Панна Цап витріщилася на нього.
- Хіба таке може бути?
- Як же ви себе почуваєте, пане Янсоне?
- А хто? - запитав Малий.
Вона сердито похитала головою.
- Мабуть, цієї ночі.
- О, чудово, що ти прийшов! - почав Малий.
Малий, як завжди, почав затинатися.
- Принаймні мама думала... що Карлсон...
- Авжеж, перестала,- швидко сказав Малий.
- Ні, ні, не перестала,- поправився він.
Та нарешті Малий знайшов, що відповісти:
- Геть звідси! Геть!
Малий також занепокоївся.
- Який слід? - запитав Малий.
- Може, то Йон Блунд...
Але вона теж смачна.
Карлсон захихотів.
Малий засміявся.
Потім він щось згадав і відразу споважнів.
Щиро казати, Малий не дуже зрадів.
Але Карлсон відіпхнув його руку.
Дядько Юліус позіхнув.
Та Карлсон не хотів нічого й слухати.
- Мені треба зубів, - сказав він.
- А нащо тобі мотузка? - запитав він.
- Саме тут,- сказав Карлсон.
Малий неабияк розсердився.
- Ха-ха-ха, оцього вже він не сказав!
- Навіщо? - здивувався Малий.
- Що ти хочеш робити? - запитав Малий.
- Як же ти зробиш мумію?
- Гар-р-р...
- Тікай! - прошепотів Малий.
І Малий видушив із себе:
- Правда ж, доладна?
- Гей-гей! - шепотів він.- Гей-гей!
- Бо що б то могло бути?
- Ти також бачив привида? - запитав Філле.
- Б-р-р, ушиваймося звідси.
Та Філле не збирався вшиватися.
Тепер Карлсон заворушився.