— І ти, герою, голова з дірою, сідай! — Він почекав, поки хлопчаки вся дуться на чорному продавленому сидінні, і натиснув сигнал.
Ворота відчинив вахтер у брезентовій куртці. Поздоровкався.
— Привіт, Михайловичу, цемент везеш?.. А що це в тебе за пасажири?
— Мої,— коротко відповів шофер і повільно заїхав у ворота.
Робітники швидко позносили паперові мішки з цементом під дерев’яний навіс.
Василь Михайлович підігнав порожню машину до самої башти, але, крім суцільної шершавої стіни, із землі нічого не було видно.
— Доведеться лізти в кузов, — сказав Василь Михайлович. Він підсадив хлопців і сам легко перестрибнув через борт.
Сірі стіни башти спускалися глибоко вниз, утворивши величезний бетонний колодязь.
Мишко потер під носом.
— А чого вона так?
— Осіла, — підказав Василь Михайлович. — Це ж не башта.
— Ми знаємо… Атомна станція, — втрутився Кешка.
Василь Михайлович зареготав.
— От диваки!.. Це басейн. Водоочисна станція, ніяка не атомна. Бачили глибоку яму — котлован?.. Цю башту-басейн треба було споруджувати глибоко в котловані. А працювати там незручно, тісно… Ось інженери й придумали. Спорудили на дні котлована палі і басейн почали будувати на палях, а як довели його до необхідних розмірів, палі підірвали… Він у яму й опустився, той басейн, став на своє місце. Незабаром сюди спеціальним тунелем брудна вода побіжить з усього міста. Тут її очищатимуть. Річки в місті прозорі стануть, як у лісі, на природі. Ось, наприклад, у моєму селі, де я, значить, народився. Там у річці всі камінчики на дні видно… І раки, І пліточки…
— А осколки од вибуху були? — з надією спитав Мишко.
— Ніяких осколків. Вибух мирний, діловий.
Мишко помацав свою забинтовану голову і, сопучи, поліз назад у кабіну.
— Ти куди? — схопив його за руку Василь Михайлович. — Ти… теє… Ти, брат, не журись… Я ж не достоту знаю. Можливо, й був якийсь осколок… Все ж могло… Та он в головного інженера запитаємо. — Шофер замахав рукою високому чоловікові. в акуратній брезентовій куртці,
— Ти що, Михайловичу, синів на екскурсію привіз? — спитав інженер, підійшовши до машини.
— Я бездітний. Це сусід мій з дружком, — прогудів шофер. — Дружка ось, бач, осколком поранило. А які тут могли бути осколки…
Кешка благально подивився на інженера.
Той посміхнувся, потім заклопотано нахмурив лоба і витягнув з кишені блокнот.
— В якому будинку живете?
— Он, навскіс.
Інженер заходився щось писати у блокноті. Він бурмотів якісь слова, ніби чаклував: логарифми, синуси, котангенс, траєкторія, теорія імовірності… Нарешті він згорнув блокнот І поплескав Мишка по плечу.
— Був осколок. Он туди полетів. — Його рука трохи піднялася і показала на будинок, де жив Кешка.
Мишкове обличчя на мить просвітліло. Та коли вони сіли в кабіну, Мишко забився в самісінький куток і відвернувся.
— Ти чого? — втішав його Кешка. — Якщо головний інженер сказав, — значить, все… За котангенсом і за траєкторією…
Мишко тільки губи міцніше стискав. Шофер Василь Михайлович рулював мовчки. А коли вони виїхали за ворота, він висунувся з вікна і сказав хлоп’ятам, що оточили машину:
— А осколок був… Он воно яка справа!..
Приятелі вилізли з машини.
— Ну, що?.. Куди башта дівалася? — розпитували діти, самовіддано заглядаючи Мишкові у вічі.
— Нікуди вона не дівалася. На місці ваша башта, — відмахнувся Мишко. Він опустив голову і понуро пішов до будинку.
Кешка потоптався біля воріт, почав було розповідати дітям про дивовижну башту, але не витримав і кинувся доганяти Мишка.
Вдома Мишко розмотав бинти, зняв вату і шпурнув усе це в помийне відро.
Кешка спробував заспокоїти його:
— Чого ти, Мишку?.. З глузду з’їхав, чи що?.. Адже згідно, цієї, як її? Згідно теорії, тебе осколком поранено.
— Згідно цієї самої теорії він мене за дурня має, так?., — огризнувся Мишко.
Він густо замазав подряпину на скроні чорнилом і підійшов до вікна.
— А ще синус… головний інженер!..
Є в кожної людини один знаменний день— день народження. І подарунки тобі, і ласощі. Навіть пустощі в цей день прощаються.
У Кешки день народження в кінці літа. Мама завжди купує айстри, і стільки штук, скільки років Кешці минуло. Становить їх у вазочку ї каже: «Ось так, Інокентію, став ти тепер на цілий рік старший. Пора тобі розпочати нове життя, серйозне».
І Кешка завжди починав це нове життя. Принаймні кожного разу він казав: «Оце сьогодні я вже неодмінно почну нове життя!..»
Почав він нове життя і цього разу.