«Ґуґлери прикривають сенаторів?»
«Не ґуґлери. Це робилось зі стороннього сайта. Блок IP-адрес зареєстрований в окрузі Колумбія. І з цих усіх адрес підключались користувачі Gmail. А тепер вгадай, кому належать облікові записи?»
«Ти стежила за чужою поштою на Gmail?»
«Окей, так. Ну переглянула листи. Всі це роблять час од часу, і з багато гірших причин, ніж я. Але заціни — виявляється, що уся ця діяльність керується фірмою, що лобіює наші інтереси. Просто виконують свою справу, захищають інтереси компанії.»
Ґреґ відчув, як пульсувала кров у скронях. «Ми повинні комусь розповісти.»
«Користі від того не буде ні на гріш. Вони про нас все знають. Вони можуть бачити кожен запит на пошук. Кожне повідомлення електронною поштою. Кожен знімок, де нас вловила вебкамера. Бачити, хто в наших соціальних мережах… От ти знав, що якщо у тебе 15 приятелів на Orkut, то статистистично можна бути цілком певним, що тебе відділяє від тих, котрі вкладали гроші у „терористичні“ проекти, не більше трьох кроків? Пам’ятаєш аеропорт? От-таке чекає на тебе в значно більших кількостях.»
«Майя, — сказав Ґреґ, збираючись з думками. — Здається, через таке їхати в Мексику — то трохи занадто, хіба ні? Просто кинь роботу. Ми можемо організувати якийсь стартап, чи ще щось. Це ж безглуздя.»
«Вони до мене сьогодні приходили, — відповіла вона. — Два службовця з МНБ, по політ-питаннях. Сиділи кілька годин. І задавали мені купу важких питань.»
«Про Google-очисник?»
«Про моїх друзів та родину. Про мою пошукову історію. Про особисту історію.»
«Господи.»
«Прислали мені повідомлення. Вони слідкують за кожним моїм клацанням, за кожним пошуком. Пора рухатись. Пора вибратись за периметр.»
«Але в Мексиці є офіс Google, прикинь.»
«Нам треба йти», — сказала вона з твердістю.
«Лорі, ти що про це думаєш?» — запитав Ґреґ.
Лорі гепнула псів поміж плечі. «Мої батьки виїхали зі Східної Німеччини в ’65-му. Вони розповідали мені про Штазі. Таємна поліція підшивала в твою особову справу усе — розповів непатріотичний анекдот — геть усе. Чи то навмисне чи ні, але Google створив точнісінько таке саме.»
«Ґреґ, ти йдеш?»
Він глянув на собак і заперечно покрутив головою. «У мене залишилося трохи песо, — сказав він. — Візьміть. Обережно там, гаразд?»
Майя виглядала так, ніби збиралась ввалити йому ляпаса, але трохи заспокоївшись, гаряче його обняла.
«І ти будь обережним», — прошепотіла вона йому в вухо.
По нього прийшли за тиждень. Додому, посеред ночі, як він собі й уявляв.
Двоє чоловіків з’явились у нього на порозі зразу по другій ночі. Один тихо стояв біля дверей. Другий усміхнений, низенький і зморшкуватий, в спортивній куртці з плямою на одному лацкані та з прапором США — на іншому. «Ґреґ Лупінські, у нас є причини підозрювати Вас у порушенні Акту про комп’ютерне шахрайство і зловживання — видав він у якості вступу. — Зокрема, отримання несанкціонованого доступу, за допомогою чого було скоєно збір інформації. В разі першого притягнення до кримінальної відповідальності — десять років. Виявляється, те, що ви з вашою подружкою зробили з записами Google про вас, вважається злочином. І…, а що ж випливе до суду? Усе те, що ви витерли зі своїх досьє, це для початку.»
Ґреґ програвав цю сцену в голові вже тиждень. Він планував усякі хоробрі слова, що скаже у відповідь. Це його хоч якось займало, поки він чекав новин від Майї. Вона так і не зателефонувала.
«Я б хотів би зв’язатись з адвокатом», — ось і все, на що він спромігся.
«Це Ви можете зробити, — сказав низенький чоловік. — Але хтозна, можна й якось краще це владнати.»
Ґреґ оволодів голосом. «Я хотів би глянути на ваше посвідчення», — вимовив він, запинаючись.
