— Дисципліна у тебе кульгає,— зауважив йому Павлик і показав на шкільний годинник: на ньому було п'ять хвилин по дванадцятій.
Гоша задер голову, щоб подивитися, котра година, і похлинувся. Жовтенята почали гамселити його по спині. Очевидно, вони вже не вперше допомагали так Гоші: налетіли на нього не змовляючись. Нарешті червоний від натуги Гоша перестав кашляти, і Павлик скомандував:
— Ходімо!
Від нас до зоопарку всього два провулки. Ми пройшли їх, можна сказати, без пригод. Тільки на одному з поворотів Антон сховався від сестри в телефонну будку. Але Павлик відразу ж витяг його звідти і наказав Світланці:
— Тримай за руку, бо відправлю додому обох!
Перед входом у зоопарк Павлик зупинив жовтенят, дістав з кишені якогось папірця і зразу підбадьорився.
— Увага! — голосно сказав він.— Зачитую план-маршрут нашої екскурсії по зоопарку. Екскурсію проводимо під девізом: «Ми, діти-жовтенята, поздоровляємо вас, звірята!..»
— Ой, як цікаво! — зраділа руденька Оля.
— А з чим ми поздоровляємо звірят? — запитав дошкільник Антон.
— Це тебе не стосується. Ти поки що не жовтеня і можеш поздоровляти з чим хочеш,— відповів Павлик і почав читати далі, але жовтенята зашуміли:
— Ми теж не знаємо, з чим звірів поздоровляти!
— Поясни, будь ласка!
Павлик, очевидно, і сам цього не знав. Написав безглуздий девіз і сів з ним у калюжу. Треба було його виручати. А то знову з авторитетом почалося щось негаразд. Я не розгубився і сказав:
— А ви самі здогадайтесь, з чим можна поздоровити звірів восени.
— З початком навчального року,— висловився все той же настирливий дошкільник Антон.
— Вони ж не вчаться,— смикнула його Світланка і припустила: — Може, з настанням осені?
— А чого з нею поздоровляти? — здивувався товстун Гоша.— Восени дощ іде і холодно.
— Із зимовою сплячкою,— оголосив Вадик і пожартував: — Сплячка у звірів все одно, що канікули у ледарів.
— Звірі, коли сплять, день і ніч сни бачать,— оголосив Антон.
Павлик почав нервувати.
— Ех, ви! — сказав я жовтенятам.— Ми поздоровимо звірів з новосіллям, адже вони переходять восени в теплі приміщення.
— Як же ви не здогадались? — зрадів моїй винахідливості Павлик — За літо їм відремонтували старі теплі клітки.
— Хіба клітки бувають теплими? Вони ж діряві,— здивувався Антон.
Павлик кинув у його бік нищівний погляд і знову заглянув у свій папірець:
— Отже, так: спочатку ми оглянемо хижих птахів — грифів, коршунів. Усі вони належать до родини яструбових... Яструба бачили?
Діти не відповіли. Вони жадібно дивилися на залізну огорожу зоопарку. Павлик продовжував:
— Потім ми підемо до хижих звірів. Побачимо уссурійського тигра, африканського лева і грозу джунглів — плямистого леопарда.
— В нашої мами шуба з леопарда,— вставив Антон.
— Потім подивимося слонів і мавп,— оголосив Павлик.— Так ми обійдемо увесь зоопарк по колу і повернемось на оце ж місце, але вже з іншого боку.— Павлик показав рукою, звідки ми повернемося, і послав мене за квитками, а сам узявся шикувати жовтенят парами.
— Я піду один,— оголосив Гоша,— в парі я завжди на ноги наступаю.
— А я завжди під ногами плутаюсь,— відповів Антон.
Я приніс квитки, і ми пішли до контролера гуртом. На ходу Павлик сказав мені:
— Я вчора після школи сюди прибігав. Оглянув усе, щоб нам не метушитись марно.
— Це відчувається,— відповів я, стрельнувши очима на затиснутий в руці Павлика маршрут нашої екскурсії. От людина! Без плану кроку не ступить.
Ми зайшли на територію зоопарку.
— Морозиво! — закричав раптом товстун Гоша і кинувся до рундука з таким виглядом, ніби він сто років не їв морозива.
За Гошею помчали всі. Правду кажуть, що лихий приклад людям заохота. На лаві, біля рундука, почалося поглинання ескімо. Впоравшись з морозивом і облизавши пальці, Гоша кинув новий клич:
— Гайда до слонів!
— Гайда! Гайда! — підхопили жовтенята і побігли за Гошею.
— Куди ви? — аж заволав Павлик, розмахуючи папірцем з планом.—До слонів опісля, спершу дивимося хижих птахів! Вони ж поряд!
Але ніхто не зупинився, навіть Бориско побіг за всіма. А він же слухався нас найбільше. Правда, Бориско оглянувся і гукнув до нас.
— Ходімо до слонів! Подивимося, як вони обливають один одного з хобота.
— Дивина, та й годі! Чого вони всі біжать за тим товстуном? — розвів руками засмучений Павлик.
Мені це було незрозумілим. Авторитету у Гоші серед дітей нема. Вони раз у раз дражнять його «Гіпопотамом». Дражнять, а слухаються. Дивина! Поки я думав про це, Павлик наздогнав дітей і зупинив їх. Але вони все одно намагалися розбігтись.