Незабаром гірська країна почала осідати. Гострі вершини обвалилися. А під кінець квітня задній двір перетворився на величезну калюжу.
Діти вже не заходили сюди. Дівчатка кидали в накреслені на тротуарах квадрати жерстяні банки з-під гуталіну, що називалися дивним словом «скетіш-бетіш», і невтомно стрибали на одній нозі. Хлопчаки, вибираючи на ходу носи, ловили одне одного за всіма правилами нової войовничої гри — «Ромби». І лише Сіма з четвертого номера залишився вірний задньому двору. Він вистругав з дощечок, одламаних від ящика, гостроносі кораблі. Прилатав до них клітчасті вітрила з арифметичного зошита і пустив свій флот у далеке плавання.
Пливуть кораблі, сідають на вапнякові рифи, пристають до цегляних островів. А Сіма-адмірал бігає по вузенькій смужечці суші біля самої стіни будинку.
— Право руля!..Вїтрила кріпи!.. — Але неспроможний він допомогти тим, хто зазнав аварії. Калюжа глибока, а черевики…
На задній двір навідався Кешка. Оглянув Сіму з голови до ніг, сказав, як говорять дорослі:
— Сімо, у тебе здоров’я погане, а ти он змок увесь. Підхопиш грип — знобу звалишся.
Сіма насупився. А Кешка присів навпочіпки, почав роздивлятись. Один кораблик на суші лежить з поламаною мачтою; другий — до цеглини причалив; третій — зачепився за щось посеред калюжі і повільно обертався на одному місці.
— Сімо, чого це корабель крутиться?
— Це його гігантський кальмар щупальцями схопив…
Кешка зареготав.
— Ой Сімо!.. Та це ж гнила стружка, в неї яблука пакують.
— Ну то й що? — тихо заперечив Сіма. — Все одно. — Сіма стиснув губи, нахмурив чоло і сказав упевнено: — Ні, кальмар. І екіпаж корабля зараз бореться з ним.
Кешка свиснув, засміявся ще голосніше.
— Якби ти моторний корабель зробив, ото було б. А це… — Він сплюнув у калюжу і пішов під арку, але раптом передумав, вернувся.
— Знаєш що, Сімо, я все-таки побуду з тобою, добре?
— Як хочеш, — відповів Сіма байдуже, узяв дощечку і почав, як веслом, розгрібати воду. Від дощечки пішли хвилі по всій калюжі. Кораблик, що приткнувся біля цеглини, загойдався, задер носа і поплив далі. Корабель, що заплутався в стружці, підскакував на хвилях, але стружка тримала його міцно. Він хилився, палубу його заливало водою.
— Піду додому, — нарешті вирішив Сіма.
— А кораблі?..
— Вони у плаванні. Їм ще далеко мандрувати.
Кешка похитав головою.
— Дивак ти!.. Не ходи, не треба. Давай краще полежимо на ящиках, посушимось.
Вони поскидали пальта, порозкладали їх на дошках. А самі залізли в ящики з-під яблук. Лежать на спині, дивляться в глибоке, як Тихий океан, небо і мовчать. Сонечко пригріває добре. Від Сіминого пальта струмить легка пара. Кешка повернувся, став дивитися на калюжу. У воді відбивається небо, і калюжа від цього блакитну. Якщо примружитися і ще затулити очі долонькою, щоб не бачити стін будинку і сараїв, то справді здається, немов лежиш на березі спокійного вранішнього моря.
— Сімо, а ти на морі бував?..
— Ні. Там, де я раніше жив, тільки річка протікала.
Кешка скривив губи.
— А ще кораблі будуєш! А я, окрім Балтійського, ще й на Чорному був. Отам красота!.. А ти в калюжі якихось кальмарів вигадав.
Сіма образився, хотів піти геть, але в цей час на задньому дворі з’явилися ще двоє: сивий, згорблений дідусь без шапки і кругленька бабуся з рожевим обличчям. Вони вдвох несли килим.
Бабуся подивилася на калюжу, сказала засмучено:
— От бачиш!.. Халамидники, не можуть люка прочистити.
— Та годі вже, Катю! — хрипко забасив дідусь. — Тобі, звісно, калюжа. А для когось, може, — океан. — Він кивнув на Сімині кораблі. — Ти взагалі води, окрім чаю з лимоном, не визнаєш, а тут діло тонке… — Дідусь широко розставив ноги, сперся на товстий сучкуватий ціпок. Ледь затуманені, мов обталі крижинки, очі його дивилися на Сімин флот, на цегляні острови, на вапнякові мілини. Потім він підняв ціпок і показав ним на гострі уламки, що стирчали з води.
— На острови Зеленого Мису схожі. Голе, паскудне місце… А он далі туди, — дідусь нахилився вперед, — бачиш, неначе маленька протока, горловинка… Як Гібралтар… А ще трохи на південь — Танжер. Я тобі цей килим з Танжера привіз. — Дідусь знову сперся на свій ціпок і завмер. Обличчя його стало задумливим.
— Ну, досить, — торкнула його за рукав бабуся. — Ходімо.
Дідусь зітхнув.
— Так, так… Ти, Катю, йди додому, а я килим ось тут на ящиках виб’ю.
Бабуся допомогла чоловікові розікласти килим на купі ящиків і подибала в підворіття. Дідусь провів її трохи і вернувся. Він оглянувся на всі боки, немов хлопчак, якому забажалося утяти якусь штуку, підійшов до калюжі, Він нахилився, підняв Сімин кораблик, полагодив мачту, клітчасте вітрило і легенько пустив його на воду. Кораблик побіг до цегляних островів.
Дідусь розгрібав палицею воду, як це. робив Сіма; і навздогін кораблйкові по калюжі покотилися хвилі.
Сіма вибрався з ящика, узяв своє пальто і підійшов до дідуся іззаду. Почувши його сопіння, старик здригнув, оглянувся.
— Ух ти!.. Я думав, дружина… — зніяковіло посміхнувся він і всією п’ятірнею провів по обкурених вусах. — Розумієш, не любит вона моря… Хоч ти їй що… Це твій флот, може?
— Мій, — кивнув Сіма.
На обличчі в старого розійшлися глибокі зморшки, він розправив плечі. Тепер здавалося, що ціпок йому зовсім не потрібен.
— А чого це шхуна в тебе дрейфує?.. Он та… На рифи сіла?
— Ні, — похитав головою Сіма, — це її гігантський кальмар схопив.
Кешка подумав: «Поглузує він із Сіми». Але ж ні, дідусь не засміявся, лише стурбовано нахмурив чоло.
— Кальмар, виявляється?.. От тріскова смерть! Сюди б кашалота. Кашалота жоден кальмар не здолає… Я, братику, на кашалотів полював і на фінвалів. А ось ти про єдинорога що-небудь знаєш? Нарвалом зветься… Бивень у нього метрів зо три завдовжки — так попереду з носа і стирчить. Шлюпку він, як шилом, протикає…