Пан штаб-лікар переглянув малюнки.
— Чудово! — скрикнув пан штаб-лікар і ляснув себе по боках.
— Махх-ссим.
Пан штаб-лікар ніби вперше помітив його.
Варибобу захихотів, а пан ротмістр суворо сказав:
— Станьте біля дверей, Зефе, і пам’ятайте своє місце…
— Ну, гаразд, — сказав пан штаб-лікар. — І що ви збираєтеся з ним робити, Тооте?
— Нолу молодець, хороша.
— Максим поганий. Чоловік. Жінка. Не треба. Максим засоромився і знову трохи відстав.
— Ідіть сюди, — сказав він Максимові. — Вдягайтесь. Максим озирнувся на Рибу.
— Ходімо, — сказав незнайомець і попрямував до дверей, за якими зник розлючений Бегемот.
— До побачення, — сказав Максим Рибі. — Дякую, — додав він на лінкосі.
— До побачення, — відповіла Риба. — Максим гарний. Здоровий. Треба.
— Масаракш, — знову просичав червоноокий і вимкнув двигун.
— Не розумію, — сказав Максим.
— Не розумію, — повторив він.
— Не треба, — сказав він, повертаючи коробочку червоноокому. — Несмачно.
— Максим.
— Масаракш! — скрикнув Максим з обуренням і розчинив дверцята. — Не треба!
— Масаракш… — просичав Фанк, і машина вильнула.
Максим глянув на нього. Фанк був смертельно блідий, обличчя його перекривилося.
Хитаючи головою, він насилу відірвав руку од керма і втупився у годинник.
Там рухалося закрите яскраво-жовте авто, квадратне, мов коробка.