— Ти просто не любиш мене, а то прийшла б.
— Дурненький ти. — Вона поцілувала мене.— Ну, з графіком усе гаразд. У тебе весь час нормальна температура. Така мила температура.
— А в тебе все миле.
— Де там. А от твоя температура справді мила. Я страшенно пишаюся твоєю температурою.
— Мабуть, у всіх наших дітей буде хороша температура.
— У наших дітей буде, напевне, препогана температура.
— А що ти маєш мені робити, поки прийде Валентіні?
— Та небагато. Але речі досить неприємні.
— Як на мене, краще б хтось інший.
— А як на мене, то ні. Я не хочу, щоб тебе торкався хтось інший. Нехай я дурна, але як подумаю, що до тебе може доторкнутися якась інша жінка, то ладна очі їй видряпати.
— Навіть Фергюсон?
— А надто Фергюсон, і Гейдж, і ще ота, як її там?
— Уокер?
— Еге ж. Тут забагато сестер. Якщо не буде нових хворих, нас відішлють звідси. Тепер уже є чотири сестри.
— Можливо, привезуть ще поранених. А мати менше сестер просто не можна. Госпіталь же чималий.
— Добре, якби ще когось привезли. Бо що, як мене кудись відішлють? А таки відішлють, якщо не буде нових хворих.
— Тоді і я поїду з тобою.
— Не кажи дурниць. Ти ще нікуди не можеш їхати. От видужуй швидше, любий, і ми неодмінно кудись поїдемо.
— А що буде потім?
— Можливо, війна скінчиться. Не може ж вона тривати вічно.
— Я видужаю,— сказав я. — Валентіні поставить мене на ноги.
— З його вусами та щоб не поставив! До речі, любий, коли тобі дадуть ефір, ти думай про щось інше, не про нас. Бо під наркозом люди часто робляться надміру балакучі.
— Про що ж мені думати?
— Про що завгодно. Тільки не про нас. Думай про своїх рідних. Чи навіть про якусь іншу дівчину.
— Не хочу.
— Тоді проказуй молитви. Це справить добре враження.
— А може, я й не говоритиму.
— Та звичайно. Багато людей мовчать.
— От і я мовчатиму.
— Не хвалися, любий. Будь ласка, не треба. Ти такий милий, і тобі ні до чого хвалитися.
— Ані словечком не прохоплюся.
— Ну от, знову ти хвалишся. Не треба хвалитися. А коли тобі скажуть глибоко дихати, просто починай проказувати молитви, чи там вірші, чи ще щось. Буде страшенно мило, і я пишатимусь тобою. Та й так пишаюся. В тебе страшенно мила температура, і спиш ти, наче хлопчик: обхопиш рукою подушку і уявляєш, ніби то я. Чи, може, інша дівчина? Якась прекрасна італійка?
— Ти, ти.
— Ну звісно, що я. Ой, я так люблю тебе, а Валентіні чудово прооперує тобі ногу. Добре, що мені не доведеться цього бачити.
— Але вночі ти чергуватимеш.
— Еге ж. Тільки тобі до того буде байдуже.
— Постривай, побачиш.
— Ну ось, любий. Тепер ти чистенький і всередині, і зовні. А скажи, багатьох ти кохав у житті?
— Нікого я не кохав.
— Навіть і мене?
— Тебе — так.
— А насправді скількох?
— Ні одної.
— А з багатьма... як це кажуть?.. ну, сходився.