кожна з них кріпиться на кінці педального важеля і приводиться в дію переміщенням важеля ногою вперед. При цьому відтинок ланцюга, перекинутого через зірочку і укріпленого обома кінцями до важеля, зміщується. Один кінець ланцюга з пружиною, яка повертає важіль у початкове положення, обмежений упором. На цій же осі кріпиться додаткова зірочка з вільним ходом. Вона відставляє ланцюг ручного привода од рами і рухає вісь при зворотному обертанні…
Складений тент-обтічник виготовляється з цупкої прозорої плівки і натягується над головою водія з допомогою гнучких планок між переднім і заднім багажниками. Тент утримується від провисання телескопічною гнучкою антеною (наприклад, складеним вудлищем), що вставляється в підсідлову трубу. Яскраві фарби зроблять веломашину помітною на магістралях.