Обличчя чоловіка, схоже на морду басет-хаунда, просвітліло, коли він здивовано хихикнув. «Мужик, я не коп, — відповів він. Я консультант. Google мене найняв — моя фірма представляє їхні інтереси в Вашингтоні — для створення взаємовідносин. Звісно, ми не втягували б сюди поліцію, не поговоривши спершу з тобою. Ти ж частина родини. По суті, я прийшов з пропозицією.»
Ґреґ підійшов до кавоварки, викинув старий фільтр.
«Я піду в газету», — сказав він.
Чоловік кивав, ніби обдумував. «Ну звісно. Ти можеш завтра зранку піти в офіс „Кронікл“ і все їм викласти. Вони шукатимуть джерело, яке б це підтвердило. Не знайдуть. І поки вони намагатимуться його знайти, ми знайдемо їх. Тому, мужик, чому б тобі мене не послухати, га? В мене взаємовигідна справа. І я нею добре займаюсь.» — він зупинився. «До речі, в тебе прекрасна кава, але зерна варто було б спершу трохи сполоснути. Дещо зменшує гіркоту і дає вийти ароматові. Дай-но мені друшляк.»
Ґреґ дивився, як чоловік мовчки зняв куртку і повісив її на кухонний стілец, потім розстібнув манжети, акуратно закотив рукави і засунув дешевий електронний годинник до кишені. Він висипав кавові зерна з кавомолки у друшляк і сполоснув їх під краном.
Він був трохи товстуватий і дуже блідий, і діяв з доладністю електронного інженера. Виглядав він на справжнього ґуґлера, такого, який переймається дрібницями. Знав він і те, як поводитись з кавомолкою.
«Ми проводимо набір у Корпус №49…»
«Нема ніякого Корпусу №49» — автоматично відповів Ґреґ.
«Звісно, — сказав мужик, усміхнувшись з натяжкою. — Нема ніякого Корпусу №49. Але ми збираємо команду для оновлення Google-очисника. Знаєш, код Майї був не дуже ефективним. Повно багів. Потрібне оновлення. Ти б підійшов, і те, що тобі відомо, не матиме значення, якщо ти повернешся.»
«Неймовірно, — розсміявся Ґреґ. — Якщо Ви думаєте, що я буду допомагати дискредитувати політичних кандидатів в обмін на заступництво, то ви дурніші, ніж мені видавалось.»
«Ґреґ, — сказав чоловік. — Ми нікого не очорнюємо. Ми просто трохи дещо підчистимо. Для декількох окремих людей. Розумієш, що я хочу сказати? Будь чиє Ґуґл-досьє, при детальнішому вивченні, трохи страшнувате. А сьогодні детальне вивчення — непохитне правило у політиці. Висуваєш свою кандидатуру — це те ж саме, що йдеш на відкритий публічний прийом до проктолога.» Він засипав каву в французький кавник і опустив прес, його обличчя при цьому викривилось в урочистій зосередженості. Ґреґ дістав дві кавові чашки — звичайно, горнятка з логотипом Google — і подав їх чоловікові.
«Ми для наших друзів зробимо те ж саме, що Майя зробила для тебе. Невеличке підчищення. Ми лиш хочемо зберегти їхнє приватне життя. І все.»
Ґреґ сьорбнув кави. «А що з тими кандидатами, яких ви не чистите?»
«Еге ж, — сказав мужик, ледь всміхнувшись Ґреґові. — Ти правий, їм доведеться трохи несолодко.» Він пошукав щось у внутрішній кишені куртки й дістав звідти декілька складених аркушів. Розрівняв їх і поклав на стіл. «Ось один з тих добрих хлопців, яким потрібна наша допомога. Це була роздруківка пошукової історії, що належала кандидатові, чию кампанію Ґреґ підтримував на трьох попередніх виборах.»
«Чувак приходить до свого номеру в готелі після навіженого дня передвиборної кампанії, врубає лептоп і пише в рядку пошуку „звабливі попки“. Прямо ґвалт, правда? Ми на це дивимось так: за таке відсторонити доброго чоловіка від подальшого служіння своїй країні — це якось не по-американські.»
Ґреґ повільно кивнув.
«Ну то ти поможеш мужику?» — спитав чоловік.
«Так.»