Помітивши армію, що насувалась на нього, Сіма підвів голову, як завжди, почервонів і боязково усміхнувся.
— Ти чого?.. — заговорив Мишко. — Чого тут?.. Ну, чо?
Сіма почервонів ще сильніше. Промимрив:
— Нічого… Ходжу…
— Він, бачте, ходить, — засміявся Круглий Толик.
Мишко ступив уперед, заклав руки за спину, став до Сіми боком і сказав повідно, загрозливо:
— Ти що, може, за людей нас не вважаєш?.. Га?.. Може, ти хоробрий?.. Ходім стукнемось…
Сіма обвів усіх дітей своїми величезними очима і аж рота розкрив.
— А хіба я вам щось заподіяв?
— А ми тебе не збираємося бити, це ми завжди встигнемо… Я кажу, стукнемось ходім сам на сам… Побачимо, що ти за страус такий незвичайний, що до нас підходити не бажаєш.
— З тобою? — перепитав Сіма.
Мишко закопилив губу, кивнув.
Сіма подивився під ногі і зовсім несподівано сказав:
— Але ж грязько дуже.
Діти дружно зареготали. А Мишко зневажливо оглянув Сіму з ніг до голови.
— Може, тобі персидський килим постелити?
Сіма притиснув до себе чорний альбом, потупцяв на місці і попросив:
— Підождемо, га, колі сонце буде?
Коли діти досхочу насміялися, Мишко ступив крок уперед і висмикнув із Сіминих рук альбом.
— Сонця йому захотілося… Ану, дай подивитися!
Сіма пополотнів, учепився було в Мишкову руку, але його зразу ж відтіснили діти. А Мишко вже відгорнув чорну коленкорову обкладинку. На першій сторінці альбома гарними кольоровими літерами було виведено:
«Учительці Марії Олексіївні від Григор’єва Колі».
— Підлабузництвом займаєшся… Ясно! — Мишко промовив це таким тоном, немов нічого іншого й не чекав.
— Віддайте альбом, — просив за спинами дітей Сіма. Він проштовхувався крізь натовп, але хлоп’ята стояли щільно. Дехто посміхався, а Мишко кричав:
— Ти, підлабузнику, не дуже там, бо я й сонця не чекати-му, дам тобі порцію макаронів по шиї!
— Гортай далі, чого зупинився?.. — сказав Кешка.
Далі було намальовано парусний корабель, бригантину, як визначив Мишко. Бригантина мчала на всіх парусах. Ніс її занурився в кипучу густо-синю хвилю. На палубі, біля мачти, схрестивши руки, стояв капітан.
— Ух, здорово!..
Діти навалилися на Мишка.
Каравели, фрегати, крейсери, підводні човни мчали вперед. Бушували акварельні шторми, тайфуни… А на одному малюнку було навіть зображено гігантський смерч. Моряки з невеликого кораблика били по смерчу з гармати.
Кешка аж підстрибував від захоплення. Він штовхав Мишка під лікоть, просив:
— Мишку, дай малюночок!.. Чуєш, Мишку, дай…
Всі забули, що альбом належить Сімі, забули навіть, що Сіма стоїть тут рядом. Мишко закрив альбом і подивився через голови дітей на художника.
— Ти, підлабузнику Сімо, слухай… Зробимо чесно і по совісті. Щоб ти не підлизувався більше до вчителів, роздамо твої малюнки всім, хто захоче. Зрозумів? — І, не чекаючи відповіді, загукав: — Ану, підходь!.. Красиві картини з морського життя!..
Аркуші в альбомі було зв’язано білою шовковою стрічкою. Мишко розв’язав бант на обкладинці, зім’яв першу сторінку з написом і заходився роздавати малюнки.
Кешка одержав чотиритрубний крейсер «Варяг», фрегат з чорним піратським прапором. По палубі фрегата бігали строкаті людці з величезними шаблями і пістолетами… Випросив ще мавпу на пальмі та високу гору з- білою, як цукор, вершиною…
Роздавши всі малюнки. Мишко підійшов до Сіми і турнув його в груди:
— Тепер забирайся геть!.. Чуєш?
Губи у Сіми затремтіли; він затулив очі руками в сірих в’язаних рукавицях і, здригаючись, пішов до своїх сходів.
— Гляди, сонечко не прогав! — гукнув йому навздогін Мишко.
Діти хвалилися одне перед одним трофеями. Але їхнім веселощам раптом було покладено край. У дверях парадного з’явилася Людмилка:
— Гей ви, дайте мені картинок, а то все розкажу про вас… Розкажу, що ви бандити… Навіщо Сіму скривдили?
— А що я казав! Вони обоє заодно, — підскочив до Кешки Круглий Толик. — Оце б вони пішли до вчительки попід ручки… — Толик зігнувся, відставив руку кренделем і пройшовся, вихиляючись.
Людмилка спалахнула.